30 червня 2025 року м. Київ
Справа №752/1117/25
Апеляційне провадження №33/824/2434/2025
Київський апеляційний суд в складі судді Соколової В.В., за участі секретаря Охневської Т.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 13 березня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП,
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 березня 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі 20 (двадцяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Постанова суду мотивована тим, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП підтверджується зібраними в матеріалах справи доказами.
Не погодився із вказаною постановою ОСОБА_1 , ним подана апеляційна скарга, в якій він вказує на те, що суд не викликав у якості свідка співробітника поліції, який приймав заяву у потерпілої. Цей співробітник є працівником департаменту по протидії домашньому насильству і під час бесіди зазначив, що не побачив у потерпілій ознак систематичного насилля, залякування чи іншого протиправного впливу.
Суд не взяв до уваги рішення Києво-Святошинського суду у справі 369/19884/24 від 02 січня 2025 року, аналогічного характеру та протокол від 12 вересня 2024 року, який навіть не був переданий до суду. Це свідчить про систематичність безпідставних звинувачень з боку потерпілої. Зазначає, що його слова про виправдувальне рішення попереднього суду були неправильно трактовані. Він не хизувався цим фактом, а лише наголошував на безпідставності первісних звинувачень та його прагненні відновити нормальні стосунки з дітьми.
Також вказує на те, що він не визнає факту систематичного приниження, залякування або погроз. Його емоційні висловлювання були викликані провокативною поведінкою потерпілої, яка здійснювала тиск через дітей та використовувала маніпуляції.
Зазначає, що незважаючи на заявлені потерпілою страхи та побоювання, потерпіла неодноразово приїздила до нього після інциденту за місцем його проживання у с. Ходосівка, причому 12 січня 2025 року залишалась на ніч. Це свідчить про відсутність у неї реальних підстав побоюватися за свою безпеку.
На підставі викладеного, просить скасувати постанову суду першої інстанції, провадження у справі закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав викладений у ній та просив її задовольнити.
Представник потерпілої - адвокат Трубіцина-Дивак Т.В. заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, просила постанову залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Вирішуючи питання про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності апеляційний суд виходить з такого.
Згідно ст. 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення в першу чергу зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, а також чи винна дана особа в його вчиненні і чи підлягає вона адміністративній відповідальності, і лише після цього вирішувати питання про можливість накладення адміністративного стягнення.
Згідно вимог ч.7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до десяти діб.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч.1ст.173-2 КУпАП, необхідно з'ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Пунктом 4, 14, 17 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначені наступні терміни:
економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;
психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи;
фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Таким чином, під домашнє насильство психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров'ю іншого члена сім'ї. Під домашнє фізичне насильство підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно нанесено побої, заподіяно тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.
Так, висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.173-2 КУпАП підтверджується сукупністю наступних доказів:
відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 587515 від 17 грудня 2024 року, відповідно до якого 16 грудня 2024 року близько 15.22 год. за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно дружини ОСОБА_2 , а саме: словесно ображав, нецензурно висловлювався та агресивно себе поводив, що негативно вплинуло на емоційний стан та викликало душевне занепокоєння. Своїми діями ОСОБА_1 , вчинив правопорушення передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП. ОСОБА_1 в протоколі надав свої пояснення, наступного змісту «Відбулося лише спілкування на підвищених тонах, ніяких протиправних дій я не вчиняв» /а.с.1/;
даними рапорту, з якого вбачається, що 16 грудня 2024 року о 15.22 год надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 16 грудня 2024 року о 15.22 год за адресою: АДРЕСА_3 чоловік біля будинку погрожує заявниці по телефону (на стадії розлучення). Заявниця на під'їзді додому, чекатиме наряд. Заявниця - ОСОБА_2 . ОСОБА_3 .
Результат відпрацювання (рапорт) Голосіївське управління поліції ГУНП в м. Києві підрозділ протидії домашньому насильству доп. ОСОБА_4 16 грудня 2024 року 17.45 год. в ході відпрацювання було здійснено виїзд на місце виклику, проте заявниці ОСОБА_2 виявлено не було . Зателефонувавши заявниці, остання повдіомила, що покинула місце події та наразі знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі,10. Заявниця розповіла, що прибувши за адресою, яку вона вказала в заяві, її чоловік ОСОБА_5 , з яким триває процес розлучення, в телефонному режимі почав погрожувати, що відбере майно та дитину, погрожував фізичною розправою. Зі слів заявниці, її чоловік згодом приїхав за місцем її проживання та влаштував сварку після чого покинув місце виклику та попрямував у невідомому напрямку. Де може фактично проживати ОСОБА_1 заявниці невідомо. Вказала, що з вересня місяця разом не проживають /а.с. 2/;
письмовими поясненнями ОСОБА_2 , від 16 грудня 2024 року, в яких вона вказала, що 16 грудня 2024 року викликала наряд поліції близько 15.00 год за адресою: АДРЕСА_2 з причини того, що чоловік з яким вона зараз розлучається , починаючи з 12.00 год дня почяав їй погрожувати, що відбере в неї дітей, її майно, та поховає її потім. Потім він приїхав за цією адресою та почав її бити а арці бід будинком. Він знаходився в неадекватному стані. Вона побігла до машини, яку він побив. Зазначила, що може надати аудіо та відео /а.с. 3/;
письмовими поясненнями ОСОБА_1 наданими працівникам поліції, в яких він вказав, що 16 грудня 2024 року о 15.00 год за адресою: АДРЕСА_2 прибув, щоб поспілкуватися із своєю дружиною ОСОБА_2 у зазначений час щодо спілкування та проведення часу з сином, оскільки дружина чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином. Ще до початку розмови вона попередила, що викликала працівників поліції, потім почала вести себе неадекватно, втікати, та поїхала на авто з двору. Дружина була розлючена, оскільки цього дня він виграв суд у справі про домашнє насильство, де розглядався протокол на підставі її заяви щодо домашнього насильства (психологічне насильство). Дружина постійно провокує конфліктні ситуації, пише провокативні смс повідомлення. Вказує, що ніяких протиправних дій він не робив, в квартиру піднявся, бо були відкриті двері через домофон, там побачив будівельників, запитав чи дружина вдома, вони відповіли відмовою, і він одразу пішов. Щодо погроз відібрати сина, то він вказав на те, що ніколи такі погрози ним не виловлювались. Він лише казав дружині, що якщо вона буде розпивати спиртні напої при синові та їздити до своїх коханців з ним, то він розпочне процес позбавлення її батьківських прав, але було ще у вересні місяці /а.с. 4,5/;
формою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, заповнену ОСОБА_2 , як постраждалою особою /а.с.6,7/.
Судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 30 червня 2025 року було переглянуто відеозапис (з камери закладу харчування), наданий представником потерпілої, вказаний доказ не було надано до суду першої інстанції, однак суд апеляційної інстанції з метою повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, вважав за можливе здійснити перегляд вказаного відеозапису. На відеозаписі (з камери закладу харчування), зафіксовані події викладені потерпілою у своїх поясненнях від 16 грудня 2024 року, а саме очевидна агресивна поведінка ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 , яка виразилась в словесних образах, погрозах, принижені, і навіть штовханині. Вказане в свою чергу підпадає під визначення психологічне домашнє насильство, наведене у ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Вказані докази в сукупності підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства (психологічне насильство) по відношенню до своєї дружини - ОСОБА_2 , що тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення не заслуговують на увагу, оскільки документально не підтвердженні та спростовуються матеріалами справи, об'єктивними доказами вчинення психологічного насильства та поясненнями потерпілої ОСОБА_2 про факти психологічного насильства, які узгоджуються з іншими матеріалами справи.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що суд не взяв до уваги рішення Києво-Святошинського суду у справі 369/19884/24 від 02 січня 2025 року, яким провадження у справі №369/19884/24 за протоколом про адміністративне правопорушення від 10 жовтня 2024 року за ч.1 ст. 173-2 КУпАП стосовно ОСОБА_1 , який було складено за заявою ОСОБА_2 , було закрито за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, оскільки предметом розгляду у справі №369/19884/24 були інші правовідносини та інших протокол, які жодного відношення до розгляду даної справи не мають.
Інші доводи скаржника мають формальний характер та зводяться фактично до переоцінки доказів, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновків про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП правопорушення, а також спрямовані на його ухилення від адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.
Отже, висновок суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-3 КУпАП, та про наявність його вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, є обґрунтованим та базується на сукупності доказів, досліджених судом першої інстанції і перевірених в ході апеляційного перегляду справи.
Накладаючи адміністративне стягнення, суд дотримався вимог ст.ст. 30, 33 КУпАП і призначив його в межах санкції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду, апеляційним переглядом не встановлено.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 293, 294 КУпАП, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 13 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення, оскарженню не підлягає.
Суддя: Соколова В.В.