справа № 379/1074/23
провадження № 22-ц/824/5467/2025
24 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю та визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 11 листопада 2024 року в складі судді Разгуляєвої О. В.,
встановив:
31.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірний будинок) його особистою власністю.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що з 05 жовтня 2002 року по 19.04.2021 перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням суду від 19 квітня 2021 року.
Будівництво спірного будинку фактично було завершено до реєстрації шлюбу з відповідачем, що підтверджується :
- рішенням виконавчого комітету Великоберезянської сільської ради народних депутатів від 03 листопада 1994 року про будівництво індивідуального житлового будинку;
- будівельним паспортом на забудову земельної ділянки індивідуального забудовника, виготовленим на підставі замовлення від 14.04.1995 року, згідно з яким ОСОБА_1 є забудовником;
- договором №150266 на користування електричною енергією від 18 травня 2001 року, укладеним між ОСОБА_1 , як власником будинку, та ВАТ «Київобленерго»;
- актом приймання внутрішньобудинкового (внутрішньоцехового) газопроводу в експлуатацію від 14.08.2002 р., згідно з яким роботи по будівництву газопроводу до належного позивачу будинку по АДРЕСА_1 були проведені з 09.08.2002 року по 10.08.2002 року;
- відомістю на пуск газу і одержання інструктажу по безпечному користуванню газовими приладами, встановленими в будинку (квартирах), згідно з якою 17.09.2002 року здійснено пуск газу до належного позивачу будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
- технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , згідно з яким житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами був побудований до укладення шлюбу між сторонами;
- довідкою виконавчого комітету Таращанської міської ради Білоцерківського району Київської області від 18.05.2023 року №168-9-5 про те, що згідно погосподарської книги №3, особовий рахунок НОМЕР_1 , головою двору будинку (1995 року побудови), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 був ОСОБА_1 ;
- витягом №98-9-5 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, згідно з яким у житловому будинку по АДРЕСА_1 з 22.01.1999 було зареєстрована ОСОБА_3 .
Крім того, вказану обставину можуть підтвердити свідки.
Вказував на те, що він позбавлений можливості володіти, користуватися та розпоряджатися вказаним житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами на власний розсуд.
Зазначав, що його колишня дружина ОСОБА_2 з жовтня 2020 року в спірному будинку не проживає, не бере участі в оплаті комунальних платежів та не несе витрат по обслуговуванню будинку. Добровільно знятися з реєстрації у спірному житловому приміщенні відповідачка відмовляється. Фактично відповідачка проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
За таких підстав просив суд:
- визнати його особистою приватною власністю житловий будинок з відповідними господарськими будівля та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і складається: А - житловий будинок загальною площею 73,30 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м.; б/п - погріб з шийкою; а - веранда (відкрита); б - убиральня; Б - сарай - літня кухня - гараж; а1 - гараж; № 1 - колодязь питний; №2 - ворота з хвірткою; № 3 - ворота; №4 - огорожа; №5 - цоколь; №6 - огорожа; №7 - огорожа; №8 -вимощення;
- визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 11 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що право власності на спірний будинок було зареєстровано за позивачем під час перебування в шлюбі з відповідачкою. За таких обставин на спірний будинок поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя. Позивач не довів, що спірний будинок є його особистою власністю та був збудований до реєстрації шлюбу з відповідачем. Надані позивачем докази не підтверджують того, що станом на день укладення шлюбу йому належав на праві власності об'єкт незавершеного будівництва, а також н е підтверджують вартість та ступінь його готовності до експлуатації. Крім того, позивач не надав доказів, що спірний будинок істотно не збільшився у своїй цінності після укладення шлюбу з відповідачем. Здійснені дії щодо проектування будівництва, оформлення дозвільних документів на будівництво та інші дії не надають позивачу право особистої власності на спірний житловий будинок, оскільки ці дії не можуть вважатись завершенням будівництва, з яким закон пов'язує момент набуття права власності на нерухоме майно.
Позовні вимоги про визнання відповідачки такою, що втратила право користування жилим приміщенням у спірному житловому будинку є похідними від визнання спірного будинку особистою приватною власністю позивача, а тому задоволенню також не підлягають.
10.12.2024 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Таращанського районного суду Київської області від 11 листопада 2024 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 не заперечувала, що спірний житловий будинок був побудований позивачем до укладення шлюбу і міг використовуватися за функціональним призначенням. При цьому остання не висловлювала жодних заперечень щодо показів свідка ОСОБА_3 про проживання останньої у спірному будинку з 1999 року, тобто до укладення між сторонами шлюбу.
Фактично відповідачка свої заперечення обґрунтовувала лише будівництвом під час перебування з позивачем в шлюбі господарських будівель та споруд, а також проведенням поточного ремонту житлового будинку, у зв'язку з чим його вартість істотно збільшилась.
Допитані в судовому засіданні свідки також не заперечували, що спірний будинок побудований до укладення між сторонами шлюбу та міг використовуватись за функціональним призначенням.
Суд першої інстанції не навів мотивів відхилення наданих позивачем доказів щодо завершення будівництва житлового будинку до укладення шлюбу з відповідачкою.
Відповідачкою ОСОБА_2 не було надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що спірний будинок за час перебування у шлюбі з позивачем істотно збільшилось у своїй вартості, в тому числі за рахунок її грошових та трудових затрат.
При цьому будівництво під час шлюбу господарських та побутових приміщень, таких як сарай, автогараж та туалет, не свідчить про істотне покращення спірного будинку і лише дає право на компенсацію затрат на їх будівництво.
Інші побудовані під час шлюбу господарські будівлі та споруди є об'єктами самочинного будівництва.
Зазначав, що під час перебування сторін у шлюбі у спірному будинку проводився лише поточний ремонт, який не міг істотно збільшити його вартість.
Наслідком необґрунтованої відмови у задоволенні позовних вимог про визнання спірного будинку особистою приватною власністю позивача є також необґрунтована відмова у задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням у вказаному житловому будинку.
31.03.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Кочин С .С. подав відзив, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Зазначає, що відповідачка не заперечує ту обставину, що спірний будинок був побудований і фактично набутий позивачем до реєстрації з нею шлюбу. Разом з тим, відповідачка стверджує, що під час перебування в шлюбі у спірному будинку були проведені значні покращення внаслідок спільних трудових та грошових затрат, були добудовані підсобні споруди та приміщення.
Зокрема: у 2022 році був побудований льох (погріб); у 2003 році - викопана криниця та проведений водопровід, збудована ванна кімната; у 2004 році - збудований гараж, хлів та літня кухня; у 2007 році була прибудована цегляна прибудова та піднавіс; у 2008 році - придбані та встановлені бетонні плити у подвір'ї; у 2010 році - збудований курник; у 2011 році - збудоване зерносховище; у 2017-2018 роках на подвір'ї прокладена тротуарна плитка. В 2014 році в будинку встановлені пластикові вікна.
Позивач приховав ту обставину, що спірне майно зазнало покращень і не надав доказів того, що такі покращення не є істотними.
Вважає, що для визначення реальної вартості спірного домоволодіння та вартості покращень, які були здійснені під час шлюбу, потрібні спеціальні знання експерта оцінювача.
З огляду на те, що призначена ухвалою суду судова будівельно-технічна експертиза проведена не була з підстав ненадання стороною позивача додаткових матеріалів, сторона відповідача самостійно звернулась до експертної установи та після ухвалення оскаржуваного судового рішення отримала висновок, який підтверджує, що під час шлюбу спірний будинок збільшився у вартості більше ніж вдвічі за рахунок спільного матеріального та трудового вкладу подружжя.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Ящук Л. А. апеляційну скаргу підтримали частково.
18.06.2025 ОСОБА_1 в особі представника -адвоката Ящука Л. А. звернувся до суду з заявою про відмову від позовних вимог щодо визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмова від частини позовних вимог викликана тим, що відповідачка у спірному будинку не проживає і 05.09.2024 року знята із зареєстрованого місця проживання (перебування).
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Кочин С. С. просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Проти закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням не заперечував.
Перевіривши зміст заяви про відмову від частини позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про те, що остання підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Так, пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України передбачено, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Частиною 1 ст. 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч. 2 ст. 206 ЦПК України до ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Частиною третьою статті 206 ЦПК України у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Згідно до положень ст. 373 ЦПК України в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
З наведеного слідує, що ОСОБА_1 має законну можливість реалізувати право щодо розпорядження процесуальним способом захисту шляхом відмови від позову в частині заявлених позовних вимог у суді апеляційної інстанції. Стороні позивача роз'яснені наслідки відмови від частини позовних вимог та закриття провадження у справі в цій частині вимог, передбачені статтею 256 ЦПК України.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд приймає відмову ОСОБА_1 від частини позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням в спірному будинку, оскільки така відмова не суперечить закону і не порушує прав інших учасників справи, охоронюваних законом інтересів.
Ухвалене у справі судове рішення в цій частині на підставі ст. 373 ЦПК України підлягає визнанню нечинним із закриттям провадження у справі.
Переглянувши справу в частині позовних вимог про визнання майна особистою приватною власністю позивача за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно (відповідно до частини другої статті 3 СК України).
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя (частини перша та друга статті 24 СК України).
Згідно із частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу (пункт 1); 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3).
Частиною першою статті 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності сукупності двох факторів:
1) істотність збільшення вартості майна;
2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об'єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.
У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами.
Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних та інших об'єктивних процесів, не пов'язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач має довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 05 жовтня 2022 року.
Наявні в матеріалах справи докази підтверджують ту обставину, що спірний будинок було побудовано до укладення шлюбу між сторонами, а саме:
- рішенням виконавчого комітету Великоберезянської сільської ради народних депутатів від 03.11.1994 року ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 0,21 га в АДРЕСА_1 за рахунок земель с/ради під будівництво жилого будинку;
- будівельним паспортом на забудову земельної ділянки індивідуального забудовника від 14.04.1995, де забудовник - ОСОБА_1 , адреса забудовника - с. В. Березянка Таращанського району;
- договором №150266 про користування електричною енергією від 18 травня 2001 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Київобленерго»;
- відомістю на пуск газу і одержання інструктажу по безпечному користуванню газовими приладами, встановленими в будинку, яка містить дату - 17.09.02, прізвище, ім'я, по батькові - ОСОБА_1 , адресу АДРЕСА_1 , кількість проживаючих -1, а також відомості про кількість плит та газових приладів;
- витягом №98-9-5 про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку за адресою: АДРЕСА_1 , згідно якого за цією адресою з 22.01.1999 була зареєстрована сестра позивача ОСОБА_3 ;
- технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 30.05.2011, згідно з яким: рік побудови житлового будинку під літ. А, загальною площею 73,3 кв.м., житловою площею 37 кв.м. - 1986, погріб з шийкою - 1986, а) веранда (відкрита) - 1986, б) убиральня - 1986 , Б) сарай-літня кухня-гараж - 1986, а1) ганок -1986, №1 колодязь питний - 2006, №2 ворота з хвірткою - 1996, №3ворота - 1990, №4огорожа - 1996, №5 цоколь - 1996, №6 огорожа - 1987, №7 огорожа -1987, №8 вимощення -1986.
- обліковою картою об'єкта погосподарського обліку на 2021 -2025 роки згідно якої головою домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , рік побудови 1986 рік.
Проти тієї обставини, що спірний будинок було побудовано до реєстрації в жовтні 2002 року шлюбу з позивачем та останній міг використовуватись за своїм функціональним призначенням ОСОБА_2 по суті не заперечувала (а.с. 138 т.1).
Заперечення ОСОБА_2 стосувалися лише тієї обставини, що за час перебування в шлюбі з позивачем спірний будинок істотно збільшився у своїй вартості внаслідок здійснення будівництва льоху, викопаної криниці та проведеного водопроводу, збудованої ванної кімнати, гаражу, хліву, літньої кухні, цегляної прибудови та піднавісу, встановлення бетонних плит у подвір'ї, будівництва курника, зерносховища, прокладення тротуарної плитки та встановлених пластикових вікон.
Відповідно до пунктів 2 та 4 частини третьої статті 2 ЦПК України одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін. Зокрема, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).
Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На підтвердження своїх заперечень відповідачем було заявлено клопотання про виклик та допит свідків, яке було задоволено судом, а саме: ОСОБА_4 , який брав участь у будівництві льоха, хліва та укладанні тротуарних плит; ОСОБА_5 , який брав участь у будівництві погреба; ОСОБА_6 , який брав участь у будівництві гаража; ОСОБА_7 , який брав участь у будівництві погребу; ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , яким відомі обставини здійснення сторонами добудов у спірному домоволодінні.
Разом з тим, покази вказаних свідків не є належними доказами для встановлення істотності збільшення вартості майна під час перебування позивача у шлюбі з відповідачем.
ОСОБА_2 не надала суду першої інстанції доказів на підтвердження тієї обставини, що здійснена сторонами під час шлюбу діяльність, направлена на добудову, перебудову або ремонт спірного будинку 1986 року побудови, потягло істотне збільшення його вартості, що відповідно до положень статей 60, 62 СК України може бути підставою для визнання його спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідачем не надано суду доказів, з яких можливо було б встановити різницю між ринковою вартістю спірного будинку на час реєстрації шлюбу з позивачем та після проведених добудов, ремонту тощо для встановлення факту її істотного збільшення.
Суд першої інстанції вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про недоведеність обставини здійснення будівництва спірного будинку до моменту реєстрації шлюбу з відповідачем, а готовність цього будинку станом на день укладення шлюбу з відповідачем не дозволяла здійснювати його використання за своїм функціональним призначенням.
Вказана обставина доведена належними, допустимими та достатніми доказами, яким суд першої інстанції надав неналежну оцінку та не врахував, що проти цього відповідачка фактично не заперечувала.
Як вбачається з матеріалів справи, за клопотанням представника відповідача судом першої інстанції була призначена судова будівельно-технічна експертиза, проте остання не була проведена у зв'язку з невиконанням клопотання експерта про надання додаткових матеріалів для її проведення.
Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції судом апеляційної інстанції не встановлено.
Учасники справи зобов'язані подавати всі наявні в них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом.
Відповідачка, подаючи до відзиву на апеляційну скаргу висновок експерта від 15.12.2024 №1952/12-2024, жодним чином не мотивувала неможливість подання такого суттєвого доказу у суді першої інстанції, а тому вказаний доказ в силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не приймається.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційна скарга позивача, з урахуванням заяви про відмову від позову в частині позовних вимог підлягає задоволенню, понесені ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 1 354,50 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 2 031,74 грн, всього 3 386, 25 грн підлягають стягненню з ОСОБА_2 н а його користь.
Керуючись ст. 206, 255, 367, 368, 373, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Прийняти відмову від позову представника ОСОБА_1 - адвоката Ящука Леоніда Адамовича в частині позовних вимог про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати нечинним рішення Таращанського районного суду Київської області від 11 листопада 2024 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Закрити провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Таращанського районного суду Київської області від 11 листопада 2024 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання майна особистою приватною власністю скасувати.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю задовольнити.
Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і складається: А - житловий будинок загальною площею 73,30 кв.м., житловою площею 37,0 кв.м.; б/п - погріб з шийкою; а - веранда; б - убиральня; Б - сарай - літня кухня - гараж; а1 - ганок; № 1 - колодязь питний; № 2 - ворота з хвірткою; № 3 - ворота; № 4 - огорожа; № 5 - цоколь; № 6 - огорожа; № 7 - огорожа; № 8 - вимощення.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 3 386 грн 25 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31.07.2025.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук