справа № 761/1204/24
провадження № 22-ц/824/5570/2025
24 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, за апеляційною скаргою представника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» - адвоката Будової Наталії Миколаївни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року в складі судді Осаулова А. А.,
встановив:
26.12.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року у справі № 761/10285/15 позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, державної адміністрації залізничного транспорту України, Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця», голови комісії з реорганізації у зв'язку із злиттям Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» Тягульського В.Г. про визнання незаконними розпорядження, наказів, поновлення на роботі,стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання не чинити перешкод задоволено частково.
Зокрема, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» з 25 березня 2015 року на умовах визначених Контрактом №5-ІV від 13 лютого 2012 року, укладеного між Міністерством інфраструктури України та ОСОБА_1 та Додатковими Угодами до Контракту №5-ІV від 13 лютого 2012 року.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» з 25 березня 2015 року та в частині щодо присудження виплати заробітної плати в межах платежу за один місяць.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року в частині, що стосується поновлення позивача на займаній посаді, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року залишено без змін.
18.07.2016 Шевченківським районним судом м. Києва на виконання рішення суду в частині негайного виконання рішення про поновлення на посаді видано виконавчий лист.
04.08.2016 постановою державного виконавця відмовлено у відкритті виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом на підставі п. 4 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року, постанову державного виконавця від 04 серпня 2016 року визнано неправомірною та скасовано (ВП №51740746).
Судовими рішеннями у справах: №761/12013/17, №761/10746/18, №761/46962/18, 761/35295/19; №761/714/21, №761/24805/21, №761/1706/22 встановлено, що рішення суду про поновлення позивача на роботі не виконується відповідачем без поважних причин.
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Оскільки рішення суду про поновлення на роботі не виконано, позивач просив суд стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01 вересня 2021 року по 30 квітня 2022 року включно в розмірі 247 300,19 грн.
Також просив відшкодувати витрати на правничу допомогу в сумі 15 000 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 кошти середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 01 вересня 2021 року по 30 квітня 2022 року включно в розмірі - 247 300,19 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі - 8 000 грн, а всього в сумі - 255 300,19 грн.
Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на користь держави кошти судового збору в сумі 2 473 грн.
Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 01.09.2021 по 30.04.2022 в сумі 247 300,19 грн, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду про поновлення позивача на роботі виконано не було, що відповідно до ст. 236 КЗпП України зумовлює покладення на останнього відповідальності, передбаченої цією нормою.
16.12.2024 представник Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» - адвокат Будова Н. М. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом не враховано фактичні обставини справи та доводи відповідача про відсутність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року у справі № 761/10285/15 про поновлення позивача на роботі поза межами дії його контракту, який закінчився ще 13.02.2017.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року у справі № 761/10285/15 позивача поновлено на роботі на посаді начальника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» з 25 березня 2015 року на умовах, визначених Контрактом №5-ІV від 13 лютого 2012 року, укладеного між Міністерством інфраструктури України та ОСОБА_1 та Додатковими Угодами до Контракту №5-ІV від 13 лютого 2012 року. Строк дії контракту з 14.02.2012 до 13.02.217 року. Чинне законодавство не передбачає як автоматичної пролонгації контракту, так і можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії трудового договору.
Поновлення позивача на роботі шляхом видачі наказу після 13.02.2017 року означало б, що трудові відносини продовжують тривати і після 13.02.2017, що є порушенням умов контракту та статті 58 Конституції України.
Преюдиційні обставини щодо припинення трудового договору позивача у зв'язку із закінченням строку контракту 13.02.2017 встановлені судом під час розгляду справи №761/12013/17, тому згідно ч. 5 ст. 82 ЦПК України не підлягають повторному доведенню.
Враховуючи закінчення терміну дії контракту, середній заробіток за час вимушеного прогулу слід стягувати за період з дня ухвалення рішення про поновлення на роботі до дня закінчення строку дії контракту, а саме по 13.02.2017.
Дані обставини встановлені в рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року у справі №761/10285/15-ц, в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №761/12013/17.
Судом не враховано також доводи відповідача про відсутність вини залізниці у затримці виконання рішення суд про поновлення позивача на роботі. У відповідача відсутня можливість поновити позивача на роботі.
Поновити позивача на роботі може Міністерство інфраструктури України (як особа, яка укладала та припиняла контракт з позивачем, як роботодавець), за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Порядок укладення і погодження такого контракту не залежить від волі, дій та /або бездіяльності відповідача, яке не є стороною такого контракту.
Суд не звернув уваги на доводи відповідача, що протягом з вересня 2021 рок у по 30 квітня 2022 року Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" не працювало взагалі. Позивач не виконував роботу, передбачену трудовим договором, не виходив на роботу за місцем розташування відповідача, тому підстави для виплати йому заробітної плати за вказаний період відсутні.
Суд не врахував що позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, а тому підстави для задоволення позову були відсутні.
Звертає увагу, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, тому на дані правовідносини вимоги ч. 2 ст. 233 КЗпП України навіть в попередній редакції не розповсюджувались.
Щодо витрат на правову допомогу зазначила, що судом першої інстанції не було враховано заперечення відповідача що сума вказаних витрат є явно завищеною, не співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Позивач звертається з вказаним позовом не в перший раз, попередні вимоги є ідентичними, що свідчить про відсутність з боку адвоката особливих інтелектуальних витрат та часу при складанні позовних заяв.
06.01.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Клим'юк О. С. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
В судовому засіданні представник Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» - Будова Н. М. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Клим'юк О. С. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року у справі №761/10285/15-ц позивні вимоги ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», Голови комісії з реорганізації у зв'язку із злиттям ДТГО «Південно-Західна залізниця», задоволено частково, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» з 25 березня 2015 року на умовах, визначених контрактом від 13 лютого 2012 року № 5-IV, укладеного між Міністерством інфраструктури України та ОСОБА_1 та додатковими угодами до контракту.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року в частині, що стосується поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді залишено без змін.
18 липня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» з 25 березня 2015 року на умовах, визначених контрактом від 13 лютого 2012 року № 5-IV, укладеного між Міністерством інфраструктури України та ОСОБА_1 та додатковими угодами до контракту.
06 січня 2017 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження з виконання вказаного вище судового рішення.
Доказів виконання вказаного судового рішення суду надано не було.
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 09 липня 2016 року по 02 серпня 2017 року (справа №761/12013/17).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року
у справі № 761/12013/17, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 282 005,93 грн.
Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року змінено. Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 167 195,66 грн, за період з дня ухвалення судом рішення про поновлення позивача на роботі до дня закінчення строку дії контракту, а саме з 09 липня 2016 року до 13 лютого 2017 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 травня 2018 року (справа №761/10746/18), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року, з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, а саме за період з 03 серпня 2017 року по 23 березня 2018 року в сумі 206 930, 28 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2019 року
( справа №761/46962/18), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задоволено, з відповідача на користь позивача стягнуто 327 845,08 грн середнього заробітку за період з 24 березня 2018 року по 26 березня 2019 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2020 року
(справа №761/35295/19) з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 27 березня 2019 року по 06 вересня 2019 року в сумі 146 328,90 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2021 року (справа №761/714/21) з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 07 вересня 2019 року по 31 грудня 2019 року в сумі 118 629,72 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2022 року
(справа №761/24805/21) з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01 січня 2020 року по 30 червня 2020 року у розмірі 180 928,92 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2022 року (справа №761/1706/22) позов ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення яким позовні вимоги задоволено, стягнуто з Державного територіально-галузевого об?єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року у розмірі 191 518,21 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 грудня 2023 року (справа № 761/33971/23), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2025 року, з Державного територіально-галузевого об?єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2021 року в сумі 243 581,37 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 липня 2024 року (справа № 761/12027/24), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року, з Державного територіально-галузевого об?єднання «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за період з 01 січня 2024 року по 28 травня 2024 року в сумі в розмірі 159 164 грн 64 коп.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2015 року, позов ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду задоволено. Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» на користь ОСОБА_1 кошти середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 29 травня 2024 року по 16 серпня 2024 року в розмірі 86 043 грн 73 коп.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 14 ЦПК України).
Відповідно до статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Положеннями ст. 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Вказана норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі в разі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказує на його бажання бути поновленим на роботі.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
У даній справі спір виник щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із невиконанням відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, яке набрало законної сили.
З огляду на встановлені державні гарантії обов'язковості виконання судових рішень, суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Суд звертає увагу на те, що наведений обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.
Аналіз правових норм чинного законодавства, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов'язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Вказаний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 року у справі № 524/9275/17.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у зв'язку із закінченням 13 лютого 2017 року строку дії контракту, укладеного з позивачем, виконання рішення суду про поновлення на роботі є неможливим, а відтак, і відсутні підстави для стягнення середнього заробітку колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2023 року у справі №127/28914/21, невчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпП України, згідно з якою у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок, а не право роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після проголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржувати ся і фактично допустити його до виконання своїх попередніх обов'язків.
У трудові правовідносини працівник і роботодавець вступають на підставі трудового договору, під яким розуміється угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).
Судовим рішенням у справі №760/9250/24-ц за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця» до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство розвитку громад та територій України, Кабінет Міністрів України про визнання трудових відносин припиненими встановлено, що відповідно до пункту 28 Контракту № 5-ІV від 13 лютого 2012 року, укладеного з ОСОБА_1 , за два місяці до закінчення терміну дії контракту він може бути за угодою Сторін продовжений або укладений на новий чи інший термін.
Пунктом 11 Контракту передбачено, що уповноважений орган управління, зокрема, порушує клопотання перед Кабінетом Міністрів України щодо звільнення Керівника у разі закінчення терміну контракту, достроково за вимогою Керівника, а також у випадку порушень законодавства та умов контракту.
Жодних клопотань перед Кабінетом Міністрів України щодо звільнення керівника, у зв'язку із закінчення терміну контракту Уповноважений орган управління не заявляв, жодних звернень щодо звільнення відповідача з підстав закінчення терміну контракту роботодавець до Уповноваженого органу управління також не направляв, доказів протилежного позивачем не надано.
Отже, у разі виконання позивачем рішення суду про поновлення на роботі, і відповідач був би поновлений на роботі до моменту закінчення строку дії вказаного Контракту, то відповідні зміни щодо продовження його дії могли бути внесені, однак позивач навмисно не виконував рішення суду і не дотримався необхідної процедури передбаченої нормами чинного законодавства України.
Встановивши, що позивач не дотримався процедури поновлення відповідача на роботі, перед Кабінетом Міністрів України не було порушено клопотання щодо звільнення Керівника у зв'язку з закінченням терміну дії укладеного з ним контракту, суд у вказаній справі дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що трудові відносини між начальником ДТГО «Південно-Західна залізниця» ОСОБА_1 та ДТГО «Південно-Західна залізниця» є такими, що припинилися з 13 лютого 2017 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку дії Контракту № 5-IV від 13 лютого 2012 року, укладеного між Міністерством інфраструктури України та ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не був стороною контракту, а тому не повинен відповідати за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, є необґрунтованим, оскільки на підставі укладеного 13.02.2012 року контракту виникли трудові правовідносини між позивачем як працівником та ДТГО «Південно-Західна залізниця», що належить до державної власності, а не з органом, уповноваженим на укладення такого контракту - Міністерством інфраструктури України ( висновок Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 року у справі № 761/12013/17).
Оплата праці та матеріальне забезпечення керівника підприємства визначаються у контракті, проводяться за рахунок коштів підприємства.
Встановлена процедура укладення контрактної форми трудового договору застосовується для всіх керівників підприємств, установ та організацій, що належать до державної власності (за винятком тих керівників державних підприємств, які призначаються (обираються) на посаду за результатами конкурсного відбору, проведеного відповідно до Порядку про проведення конкурсного відбору керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2008 року № 777).
На підставі укладеного контракту виникають трудові правовідносини між керівником, як працівником, та відповідним підприємством, установою та організацією, що належить до державної власності, а не з органом, уповноваженим на укладення такого контракту.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання відповідачем рішення суду від 08 липня 2016 року в частині поновлення позивача на займаній посаді, відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості підстав для застосування положень ст. 236 КЗпП України.
При цьому стаття 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії (з'явитись на роботу, надати трудову книжку тощо), в цьому випадку - позивач пред'явив рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Проте відповідач не надав доказів виконання рішення суду, видання наказу про поновлення позивача на роботі, допуск до робочого місця.
Посилання відповідача у апеляційній скарзі на те, що позивач займає посаду керівника ТОВ «Інститут транспортних стратегій» і забезпечений за основним місцем роботи, а посада керівника державного підприємства не дозволяє роботу за сумісництвом відповідно до наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 року № 43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», не спростовують висновків суду з огляду на таке.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений ст. 5 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збережені роботи.
Факт працевлаштування позивача на іншій роботу в період, допоки він не поновлений на попередній роботі не суперечить будь-яким нормам чинного законодавства і є його гарантованим правом, визначеним ст. 43 Конституції України, у якій визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Також факт працевлаштування позивача на іншу роботу жодним чином не впливає на відповідальність за невиконання рішення суду. Працевлаштування його на іншу роботу не призводить до права або обов'язку роботодавця не виконувати рішення суду.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 522/13736/15 зазначено, що: «середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».
Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України.
У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після видачі роботодавцем зазначеного наказу незалежновід тривалості затримки його видачі.
Затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день поновлення його на роботі.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 жовтня 2021 року в справі № 488/339/20.
Враховуючи, що наказ на виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідачем не видано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для висновку про пропуск тримісячного строку для звернення до суду з цим позовом.
Апеляційна скарга не містить доводів щодо наведеного у рішенні суду розрахунку суми середнього заробітку, а тому в цій частині апеляційний суд рішення суду першої інстанції не переглядає.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Згідно з ч. 1, п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження витрат на правничу допомогу заявником надано:
- договір про надання правових (правничих) послуг №14/02/2023 від 14.02.2023 р., за яким послуги адвоката визначаються сторонами додатковою угодою, факт виконання робіт та наданих послуг підтверджується актом наданих послуг, оплата послуг може оплачуватись на будь-якому етапі виконання договору, на підстав підписаного сторонами акту наданих послуг;
- додаткову угоду № 3 від 01.12.2023 до договору №14/02/2023 від 14.02.2023 р., про надання послуг адвоката сторони за взаємною згодою визначили, що розмір гонорару адвоката під час захисту прав та законних інтересів клієнта в суді першої інстанції у справі за його позовом про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення про поновлення на роботі (період з 01 вересня 2021 року по 30 квітня 2022) визначається шляхом множення кількості годин на ціну однієї роботи адвоката, яка складає 3 750 грн;
- акт наданих послуг №1 від 21.12.2023 р., за яким загальна вартість наданих послуг становить 15 000 грн (витрачено 4 год.);
- рахунок №21/12/2023 від 21.12.2023 р. на оплату ;
- квитанцію до прибуткового касового ордера №2 від 21.12.2023 р. про сплату 15 000 грн.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи та надані суду докази, з урахуванням складності справи, обсягу фактично наданих адвокатом правових послуг, відповідності суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, а також наявності клопотання відповідача щодо зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог, дійшов висновку про стягнення понесених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 8 000 грн.
На думку колегії судді, вказаний розмір витрат на правничу допомогу співмірний зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено про відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» - адвоката Будової Наталії Миколаївни залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31.07.2025.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук