ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"31" липня 2025 р. справа № 300/3259/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "М-Монтаж" про визнання протиправними та скасування наказів в частині, зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Відповідач-1), військової частини НОМЕР_1 (Відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "М-Монтаж" про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Відповідач-1 в порушення вимог п.1 ч.1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" виніс оскаржуваний наказ від 28.04.2025 за №120, яким серед інших, призвав позивача по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 , незважаючи на те, що ОСОБА_1 є заброньованим військовозобов'язаним за ТОВ "М-Монтаж" та йому надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком до 16.08.2025. З цих підстав, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Відповідача-1 від 28.04.2025 за №120 в частині призову ОСОБА_1 мобілізації, а також скасувати наказ Відповідача-2 від 29.04.2025 за №119 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та зобов'язати звільнити з військової служби (виключити його зі списків особового складу даної військової частини).
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, яка згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 залишена без задоволення.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.
23.05.2025 позивачем зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунутий.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 відкрито провадження за вказаним позовом, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
12.06.2025 на адресу суду від Відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з тих підстав, що на момент прийняття оскаржуваного наказу про призов на військову службу за мобілізацією ОСОБА_1 , у позивача не було чинного бронювання, оскільки попереднє бронювання було скасовано в автоматичному режимі 01.04.2025.
13.06.2025 від Відповідача-2 до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечує та вказує на те, що позивачем не надано належних доказів дотримання роботодавцем порядку бронювання. Просить суд в задоволенні позову відмовити з підстав правомірності оскаржуваного наказу.
13.06.2025 третьою особою подано до суду пояснення в яких підтримує позов ОСОБА_1 та просить суд задовольнити.
20.06.2025 позивачем подано відповідь на відзив Відповідача-2 в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.
Своїм правом на подання відповіді на відзив Відповідача-1 позивач не скористався.
Відповідач-2 своїм правом на подання заперечення не скористався.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті, встановив таке.
ОСОБА_1 працює на посаді головного інженера у товаристві з обмеженою відповідальністю "М-Монтаж" (а.с.117).
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів від 28.08.2025, ОСОБА_1 заброньовано до 16.08.2025 (а.с.19).
03.04.2025 групою оповіщення у складі працівників Національної поліції, Служби безпеки України та військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв'язку з ненаданням для перевірки документів, що посвідчують особу та військово-облікових документів, ОСОБА_1 направлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою уточнення облікових даних та складання протоколу про порушення правил військового обліку.
Під час уточнення облікових даних, Відповідачем-1 встановлено, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, придатним до військової служби у частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах, мед підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, ОЗ, охорони, не має чинного бронювання (а.с.86).
У зв'язку з наведеним, наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.04.2025 за №120 ОСОБА_1 призвано на військову службу по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 (а.с.88).
Як наслідок, наказом тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 від 29.04.2025 за №119 зараховано ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (а.с.99).
Вважаючи такі накази протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу"(далі - Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
В силу вимог частини 6 статті 2 цього Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).
Також, статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває по теперішній час.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1,17,20 частини першої статті106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Відповідно до вимог статей 20,22 Закону №2232-XII на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (для вищого офіцерського складу до 65 років).
Так, правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII), який визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Абзацом 4статті 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини 3статті 3 Закону №3543-XII зміст мобілізаційної підготовки становить, зокрема, військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів; підготовка та накопичення військово-навчених людських ресурсів призовників, військовозобов'язаних та резервістів для комплектування посад, передбачених штатами воєнного часу.
Органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, відповідно до пункту 1 Положення "Про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з абз. 2, 3 п.1 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
За змістом п.8 Положення №154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Відповідно до абз.9 п.11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
За приписами п.15 Положення №154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов'язаний, серед іншого, організовувати проведення перевірок готовності підприємств до оповіщення та забезпечення явки громадян, що підлягають призову на військову службу під час мобілізації та у воєнний час, на пункти збору або у військові частини, перевірок стану бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час і виконання військово-транспортного обов'язку.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені статтею 22 Закону №3543-XII.
Згідно приписів частини 1 статті 22 Закону №3543-XII громадяни зобов'язані, серед іншого, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (частина 5статті 22 Закону №3543-XII).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
За приписами пункту 2 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560) на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", для комплектування (доукомплектування) з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (надалі по тексту також - Збройні Сили та інші військові формування).
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному Законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про військовий обов'язок і військову службу" та цим Порядком.
При цьому, статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Так, відповідно до п.1 ч.1ст.23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Відповідно дост.24 Закону №3543-ХІІ бронювання військовозобов'язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
Згідно з ч.1ст.25 Закону №3543-ХІІ бронюванню підлягають військовозобов'язані, які працюють або проходять службу, зокрема, на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень).
За змістом ч.2 цієї статті порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов'язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.
Відповідно до ч.3 ст. 25 Закону №3543-ХІІ органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов'язаних, зобов'язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються.
Згідно п.58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються. До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Механізм бронювання під час дії воєнного стану військовозобов'язаних за списками військовозобов'язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють: в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, у разі, коли це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів; на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі, коли це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень); на підприємствах, в установах і організаціях, які здійснюють виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань; на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період визначається Порядком бронювання військовозобов'язаних за сприсками військовозобов'язаних під час дії воєнного стану затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 за №76 (далі - Порядок №76).
Як зазначалось судом вище, ОСОБА_1 працює на посаді головного інженера у товаристві з обмеженою відповідальністю "М-Монтаж" та згідно відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів від 28.08.2025, заброньований до 16.08.2025 (а.с.19, 117).
Водночас, Відповідач-1 вказує на те, що станом на 03.04.2025 у позивача відсутня відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
З цього приводу суд зазначає таке.
Постановою КМУ від 27.01.2023 року № 76 "Деякі питання реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час" установлено, що строки дії відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, наданих військовозобов'язаним відповідними рішеннями Міністерства економіки згідно з цією Постановою, або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, які не закінчилися станом на 19.12.2024 року, продовжуються автоматично на один місяць, але не довше ніж до 28.02.2025 року згідно з Постановою КМУ № 1489 від 24.12.2024 року.
Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час" від 22.11.2024 року №1332 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, які були надані військовозобов'язаним рішеннями Міністерства економіки до набрання чинності цією постановою, є чинними протягом строку, на який вони надані, але не довше ніж до 28.02.2025 року.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 22.11.2024 року № 1332 і від 14.01.2025 р. №36" від 25.02.2025 року № 208 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, які були надані військовозобов'язаним рішеннями Міністерства економіки і строк дії яких не закінчився на день набрання чинності цією постановою, є чинними до 31.03.2025 року.
Згідно даних, які містяться у витягу з реєстру АІТС "Оберіг" щодо ОСОБА_1 : від 16.08.2024 - автоматичне створення бронювання, дата початку 16.08.2024, дата закінчення 16.08.2025; 18.02.2025 - скорочення терміну бронювання згідно постанови КМУ №1332 від 22.11.2024, дата початку 16.08.2024, дата закінчення 28.02.2025; 26.02.2025 - зміна терміну бронювання згідно постанови КМУ від 25.02.2025 №208, дата початку 16.08.2024, дата закінчення 31.03.2025; 26.02.2025 - зміна терміну бронювання згідно постанови КМУ від 25.02.2025 №208, дата початку 16.08.2024, дата закінчення 31.03.2025; 18.02.2025 - скорочення терміну бронювання згідно постанови КМУ №1332 від 22.11.2024, дата початку 16.08.2024, дата закінчення 31.03.2025; 01.04.2025 - скасування бронювання у зв'язку із закінченням бронювання, дата початку 16.08.2024, дата закінчення 31.03.2025, дата відміни 01.04.2025 (а.с.87).
Згідно графи "ким прийнято рішення про бронювання" зазначеного витягу, вказано "автоматично системою".
Враховуючи вищенаведене, за умови відсутності бронювання у позивача станом на дату винесення Відповідачем-1 оскаржуваного наказу, суд доходить висновку щодо правомірності наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.04.2025 за №120, яким ОСОБА_1 призвано на військову службу по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 .
Як наслідок, наказ тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 від 29.04.2025 за №119, яким зараховано ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , є також правомірним.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "М-Монтаж" (код ЄДРПОУ 41515274, вул. Будівельників, 17, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77311) про визнання протиправними та скасування наказів в частині, зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.