30 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/7053/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Державної служби України з безпеки на транспорті
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 (суддя Нечай О. В.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 (головуючий суддя Гаврилюк О. М., судді Майданевич А. Г., Ткаченко Б. О.)
у справі № 910/7053/24
за позовом Приватного підприємства «Будпостач»
до Державної служби України з безпеки на транспорті,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
про стягнення 19 000 грн,
У червні 2024 року Приватне підприємство «Будпостач» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспортні про стягнення безпідставно утриманих коштів у розмірі 19 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наявні правові підстави для стягнення з Державного бюджету України на його користь безпідставно набутих коштів у загальному розмірі 19 000 грн на підставі неправомірних дій Укртрансбезпеки, яка незаконно притягнула позивача до адміністративної відповідальності Постановою, яка в подальшому була визнана судом протиправною та скасована.
13.01.2025 рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Будпостач» грошові кошти в розмірі 17 000 грн, а в іншій частині позову відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що оскільки постанова Укртрансбезпеки є виконавчим документом, який виконувався в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, була визнана протиправною та скасована рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2023 у справі № 320/24347/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2024, з Державного бюджету України підлягають поверненню сплачені позивачем в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 виконавчий збір у розмірі 1 700 грн та мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 300 грн, шляхом направлення Дарницьким відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відповідного подання до Державної казначейської служби України згідно Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787.
Однак, оскільки позивач не визначив Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відповідачем у справі та не заявив позовних вимог до нього, а також враховуючи те, що питання правомірності/неправомірності дій/бездіяльності державного виконавця в частині повернення сплачених позивачем виконавчого збору в розмірі 1 700 грн та мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 300 грн не входять до предмету спору в цій справі, позов не підлягає задоволенню в цій частині.
23.07.2025 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 у справі № 910/7053/24.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2025 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 у справі № 910/7053/24 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є коштів у розмірі 19 000 грн, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа № 910/7053/24 є малозначною.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, наводячи такі обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позовів в загальному до ста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у справі з ціною позову до ста розмірів прожиткового такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в» і «г» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а Суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на ряд постанов Верховного Суду (також без належного обґрунтування цих посилань) зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).
Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 у справі № 910/7053/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил