Рішення від 30.07.2025 по справі 300/1390/25

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2025 р. справа № 300/1390/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сліпенчук Наталія Андріївна, до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, заявник, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Сліпенчук Наталія Андріївна (надалі по тексту - представник позивача, адвокат Сліпенчук Н.А.), звернулася в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі по тексту також - відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту також - відповідач, військова частина, ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання протиправними та скасування наказів.

Дана позовна заява до суду надійшла через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи із приміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд" 28.02.2025" та підписана електронно-цифровим підписом адвоката Сліпенчук Наталії Андріївни, яка діє на підставі ордера №1094497 від 28.02.2025.

Підставою звернення до суду, на переконання позивача, є протиправні дії відповідачів щодо винесення наказу начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 №539 від 10.09.2024 "Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією" в частині, що стосується ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 про призов та зарахування до списків військової частини в частині, що стосується ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порушення Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" та Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів".

Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку з наявністю права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час воєнного стану ОСОБА_1 скерував до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяви від 17.07.2024 та від 29.08.2024 на отримання відповідної відстрочки. В подальшому, 10.09.2024 ОСОБА_1 доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де останній повідомив про скерування до ІНФОРМАЦІЯ_5 заяви зі всіма необхідними документами з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час воєнного стану. Цього ж дня до ІНФОРМАЦІЯ_6 прибула адвокат ОСОБА_2 , яка, діявши в інтересах позивача, надала працівникам відповідача 1 підтверджуючі право ОСОБА_1 на відстрочку документи та докази надсилання та отримання ІНФОРМАЦІЯ_7 відповідної заяви. Відповідачем 1, видано наказ від 10.09.2024 за №539 "Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією", яким призвано ОСОБА_1 з 10.09.2024 за загальною мобілізацією на військову службу до Збройних Сил України, виключено з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 та навлено у Військову частину НОМЕР_1 .

Надалі, 25.09.2024 ІНФОРМАЦІЯ_7 , за результатами розгляду заяви позивача від 28.08.2024, видано довідку №1/1/2572 про надання ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". За доводами позивача, останній не тільки мав право на отриманні відстрочки, а й належним чином реалізував його, шляхом подання відповідної заяви до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку.

Відтак, видачею начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 наказу №539 від 10.09.2024 "Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією" в частині, що стосується ОСОБА_1 , порушено право останнього щодо завершення належного оформлення відстрочки від призову на військову службу, та спричинило інші негативні наслідки, зокрема, видачу командиром Військової частини НОМЕР_1 наказу про призов та зарахування до списків військової частини, що в свою чергу, стало підставою для зняття ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних.

За доводами позивача, видача начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 наказу №539 від 10.09.2024 "Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією" в частині, що стосується ОСОБА_1 , стала наслідком прийняття командиром Військової частини НОМЕР_1 наказу про зарахування до списків особового складу військової частини, протиправного за своєю суттю, як похідного від наказу відповідача 1. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

На виконання повідомлення суду про відсутність можливості роздрукувати документи великого обсягу від 03.03.2025, представник позивача адвокат Сліпенчук Н.А. скерувала до суду супровідним листом від 03.03.2025 паперові копії документів, реєстрацію якого здійснено судом 03.03.2025 за вх.№5280/25 (том 1, а.с.83-191).

Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 07.03.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс). Одночасно судом витребувано у сторін додаткові письмові докази та пояснення, необхідні для розгляду справи (том 1, а.с.192-196).

Пунктом 4 ухвали суду від 07.03.2025 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_7 (надалі по тексту також - третя особа, ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ).

Відповідач 1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. Так, ІНФОРМАЦІЯ_2 скерував через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему відзив із приміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд" 20.03.2025" на позовну заяву, який зареєстровано судом 20.03.2025 за вх.№7064/25 (том 1, а.с.200-208). У поданому відзиві відповідач 1 заперечив проти аргументів та доводів ОСОБА_1 , викладених у позовній заяві, вказавши на їх безпідставність та необґрунтованість, з огляду на таке.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 №539 від 10 вересня 2024 року "Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією" (надалі по тексту також - Наказ №539), ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та направлений для її проходження у ВЧ НОМЕР_1 . Виданню цього наказу передувала перевірка особистих даних позивача, в тому числі, перевірка його статусу через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів на предмет чи останній підлягає призову на військову службу, а також наявності права на відстрочку від призову (бронювання). Перевіривши облікові дані ОСОБА_1 , з врахуванням висновку ВЛК про придатність його до військової служби, а також встановивши, що документів для надання відстрочки немає, позивача призвано на військову службу під час мобілізації. З витягу з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, сформованого щодо ОСОБА_1 видно, що останній з 28 липня 2021 року (військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_11 ) підлягає призову на військову службу під час мобілізації, з 10 вересня 2024 року (військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_6 ) підлягає призову на військову службу під час мобілізації, з 17 жовтня 2024 року (військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_6 ) виключення з військового обліку у зв'язку із мобілізацією. Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ

Як стверджує відповідач 1, на момент проведення мобілізаційних процедур щодо призову ОСОБА_1 на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 діяв в межах наданих йому повноважень. Наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 № 539 від 10 вересня 2025 року про призов ОСОБА_1 до Збройних Сил України, як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням та такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності. Після видання Наказу №599 виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №2232-ХІІ) та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (надалі по тексту також - Положення № 1153/2008). Даними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов та про призначення до військової частини. Ці накази вже реалізовані, а тому їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові. З огляду на наведене просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему скерувала до суду відповідь із приміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд" 20.03.2025" на відзив, реєстраційні дії щодо якої здійснені судом 24.03.2025 за вх.№7287/25 (том 1, а.с.209-214). Адвокат Сліпенчук Н.А. заперечила проти доводів відповідача 1, викладених у відзиві на позовну заяву, виходячи з таких підстав та мотивів.

Оформлення призову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 відбулося з порушенням пункту 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року за №560 (надалі по тексту також - Порядок №560), за змістом якого до ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Натомість, заява ОСОБА_1 про відстрочку від 28.08.2024 перебувала на розгляді в ІНФОРМАЦІЯ_12 з 02.09.2024.

За доводами позивача, видача начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 протиправного наказу №539 від 10.09.2024 "Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією" в частині, що стосується ОСОБА_1 потягнула за собою низку протиправних рішень та дій інших уповноважених осіб, в тому числі видачу наказу командира Військової частини НОМЕР_1 про призов та зарахування до списків військової частини та як результат - зняття позивача з військового обліку військовозобов'язаних та протиправну зміну його правового статусу з "військовозобов'язаного" на "військовослужбовець", а відновити порушене право на оформлення відстрочки від призову можливо шляхом реалізації відповідних способів захисту у сукупності.

Відповідач 2 також реалізував своє право на подання відзиву на позовну заяву, який скеровано до суду через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему із приміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд" 24.03.2025" та зареєстровано судом 24.03.2025 за вх.№7485/25 (том 2, а.с.215-227). Військова частина НОМЕР_1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , зважаючи на наступні доводи та аргументи.

Надані представниками ІНФОРМАЦІЯ_6 документи, які стосувалися ОСОБА_1 , зауважень не викликали, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.09.2024 за №173 рядовий ОСОБА_1 , якого було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" та призначено на посаду вогнеметника взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту, з 11 вересня 2024 року зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , на всі види забезпечення і вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків.

Як зазначає представник відповідача 2, у незалежності від того, правомірно, чи не правомірно позивач був призваний на військову службу, у період часу з 11.09.2024 по 13.10.2024 останній фактично перебував на службі, виконував службові (посадові) обов'язки, ОСОБА_1 нараховувались усі види забезпечення, строк з 11.09.2024 по 13.10.2024 зарахований позивачу до вислуги років. Підставою для таких дій послужив наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.09.2024 за №173. Відповідно, з скасуванням цього наказу одразу виникнуть питання щодо нарахування позивачу вислуги років у вказаний період, забезпечення продовольчим, речовим та грошовим забезпеченням. Оскільки ОСОБА_1 певний період часу фактично проходив військову службу, то за наявності підстав для звільнення з військової служби позивача необхідно звільнити з військової служби та виключити зі списків особового складу військової частини.

Адвокат ОСОБА_2 подала через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему відповідь із приміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд" 27.03.2025" на відзив, який зареєстровано судом 27.03.2025 за вх.№7874/25 (том 2, а.с.1-6).

Представник позивача зазначила, що саме наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 173 від 11.09.2024 став підставою для незаконної зміни правового статусу ОСОБА_1 з "військовозобов'язаний" на "військовослужбовець" в силу положень пункту 83 Порядку № 560. Незважаючи на відсутність у командування військової частини обов'язку перевіряти підстави призову чи наявність дискреційних повноважень з приводу видачі відповідного наказу, останній прийнято на підставі протиправного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 539 від 10.09.2024 в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Третя особа також скористалась правом на подання пояснень. Так, ІНФОРМАЦІЯ_7 через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему направив до суду пояснення третьої особи щодо позову або відзиву із приміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд" 26.05.2025", реєстрацію яких здійснено в суді 27.05.2025 за вх.№14413/25 (том 2, а.с.7-43).

Як пояснив представник третьої особи, 28 серпня 2024 року за допомогою засобів поштового зв'язку ОСОБА_1 подано звернення, зареєстроване ІНФОРМАЦІЯ_10 06 вересня 2024 року за вх.№1/9193, в якому останній просив оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". За результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 28.08.2024, з врахуванням змін внесених до додатку 5 Порядку № 560, протоколом від 13.09.2024 за № 15 позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Для отримання довідки про відстрочку ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_11 не прибував, довідку отримано адвокатом.

При цьому оформити відстрочку, у тому числі внести відповідні відомості до інформаційних систем неможливо у зв'язку з втратою ОСОБА_1 статусу військовозобов'язаного та набуттям статусу військовослужбовця за призовом під час мобілізації. Відомості щодо належності ОСОБА_1 до категорії військовозобов'язаних перевірялись за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів 06.09.2024, а тому на момент прийняття комісією відповідного рішення та видачі довідки не було відомо про втрату статусу військовозобов'язаного. Станом на 17 липня 2024 року та до 10 вересня 2024 року позивач перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_12 . За даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів 10 вересня 2024 року ОСОБА_1 взятий та знятий з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв'язку з призовом на військову службу.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши адміністративний позов, відзив на позовну заяву, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою від 28.08.2024, у якій просив оформити довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (том 1, а.с.31). До означеної заяви позивачем долучено відповідні копії документів, що підтверджують право на отримання відстрочки (том 1, а.с.32-44).

Позивач 29.08.2024 засобами поштового зв'язку через поштового оператора АТ "Укрпошта" листом з оголошеною цінністю скерував до ІНФОРМАЦІЯ_10 заяву від 28.08.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що засвідчується накладною поштового відправлення №7601800070081 (том 1, зворотній бік а.с.47) та описом вкладення у цінний лист (том 1, а.с.47).

Згідно наявної в матеріалах справи копії трекінгу (відстеження) поштового відправлення №7601800070081, таке 02.09.2024 вручено за довіреністю одержувачу - ІНФОРМАЦІЯ_4 (том 1, а.с.48).

Начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 10.09.2024 видано наказ (з основної діяльності) від 10.09.2024 за №539 "Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією" (том 1, зворотній бік а.с.50).

Коментованим наказом відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 за №65/2022 "Про загальну мобілізацію", відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з 10 вересня 2024 року ОСОБА_1 призвано за загальною мобілізацією на військову службу до Збройних Сил України, виключено з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 та направлено у Військову частину НОМЕР_1 (том 1, зворотній бік а.с.50).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.09.2024 за №173 рядового ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_13 з 11 вересня 2024 року зараховано на військову службу за призовом у воєнний час, на всі види забезпечення на посаду вогнеметника взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту, ВОС - 193540А (том 1, а.с.221).

Відповідно до Витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань надання та оформлення відстрочки, відмови у наданні відстрочки, продовження терміну її дії, скасування (зміни) раніше прийнятого рішення комісією з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_14 від 13.09.2024 за №15 ОСОБА_1 визнано таким, який не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на строк дії відповідних законних підстав (до 01 лютого 2025 року), але не більше як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України (том 2, а.с.39).

ІНФОРМАЦІЯ_7 видав ОСОБА_1 . Довідку від 25.09.2024 за №1/1/2752 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", на строк дії відповідних законних підстав (до 01 лютого 2025 року), але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України (том 1, а.с.49).

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.10.2024 за №210, солдата ОСОБА_1 , вогнеметника 3 вогнеметного відділення вогнеметного взводу роти РХБЗ Військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що 13.10.2024 самовільно залишив території військової частини. Зняти з грошового та речового забезпечення з 13.10.2024, зняти з котлового забезпечення з 15.10.2024 (том 1, а.с.223).

Вважаючи протиправними та такими, що підлягають скасуванню наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №539 від 10.09.2024 "Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією" та наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.09.2024 за №173, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду з метою захисту своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі по тексту також - Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (надалі по тексту також - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).

Частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII, регламентовано види військової служби:

базова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за №3543-XII (надалі по тексту також - Закон №3543-XII)

Абзацом 4 статті 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VІІІ (надалі по тексту також - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (надалі по тексту також - Закон №1932-XII).

Також статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває по теперішній час.

Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Відповідно до вимог статей 20, 22 Закону № 2232-XII на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (для вищого офіцерського складу до 65 років).

Згідно приписів частини 1 статті 22 Закону №3543-XII громадяни зобов'язані, серед іншого, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (частина 5 статті 22 Закону №3543-XII).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачено перелік підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, згідно з пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.

Відповідно до частини 7 статті 23 Закону №3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Частиною 8 статті 23 Закону №3543-XII визначено, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 9 статті 23 Закону №3543-XII єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів забезпечується неможливість надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації більше ніж одному військовозобов'язаному з підстав, зазначених у пунктах 9-14 частини першої цієї статті.

Повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо перевірки підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення, передбачено також Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 за №154 (надалі по тексту також - Положення №154).

Згідно з пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 за №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (надалі по тексту також - Порядок №560, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Пунктом 57 Порядку №560 визначено, що для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Для розгляду питань надання військовозобов'язаним, які перебувають на військовому обліку в розвідувальних органах, СБУ, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період наказами керівників відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ утворюються відповідні комісії. Надання військовозобов'язаним відстрочок комісіями, утвореними в розвідувальних органах, СБУ, здійснюється відповідно до цього Порядку.

Питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, за підприємствами, установами і організаціями, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, комісією не розглядаються.

Відповідно до пункту 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.

Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються. До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Відповідні органи, в яких працюють посадові (службові) особи, зазначені у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, надсилають завірену копію довідки про надання таким особам відстрочки (додаток 6) до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, у якому така особа перебуває на військовому обліку.

Згідно з пунктом 59 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.

Відстрочка посадовим (службовим) особам, зазначеним в підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, надається на строк їх перебування на відповідній посаді територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, зазначеним в абзаці другому пункту 58 цього Порядку. У разі звільнення зазначених посадових (службових) осіб чи переведення на посаду, не зазначену в підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, відповідний орган державної влади, інший державний орган в одноденний строк інформує шляхом надсилання листа відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, який оформив військовозобов'язаному відстрочку, для її анулювання, а також територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління або регіональний орган СБУ або відповідний підрозділ розвідувальних органів, у яких така особа перебуває на військовому обліку.

Для продовження строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаний з виданням Указу Президента України про продовження строку проведення мобілізації подає (надсилає) на розгляд комісії заяву у паперовій або електронній формі, зокрема, у разі технічної реалізації засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста.

У разі неможливості провести перевірку у військовозобов'язаного підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомляє про необхідність надання відповідних підтвердних документів.

Згідно з пунктом 63 Порядку №560 військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.

Військовозобов'язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов'язані приймаються на військову службу за контрактом.

Відповідно до пункту 64 Порядку №560 заяви військовозобов'язаних про надання їм відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та підтвердні документи зберігаються у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки протягом п'яти років.

Пунктом 65 Порядку №560 визначено, що у разі втрати (зміни) підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період комісія може скасувати (змінити) раніше прийняте нею рішення, про що повідомляється заявнику письмово не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення за формою, визначеною у додатку 10.

Отже, Порядком №560 визначено чіткий алгоритм вчинення дій військовозобов'язаним та прийняття рішень територіальним центром комплектування та соціальної підтримки в процесі надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою від 28.08.2024, у якій просив оформити довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (том 1, а.с.31). До означеної заяви позивачем долучено відповідні копії документів, що підтверджують право на отримання відстрочки (том 1, а.с.32-44).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов'язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №280/6033/22, від 01.10.2024 у справі №160/10728/23, від 01.10.2024 у справі №200/4189/22, від 14.11.2024 у справі № 160/33822/23.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

В спірному випадку, направлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_10 заяви від 28.08.2024 (із відповідними копіями документів) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", є проявом активних дій позивача для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, скерувавши до ІНФОРМАЦІЯ_10 заяву від 28.08.2024 з додатками про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивач розпочав процес реалізації права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, вказав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, у контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб'єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року №6-р/2019).

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року №6-р/2019).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №1-2/2016).

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (Справа "Михайлюк та Петров проти України" (Заява № 11932/02), пункт 25, "Полторацький проти України" №38812/97, пункт 155).

Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі №580/1300/22 визначив підходи щодо застосування принципу "легітимних очікувань" (legitimate expectations):

"… 75. Також колегія суддів зазначає, що поняття "легітимні очікування", головним чином походять від англійського терміну "legitimate expectations" як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.

76. Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.

77. Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб'єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.

78. Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов'язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

79. Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права…".

В спірному випадку, після направлення до ІНФОРМАЦІЯ_10 заяви від 28.08.2024 з додатками про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", ОСОБА_1 мав легітимні очікування не лише щодо вчасного прийняття ІНФОРМАЦІЯ_9 за результатом розгляду його заяви рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (в семиденний строк з дня отримання заяви про відстрочку), але й щодо забезпечення дотримання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки встановлених Порядком №560 заборон на направлення позивача для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби та його призову до прийняття такого рішення.

Так, відповідно до Витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань надання та оформлення відстрочки, відмови у наданні відстрочки, продовження терміну її дії, скасування (зміни) раніше прийнятого рішення комісією з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_14 від 13.09.2024 за №15 ОСОБА_1 визнано таким, який не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на строк дії відповідних законних підстав (до 01 лютого 2025 року), але не більше як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України (том 2, а.с.39).

Натомість, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.09.2024 за №539 "Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією" відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 за №65/2022 "Про загальну мобілізацію", відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з 10 вересня 2024 року ОСОБА_1 призвано за загальною мобілізацією на військову службу до Збройних Сил України, виключено з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 та направлено у Військову частину НОМЕР_1 (том 1, зворотній бік а.с.50).

Таким чином, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.09.2024 за №539 "Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією" виданий в період розгляду ІНФОРМАЦІЯ_9 заяви ОСОБА_1 від 28.08.2024 про надання відстрочки, тобто в період існування встановленої Порядком № 560 заборони щодо направлення військовозобов'язаного, який подав заяву на відстрочку від проходження військової служби, для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби та його призову на військову службу.

Суд відхиляє доводи ІНФОРМАЦІЯ_6 в частині того, що виданню оскаржуваного наказу перебувала перевірка особистих даних ОСОБА_1 , в тому числі статусу останнього через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів на предмет підлягання призову на військову службу, а також наявності права нв відстрочку від призову (бронювання).

Так, як слідує з наявних в матеріалах справи письмових доказів та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 перебував на військовому обліку військовозобов'язаних в ІНФОРМАЦІЯ_14 (том 1, а.с.19, 26-27, 206).

Отже, саме ІНФОРМАЦІЯ_10 як територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому перебував на військовому обліку ОСОБА_1 , здійснював розгляд заяви позивача від 28.08.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та надав Довідку від 25.09.2024 за №1/1/2752 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", на строк дії відповідних законних підстав (до 01 лютого 2025 року), але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України (том 1, а.с.49).

Пунктом 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого: беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві; оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

При цьому відповідно до частини 11 статті 38 Закону №2232-XII призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Тобто, з метою ведення районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки спеціального обліку призовників, військовозобов'язаних, резервістів, які мають право на відстрочку від призову на строкову військову службу, військову службу під час мобілізації, особливого періоду на останніх покладено обов'язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.

Отже, право на відстрочку від призову на строкову військову службу, військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондує з обов'язком призовників, військовозобов'язаних, резервістів дотримуватися правил військового обліку.

Факт перебування на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_10 та надання таким територіальний центр комплектування та соціальної підтримки відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, свідчать про виконання позивачем обов'язків військовозобов'язаного з дотриманням правил військового обліку, зокрема щодо повідомлення органу про наявність передбачених абзацом 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:

- ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";

- оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам.

Відповідно до пункту 1 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 за №559, військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 за №559 "Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа".

Згідно з пунктом 3 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 за №559, відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.

У разі коли відомості, зазначені у графах 1-5, 13 та 14 військово-облікового документа на бланку, не відповідають відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, він вважається недійсним.

Відповідність відомостей, зазначених у військово-обліковому документі на бланку, відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, перевіряється через:

електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ (орган СБУ, розвідувальний орган).

Пунктом 10 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 за №559 передбачено, що відомості про сформований військово-обліковий документ в електронній формі відображаються у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.

При цьому, згідно з пунктом 59 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Отже, з вказаних вище приписів можна виснувати, що з'ясування обставин наявності у військовозобов'язаного передбачених абзацом 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відноситься до повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Такі повноваження суб'єкт владних повноважень здійснює під час заходів з мобілізації військовозобов'язаного з використанням інформації, яка наявна в районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, а також має право на подання запитів до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів, зокрема Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.

Водночас, з огляду на обставини, що мали місце 10.09.2024 щодо затримання ОСОБА_1 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_6 , доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_6 (територіально знаходиться в місті Стрий Львівської області), проходження ВЛК та видачу наказу від 10.09.2024 за №539, суд зауважує, що позивач перебував в нерівноправних умовах і, очевидно, міг мати перешкоди в наданні (доведенні її достовірності) інформації про направлення до ІНФОРМАЦІЯ_11 заяви від 28.08.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Також суд відхиляє доводи відповідача 1 про те, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 №539 від 10 вересня 2025 року про призов ОСОБА_1 до Збройних Сил України, як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням та такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності, з огляду на наступне.

За змістом пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

У спірному випадку наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.09.2024 за №539 "Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією", яким, всупереч вимог пункту 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, призвано ОСОБА_1 на військову службу, не може бути розцінений як акт індивідуальної дії, що вичерпав свою дію в момент його виконання, оскільки сам факт видання такого наказу спричинив для позивача юридично значущі негативні наслідки, які продовжують впливати на його правове становище.

У зв'язку з цим, є безпідставним твердження відповідача 1 про одноразовий характер такого акту або про неможливість його скасування виключно з підстав його формального виконання. Такий підхід узгоджується з принципами верховенства права, зокрема із забороною формалізму при захисті прав особи, та забезпечення ефективного судового захисту у відповідності до статті 55 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на вказане, слід визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.09.2024 за №539 "Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією", в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.09.2024 за №173 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , суд виходить із наступних мотивів.

Згідно з частинами 5, 7 статті 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (надалі по тексту також - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до частини 9 статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:

- допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

- призовники - особи, які взяті на військовий облік;

- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

- військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII, одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (надалі по тексту також - Положення №1153/2008) визначається порядок проходження громадянами України (надалі по тексту також - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі.

Громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (надалі по тексту також - військова служба) в добровільному порядку або за призовом (пункт 2 Положення №1153/2008).

За змістом пункту 5 Положення №1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (надалі по тексту також - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 за №280, зареєстровано у Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за №1407/38743, затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України (надалі по тексту також - Інструкція №280).

Відповідно до пунктів 1, 3 Розділу XII Інструкції №280 облік особового складу в особливий період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців щодо прихованої мобілізації або з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, ведеться у порядку, установленому на мирний час, та з урахуванням особливостей, викладених у цьому розділі.

Військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 13 і 14 розділу II цієї Інструкції.

Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині до закінчення заходів від мобілізації незалежно від номенклатури посад для призначення.

Пунктом 14 Розділу ІІ Інструкції №280 встановлено, що зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу (або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини.

Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

За змістом пунктів 1, 2, 8 Розділу V вказаної Інструкції військовослужбовці, які переміщуються по службі з одних військових частин до інших, під час прямування до них рахуються як поповнення. Відправлення поповнення здійснюється як у складі команд, так і поодинці. Під час відправки поповнення з одних військових частин до інших у складі команди на всіх відправлених обов'язково мають бути такі документи, зокрема, іменний список або припис (в якому вказується, коли, кому та за яким вихідним номером вислано їх особові справи) на відправлених - у старшого команди. Прийом поповнення проводиться поіменно, за іменним списком на поповнення, отриманим від старшого команди. Приймати поповнення без поіменної перевірки заборонено.

Слід зазначити, що організація обліку та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Водночас, зарахування до списків особового складу військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахування здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець.

Відповідно до пункту 6 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Згідно пункту 4 частини 1 статті 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Тобто для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов'язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

Визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками:

- зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов'язаного;

- протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), що пов'язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказ про призов.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб'єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов'язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого всі наступні слідують, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб'єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

Судом вище по тексту судового рішення зроблено висновок про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.09.2024 за №539 "Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією", в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Отже, підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що ефективним захистом порушеного права позивача є визнання протиправними та скасування всіх рішень, прийнятих за наслідками порушення процедури призову позивача на військову службу.

Доводи відповідача 2 про те, що скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.09.2024 №?173 начебто автоматично потягне за собою юридичні наслідки у вигляді визнання необґрунтованими виплат грошового забезпечення, а також втрати періоду вислуги років, є необґрунтованими та не мають правового значення для розгляду цієї справи.

Предметом даного спору є правомірність мобілізації ОСОБА_1 та законність відповідного наказу про призов, а не правильність або правомірність проведених виплат, забезпечення чи зарахування періоду служби до вислуги років.

Факт здійснення нарахувань грошового, речового та продовольчого забезпечення, а також включення періоду з 11.09.2024 по 13.10.2024 до вислуги років є наслідком фактичного проходження служби і виконання наказу, чинного на момент перебування особи у військовій частині. Ці дії не можуть бути предметом оскарження у межах адміністративної справи про законність мобілізації.

Скасування наказу про призов у зв'язку з його незаконністю не зумовлює автоматичного визнання незаконними відповідних виплат або облікових дій, здійснених на виконання цього наказу. Вони можуть бути предметом окремого цивільного або господарського провадження, якщо є підстави для відшкодування шкоди.

Суд зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 , яка здійснила відповідні виплати грошового забезпечення, має право реалізувати механізм відшкодування шкоди в порядку регресу, зокрема, відповідно до статті 1191 Цивільного кодексу України.

Таким чином, слід визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.09.2024 за №173 в частині, що стосується зарахування на військову службу за призовом у воєнний час ОСОБА_1 .

При цьому, обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права, та періоду, що підлягає захисту, суд керується такими мотивами.

В адміністративному позові ОСОБА_1 просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 539 від 10.09.2024 "Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією" в частині, що стосується ОСОБА_1 , 19.05.1977;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 про призов та зарахування до списків військової частини в частині, що стосується ОСОБА_1 , 19.05.1977;

- зобов'язати уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зі статусу "військовослужбовець" до попереднього статусу "військовозобов'язаний" шляхом внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів АІТС "Оберіг".

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною п'ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Так, гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції "Право на ефективний засіб юридичного захисту" проголошує: "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним", як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 за №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

Водночас, способи захисту права - це передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності із захисту прав. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею. Частиною другою цієї статті встановлено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Подібні положення містить стаття 245 КАС України, яка врегульовує повноваження суду при вирішенні справи.

Застосування конкретного способу захисту права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оскарження. Тобто суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оскарження та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/19 (підпункти 5.6, 5.9 пункту 5)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (підпункт 6.13 пункт 6), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі №910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі №9901/554/19 (пункт 19), від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/190 (підпункт 5.6 пункту 5), від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об'єктивно неможливо буде виконати.

Завданням адміністративного судочинства згідно із частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, захист прав здійснюється у разі їх порушення, і звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Тобто, рішення суду про задоволення позову повинно мати наслідком відновлення тих прав або інтересів, на порушення яких вказує позивач.

Отже, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі №1740/1838/18, ухваленої у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду, від 15 квітня 2020 року у справі №712/11800/17.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09 листопада 2023 року у справі №9901/459/21, від 09 листопада 2023 року у справі №990/41/23, від 01 вересня 2022 року у справі №990/46/22 також звернула увагу на те, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку. Таким чином, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, щоб суди не зосереджувалися на дослівній інтерпретації позовних вимог, а намагалися з'ясувати мету, для якої особа звернулася до суду, і за наявності підстав задовольняли саме ту вимогу, яка є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача.

В спірному випадку, з огляду на встановлені судом обставини, основною метою подання ОСОБА_1 цього позову до суду є звільнення позивача з військової служби, тобто триваючого правого стану, як особи яку всупереч вимог пункту 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII призвано на військову службу за мобілізацією під час дії воєнного стану.

Суд звертає увагу на те, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між правопорушенням та способом захисту права. Тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

Порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 виключити зі списків особового складу та звільнити ОСОБА_1 з військової служби.

Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб'єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.

Окремо суд зазначає, про не застосовність висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, оскільки предметом розгляду були інші правовідносини, аніж ті, які розглядаються у цій адміністративній справі.

Так, у справі №160/2592/23 позивач зазначив про відсутність хвороб, які б свідчили про його ймовірно можливу непридатність до військової служби. В свою чергу, у спірних правовідносинах судом встановлено наявність у ОСОБА_1 реалізованого права на відстрочку від призову, і, як наслідок, його незаконну мобілізацію.

На переконання суду, позовна вимога ОСОБА_1 про зобов'язання уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 повернути ОСОБА_1 , 19.05.1977, зі статусу "військовослужбовець" до попереднього статусу "військовозобов'язаний" шляхом внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів АІТС "Оберіг", поглинається обраним судом ефективним способом захисту порушених прав.

Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ).

- допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

- призовники - особи, які взяті на військовий облік;

- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов'язані та резервісти) визначені Законом України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів" №1951-VIII від 16.03.2017 (надалі по тексту також - Закон №1951-VIII).

Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (надалі по тексту також - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України (частина 1 статті 1 Закону №1951-VIII).

Згідно частини 1 статті 2 Закону №1951-VIII основними завданнями Реєстру є: ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку.

Згідно зі статтею 3 Закону №1951-VIII, основними засадами ведення Реєстру є:

1) обов'язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;

2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;

3) захищеність Реєстру та внесених до нього відомостей - держава гарантує захист бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу та зловживання доступом, незаконного використання відомостей Реєстру, порушення цілісності бази даних Реєстру та його апаратного чи програмного забезпечення, а також гарантує дотримання законодавства щодо захисту персональних даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів, наявних у Реєстрі.

Частиною 5 статті 5 Закону № 1951-VIII передбачено, що органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (частини 8, 9 статті 5 Закону №1951-VIII).

За змістом статті 6 Закону №1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.

До службових даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про виконання військового обов'язку; відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи); відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу"; відомості про участь у бойових діях (стаття 8 Закону №1951-VIII)

Відповідно до статті 9 Закону №1951-VIII, призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право: отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста; звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

На виконання частини 1 статті 14 Закону №1951-VIII, ведення Реєстру включає:

1) внесення запису про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів існуючим обліковим даним;

2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними, резервістами;

3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною (частина 3 статті 14 Закону №1951-VIII).

Отже, за змістом вказаних норм, у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов'язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зобов'язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов'язаних та резервістів, в тому числі і інформацію про проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи), а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Таким чином, внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру є безпосереднім обов'язком територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК) і здійснюється в межах їх дискреційних повноважень, передбачених чинним законодавством, без необхідності додаткового втручання чи зобов'язання з боку суду.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідачі діяли на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що ОСОБА_1 на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.

До позовної заяви ОСОБА_1 долучив квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки №72364852 від 28.02.2025 про сплату судового збору в розмірі 3 633,60 гривень (а.с.10).

Частиною 2 статті 132 КАС України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 за №3674-VI (надалі по тексту також - Закон України "Про судовий збір").

Згідно пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.

Так, частиною 5 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Суд вважає, що вказаний судовий збір сплачено позивачем помилково, оскільки в цій категорії справ на позивача поширюються пільги щодо сплати судового збору, встановлені пунктом 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

За таких обставин сплачений позивачем судовий збір може бути повернутий судом за заявою позивача, поданою суду на підставі статті 7 Закону України "Про судовий збір".

За відсутності доказів оплати сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 5 статті 139 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстави для розподілу судових витрат у справі.

На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 134, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.09.2024 за №539 (з основної діяльності) "Про призов військовозобов'язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією" в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.09.2024 за №173 (по стройовій частині) в частині, що стосується зарахування на військову службу за призовом у воєнний час ОСОБА_1 .

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та звільнити з військової служби ОСОБА_1 .

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), АДРЕСА_1 ;

представник позивача - Сліпенчук Наталія Андріївна (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , ордер на надання правничої допомоги серії АТ №1094497 від 28.02.2025), АДРЕСА_2 ;

відповідач 1 - ІНФОРМАЦІЯ_13 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ), АДРЕСА_3 ;

відповідач 2 - Військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_5 ), АДРЕСА_4 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_7 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_6 ), АДРЕСА_5 .

Суддя Чуприна О.В.

Попередній документ

129195569

Наступний документ

129195571

Інформація про рішення:

№ рішення:	129195570
№ справи:	300/1390/25
Дата рішення:	30.07.2025
Дата публікації:	01.08.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Івано-Франківський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (12.11.2025)
Дата надходження:	12.11.2025

Учасники справи:

головуючий суддя:

ЖЕЛЄЗНИЙ І В

МАТКОВСЬКА ЗОРЯНА МИРОСЛАВІВНА

суддя-доповідач:

ЖЕЛЄЗНИЙ І В

МАТКОВСЬКА ЗОРЯНА МИРОСЛАВІВНА

ЧУПРИНА О В

суддя-учасник колегії:

БІЛАК М В

ГУЛЯК ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ

ІЛЬЧИШИН НАДІЯ ВАСИЛІВНА

МАЦЕДОНСЬКА В Е