30 липня 2025 року ЛуцькСправа № 140/4997/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 13.02.2019 № 34 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу.
Проте, відповідач не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29.07.2016, а здійснив її виплату лише 01.05.2024, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 у справі № 140/2811/22.
Позивач вказує, що відповідач допустив несвоєчасну виплату належних грошових сум при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та відповідно до статті 117 цього Кодексу підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку. Тому відповідач має нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за 1093 дні затримки повного розрахунку при звільненні шляхом множення середньоденного заробітку грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість затримки виплати грошового забезпечення.
Крім того, позивач зазначає, що відповідач зобов'язаний також нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати за весь час затримки, за період з 29.07.2016 по день фактичної виплати індексації.
Позивач просить визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати індексації, та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за 1903 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 14.02.2019 по 30.04.2024 включно, обчислений шляхом множення середнього грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні, та зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації за весь час затримки виплати - період з 29.07.2016 по 01.05.2024.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 22).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а. с. 25-29) відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні у зв'язку з тим, що у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Ухвалою суду від 30.10.2024 провадження у цій справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі № 440/6856/22 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а. с. 35-36).
19.06.2025 суд постановив ухвалу про поновлення провадження у справі (а. с. 44).
Ухвалою суду від 23.07.2025 витребувано з ініціативи суду у відповідача ВЧ НОМЕР_1 довідку із зазначенням у ній відомостей про: - розмір належних ОСОБА_1 виплат при його звільненні з військової служби 13.02.2019; - розмір нарахованих та виплачених ОСОБА_1 коштів на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 у справі № 140/2811/22 (із зазначенням дати виплати); - розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні календарні місяці перед звільненням із зазначенням середньоденного грошового забезпечення (а. с. 47-48).
28.07.2025 до суду від відповідача надійшли витребувані документи (а. с. 51).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_1 . Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 13.02.2019 № 34 (по стройовій частині) старшого сержанта за контрактом ОСОБА_1 , командира танка НОМЕР_2 танкової роти танкового батальйону, звільненого наказом командира НОМЕР_3 окремої механізованої бригади від 12.02.2019 № 29-РС з військової служби у запас згідно пункту 2 підпункту «а» частини п'ятої статі 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ), у зв'язку із закінченням строку контракту, укладеного на умовах, передбаченого абзацом 2 частини третьої статті 23 цього ж Закону, з 13.02.2019 виключено зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 15).
З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 (залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023) у справі № 140/2811/22 за позовом ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити дії, позов задоволено частково, зокрема, зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 : нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.07.2016 по 28.02.2018, зі встановленням базового місяця - січень 2008 року (з урахуванням виплачених сум); здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 13.02.2019 відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2023 № 1078, з урахуванням висновків суду у рішенні та виплачених сум.
01.05.2024, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 у справі № 140/2811/22, на картковий рахунок позивача були перераховані кошти в сумі 45199,21 грн та 65772,43 грн відповідно, що підтверджується платіжними інструкціями від 27.04.2024 № 2512, № 2516 (а. с. 56, 56 зворот).
Згідно із довідкою, виданою ВЧ НОМЕР_1 за № 1105/фс від 24.07.2025, середньоденне грошове забезпечення позивача становило 330,73 грн (а. с. 57).
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби. При цьому, виплату позивачу грошового забезпечення у повному розмірі при звільненні з військової служби проведено не було, між сторонами виник спір про розмір належних позивачу сум при звільненні, внаслідок чого спір було вирішено на користь позивача (рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 у справі № 140/2811/22). З дня звільнення позивача з військової служби 13.02.2019, ВЧ НОМЕР_1 здійснила належні донарахування та виплату грошового забезпечення на виконання судового рішення в загальній сумі 110921,53 грн (45199,21 грн + 65722,43 грн), а остаточний розрахунок проведено 01.05.2024.
При вирішенні спору суд, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, які полягають у такому.
Положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що оскільки при звільненні з військової служби 13.02.2019 (день виключення зі списків особового складу частини) позивачу не виплачене належне грошове забезпечення у повному розмірі, а остаточний розрахунок проведений лише 01.05.2024, то це є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки.
19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон №2352-IX), яким внесені зміни до КЗпП України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-ІХ - 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-ІХ. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 3248-IV), та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ), то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції Закону № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, за якою необхідно обраховувати розмір належного до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті установлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Проаналізувавши указану норму, дійшов висновку про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). З урахуванням викладеного, вирішив, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
З урахуванням формули, визначеної у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при розгляді цієї справи необхідно встановити: розмір належних позивачеві при звільненні виплат; розмір виплат на виконання рішення суду; розмір середньоденного грошового забезпечення позивача.
Судом установлено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат мав становити 136438,88 грн (100 %), з яких:
- виплачені позивачу кошти при звільненні (крім компенсації за речове майно) в сумі 18313,26 грн, про що зазначено у довідці ВЧ НОМЕР_1 від 24.07.2025 № 1104/фс (а. с. 54);
- нарахована грошова компенсація за невикористане речове майно, відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.02.2019 № 34, в сумі 7204,09 грн (а. с. 15);
- індексація грошового забезпечення, виплачена 01.05.2024 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 у справі № 140/2811/22, в загальній сумі 110921,53 грн (45199,21 грн + 65722,43 грн) (а. с. 56, 56 зворот), що становить 81,3 %.
Згідно з довідкою, виданою ВЧ НОМЕР_1 за № 1105/фс від 24.07.2025, середньоденне грошове забезпечення позивача становило 330,73 грн (а. с. 57).
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.02.2019 по 18.07.2022 складає 413743,23 грн (330,73 грн х 1251 календарних дні).
Застосовуючи наведені вище висновки Верховного Суду, з урахуванням принципу співмірності, суд уважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 336373,25 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.02.2019 по 18.07.2022 (обчисленого як 81,3 % від 413743,23 грн).
Як зазначалось вище, період з 19.07.2022 до 30.04.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. При визначенні суми заборгованості до указаного періоду не застосовується принцип співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
З урахуванням викладеного, за період з 19.07.2022 до 30.04.2024 на користь позивача необхідно стягнути 60854,32 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, розрахованого як 330,73 грн (середньоденний заробіток) х 184 календарні дні (за 6 місяців).
Підсумовуючи, суд констатує, що загальний розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 397227,57 грн (336373,25 грн + 60854,32 грн).
Вказаний розрахунок у цій справі зроблено судом з урахуванням розрахунків, зроблених Верховним Судом у постановах від 30.04.2025 у справі № 520/22859/23, від 24.06.2025 у справі № 480/6934/23, від 03.07.2025 у справі № 480/1194/23 та ін.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 245 КАС України, та беручи до уваги, що належним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а про стягнення конкретно визначеної суми коштів, з наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги необхідно задовольнити частково у спосіб прийняття судом рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 397227,57 грн та про відмову у задоволенні решти позовних вимог (щодо зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за 1903 днів затримки).
Згідно із статтями 1, 3 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
соціальні виплати;
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення)
сума індексації грошових доходів громадян;
суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до пункту 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159).
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.
З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги (такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №240/6583/20).
Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону № 2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 сформував правову позицію про те, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Суд встановив, що відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29.07.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 13.02.2019 в загальній сумі 110921,53 грн - 01.05.2024. Тобто, відповідач порушив строки виплати індексації грошового забезпечення за період з 13.02.2019 по 01.05.2024, та не виконав обов'язку виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за цей період.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги щодо компенсації втрати частини доходів необхідно задовольнити частково у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати індексації грошового забезпечення та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації, за період з 13.02.2019 по 01.05.2024, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог (про зобов'язання нарахувати та виплатити зазначену компенсацію за період, починаючи з 29.07.2016).
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Отже, у зв'язку із частковим задоволенням позову, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 605,60 грн, що був сплачений в сумі 1211,20 грн квитанцією від 03.05.2024 (а. с. 10).
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 397227 гривень 57 копійок (триста дев'яносто сім тисяч двісті двадцять сім гривень п'ятдесят сім копійок).
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації, за період з 13.02.2019 по 01.05.2024.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір в розмірі 605 гривень 60 копійок (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.М. Валюх