30 липня 2025 року ЛуцькСправа № 140/628/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби 18.08.2023, зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 18.08.2023 по 24.12.2024 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати за період з 18.08.2023 по 24.12.2024 згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 з 26.02.2022 по 18.08.2023 проходив військову службу по мобілізації та перебував на грошовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_1 .
На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 у справі № 140/4291/24 позивачу 25.12.2024 були виплачені кошти в сумі 972,48 грн.
Позивач вважає, що відповідач із затримкою провів розрахунок у зв'язку із звільненням, з огляду на що у позивача виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Оскільки остаточний розрахунок ВЧ НОМЕР_1 здійснено не у день звільнення/виключення зі списків особового складу частини (18.08.2023), а з порушенням строків, встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) - 25.12.2024, наявні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 18.08.2023 по 24.12.2024, враховуючи вимоги Порядку № 100.
Крім того, позивач вказує, що має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 18.08.2023 по 24.12.2024.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 23).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а. с. 34-36) відповідач позов не визнав та просить відмовити в його задоволенні, вказуючи при цьому, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає виплаті не більш як за шість місяців.
Ухвалою суду від 23.07.2025 витребувано з ініціативи суду у відповідача ВЧ НОМЕР_1 довідку із зазначенням у ній відомостей про: - розмір нарахованих та виплачених ОСОБА_1 коштів на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 у справі № 140/4291/24 (із зазначенням дати виплати); - розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні календарні місяці перед звільненням із зазначенням середньоденного грошового забезпечення.
28.07.2025 відповідач подав до суду витребувані докази (а. с. 45-49).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.
Судом, на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 у справі № 140/4291/24, встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 26.02.2022 по 18.08.2023 проходив військову службу по мобілізації та перебував на грошовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_1 (а. с. 10-16).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 у справі № 140/4291/24 за позовом ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії позов задоволено, зокрема, зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату сержанту ОСОБА_1 з 26.02.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2013 року грошового забезпечення, зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням, вислуги років та премії, а також інших похідних видів грошового забезпечення, в тому числі допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально - побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходження військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно, з урахуванням виплачених сум (а. с. 10-16).
25.12.2024, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 у справі № 140/4291/24, на картковий рахунок позивача були зараховані кошти в сумі 972,48 грн, що підтверджується випискою з рахунку (а. с. 17), платіжною інструкцією від 24.12.2024 № 2873 (а. с. 48).
Згідно із довідкою про доходи, виданою ВЧ НОМЕР_1 за № 86 від 24.07.2025, середньоденне грошове забезпечення позивача становило 739,60 грн (а. с. 49).
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби. При цьому, виплату позивачу грошового забезпечення у повному розмірі при звільненні з військової служби проведено не було, між сторонами виник спір про розмір належних позивачу сум при звільненні, внаслідок чого спір було вирішено на користь позивача (рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 у справі № 140/4291/24). З дня звільнення позивача з військової служби 18.08.2024, ВЧ НОМЕР_1 здійснила належні донарахування та виплату грошового забезпечення на виконання судового рішення в сумі 972,48 грн, а остаточний розрахунок проведено 25.12.2024.
При вирішенні спору суд, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, які полягають у такому.
Положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що оскільки при звільненні з військової служби 18.08.2023 (день виключення зі списків особового складу частини) позивачу не виплачене належне грошове забезпечення у повному розмірі, а остаточний розрахунок проведений лише 25.12.2024, то це є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки.
19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон №2352-IX), яким внесені зміни до КЗпП України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-ІХ - 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-ІХ. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 3248-IV), та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ), то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції Закону № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
Оскільки позивача було звільнено з військової служби у серпні 2023 року, тому у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Суд враховує, що згідно із довідкою про доходи, виданою ВЧ НОМЕР_1 за № 86 від 24.07.2025, середньоденне грошове забезпечення позивача становило 739,60 грн (а. с. 49).
За період з 19.08.2023 по 24.12.2024 на користь позивача підлягає до стягнення 136086,40 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, розрахованого як 739,60 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 184 календарних дні (за 6 місяців).
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 245 КАС України, та беручи до уваги, що належним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а про стягнення конкретно визначеної суми коштів, з наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги необхідно задовольнити у спосіб прийняття судом рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 136086,40 грн.
Згідно із статтями 1, 3 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
соціальні виплати;
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення)
сума індексації грошових доходів громадян;
суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до пункту 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159).
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.
З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги (такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №240/6583/20).
Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону № 2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 сформував правову позицію про те, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів ґрунтуються на вимогам чинного законодавства України та підлягають до задоволення.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 2422,40 грн, сплачений на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху від 27.01.2025 (а. с. 19) відповідно до квитанції від 07.02.2025 (а. с. 22).
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 136086 гривень 40 копійок (сто тридцять шість тисяч вісімдесят шість гривень сорок копійок).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати за період з 18.08.2023 по 24.12.2024.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 2422 гривні 40 копійок (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.М. Валюх