Справа №522/14620/25
Провадження №1-кс/522/4094/25
08.07.2025 року м. Одеса
Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання старшого слідчого СВ Відділу поліції №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Приморської окружної прокуратури міста Одеси ОСОБА_4 , в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025163510000417 від 18.06.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, про арешт майна, -
Згідно клопотання, слідчим відділенням ВП №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025163510000417 від 18.06.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України - за фактом шахрайського заволодіння нерухомим майном, що належить на праві приватної власності ОСОБА_5 .
У ході досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_6 , діючи умисно, цілеспрямовано, за попередньою змовою з ОСОБА_7 , розробив та реалізував злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння квартирою АДРЕСА_1 . Згідно з офіційними відомостями, вказаний об'єкт нерухомого майна має реєстраційний номер 1932131251101 та на праві приватної власності належить ОСОБА_5 .
З метою реалізації злочинного плану, ОСОБА_6 використав підроблену довіреність, яка нібито була посвідчена 22.04.2025 року в Республіці Болгарія - помічником болгарського нотаріуса ОСОБА_8 за реєстровим №3013. У зазначеній довіреності містилася інформація про те, що нібито володілець майна - ОСОБА_5 - уповноважує ОСОБА_6 здійснювати від її імені юридично значимі дії щодо відчуження вказаної квартири, у тому числі укладати договір купівлі-продажу. Також, на додаток до довіреності, була використана заява чоловіка власниці - ОСОБА_9 , у якій він висловлює свою згоду на відчуження квартири, підпис якої також засвідчений тим же нотаріусом у Болгарії за реєстровим №3012.
На підставі цієї фіктивної довіреності 23 травня 2025 року ОСОБА_6 , діючи нібито в інтересах ОСОБА_5 , уклав договір купівлі-продажу з ОСОБА_7 . Указаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу - ОСОБА_10 , після чого право власності на об'єкт нерухомості було зареєстровано за новим власником.
Фактично ж - як підтверджується письмовою заявою самої ОСОБА_5 , а також іншими зібраними в межах досудового розслідування матеріалами - остання жодної довіреності не видавала, нікому не передавала право представляти її інтереси, договір купівлі-продажу не підписувала та взагалі не мала наміру відчужувати вказану квартиру. Таким чином, майно було фактично виведене з її володіння в результаті обману та підроблення документів, без її згоди, відома та участі.
Ураховуючи викладене, зазначене майно, а саме квартира АДРЕСА_2 , є об'єктом кримінального правопорушення - тобто тим майном, на яке був спрямований злочинний умисел; потенційним речовим доказом - оскільки факт відчуження, підстави зміни власника, характер і форма оформлення правочину мають значення для кваліфікації дій учасників кримінального правопорушення; об'єктом, щодо якого може бути застосовано спеціальну конфіскацію у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Окрім цього, наявні обґрунтовані підстави вважати, що особи, які отримали це майно незаконним шляхом, можуть вжити заходів щодо його подальшого відчуження - у тому числі шляхом укладення нових договорів купівлі-продажу, дарування, обміну або ж передачі у заставу/іпотеку. З огляду на таку загрозу, існує реальний ризик втрати об'єкта злочину та унеможливлення ефективного захисту прав потерпілої особи, а також ускладнення доказування у кримінальному провадженні.
Арешт вказаного майна необхідний для збереження статусу речового доказу, недопущення відчуження або іншого розпорядження об'єктом до завершення досудового розслідування, а також забезпечення можливості застосування спеціальної конфіскації у випадку визнання осіб винними за результатами розгляду кримінального провадження по суті.
Прокурор ОСОБА_4 до суду не з'явився, надав заяву про розгляд клопотання без його участі, клопотання підтримав та просив задовольнити.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений цим Кодексом, в зв'язку з чим слідчий суддя вважає за можливе розглянути клопотання за відсутності прокурора.
У відповідності до ч. 4 ст. 107 КПК України, розгляд клопотання проведено за відсутності учасників судового провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів, оскільки всі особи, які беруть участь у судовому провадженні до суду не з'явилися.
Розглянувши клопотання, вивчивши матеріали які обґрунтовують його доводи, слідчий суддя вважає, що клопотання підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КПК України Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Частиною 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді.
Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності». Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).
Відповідно до ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».
Крім того, відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).
Статтею 98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення . Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій статті 98 КПК України.
Частиною 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Враховуючи викладене вище та практику ЄСПЛ, застосування якої є безумовною складовою національного законодавства, є обґрунтовані підстави накладення арешту на відповідне майно, що при наявних обставинах кримінального провадження є виправданим та пропорційним заходом забезпечення кримінального провадження, який при наявних потребах досудового розслідування виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи особи, як арешт майна, який також необхідно накласти з метою збереження речових доказів.
З клопотання та наданих до нього матеріалів, вбачаються підстави у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна, а саме з метою забезпечення збереження вилучених у кримінальному провадженні речей та документів, які за обставинами кримінального провадження є речовими доказами, відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, зокрема використані як засоби вчинення кримінального правопорушення та зберегли на собі його сліди та є предметом злочину, тобто є доказом злочину, та можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Згідно з ч.1 ст. 131 КПК України, захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Слідчим в клопотанні конкретно вказаний перелік майна, на яке належить накласти арешт, а також до нього додані документи, якими він обґрунтовує його доводи.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що клопотання є законним, обґрунтованим, та підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 98, 131, 170-173, 376 КПК України, -
Клопотаннястаршого слідчого СВ Відділу поліції №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , про арешт майна - задовольнити.
Накласти арешт на майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1932131251101, яка належить ОСОБА_7 , шляхом заборони її відчуження.
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Подання апеляційноїскарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя: