24 липня 2025 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/12589/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.
при секретарі Мудрак Р. Р.
за участі приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бучка В. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу цивільну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бучка Віталія Васильовича
на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області
у складі судді Янченка А. В.
від 21 квітня 2025 року
у цивільній справі № 369/5145/25 Києво-Святошинського районного суду Київської області
за поданням приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бучка Віталія Васильовича,
заінтересовані особи: стягувач ОСОБА_1 ,
боржник ОСОБА_2
про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку,
В березні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Бучко В. В. звернувся в суд з вказаним поданням.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 квітня 2025 року подання приватного виконавця повернуто заявнику без розгляду.
В апеляційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Бучко В. В., посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вказує, що суд першої інстанції повернув подання без розгляду через відсутність доказів надсилання подання заінтересованим особам листом з описом вкладення, помилково застосувавши положення ч. 2 ст. 183 ЦПК України, оскільки ця норма не регулює спірні процесуальні правовідносини. Порядок вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень, визначений у розділі VI ЦПК України, має окремий процесуальний режим.
Виконавець посилається на постанову Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 569/13154/20, яка вказує, що розділ VII ЦПК України є окремим видом судового провадження. Також посилається на позицію Верховного Суду щодо надмірного формалізму, який перешкоджає доступу до суду та порушує ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначається, що згідно з ч. 11 ст. 440 ЦПК України, суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю виконавця. При цьому ст. 440 ЦПК України не покладає на виконавця обов'язку надсилати копії подання про звернення стягнення на нерухоме майно іншим учасникам справи.
Також підкреслюється, що ст. 183 ЦПК України містить чіткий перелік документів (заяви, скарги, клопотання, заперечення), до яких додаються докази надсилання іншим учасникам, і що ст. 440 ЦПК України є спеціальною нормою, яка визначає порядок подання та розгляду заяв приватного виконавця. Норми ЦПК України щодо відкриття/відмови у відкритті провадження у таких справах не застосовуються, оскільки подання виконавця негайно призначається до розгляду.
Заявник також посилається на постанову апеляційної інстанції від 08.11.2023 у справі № 755/3390/16-ц (провадження № 22-/824/13158/2023), яка підтверджує вищенаведене.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.
В судовому засіданні приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Бучко В. В. підтримав апеляційну скаргу із наведених у ній підстав та доводів.
Інші учасники на виклик апеляційного суду не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Залухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення скаржника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Суд першої інстанції, повертаючи подання, виходив із того, що матеріали подання приватного виконавця не містять доказів його надсилання разом з додатками заінтересованим особам. Суд вважає, що подання не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України, зокрема абзацу 2 частини 2 статті 183 ЦПК України, яка вимагає додавання доказів надіслання іншим учасникам справи. Відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, доказом надсилання документів з описом вкладення є чек (квитанція) та опис вкладення, заповнений у двох примірниках з відміткою поштового відділення. Суд посилається на правовий висновок Верховного Суду, згідно з яким саме опис вкладення є офіційним підтвердженням наявності у відправленні пакету документів. За таких обставин, суд дійшов висновку, що подання не відповідає вимогам частини 2 статті 183 ЦПК України, і відповідно до частини 4 статті 183 ЦПК України, підлягає поверненню заявнику без розгляду
Колегія суддів не погоджується із таким висновком з огляду на наступне.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Стаття 42 ЦПК України («Склад учасників справи») чітко визначає перелік осіб, які є учасниками справи в позовному, наказному, окремому провадженнях, а також у справах про оскарження рішень третейських судів та міжнародного комерційного арбітражу. Виконавець (державний чи приватний) не входить до цього переліку.
Стаття 182 ЦПК України («Заяви, клопотання і заперечення») встановлює, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Стаття 183 ЦПК України («Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення») регламентує загальні вимоги до процесуальних документів, що подаються учасниками справи. Частина 4 цієї статті передбачає наслідок недотримання таких вимог - повернення заяви (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.
Стаття 440 ЦПК України («Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, та нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку») регулює спеціальний порядок звернення до суду щодо певних дій у виконавчому провадженні. Ця стаття прямо вказує, що з відповідною заявою або поданням може звернутися державний чи приватний виконавець (ч. 1, 10 ст. 440 ЦПК України). При цьому, частини 4 та 11 статті 440 ЦПК України визначають окремий порядок розгляду таких заяв та подань, зокрема, щодо складу осіб, які викликаються до суду, що відрізняється від загальних правил.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що право на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, хоча і не є абсолютним та може підлягати дозволеним обмеженням, такі обмеження повинні переслідувати легітимну мету і мати розумне співвідношення пропорційності між застосованими засобами та переслідуваною метою (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року). Це означає, що процесуальні норми мають бути застосовані таким чином, щоб не обмежувати доступ до правосуддя надмірно.
Стала практика Верховного Суду, включаючи правові позиції Великої Палати Верховного Суду, послідовно наголошує на тому, що суд зобов'язаний суворо дотримуватися процесуальних вимог, встановлених законом, і не може покладати на учасників справи обов'язки, не передбачені Цивільним процесуальним кодексом України.
Верховний Суд неодноразово вказував, що суд не має права на власний розсуд визначати зміст і обсяг процесуальних прав та обов'язків учасників справи, а також покладати на них обов'язки, які не передбачені законом. Повернення заяви без розгляду з підстав, не передбачених процесуальним законом, є порушенням права на доступ до правосуддя. Процесуальні дії мають вчинятися у порядку, встановленому ЦПК України, і суд не може вимагати від учасника процесу виконання дій, які не передбачені законом.
Законодавець чітко розмежовує процесуальний статус учасників справи та інших суб'єктів, які звертаються до суду в рамках виконавчого провадження. Виконавець не є учасником справи у розумінні статті 42 ЦПК України, а його звернення до суду за статтею 440 ЦПК України є специфічним процесуальним механізмом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.
Отже, вимоги статті 183 ЦПК України, включно з положеннями частини 4 про повернення заяви без розгляду, стосуються виключно процесуальних документів, що подаються учасниками справи. Оскільки виконавець не є учасником справи, загальні вимоги щодо форми та змісту, а також наслідки їх недотримання, передбачені статтею 183 ЦПК України, не можуть бути застосовані до подань (заяв) державного чи приватного виконавця за статтею 440 ЦПК України. Це підкреслює спеціальний характер правовідносин у сфері виконавчого провадження та окремий процесуальний статус виконавця.
Таким чином, суд першої інстанції, вимагаючи від виконавця надати докази надсилання подання з описом вкладення, поклав на виконавця обов'язок, прямо не передбачений законом. Це призвело до порушення норм процесуального права та постановлення помилкової ухвали, яка перешкоджає подальшому розгляду справи.
Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Ураховуючи вищевикладене, ухвала Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга приватного виконавця Бучка Віталя Васильовича підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бучка Віталія Васильовича задовольнити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 квітня 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 28 липня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
А. М. Стрижеус
В. В. Саліхов