24 липня 2025 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/12739/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.
при секретарі Мудрак Р. Р.
за участі представника позивача - ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «БРАЙТ-К»,
на заочне рішення Рокитнянського районного суду Київської області
у складі судді Штифорука О. В.
від 14 травня 2025 року
у цивільній справі № 375/327/24 Рокитнянського районного суду Київської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «БРАЙТ-К»
до ОСОБА_2
про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3/2271000 від 18.12.2020,
В березні 2024 року ТОВ Фінансова компанія «БРАЙТ-К» (далі ТОВ «ФК «БРАЙТ-К») звернулось в суд із вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 18.12.2020 між ОСОБА_2 та Акціонерним Товариством «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» був укладений кредитний договір № 3/2271000, відповідно до якого Банк надав, а Позичальник отримав кредитні кошти в сумі 81 000,00 гривень строком на 36 місяців - з 18.12.2020 по 17.12.2025. Банк виконав свої обов'язки за кредитним договором № 3/2271000 від 18.12.2020 належним чином, що підтверджується випискою за позичковим рахунком позичальника.
05.08.2021 між Банком та ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» був укладений Договір відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами № 2-2021.
13.12.2021 відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором№3/2271000 від 18.12.2020, що був укладений між Акціонерним Товариством «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_2 . Відповідно до Договору відступлення ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» набуло прав кредитора до ОСОБА_2 за кредитним договором.
У зв'язку з несплатою відповідачем чергового платежу по кредиту та/або процентам за користування кредитом та/або комісії протягом більш ніж 30 днів на виконання п. 2.3.4. Правил 17.12.2021 за вих. № 1096 Відповідачу було направлено повідомлення про наявність простроченої заборгованості за кредитом станом на 13.12.2021, яке залишилось невиконаним позичальником.
У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язання по погашенню простроченої заборгованості протягом 1 календарного місяця з дати направлення повідомлення на підставі п. 2.3.5. Правил 30.01.2024 за вих. № 3365 відповідачу було направлено вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісії.
Зазначену вимогу позичальник також проігнорував та її вимоги не виконав.
Зважаючи на невиконання відповідачем зобов'язання стосовно повернення кредиту та ігнорування вищезазначеного повідомлення та вимоги, позивач вправі вимагати у Позичальника дострокового повернення суми боргу за неналежне виконання умов кредитного договору в судовому порядку.
На дату відступлення (13.12.2021) заборгованість за Кредитним договором становила 80 877,33 гривень, яка складалась з: строкова заборгованості за тілом кредиту - 69 221,89 грн; прострочена заборгованості за тілом кредиту - 1 116,37 грн; заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом - 537,31 грн; заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом - 651,61 грн; заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 2 025,00 грн; прострочена заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 7 325,15 грн.
За період з 14.12.2021 по 30.01.2024 було нараховано: проценти за користування кредитом - 16 482,54 грн; комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 52 650,00 грн.
За період з 14.12.2021 по 30.01.2024 боржником добровільно платежі не сплачувались.
Загальна заборгованість відповідача за кредитним договором, яку позивач просив стягнути, відповідно до розрахунків заборгованості по кредитному договору №3/2271000 від 18.12.2020 становить 150 009,87 грн, та складається з: заборгованості за тілом кредиту - 70 338,26 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 17 671,46 грн; заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 62 000,15 грн.
Заочним рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 14 травня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» суму заборгованості за кредитним договором № 3/2271000 від 18.12.2020 в розмірі 88 009 грн 72 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 775 грн 17 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості у сумі 62 000,15 грн та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» про стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості за кредитним договором № 3/2271000 від 18.12.2020 в розмірі 62 000,15 грн задовольнити. Вирішити питання розподілу судових витрат.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості, яка включає плату за надання інформації про стан кредиту частіше одного разу на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої статті 11 та частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Апелянт, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 стверджує, що Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати комісію за обслуговування кредиту, тому відсутні правові підстави для кваліфікації такого правочину нікчемним. За позицією апелянта, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що немає підстав вважати умову конкретного кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом нікчемною ані з огляду на приписи статті 21 Закону № 1023-ХII, ані з огляду на приписи статті 228 ЦК України. Така умова є недійсною як оспорювана. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Апелянт зазначає, що умова кредитного договору про щомісячне внесення плати за управління кредитом, хоча й обмежує права позивача, не була спрямована на незаконне заволодіння майном позивача. Тому, на думку апелянта, відсутні підстави вважати пункт 1.3.2 кредитного договору таким, що порушує публічний порядок і є нікчемним.
ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» також стверджує, що відповідач, підписавши Кредитний договір, підтвердила, що умови договору їй зрозумілі, з тарифами Банку ознайомлена і згодна. Кредитний договір був підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Відповідачу було зрозуміло, які послуги включає обслуговування кредитної заборгованості, і інформація надавалась відповідачу на постійні основі, незалежно від наявності її звернення, з більшою періодичністю, ніж це передбачено Законом України «Про споживче кредитування». Апелянт зазначає, що сплата комісії передбачена за ті послуги, які не підпадають під положення статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» щодо безоплатності надання, а тому вони належать до загальних обґрунтованих витрат за споживчим кредитом відповідно до частини другої статті 8 цього Закону. Відповідач погашала заборгованість за Кредитним договором, включаючи комісію за обслуговування, здійснюючи таким чином конклюдентні дії, що свідчить про її волевиявлення та підтверджує належне отримання послуг. Апелянт посилається на доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на принципі добросовісності. Зазначена доктрина є засобом недопущення недійсності оспорюваного правочину всупереч принципу добросовісності, а не підставою для визнання його недійсним. Апелянт стверджує, що якщо особа, яка має право на оспорення, висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористалась.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача, ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав із викладених у ній підстав та доводів.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що 18.12.2020 між ОСОБА_2 та Акціонерним Товариством «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» був укладений кредитний договір № 3/2271000, відповідно до якого Банк надав, а Позичальник отримав кредитні кошти в сумі 81 000,00 грн строком на 60 місяців - з 18.12.2020 по 17.12.2025. Банк виконав свої обов'язки за Кредитним договором № 3/2271000 від 18.12.2020 належним чином, що підтверджується випискою за позичковим рахунком Позичальника.
05.08.2021 між Банком та позивачем - ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» був укладений Договір відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами № 2-2021.
13.12.2021 відбулося відступлення прав вимоги за Кредитним договором№ 3/2271000 від 18.12.2020, що був укладений між Акціонерним Товариством «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та ОСОБА_2 . Відповідно до Договору відступлення ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «БРАЙТ-К» набуло прав кредитора до ОСОБА_2 за Кредитним договором.
У зв'язку з несплатою Відповідачем чергового платежу по кредиту та/або процентам за користування кредитом та/або комісії протягом більш ніж 30 днів на виконання п. 2.3.4. Правил 17.12.2021 за вих. № 1096 відповідачу було направлено повідомлення про наявність простроченої заборгованості за кредитом станом на 13.12.2021. Зазначене Повідомлення залишилось позичальником невиконаним.
У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язання по погашенню простроченої заборгованості протягом 1 календарного місяця з дати направлення повідомлення на підставі п. 2.3.5. Правил 30.01.2024 за вих. № 3365 відповідачу було направлено вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісії. Зазначену вимогу позичальник також проігнорував та її вимоги не виконав.
Зважаючи на невиконання відповідачем зобов'язання стосовно повернення кредиту та ігнорування вищезазначеного повідомлення та вимоги, позивач вправі вимагати у позичальника дострокового повернення суми боргу за неналежне виконання умов кредитного договору в судовому порядку.
На дату відступлення (13.12.2021) заборгованість за Кредитним договором становила 80 877,33 грн, яка складалась з: строкова заборгованості за тілом кредиту - 69 221,89 грн; прострочена заборгованості за тілом кредиту - 1 116,37 грн; заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом - 537,31 грн; заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом - 651,61 грн; заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 2 025,00 грн; прострочена заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 7 325,15 грн.
За період з 14.12.2021 по 30.01.2024 було нараховано: проценти за користування кредитом - 16 482,54 гривень; комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 52 650,00 гривень. За період з 14.12.2021 по 30.01.2024 боржником добровільно платежі не сплачувались.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення комісії, виходив із того, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо такої інформації. Згідно з частиною першою статті 11 цього Закону, кредитодавець зобов'язаний безоплатно повідомляти споживачу інформацію про поточний розмір заборгованості не частіше одного разу на місяць. Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Суд дійшов висновку, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Проте, умова договору про споживчий кредит, укладеного після 10 червня 2017 року, щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною. У пункті 1.3.2 Кредитного договору № 3/2271000 від 18.12.2020 було передбачено комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості, яка включала, зокрема, електронне інформування та консультування щодо платежів. Суд дійшов висновку, що Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг з обслуговування кредитної заборгованості, а також їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору. Вказані умови договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, що передбачає виключно платні послуги. З огляду на це, суд вважав, що вимоги про стягнення заборгованості за комісією є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині з наступних підстав.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержания процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У п. 1.3.2. Кредитного договору № 3/2271000 від 18.12.2020 передбачено комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в розмірі 2,5 % у місяць від суми кредиту, зазначної в п. 1.1. Договору. Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості під яким розуміється електронно інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, наданя інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності оплати платежів тощо.
Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні комісії за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки умова договору про оплатність інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої статті 11 та частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Цей висновок суду першої інстанції повністю відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, де чітко зазначено, що така умова є нікчемною.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг, пов'язаних з обслуговуванням і поверненням кредиту, за які встановлена щомісячна комісія, то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати таку плату є нікчемними. Суд першої інстанції встановив, що позивач не надав доказів наявності та переліку послуг з обслуговування кредитної заборгованості та їх погодження зі споживачем, що є підставою для визнання таких умов нікчемними.
Посилання апелянта на те, що Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати комісію за обслуговування кредиту, не спростовує висновку суду першої інстанції. Хоча Закон і передбачає включення комісій до загальних витрат за споживчим кредитом, він також встановлює вимоги щодо прозорості та безоплатності певних послуг, зокрема надання інформації про стан заборгованості не частіше одного разу на місяць.
Якщо умови договору обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування», вони є нікчемними. Суд першої інстанції правильно визначив, що включення плати за інформацію, яка має надаватися безоплатно, обмежує права споживача.
Щодо конклюдентних дій та принципу добросовісності:
Доводи апелянта про те, що відповідач, підписавши договір та здійснюючи платежі, підтвердив свою згоду та належне отримання послуг, не можуть бути підставою для задоволення позову. Нікчемний правочин є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio) і не створює юридичних наслідків.
Навіть якщо сторони досягли згоди щодо всіх умов договору, це не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать імперативним законодавчим обмеженням.
Посилання на доктрину venire contra factum proprium не може бути застосоване для легалізації нікчемного правочину. Верховний Суд у справі № 496/3134/19 зазначив, що у випадку нікчемності правочину суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині підтверджує чи спростовує обставину нікчемності, навіть якщо сторони цього не вимагають.
Сплата комісії боржником протягом певного періоду не перетворює нікчемну умову на дійсну, оскільки нікчемність має абсолютний ефект і діє щодо всіх (erga omnes).
Таким чином, рішення суду першої інстанції є обґрунтованим і законним, оскільки ґрунтується на вимогах матеріального права, що відповідають усталеній судовій практиці Верховного Суду щодо нікчемності умов кредитних договорів про стягнення комісій за послуги, які за законом повинні надаватися безоплатно.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції (у частині відмовлених вимог) ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
В іншій частині судове рішення не оскаржується, й відповідно, не переглядається.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «БРАЙТ - К» залишити без задоволення.
Заочне рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 28 липня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
А. М. Стрижеус
В. В. Саліхов