справа№380/9817/25
28 липня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із серпня 2015 року по день її фактичної виплати 27 лютого 2025 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із серпня 2015 року по день її фактичної виплати 27 лютого 2025 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, хоч і виплатив позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення за 2015-2018 роки, однак у порушення імперативних вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ та Порядку, затвердженого постановою КМУ №159, одночасно з виплатою боргу не нарахував та не виплатив компенсацію за багаторічну затримку цієї виплати. Позивач, посилаючись на актуальні правові висновки Верховного Суду, зокрема на постанову Судової палати від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, наполягає, що обов'язок нарахувати та виплатити таку компенсацію виникає у роботодавця автоматично в момент погашення основного боргу і не потребує окремого попереднього звернення працівника, оскільки є невід'ємною частиною процесу відновлення порушеного права на своєчасне отримання доходу.
Ухвалою від 20 травня 2025 року, постановленою на підставі статей 171, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Суд, враховуючи, що справа стосується соціальних виплат та не належить до категорій складних справ, визначив її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач, у встановлений судом строк, подав до суду відзив, в якому проти задоволення позову заперечив у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що обов'язок нарахувати компенсацію, відповідно до статті 7 Закону №2050-ІІІ, виникає лише після відповідного звернення особи та відмови уповноваженого органу. Оскільки позивач не звертався до військової частини із окремою заявою про виплату саме компенсації, а відповідач, відповідно, не приймав рішення про відмову у її виплаті, то, на думку відповідача, право позивача не є порушеним, а звернення до суду є передчасним. На підтвердження своєї позиції відповідач посилається на попередню практику Верховного Суду, зокрема на постанови від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20 та від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19-а, де було висловлено позицію про необхідність досудового звернення.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, та
Відповідно до Витягу з Наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 28.02.2025 №265-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 28.02.2025.
Згідно з інформації відображеній в архівних відомостях особистих карток грошового забезпечення за 2015-2025 роки, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у період:
- з січня 2015 року по 15.04.2020 включно (Витяг з наказу від 15.04.2020 №102-ОС) - в ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_3 );
- з 25.05.2024 (Витяг з наказу від 25.05.2024 №707-ОС) по 28.02.2025 включно - ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ).
Відповідно до Витягу з Наказу ІНФОРМАЦІЯ_5 від 15.04.2020 №102-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 15.04.2020 та зараховано в розпорядження Голови Державної прикордонної служби України з подальшим вибуттям у довготермінове закордонне відрядження до Посольства України в Угорщині.
25.05.2024 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу загону та всі види забезпечення, який прибув для подальшого проходження військової служби з Адміністрації Державної прикордонної служби України АДРЕСА_1 , у розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону.
У період з 16.04.2020 по 24.04.2024 ОСОБА_1 перебував на грошовому забезпеченні у Міністерстві закордонних справ України.
У відповідь на адвокатський запит, ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 11.03.2025 №09/6307-25-Вих повідомив, що НОМЕР_4 прикордонним загоном нараховано позивачу та виплачено НОМЕР_2 прикордонним загоном заборгованість індексації грошового забезпечення за період служби із липня 2015 року по лютий 2018 року включно на загальну суму 2 881,53 грн, що підтверджується Довідкою про нараховану індексацію за 2015-2018 роки від 10.03.2025 №144 (далі - Довідка від 10.03.2025 №144), Аркушем бесіди та архівною відомістю особистою карткою ОСОБА_1 за 2025 року.
27.02.2025 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення у сумі 2 881,53 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці рахунку АТ КБ ПРИВАТБАНК.
Разом з тим, відповідачем під час виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із серпня 2015 року по день її фактичної виплати 27 лютого 2025 року.
При вирішення спору, суд керувався наступними нормами.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів їх виплати, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159).
Згідно з статей 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема сума місячного грошового забезпечення.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-III).
Аналогічного змісту норми містяться у Порядку №159, які також конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Згідно з статті 1 та частини першої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХII (зі змінами) індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавства.
З наведеного випливає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати. Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Абзацом 7 пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок №1078) визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
З наведених норм права слідує, що при несвоєчасній виплаті позивачу індексації грошового забезпечення відповідач зобов'язаний самостійно нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати на суму індексації за весь час затримки такої виплати.
Натомість, відповідно до статті 7 Закону № 2050-ІІІ та пункту 8 Порядку №159, відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Отже, вказані норми не містять обов'язку щодо звернення особи до уповноваженого органу з вимогою нарахувати та виплати компенсацію втрати частини доходів.
Водночас, у Законі №2050-ІІІ, у Порядку №159 та у Порядку №1078 чітко встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу наведених норм права вбачається, що уповноважений орган, з вини якого виплачено несвоєчасно дохід, зобов'язаний виплатити громадянину суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Верховний Суд у складі Судової палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, 17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20, відповідно), зокрема щодо обов'язку звернення особи з відповідною заявою до органу влади про виплату компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати та дійшов висновку:
«…що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обовязку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному звязку з нормами статей 2-4 Закону№ 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, […] у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішення».
З аналізу вище наведених норм та із врахуванням правових висновків Верховного Суду, вбачається, що законодавство не містить обов'язкового звернення особи щодо врегулювання спору в досудовому порядку, оскільки обов'язок у відповідача виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 набув право на виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із серпня 2015 року по день її фактичної виплати 27 лютого 2025 року відповідно до Закону № 2050 та Порядку № 159.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на судову практику, яка вказує на необхідність попереднього звернення до суб'єкта владних повноважень, оскільки така практика стосувалася періоду до того, як Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформулював оновлений та уточнений правовий висновок з метою забезпечення єдності судової практики.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Висновок, викладений у постанові Судової палати, має перевагу над висновками, викладеними у попередніх рішеннях колегій суддів. Таким чином, суд, керуючись принципом правової визначеності, зобов'язаний застосовувати саме цей, більш актуальний та уточнений правовий висновок, який усунув попередню розбіжність у судовій практиці.
Оскільки відповідач здійснив виплату заборгованості з індексації 27 лютого 2025 року, у нього в тому ж місяці виник безумовний, прямий обов'язок, встановлений законом, самостійно нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за весь період затримки. Невиконання цього обов'язку є протиправною бездіяльністю.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд вжив усіх визначених законом заходів, необхідних для з'ясування обставин у справі, зокрема, надавши відповідачу можливість подати відзив та докази на спростування позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною другою цієї ж статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Позивач надав докази факту несвоєчасної виплати йому індексації та невиплати компенсації. Відповідач, у свою чергу, не довів правомірності своєї бездіяльності, оскільки його аргументи суперечать чинному законодавству та актуальній судовій практиці.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку. Оскільки даний спір безпосередньо пов'язаний з виплатою грошового забезпечення, яке є формою реалізації військового обов'язку, позивач правомірно звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до статті 139 КАС України, у такому випадку судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 242-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із серпня 2015 року по день її фактичної виплати 27 лютого 2025 року.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ; РНОКПП НОМЕР_6 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати із серпня 2015 року по день її фактичної виплати 27 лютого 2025 року.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду
Повний текст рішення складений 28.07.2025
Суддя Коморний О.І.