справа № 380/15130/25
29 липня 2025 року
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Клименко О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 25 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали, суддя встановив, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до пунктів 5, 8 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.
Згідно з частиною четвертою статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Суддя встановив, що на виконання вимог частини четвертої статті 161 КАС України позивач до позовної заяви не додав усі наявні в нього докази, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме щодо виплати грошового забезпечення в періоди з 25 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року у неналежному розмірі, як про це вказано у позовній заяві.
Згідно з частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Разом з позовною заявою представник позивача подала заяву про поновлення строку, яка мотивована тим, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу виникли в період з 25 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року. Ураховуючи те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини другої статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, то строк звернення позивача до суду підлягає поновленню. Також обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду представник позивача покликається на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23. Просить суд поновити позивачу строк звернення до суду з цією позовною заявою.
Суд зазначає, що спірні у цій справі правовідносини виникли у зв'язку з недотриманням відповідачем, на думку позивача, законодавства про оплату праці.
Утім положення статті 122 КАС України не містять норм, які б урегульовували строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Водночас такі строки встановлені КЗпП України.
Так, частина друга статті 233 КЗпП України, яка діяла в редакції до 19 липня 2022 року, встановлювала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Конституційний Суд України, тлумачачи норми статті 233 КЗпП України, ураховує, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Тож у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), яким внесено зміни до КЗпП України, зокрема частину другу статті 233 цього Кодексу викладено у такій редакції:
«Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, починаючи з 19 липня 2022 року законодавець установив строк для звернення працівника з позовом до суду про виплату усіх сум, що належать йому при звільненні, який становить три місяці та обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд також підкреслює, що положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ) не лише визначають строки реалізації права на судовий захист, а й визначають час, з якого починається перебіг такого строку, а саме з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Звідси саме з подією отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, законодавець пов'язує перебіг тримісячного строку для звернення з позовом до суду.
Водночас суд зауважує, що КЗпП України не визначає конкретної форми письмового повідомлення працівника про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Своєю чергою, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 (на яку посилається також представник позивача у своїй заяві про поновлення строку) дійшов висновку про те, що якщо наявні тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому разі правове регулювання здійснюється так: правовідносини за період до 19 липня 2022 року підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Суд, ураховуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений у наведеній вище постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, зазначає, що спірний період з 25 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) та після цього.
Період з 25 лютого 2022 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України у редакції до внесення змін Законом № 2352-ІХ, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду працівником з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку про те, що з вимогами, які стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення (інших його складових) за період з 25 лютого 2022 року по 19 липня 2022 року, строк звернення до суду позивач не пропустив.
Що ж стосується вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення (інших його складових) за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, то суд, беручи до уваги зроблені вище висновки, відхиляє покликання представника позивача у заяві про поновлення строку на те, що позивач має право на звернення до суду із позовом про стягнення належного йому грошового забезпечення за вказаний період без обмеження будь-яким строком, оскільки такі є помилковими.
Водночас представник позивача, покликаючись на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, вказує також і про те, що початок перебігу тримісячного строку звернення до суду у частині вимог, які стосуються періоду починаючи з 19 липня 2022 року, належить обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Однак, наводячи таке твердження, представник позивача ніяк не обґрунтовує з посиланням на відповідні докази, коли саме позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум і що з цього моменту не минув тримісячний строк звернення з позовом до суду.
Самі лише загальні посилання представника позивача на висновки Верховного Суду, викладені за результатами розгляду конкретної справи без урахування та оцінки обставин, що стосуються саме позивача та ініційованого ним спору, не свідчать про належне обґрунтування поважності причин пропуску (або ж не пропуску) строку звернення до суду.
Суд зауважує, що саме позивач повинен детально обґрунтувати поважність причин пропуску строку звернення до суду (або ж спростувати пропуск строку звернення) та надати суду належні і достатні докази на їх підтвердження.
За цих обставин суд визнає неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогами, що стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення (інших його складових) за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, які вказані у заяві представника позивача про поновлення строку.
За змістом частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Оскільки суд визнав неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогами, що стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення (інших його складових) за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, які вказані у заяві представника позивача про поновлення строку, то позивачу належить подати до суду заяву із зазначенням інших підстав для поновлення строку та наданням доказів, що їх підтверджують.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.
За цих обставин позовну заяву належить залишити без руху, а позивачу надати строк для усунення її недоліків відповідно до абзацу першого частини першої статті 169 КАС України.
Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 248, 256, 294 КАС України, суддя,-
Визнати неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогами, що стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення (інших його складових) за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, які вказані у заяві представника позивача про поновлення строку.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
Особі, що звернулася із позовною заявою, встановити в десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки у спосіб подання до суду:
- доказів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме щодо виплати грошового забезпечення в періоди з 25 лютого 2022 року по 20 травня 2023 року у неналежному розмірі, як про це вказано у позовній заяві;
- заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку з вимогами, що стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення (інших його складових) за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, та наданням доказів, що їх підтверджують.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала в апеляційному порядку окремо не оскаржується.
Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Клименко О.М.