Справа № 606/589/25
24 липня 2025 року м.Теребовля
Теребовлянський районний суд Тернопільської області
у складі: головуючої судді Ромазан Л.С., з участю секретаря судового засідання Будз М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Теребовлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
Позивач ОСОБА_1 через представника адвоката Ороновську Ольгу Михайлівну звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначила, що 15 червня 1995 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований виконавчим комітетом Микулинецької селищної ради Теребовлянського району Тернопільської області, актовий запис № 14. У квітні 2025 року позивачем подано до суду позов про розірвання із відповідачем шлюбу. Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14 лютого 2006 року серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Микулинецької селищної ради Теребовлянського району Тернопільської області, ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 243.5 кв.м, житловою площею - 118.4 кв.м. Отож, під час шлюбу подружжям набуто спільне майно, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 квітня 2025 року, згідно з якою ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 13848054. Посилаючись на норми матеріального права та практику Верховного Суду, на рівність часток дружини та чоловіка у майні, яке набуте ними під час шлюбу та належить їм направі спільної сумісної власності, представник позивача просить: в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 13848054.
Ухвалою судді Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 квітня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
Представник позивача адвокат Орновська О.М. в судове засідання не з'явилась, однак подала до суду заяву про розгляд справи без її та ОСОБА_1 участі. Позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце судового засідання була повідомлений у встановленому законом порядку, зокрема шляхом направлення судової повістки за місцем його реєстрації та розміщення оголошення про виклик до суду на сайті судової влади. Попередньо не повідомив суд про причини своєї неявки, заяви про відкладення та відзив на позов не подав.
На підставі вимог ст. 223, 280 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності відповідача та проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 15 червня 1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який зареєстрований виконавчим комітетом Микулинецької селищної ради Теребовлянського району Тернопільської області, актовий запис № 14.
У квітні 2025 року позивачем подано до суду позов про розірвання із відповідачем шлюбу.
Під час спільного подружнього життя ОСОБА_2 набув житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 243.5 кв.м, житловою площею - 118.4 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 14 лютого 2006 року серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Микулинецької селищної ради Теребовлянського району Тернопільської області.
Право власності на вказаний житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 квітня 2025 року, згідно з якою ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 13848054.
Встановлено, що позивач та відповідач зареєстровані у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що стверджується копією паспорта громадянина України позивача та відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру щодо місця реєстрації відповідача.
Встановлено, що спірне майно придбане в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.
Доказів протилежного судом не встановлено. Відповідач у судове засідання не з'явився та будь-яких доказів на спростування доводів позову суду не надав.
Суд, розглянувши справу, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Згідно з вимогами ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";
5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
За змістом ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку(доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з вимогами ст. 69, 70 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч. 4 статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Статтею 372 ЦК України передбачено, що майно, яке є в спільній сумісній власності, може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є в спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:
1) час набуття майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Отже, стаття 60 СК України, стаття 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду України у справі № 6-843 цс 17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц та від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до вимог ч. 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлено, що спірне нерухоме майно придбано під час перебування сторін спору у шлюбі та за спільні кошти.
Доказів протилежного судом не встановлено, а відповідачем не надано.
Належність вказаного майна до особистої приватної власності відповідача не доведена, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно, за якою частки подружжя є рівними, не спростована.
Згідно з вимогами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
В силу вимог ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи наведені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення шляхом визнання за нею права власності на ідеальну частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 243.5 кв.м, житловою площею - 118.4 кв.м, як на частку майна нажитого подружжям за час шлюбу.
В силу вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 внаслідок задоволення позову,слід стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1211.20 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст.223, 258-259, 263-265, 268, 270, 273, 280, 281-284, 289, 352, 354-355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.
Провести поділ спільного майна подружжя:
- житлового будинку АДРЕСА_1 житловою площею 118.4 кв.м, загальною площею 243.5 кв.м, реєстраційний номер майна 13848054.
В порядку поділу майна подружжя визнати за:
ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1 житловою площею 118.4 кв.м, загальною площею 243.5 кв.м, реєстраційний номер майна 13848054, припинивши право спільної сумісної власності.
ОСОБА_2 право власності на 1/2 (одну другу) ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1 житловою площею 118.4 кв.м, загальною площею 243.5 кв.м, реєстраційний номер майна 13848054, припинивши право спільної сумісної власності.
Стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп. сплаченого судового збору.
Копію заочного рішення направити відповідачу протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем у загальному порядку безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована в АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрований в АДРЕСА_1 .
Повне рішення суду складено 29 липня 2025 року.
Суддя Ромазан Л.С.