Справа № 606/1638/24
23 липня 2025 року м.Теребовля
Теребовлянський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючої судді Ромазан Л.С., при секретарі судового засідання Будз М.В.,
з участю представників відповідача Тернопільської обласної прокуратури Яловіци В.Я. та відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Куриляк М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Теребовлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служба України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 288 000 грн. за час перебування під слідством та судом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що 26 грудня 2018 року його безпідставно було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12018210170000428 від 26 грудня 2018 року. На стадії досудового слідства ухвалою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 28 грудня 2018 року в межах даного кримінального провадження було накладено арешт на транспортний засіб марки "PEUGEOT BOXER" р.н. НОМЕР_1 , власником якого був ОСОБА_2 . Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 22 липня 2021 року його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України, та виправдано. Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року вказаний вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 22 липня 2021 року залишено без змін. Отже, з 26 грудня 2018 року по 20 грудня 2021 року він перебував під слідством та судом, загалом 36 місяців. Відповідно до частини 3 статті 13 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. У постанові пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 (абзац 2 пункт 9) роз'яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Таким чином, мінімальний розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню йому за час перебування під слідством та судом становить 288000.00 грн. Посилаючись на ст. 19 Конституції України, норми ЦК України, позивач ствердив, що його позиція узгоджується із практикою Верховного Суду, а також практикою Європейського суду з прав людини. Крім того, зазначив, що моральна шкода, яка заподіяна йому внаслідок таких незаконних дій органу досудового розслідування полягає в тому, що грубо порушено його конституційні права в частині вільного вибору пересування, місця перебування, проживання, оскільки він зобов"язаний був, як учасник кримінального провадження, регулярно відвідувати спочатку орган досудового розслідування, а потім судові засідання в дати та час, визначені слідчим, прокурором, судом. Крім того, публічно було принижено його людську гідність і честь, зокрема, професійну, оскільки його штучно, безпідставно на кілька років позбавлено статусу вільного громадянина України та присвоєно статуси "підозрюваний", "обвинувачений", що вплинуло на його психологічний стан, ділову репутацію, розвиток кар"єри, погіршення відносин з оточуючими людьми, у зв"язку із чим йому довелось витрачати додаткові зусилля для організації шодня свого життя, життя своїх рідних людей, зокрема членів сім"ї. На підставі наведеного, просить позов задовольнити та стягнути моральну шкоду в розмірі 288000.00 грн.
Ухвалою судді Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 31 липня 2024 року відкрито провадження у справі № 606/1638/24, розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження.
07 серпня 2024 року представник відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області через підсистему «Електронний суд» подала відзив на позов, в якому зазначила, що на підставі зібраних органом досудового розслідування доказів у кримінальному провадженні , відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12018210170000428 від 26 грудня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, ОСОБА_1 обгрунтовано повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України. Однак, в ході безпосереднього дослідження судом доказів внаслідок зміни показань свідків висунуте ОСОБА_1 обвинувачення не підтвердилось. Наведене свідчить про відсутність протиправної діяльності з боку слідчих органів поліції. Зазначила, що позивач не подав суду доказів протиправних дій посадових осіб СВ Теребовлянського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження. Крім того, зазначила, що позивачем не обгрунтовано доказами заподіяння йому моральної шкоди, в чому вона полягала, не подано її розрахунку та на відображно причинного зв"язку між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Вважає, що підстав для задоволення позову немає.
14 серпня 2024 року представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України через підсистему «Електронний суд» подала відзив на позовну заяву, вказавши, що позивач помилково визначив відповідачем Головне управління Державної казначейської служби України, яке жодним чином не порушувало прав позивача. Крім того, вказане управління, як орган казначейства, не наділене повноваженнями та не здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до ст.2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі ст.1174 ЦК України є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади, а тому вона має бути відповідачем у цій справі. Позивач в позовній заяві просить стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку, однак представник відповідача заважила, що за результатами розгляду справи № 910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, процесуальний закон не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 461/9982/19; від 15.03.2023 у справі № 591/7146/20; від 13.09.2023 у справі № 501/85/22; від 04.10.2023 у справі № 757/5351/21-ц; від 07.02.2024 у справі № 278/2621/21; від 17.04.2024 у справі № 466/2801/20; від 24.07.2024 у справі № 134/1301/22. Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку є очевидно необґрунтованою. Також представник відповідача зауважила, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298 цс18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році встановлено мінімальну заробітну плату, зокрема, у місячному розмірі 7100 гривень. Однак, відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600,00 гривень. Отже, розмір моральної шкоди є значно меншим ніж той, який визначений позивачем. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її збагачення. На це вказав Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2024 року по справі № 293/174/23. Просить у задоволенні позову відмовити.
23 серпня 2024 року від Тернопільської обласної прокурати надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким 15 січня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України. ОСОБА_1 в порядку ст.208 КПК України не затримувався, до нього не застосовувались запобіжні заходи. Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 22 липня 2021 року, залишеного без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 22 липня 2021 року, ОСОБА_1 виправдано за недоведеністю у його діянні складу злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України. Відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави. Отже, з огляду на вказане, нормами матеріального права чітко визначено, що саме держава є єдино можливим відповідачем у даній категорії справ. Також зазначено, що позивачем у позові не наведено доказів на підтвердження протиправності дій органів прокуратури у ході здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінального провадження чи його судового розгляду, як і жодних фактів застосування органами досудового розслідування та прокуратури до ОСОБА_1 морального чи фізичного впливу, суттєвого обмеження його прав та свобод. Не підтверджено відповідними доказами твердження позивача про заподіяння йому моральної шкоди, що виразилось у негативнному впливі на його ділову репутацію та кар"єру, порушення звичного укладу власного життя та життя близьких людей. Зауважила, що позивачем невірно визначено період перебування його під слідством, оскільки ним у позові вказано, що він перебував під слідством з 26 грудня 2018 року, однак про підозру його повідомлено з 15 січня 2019 року і саме з цього часу рахується час перебування під слідством. Враховуючи те, що позивачем не наведено, не обґрунтовано й не надано належних та допустимих доказів факту спричинення моральної шкоди, не вказано у чому саме вона полягає, не доведено неправомірності дій (рішень) відповідачів та причинного зв'язку між такими діями (рішеннями) та шкодою, що настала, представник Тернопільської обласної прокуратури просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
22 серпня 2024 року судом зареєстрована заява позивача ОСОБА_1 про заміну первісного відповідача Тернопільської окружної прокуратури на належного - Тернопільську обласну прокуратуру. До цієї заяви додано редакцію позовної заяви, де відповідачем є Тернопільська обласна прокуратура, однак її обґрунтування та прохальна частина залишилися незмінними.
Ухвалою суду від 03 жовтня 2024 року замінено первісного відповідача Тернопільську окружну прокуратуру на належного - Тернопільську обласну прокуратуру.
25 лютого 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі № 606/1638/24 та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі із підстав, викладених у позові.
Представник ГУНП в Тернопільській області Куриляк М.Г. у судовому засіданні підтримала відзив на позов, у задоволенні позову просила відмовити.
Представник Тернопільської обласної прокуратури Яловіца В.Я. підтримав відзив на позов, вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, адже моральна шкода, її розмір, підлягають доведенню, а обставини, викладені у позовній заяві не свідчать про те, що ОСОБА_1 була спричинена моральна шкода та ним понесено моральні страждання. Тягар доказування лежить на стороні позивача, яка не надала доказів про моральний стан ОСОБА_1 . У задоволенні позову просить відмовити.
Представник Головного управління Державної казначейської служби України Качор В. В. у судове засідання не з"явилась, в матеріалах справи є заява про розгляд справи за відсутності представника та про відмову у задоволенні позову.
Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.
15 січня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України, у кримінальному провадженні №12018210170000428, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 грудня 2018 року.
Вироком Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 22 липня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України, та виправдано у зв"язку із недоведеністю в його діянні вказаного складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року вказаний вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 22 липня 2021 року залишено без змін.
ОСОБА_1 з 19 січня 2019 року по 20 грудня 2021 року перебував під слідством та судом.
Проаналізувавши надані докази, суд доходить до переконання, що до правовідносин, які виникли між сторонами підлягають застосуванню наступні норми матеріального права.
Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов'язком держави.
На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).
Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.
Постановлення судом стосовно ОСОБА_1 виправдувального вироку стало причиною звернення позивача за захистом своїх прав шляхом стягнення моральної шкоди.
Згідно з частиною першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 1, пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відтак, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, який не суперечить засадам цивільного законодавства. Способом захисту, як уже було зазначено судом, є зокрема і відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Статтею23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до статті 2 вказаного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
- постановлення виправдувального вироку суду;
- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
- закриття справи про адміністративне правопорушення.
Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди відповідно до вимог Закону, є вичерпним.
Отож, відповідно до вищезазначених норм Закону, позивач має право на відшкодування спричиненої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності моральної шкоди у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Моральною шкодою визнаються дії, заподіяння громадянину внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до зниження або зменшення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.У випадку, коли межі відшкодування моральної шкоди вимагаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоплаченим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоплаченого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року в справі № 236/893/17).
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» установлена мінімальна заробітна плата у розмірі: з 1 січня 8 000 грн 00 коп.
Позивач перебував під слідством з 15 січня 2019 року ( ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України) і до 20 грудня 2021 року (ухвала Тернопільського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року про залишення виправдувального вироку Гусятинського районного суду Тернопільської області від 22 липня 2021 року стосовно ОСОБА_1 без змін), тобто повних 35 місяців.
Отож, мінімальний розмір моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, визначається, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом (35 місяців х 8 000,00 грн = 280 000 грн). Тобто, розмір 280 000.00 грн у будь-якому випадку не може бути меншим, оскільки він є гарантованим мінімумом.
Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 4 Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16ц зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення, право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Отож, в загальній сумі відшкодування спричиненої позивачу шкоди, яка підлягає до стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України слід визначити в мінімальному розмірі 280 000.00 грн, що відповідає принципу розумності та справедливості.
Згідно з п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 (дод. дивіться постанову КМУ від 15 квітня 2015 року № 215), центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16).
У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов'язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16, від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20.
Відтак, суд стягнув кошти з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно достатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно достатті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З врахуванням наведеного, суд погоджується із тим, що органом досудового розслідування ОСОБА_1 внаслідок кримінального переслідування спричинено моральну шкоду, яка виразилась у порушенні його нормальних життєвих зв'язків, понесених стражданнях, позбавленні можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршенні відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково, стягнувши з держави Україна на користь позивача 280 000.00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»(далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зістатті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.2, 4, 12, 13, 7678, 83, 206, 258268, 273, 352355 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 280 000 (двісті вісімдесят тисяч) 00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Тернопільськй області, код ЄДРПОУ: 40108720, адреса місцезнаходження: вул. Валова, буд.11, м. Тернопіль, 46001.
Відповідач: Тернопільська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ: 02910098, адреса місцезнаходження: вул. Листопадова, буд. 4, м. Тернопіль, 46001;
Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби України в Тернопільськй області, код ЄДРПОУ: 37977599, адреса місцезнаходження: бульвар Т.Шевченка, буд.39, м.Тернопіль, 46025.
Повне рішення складено 29 липня 2025 року.
Суддя Л.С.Ромазан