вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" липня 2025 р. Справа№910/15409/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА»
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025
у справі №910/15409/24 (суддя Маринченко Я.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «УКРДЖЕТ»
до Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА»
про стягнення 299 068,10 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «УКРДЖЕТ» (далі - відповідач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (далі - відповідач) про стягнення 299 068,10 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови укладеного між сторонами Договору поворотної фінансової допомоги №30/10-ФД від 30.10.2023 (далі - Договір) в частині повного та своєчасного повернення наданих грошових коштів, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 250 000 грн, яку позивач просив суд стягнути з відповідача. Окрім того, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 33 483,61 грн за період з 31.05.2024 по 04.12.2024 та інфляційні втрати у розмірі 15 584,49 грн за період з 31.05.2024 по 04.12.2024.
Господарський суд міста Києва рішенням від 03.04.2025 у справі №910/15409/24 позов задовольнив частково. Стягнув з Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «УКРДЖЕТ» заборгованість у розмірі 250 000 грн, пеню у розмірі 32 588, 80 грн, інфляційні втрати у розмірі 15 584, 49 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 472, 60 грн.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором про надання поворотної фінансової допомоги №30/10-ФД від 30.10.2023 є таким, що настав з 31.05.2024, однак відповідач не повернув надану йому поворотну фінансову допомогу у розмірі 250 000, 00 грн, а тому суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 250 000, 00 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено, що позивачем невірно визначено початкову дату періоду нарахувань, оскільки враховуючи п. 3.1. Договору останнім днем для повернення фінансової допомоги було 31.05.2024, а відтак першим днем прострочення виконання вказаного зобов'язання є 01.06.2024, а з урахування ч. 6 ст. 232 ГК України кінцем розрахункового періоду нарахування пені є 30.11.2024. Здійснивши власний розрахунок пені за період з 01.06.2024 по 30.11.2024, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 32 588,80 грн.
Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та враховуючи межі заявлених позовних вимог, суд прийшов до висновку, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 15 584,49 грн.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Державне підприємство «ЗАВОД 410 ЦА» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/15409/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 49 068, 10 грн.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що задовольняючи позов в частині стягнення пені у розмірі 32 588, 80 грн та інфляційних втрат у розмірі 15 584, 49 грн судом було проігнуровано норми матеріального права та безпідставно були задоволенні вимоги позивача, оскільки відповідно до вимог п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України зазначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/15409/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 28.04.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/15409/24 залишив без руху та надав десятиденний строк на усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання доказів сплати судового збору в розмірі 3 633, 60 грн за подання апеляційної скарги.
08.05.2025 від скаржника на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява, яка сформована в системі "Електронний суд" 08.05.2025, в якій останній просить поновити строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
В обґрунтування заяви про поновлення строку для усунення недоліків апеляційної скарги скаржник зазначав, що у зв'язку із військовою агресією з боку російської федерації відповідачем встановлено дводенний робочий тиждень для працівників підприємства та через це, скаржник не зміг усунути недоліки на протязі 10 днів.
Розглянувши заяву скаржника про поновлення строку на усунення недоліків апеляційної скарги, суд дійшов висновку про продовження строку на усунення недоліків та ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 продовжила Державному підприємству «ЗАВОД 410 ЦА» строк для усунення недоліків апеляційної скарги у справі до трьох днів з дати отримання копії цієї ухвали.
23.05.2025 Державним підприємством «ЗАВОД 410 ЦА» сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду заяву про усунення недоліків з доказами сплати судового збору. В зазначеній заяві апелянт просить суд апеляційної інстанції поновити процесуальний строк на усунення недоліків апеляційної скарги, у зв'язку з тим, що на підприємстві відповідача у зв'язку із збройною агресією російської федерації встановлено неповний робочий тиждень із робочими днями: вівторок та середа на підтвердження чого наданий наказ №70 від 31.03.2025.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 28.05.2025 беручи до уваги посилання скаржника у заяві про усунення недоліків, що на Державному підприємстві «Завод 410 ЦА» дійсно встановлено неповний робочий тиждень у зв'язку із військовою агресією з боку російської федерації, продовженням строку дії воєнного часу в України, закриттям злітно-посадкової смуги для приймання в ремонт літаків, відсутністю організаційних та технічних умов, необхідних для виконання завдань з ремонту повітряних суден, виникнення непередбачуваних подій, які настали не з вини підприємства та працівників, виходячи з положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення права скаржника на доступ до суду та пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України про забезпечення права на апеляційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках, продовжив заявнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги до десяти днів з 16.05.2025. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/15409/24. Розгляд апеляційної скарги ухвалив здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/15409/24 заперечує проти її задоволення, зазначаючи, що на момент укладення договору п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» діяв, однак позичальник (відповідач) не заперечував стосовно можливої відповідальності за невиконання свого обов'язку з повернення отриманих від позикодавця коштів у вигляді фінансової допомоги.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 30.10.2023 між позивачем (далі - позикодавець) та відповідачем (далі - позичальник) укладено Договір №30/10-ФД про надання поворотної фінансової допомоги (далі - Договір) відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором. (п.1.1. Договору)
Відповідно до п.2.1. Договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в межах суми 250 000, 00 грн.
Згідно з п. 2.3. Договору поворотна фінансова допомога надається позикодавцем до 31.05.2024. Термін надання не повинен перевищувати одного календарного дня з дати укладення Договору.
Пунктом 3.1. Договору визначено, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 31.05.2024.
На виконання умов Договору, позивачем було надано відповідачу поворотну фінансову допомогу у розмірі 250 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №3011 від 31.10.2023.
Судом першої інстанції встановлено, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором про надання поворотної фінансової допомоги №30/10-ФД від 30.10.2023 є таким, що настав. Оскільки відповідач не повернув поворотну фінансову допомогу у розмірі 250 000, 00 грн до 31.05.2024, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 250 000, 00 грн задоволені судом першої інстанції та в цій частині рішення суду першої інстанції у даній справі не оскаржується жодною із сторін.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу учасників справи, що в силу положень частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно прохальної частини апеляційної скарги відповідача предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/15409/24 в частині стягнення з Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «УКРДЖЕТ» пені у розмірі 32 588, 80 грн та інфляційних втрат у розмірі 15 584, 49 грн, а тому, враховуючи вимоги частини 1 статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, падати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів: цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) мас право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (стаття 173 ГК України).
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За правовим характером договір поворотної фінансової допомоги є договором позики.
Договір позики вважається основною підставою виникнення позикових відносин. Відносини позики регулюються положеннями ЦК та іншими актами цивільного законодавства.
Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК, згідно з якою за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Із аналізу зазначеної статті вбачається, що за своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. А сам договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
При цьому, обов'язки за договором позики виникають лише для однієї сторони - позичальника. Так, отримавши у власність передані позикодавцем гроші або речі, визначені родовими ознаками, позичальник стає зобов'язаним повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей такого ж роду і якості.
Згідно з частиною першою статті 1049 України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, правовідносинам позики притаманні такі властивості:
- передача однією стороною (позикодавцем) іншій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками;
- обов'язок сторони, яка одержала грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позичальника) повернути стороні, яка надала такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцеві) таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості;
- обов'язок сторони, яка одержала грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позичальника) сплатити стороні, яка надала такі грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (позикодавцеві) проценти від суми позики, у випадку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України) та застосування штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання унормовано законами, зокрема, Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України (частини перша, третя статті 549 ЦК України, статті 230, 231 ГК України).
Відповідно до п. 4.2. Договору поворотної фінансової допомоги №30/10-ФД від 30.10.2023 у випадку не повернення коштів в термін, обумовлений даним договором, позичальник виплачує позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми договору, за кожний день прострочки повернення грошових коштів.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)".
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем);
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.06.2024 у справі № 910/10901/23 наголосив, що тлумачення неведеної норми також свідчить про те, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення саме позичальником виконання (невиконання, часткового виконання) грошових зобов'язань за договором, відповідно до якого позичальнику було надано позику. Тобто, законодавець чітко не визначив, що зобов'язання мають виникати саме із договорів позики, як про це помилково стверджує скаржник, а вказав про виникнення зобов'язань за договорами, відповідно до яких позичальнику було надано позику.
З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та ст. ст. 1046, 1049 ЦК України, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що на правовідносини, що виникли з Договору поворотної фінансової допомоги №30/10-ФД від 30.10.2023 розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 15 584, 49 грн за період з 31.05.2024 по 04.12.2024, що передбачені статтею 625 ЦК України та пені у розмірі 32 588, 80 грн за період з 01.06.2024 по 30.11.2024.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам учасникам справи із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частиною 1 статті 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що зумовило неправомірне нарахування інфляційних втрат за період з 31.05.2024 по 04.12.2024 у розмірі 15 584, 49 грн та пені за період з 01.06.2025 по 30.11.2024, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/15409/24 підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 32 588, 80 грн та інфляційні втрати у розмірі 15 584, 49 грн із ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову про стягнення пені у розмірі 32 588, 80 грн та інфляційних втрат у розмірі 15 584, 49 грн.
Судові витрати за подання позовної заяви покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до приписів статті 129 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/15409/24 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 у справі №910/15409/24 скасувати в частині стягнення з Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «УКРДЖЕТ» пені у розмірі 32 588, 80 грн, інфляційних втрат у розмірі 15 584, 49 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
«Стягнути з Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (03151, місто Київ, проспект Повітряних Сил, 94, код ЄДРПОУ 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «УКРДЖЕТ» (03179, місто Київ, вулиця Миколи Ушакова, 1-Д, приміщення 166-А, код ЄДРПОУ 41751384) заборгованість у розмірі 250 000, 00 грн (двісті п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок), 3 750, 00 грн (три тисячі сімсот п'ятдесят гривень 00 копійок) судового збору за подання позову.»
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «УКРДЖЕТ» (03179, місто Київ, вулиця Миколи Ушакова, 1-Д, приміщення 166-А, код ЄДРПОУ 41751384) на користь Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (03151, місто Київ, проспект Повітряних Сил, 94, код ЄДРПОУ 01128297) 3 633, 60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
5. Матеріали справи №910/15409/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська