вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" липня 2025 р. Справа№910/2049/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025
у справі №910/2049/25 (суддя Капцова Т.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київпромтехсервіс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
про стягнення 292 743,73 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Київпромтехсервіс» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі по тексту - відповідач), за яким просило Господарський суд міста Києва стягнути з відповідача на користь позивача 292 743,73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, за відсутності для того підстав, отримав 215 940,00 грн за банківською гарантією, якою було забезпечено виконання позивачем зобов'язань за договором №4600009451 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 30.05.2024, а також безпідставно утримав 76 803,73 грн нарахованих штрафних санкцій із суми грошових коштів, які мав сплатити позивачу за умовами вказаного договору.
Господарський суд міста Києва рішенням від 12.05.2025 у справі №910/2049/25 позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київпромтехсервіс» грошові кошти у розмірі 215 940, 00 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 239, 10 грн. В іншій частині позову відмовив.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив неналежне виконання позивачем зобов'язання за Договором та вважав обгрунтованим нарахування відповідачем пені у розмірі 76 803,73 грн на підставі підп. 7.3.2 п. 7.3 Договору за прострочення позивачем поставки товару з 27.12.2024 по 12.01.2025 із вартості несвоєчасно поставленого товару в сумі 4 517 866,48 грн.
З огляду на правомірність застосування оперативно-господарської санкції та утримання відповідачем, на підставі підп. 7.10.1 п. 7.10 Договору, нарахованої пені у розмірі 76 803,73 грн, розрахунок якої перевірено судом, суд вважав необґрунтованою вимогу позивача про стягнення зазначеної суми з відповідача як безпідставно отриманої.
З огляду на повне виконання позивачем умов Договору в частині поставки товару, відповідач повинен був повернути банківську гарантію, натомість, у порушення умов пункту 7.19 Договору, відповідач не тільки не здійснив повернення банківської гарантії, а й направив 04.02.2025 вимогу до гаранта щодо сплати повної суми банківської гарантії, не зважаючи на повне виконання позивачем зобов'язань за Договором щодо поставки товару.
Оскільки зобов'язання за Договором були виконані позивачем у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов до висновку, що гарантійний випадок не настав, у зв'язку з чим підстав для направлення відповідачем вимоги до банка-гаранта щодо сплати банківської гарантії у розмірі 215 940, 00 грн не було.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Оператор газотранспортної системи України» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/2049/25 скасувати в частині задоволених позовних вимог; ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що враховуючи неналежне виконання умов Договору, що полягає у порушенні строків
поставки по Договору, відповідачем було ініційовано стягнення банківської гарантії №2024/1/1370/V від 17.05.2024 на суму 215 940,00 грн. Відповідач наголошує на тому, що у разі невиконання (неналежного виконання) постачальником своїх зобов'язань за цим Договором Покупець має право одержати задоволення своїх вимог, передбачених умовами цього Договору та чинним законодавством України, на умовах визначених Гарантією.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/2049/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.06.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/2049/25; розгляд апеляційної скарги призначив у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; витребував матеріали справи №910/2049/25 з Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи №910/2049/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 12.06.2025.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.05.2024, за наслідком проведення відкритих торгів (ідентифікатор закупівлі: UA-2024-02-27-006881-a), між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київпромтехсервіс» (постачальник) було укладено договір №4600009451 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у визначений цим Договором строк передати у власність покупця насоси та компресори (агрегати насосні) код згідно з ЄЗС ДК-021:2015 - 42120000-6 (далі - товари), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього Договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити такі товари.
Відповідно до п. 3.1 Договору ціна цього Договору визначається загальною вартістю товарів, зазначених у специфікації, та становить 3 599 000,00 грн, крім того ПДВ 719 800,00 грн. Ціна Договору, в тому числі ПДВ, становить 4 318 800,00 грн.
У п. 3.4 Договору сторони домовились про те, що якщо в день передачі покупцю товару офіційний курс НБУ гривні до євро зросте по відношенню до відповідного офіційного курсу НБУ станом на дату оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу оголошення про проведення процедури закупівлі, вказаного в п. 3.3 Договору, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару, що поставляється, може бути збільшена за формулою, зазначеною в п. 3.6 Договору, з укладенням сторонами додаткової угоди за формою, наведеною у додатку 3 до Договору.
Пунктом 4.2 Договору встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити вартість переданих постачальником та прийнятих покупцем товарів не раніше 20 та не пізніше 30 календарних днів з дати, яка є останньою: дати підписання покупцем без зауважень акту приймання ТМЦ за кількістю та якістю та дати підписання покупцем видаткової накладної.
Згідно з п. 5.1 Договору постачальник зобов'язується передати покупцю товари належної якості в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації, яка є додатком 1 до цього Договору. Датою поставки товару вважається дата, яка є останньою: дата підписання покупцем без зауважень акту приймання ТМЦ за кількістю та якістю та дата підписання покупцем видаткової накладної. Видаткова накладна підписується покупцем на підставі підписаного покупцем без зауважень та затвердженого акта приймання ТМЦ за кількістю та якістю, та за умови надання постачальником усіх передбачених п. 5.9 Договору документів.
Пунктом 5.2 Договору передбачено, що постачальник зобов'язаний одночасно з товаром передати покупцю документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), передбачені п. 5.9 цього Договору, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до цього Договору та чинного законодавства У країни.
У п. 5.9 Договору визначено, що право власності на товари переходить від постачальника до покупця з дати, яка є останньою: дати підписання покупцем без зауважень акту приймання ТМЦ за кількістю та якістю та дати підписання покупцем видаткової накладної.
Відповідно до п. 5.10 Договору одночасно з товаром постачальник зобов'язаний передати покупцю в повному обсязі належним чином оформлені наведені нижче документи (в рамках кожної поставки перелічені документи повинні бути надані постачальником одночасно із здійсненням поставки товару), зокрема, видаткову накладну, із зазначенням облікового запису матеріалу, визначеного у специфікації (підп. 5.10.1); документ про підтвердження якості товарів на кожну одиницю (або партію) товару (підп. 5.10.2); документ про підтвердження гарантійних зобов'язань виробника на товар (підп. 5.10.3); товарно-транспортну накладну (підп. 5.10.4); рахунок-фактуру (підп. 5.10.5).
За умовами пунктів 5.17, 5.18 Договору про виявлені недоліки/істотні недоліки покупець повідомляє постачальника шляхом направлення письмового повідомлення (вимоги) на адресу постачальника, вказану в розділі 16 Договору, та/або електронну адресу постачальника, вказану в п. 15.1 2 цього Договору. Після повного усунення постачальником виявлених недоліків/істотних недоліків товару та постачання товару належної якості у визначене специфікацією місце поставки покупець за результатами приймання товару по кількості та якості підписує без зауважень акт приймання ТМЦ за кількістю та якістю та видаткову накладну.
Згідно з підп. 7.3.2 п. 7.3 Договору за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено.
Відповідно до п. 7.10 Договору зобов'язання постачальника, встановлені даним Договором, забезпечується оперативно-господарськими санкціями, що передбачені ст. 236 Господарського кодексу України, зокрема, покупець має право утримати суму нарахованих штрафних санкцій, що нараховуються згідно умов та порядку, встановлених цим Договором, та збитків, заподіяних невиконанням та/або неналежним виконанням Договору постачальником, з сум, які підлягають виплаті постачальнику. Оперативно-господарська санкція застосовується до постачальника після того, як він не сплатив у визначений строк штрафні санкції та/або збитки згідно з розрахунком штрафних санкцій та/або збитків за вимогою покупця, що направлена на адресу та/або електронну адресу постачальника, вказану в умовах цього Договору. Про застосування оперативно-господарської санкції покупець зобов'язаний письмово повідомити постачальника (підп. 7.10.1).
Пунктом 7.13 Договору передбачено, що відповідно до умов тендерної документації процедури закупівлі за предметом закупівлі «Насоси та компресори (Агрегати насосні)» згідно з оголошенням про проведення процедури закупівлі UA-2024-02-27-006881-a, оприлюдненим на веб-порталі Уповноваженого органу 27.02.2024, постачальник зобов'язується надати покупцю не пізніше дати укладення цього Договору в забезпечення виконання Договору безвідкличну безумовну банківську гарантію (далі - гарантія) на суму 215 940,00 грн, що становить 5% ціни цього Договору. У разі невиконання (неналежного виконання) постачальником основного зобов'язання за цим Договором покупець має право одержати задоволення своїх вимог, передбачених умовами цього Договору та чинним законодавством України, на умовах визначених гарантією. Під невиконанням (неналежним виконанням) постачальником основного зобов'язання за цим Договором сторони розуміють порушення постачальником строків поставки, зазначених у Специфікації (підпункти 7.13.1, 7.13.2).
Термін (строк) дії гарантії - до 05.05.2025 включно (п. 7.15 Договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.03.2025 (включно), а в частині розрахунків - до їх повного виконання (п. 12.1 Договору).
У специфікації, яка є додатком №1 до Договору, сторони узгодили найменування товарів, їх кількість, вартість, визначили гарантійний строк, місце і строк поставки - 210 календарних днів з дати укладення Договору.
На виконання п. 3.4 Договору, 26.12.2024 сторони уклали додаткову угоду №1 до Договору, якою, серед іншого внесли зміни до п. 3.1 Договору та визначили, що ціна Договору, в тому числі ПДВ, становить 4 517 866,48 грн.
Відповідно до умов Договору позивач поставив відповідачу товар за видатковою накладною №181 від 26.12.2024.
Під час прийняття товарів відповідачем виявлено недоліки, які викладені в акті невідповідностей ТМЦ по кількості та/або якості №13/н від 30.12.2024, а саме: неналежним чином оформлені гарантійні зобов'язання (постачальником надано документ, в якому вказано гарантію на поставлене обладнання протягом 12 місяців після остаточного введення в експлуатацію або 18 місяців після відвантаження з заводу), що не відповідає умовам Договору; відсутні технічні паспорти на агрегати насосні із вказаними технічними характеристиками; не надано рахунок-фактуру.
Листом №ТОВВИХ-24-20492 від 01.01.2025 відповідач повідомив позивача про вказані зауваження та про виклик його представника до місця приймання товарів.
У відповідь, листом №01 від 06.01.2025, позивач повідомив про усунення зауважень, на підтвердження чого надав скан-копії рахунку №185 від 26.12.2024, а також паспортів з вказанням технічних характеристик та гарантійних зобов'язань.
13.01.2025 було підписано акт приймання товарів за кількістю та якістю №16, яким засвідчено, що поставлені за видатковою накладною №181 від 26.12.2024 товари відповідають умовам Договору.
Оскільки останній день встановленого у специфікації строку поставки товару припав на 26.12.2024, а товар було прийнято відповідачем лише 13.01.2025, відповідач направив позивачу вимогу про сплату штрафних санкцій №ТОВВИХ-25-891 від 16.01.2025, у якій вимагав у строк до 22.01.2025 сплатити пеню в розмірі 76 803,73 грн.
Листом №15 від 21.01.2025 позивач надав відзив на вимогу, яким відмовив у її задоволенні та вказав, що постачальником були надані документи в повному обсязі та відповідно до умов договору, а також звернув увагу відповідача, що в пункті 15 акта приймання товарів за кількістю та якістю відповідач вказав, що строк поставки товару ТМЦ відповідає умовам договору, оскільки товар прибув 26.12.2024.
З огляду на несплату штрафних санкцій, відповідач надіслав позивачу повідомлення №ТОВВИХ-25-1361 від 24.01.2025 про застосування оперативно-господарської санкції, передбаченої підп. 7.10.1 п. 7.10 Договору у виді утримання суми штрафних санкцій у розмірі 76 803,73 грн із суми грошових коштів, які підлягають сплаті позивачу за умовами Договору.
04.02.2025 відповідач, через Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк» надіслав Акціонерному товариству «Юнекс Банк» вимогу за банківською гарантією.
Позивач, як принципал, отримав від Акціонерного товариства «Юнекс Банк» повідомлення про отримання вимоги бенефіціара по банківській гарантії від 17.05.2024 № 2024/1/1370/V (вих. № 25.3-1095 від 04.02.2025).
Відповідно до цього повідомлення 04.02.2025 до Акціонерного товариства «Юнекс Банк», як гаранта, від відповідача, як бенефіціара, надійшла вимога про сплату гарантійного платежу за банківською гарантією забезпечення виконання зобов'язань № 2024/1/1370/V від 17.05.2024 у розмірі 215 940,00 грн, у зв'язку з настанням гарантійного випадку, а саме неналежним виконанням умов Договору в частині прострочення термінів поставки товару відповідно до пункту 5.1 Договору. У зв'язку з цим гарант вимагав від принципала перерахувати в строк не пізніше 07.02.2025 грошові кошти у розмірі 215 940,00 грн для задоволення вимог бенефіціара.
Позивач звернувся до відповідача з листом № 24 від 05.02.2025, у якому просив відкликати вимогу до Акціонерного товариства «Юнекс Банк» та повторно вказав на пункт 15 Акта приймання товарів за кількістю та якістю №16, в якому відповідач підтвердив те, що строк поставки товару відповідає умовам договору.
Відповідно до платіжної інструкції № 186 від 07.02.2025 позивач перерахував гарантові 215 940,00 грн за банківською гарантією.
З наданого позивачем акту звірки взаємних розрахунків вбачається, що 11.02.2025 відповідачем було сплачено позивачу 4 441 062,75 грн за Договором.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що він належним чином виконав свої зобов'язання за Договором, тому 215 940,00 грн отримані відповідачем за банківською гарантією та 76 803,73 грн, які відповідач нарахував і утримав із належних позивачу сум, отримані відповідачем безпідставно і мають бути стягнуті з нього на користь позивача.
Заперечення відповідача проти позовних вимог ґрунтуються на тому, що позивач прострочив виконання зобов'язання, позаяк граничний строк поставки товару припав на 26.12.2024, а товар було прийнято відповідачем лише 13.01.2025, що є достатньою підставою для стягнення коштів за банківською гарантією та застосування штрафних санкцій.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу учасників справи, що в силу положень частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно прохальної частини апеляційної скарги відповідача предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/2049/25 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київпромтехсервіс» грошових коштів в розмірі 215 940, 00 грн, а тому, враховуючи вимоги частини 1 статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Частинами першою, четвертою статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Статтею 1 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що публічна закупівля - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 10 вказаного закону замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.
Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.
Відповідно до частини першої статті 33 цього Закону рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.
За приписами частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури (у тому числі ціни за одиницю товару).
Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Відповідно до частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається з матеріалів справи, договір від 30.05.2024 №4600009451 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) було виконано в повному обсязі, поставлено товар на суму 4 517 866, 48 грн, проте прийнятий відповідачем за актом приймання товарів за кількістю та якістю не в день поставки товару 26.12.2024 за видатковою накладною №181 від 26.12.2024, а 13.01.2025 через виявлені відповідачем зауваження, а саме надану не в повному обсязі технічну документацію, за що відповідач нарахував пеню у розмірі 76 803, 73 грн, яку відповідачем було утримано із суми грошових коштів, які підлягають сплаті позивачу за умовами Договору.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник має право вимагати від переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено тендерною документацією або в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно із частиною 1 статті 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору - бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантій у разі невиконання чи неналежного виконання боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Статтею 562 ЦК України встановлено, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
Статтею 564 ЦК України визначено, що після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами.
Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
Згідно із частиною 1 статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №639, відповідно до пункту 9 частини 3 розділу І якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку.
Отже, основною із функцій гарантій, зокрема і банківської гарантії, є забезпечувальна функція, яка полягає в тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання зобов'язань принципала перед бенефіціаром. Забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов'язання, незалежне від зобов'язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов'язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов'язання виконанням, гарант не вправі.
У постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплату грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов'язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.
У постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 Верховний Суд зазначив, що з огляду на аналіз міжнародних актів, що регулюють правовий обіг гарантій, Об'єднана палата відзначає самостійність зобов'язання з гарантії, тобто, не пов'язаність такого зобов'язання з основним зобов'язанням.
Коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.04.2024 у справі №183/5849/23.
У постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, де зазначено, що боржник (принципал) має право звернутися до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами ст. 1212 ЦК України (п. 56); принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави з огляду на відсутність боргу принципала (п. 59).
Отже, позивач як принципал має право пред'явити позов про стягнення з відповідача як бенефіціара коштів, сплачених банком-гарантом. Вказаний спосіб захисту прав принципала (боржника) дозволяє ефективно та вичерпно врегулювати цивільно-правовий спір з учасниками спірних правовідносин, тому у цьому випадку судові рішення ухвалені без порушень ч. 1 ст. 2 ГПК України, відповідно до якої завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (подібний висновок наведений Верховним Судом у постанові від 04.02.2025 у справі №910/18874/23).
За відсутності основного зобов'язання (припинення виконанням з інших підстав, недійсність тощо) принципал має право вимагати від бенефіціара грошові кошти, одержані ним внаслідок виплати за гарантією.
Враховуючи предмет та підстави позову доведенню у справі, яка розглядається, підлягають факти: 1) сплати гарантом коштів на користь бенефіціара; 2) відсутності достатньої правової підстави для набуття бенефіціаром цих коштів, зокрема, якщо основне зобов'язання не було порушене принципалом (боржником).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, розглядаючи подібний спір за позовом товариства як принципала до товариства як бенефіціара про стягнення банківської гарантії на підставі статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» за відсутності настання гарантійного випадку (порушення принципалом зобов'язання за договором про публічні закупівлі, забезпеченого гарантією), враховуючи правову позицію Верховного Суду у постанові від 17.05.202024 у справі № 910/17772/20, виснував, що у таких спорах до правовідносин сторін підлягає застосуванню не лише ЦК України (ст.ст. 546, 547, 548, 560, 561, 562, 566, 563) та ГК України (ст. 200), а і спеціальний закон - Закон № 922-VIII, відповідно до ч. 2 ст. 27 якого замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю:
1) після виконання переможцем процедури закупівлі / спрощеної закупівлі договору про закупівлю;
2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі / спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним;
3) у випадках, передбачених ст. 43 цього Закону;
4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин (п. 5.52).
Вказана норма Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, тоді як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору (п. 5.53).
При цьому невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (п. 5.54).
Отже, за висновками Верховного Суду підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання позивачем (принципалом) договору, а не певне порушення строків його виконання. Водночас відповідач (бенефіціар) не позбавлений права вжити передбачених законом та договором заходів задля поновлення свого порушеного права внаслідок несвоєчасного виконання постачальником своїх договірних зобов'язань (п. 5.60).
За умовами п. 7.19 Договору забезпечення виконання Договору повертається за умови повного та належного виконання постачальником умов Договору та настання граничної дати оплати (остаточного розрахунку) згідно з умовами Договору, протягом 5 банківських днів з дня настання таких обставин. Повернення забезпечення виконання Договору здійснюється шляхом направлення відповідного листа (повідомлення) постачальнику або банку-гаранту у разі надання постачальником забезпечення виконання Договору у вигляді оригіналу банківської гарантії в паперовій формі. Повернення забезпечення виконання Договору, наданого у вигляді електронної банківської гарантії, здійснюється шляхом направлення відповідного SWІFТ-повідомлення через банк бенефіціара на адресу банка-гаранта. Моментом належного виконання зобов'язання покупця щодо повернення оригіналу банківської гарантії є дата, зазначена на відповідному супровідному листі (повідомленні) покупця.
Судом апеляційної інстанції враховано, що датою прибуття ТМЦ до розвантаження є 26.12.2024, що відповідало б строкам поставки ТМЦ згідно умовами договору, проте відповідач 30.12.2024 призупинив проведення приймання ТМЦ, направивши 01.01.2025 листа щодо зауважень до поставки, на який відповідач 06.01.2025 донаправив технічну документацію на товар із рахунком-фактурою та лише 13.01.2025 відповідач поновив проведення приймання ТМЦ та закінчив проведення приймання ТМЦ.
Оскільки покупець повертає постачальнику таке забезпечення протягом 5 банківських днів з дня виконання Постачальником зобов?язань за Договором в повному обсязі, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач повинен був повернути забезпечення виконання Договору.
З огляду на викладене, враховуючи висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, які підтримані Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 25.03.2025 у справі №910/11352/24, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умови п. 7.19 Договору передбачають повернення відповідачем забезпечення виконання зобов'язань (поставки товару) після виконання позивачем (постачальником) зобов'язань за договором в повному обсязі, натомість підставою для неповернення забезпечувальної суми є саме невиконання позивачем умов договору (нездійснення постачальником дій, які складають зміст зобов'язання, чого судом не встановлено), а не неналежне його виконання, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині на підставі статті 1212 ЦК України.
Згідно із частинами 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів в розмірі 215 940,00 грн.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
У справі "Салов проти України" від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/2049/25 в оскаржуваній частині прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/2049/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі №910/2049/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/2049/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська