вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" липня 2025 р. Справа№911/951/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАРТАЛ-АВІА СЕРВІС»
на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2025 (повне рішення складене 28.04.2025)
у справі №911/951/24 (суддя Грабець С.Ю.)
за позовом Комунального підприємства «Вишнівськводоканал» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАРТАЛ-АВІА СЕРВІС»
про стягнення 238 262,75 грн
Комунальне підприємство «Вишнівськводоканал» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАРТАЛ-АВІА СЕРВІС» (далі - відповідач) про стягнення 238 262,75 грн (з урахуванням клопотання про зменшення розміру позовних вимог від 17.10.2024).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору №780 від 01.09.2021 з індивідуальним споживачем у будівлі, приміщення якої є самостійними об'єктами нерухомого майна, про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, не виконав свої грошові зобов'язання по оплаті за надані послуги централізованого водопостачання та водовідведення з січня 2023 року по жовтень 2023 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 238 262,75 грн.
Господарський суд Київської області рішенням від 16.04.2025 у справі №911/951/24 позов задовольнив повністю. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАРТАЛ-АВІА СЕРВІС» на користь Комунального підприємства «Вишнівськводоканал» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області 238 262,75 грн боргу та 3 573,94 грн витрат на сплату судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позовних вимог, встановив відсутність в матеріалах справи документів, що підтверджували б оплату боргу перед позивачем або спростовували доводи позивача, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 238 262,75 грн боргу судом визнана обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «КВАРТАЛ-АВІА СЕРВІС» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2025 у справі №911/951/24 та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги, а саме стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАРТАЛ-АВІА СЕРВІС» 150 262, 00 грн боргу.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що після клопотання Позивача про зменшення ціни позову вих. №492 від 13.08.2024 відповідач погасив ще частину заборгованості у розмірі 103 000, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, які додані до апеляційної скарги. Таким чином, за посиланням відповідача станом на 16.04.2025 заборгованість апелянта перед відповідачем становила 150 262, 00 грн, а не 238 262, 75 грн.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАРТАЛ-АВІА СЕРВІС» на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2025 у справі №911/951/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 26.05.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАРТАЛ-АВІА СЕРВІС» на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2025 у справі №911/951/24 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.06.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАРТАЛ-АВІА СЕРВІС» на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2025 у справі №911/951/24; розгляд апеляційної скарги ухвалив здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; витребував матеріали справи №911/951/24 з Господарського суду Київської області.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, про відкриття апеляційного провадження повідомлений належним чином, шляхом доставки ухвали суду апеляційної інстанції від 04.06.2025 до його електронного кабінету.
З матеріалів справи вбачається, що до апеляційної скарги відповідачем додані докази, які не було надано відповідачем у суді першої інстанції.
За приписами статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Відповідно до частин 1, 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи».
Отже, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які саме докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції. Постанова Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19.
Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №822/1736/18, від 31.08.2021 у справі №914/1725/19, від 15.12.2020 у справі №925/1052/19, від 21.04.2021 у справі №906/1179/20).
Оскільки відповідачем не надано доказів об'єктивної неможливості їх надання суду першої інстанції, та відповідно відсутні підстави для поновлення строку на їх подання (стаття 119 ГПК України), клопотання про поновлення строку на їх подання не було подано, як не було зазначено жодних обґрунтувань щодо неможливості подання їх до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції відмовляє у прийняті до розгляду долучених до апеляційної скарги доказів та не надає їм оцінку.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.09.2021 між комунальним підприємством «Вишнівськводоканал» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «КВАРТАЛ-АВІА СЕРВІС» (далі - відповідач) укладений договір №780 з індивідуальним споживачем у будівлі, приміщення якої є самостійними об'єктами нерухомого майна, про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (далі - договір), згідно з умовами якого, позивач зобов'язувався надавати відповідачу послуги з централізованого водовідведення (далі - послуги), а відповідач зобов'язувався оплачувати надані позивачем послуги.
Згідно з п. 3.3. договору, загальний обсяг поставлених за цим договором послуг визначається загальною кількістю наданих відповідачу протягом дії договору кубічних метрів води та прийнятих у міську каналізацію стічних вод - є договірним обсягом та використовується в розрахунках.
Відповідно до п. 16. договору, ведення обліку послуг з централізованого водопостачання здійснюється за показаннями вузла комерційного обліку, прийнятого позивачем на абонентський облік. У разі наявності у відповідача кількох об'єктів водоспоживання, оснащених вузлами обліку, ведення обліку наданих послуг здійснюється з урахуванням показань усіх засобів обліку, прийнятих позивачем на абонентський облік.
Пунктом 17. договору встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інше не визначено договором. Рахунки на оплату послуг формуються позивачем на основі показань вузла (вузлів) комерційного обліку відповідно до Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та надаються відповідачу (його представникові) не пізніше ніж за 10 календарних днів до граничного строку внесення плати за послуги. Рахунки надаються у паперовому вигляді. За згодою відповідача рахунки можуть надаватися в електронному вигляді, зокрема шляхом доступу до електронних систем обліку розрахунків. Рахунки надаються відповідачу на безоплатній основі.
Зняття показань вузла (вузлів) комерційного обліку здійснюється щомісяця відповідачем в період з 20 по 30 число поточного місяця та передаються позивачу показання засобів обліку води та направляються представником для подачі звіту про обсяги наданих послуг, згідно додатку №3, який є невід'ємною частиною цього договору (пункт 18 Договору).
Згідно з пунктом 20 Договору, обсяг наданих відповідачу послуг з централізованого водовідведення визначається на рівні обсягів спожитих ним послуг з централізованого водопостачання та постачання гарячої води (у разі наявності).
Додатком №1 до договору з індивідуальним споживачем у будівлі, приміщення якої є самостійними об'єктами нерухомого майна, про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення від 01.09.2021 №780 є адресний перелік об'єктів водоспоживання та водовідведення, згідно з яким, сторони погодили адреси: житловий будинок по вулиці Вітянській, 2; житловий будинок по вулиці Вітянській, 2а; «Sport Life» по вулиці Вітянській, 2.
Додатком №2 до договору з індивідуальним споживачем у будівлі, приміщення якої є самостійними об'єктами нерухомого майна, про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення від 01.09.2021 №780 є перелік приладів та засобів обліку, згідно з яким, сторони погодили, зокрема: адреси вводу: вулиця Вітянська, 2 (заводські номери: 13003855; 13028654; 13003856; 13058653); вулиця Вітянська, 2а (заводські номери: 15743571; 15203356; 15743379; 15203349; 110076459; 11601151); вулиця Вітянська, 2 «Sport Life» (заводський номер: 0479092).
На виконання умов договору, відповідач надав позивачу звіти про спожиту воду та водовідведення за період: січень 2023 року в обсязі 2830 м3; лютий 2023 року в обсязі 2435 м3; березень 2023 року в обсязі 3269 м3; квітень 2023 року в обсязі 3776 м3; травень 2023 року в обсязі 4255 м3; червень 2023 року в обсязі 4327 м3; липень 2023 року в обсязі 4048 м3; серпень 2023 року в обсязі 3967 м3; вересень 2023 року в обсязі 4453 м3; жовтень 2023 року в обсязі 4513 м3.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення Комунальному підприємству «Вишнівськводоканал» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області» №34/10 від 14.10.2022, тариф на послуги з централізованого водовідведення, які не є суб'єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання/водовідведення, грн./м3 становив 13,17 грн (без ПДВ) та 15,80 грн (з ПДВ).
З урахуванням тарифів, встановлених цим рішенням виконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області та звітами про обсяги надання послуг, відповідно до показників приладів та засобів обліку, вартість наданих позивачем відповідачу послуг, згідно з умовами договору: за серпень 2023 року становила 153 377,36 грн; за вересень 2023 року становила 171 476,12 грн; за жовтень 2023 року становила 181 372,68 грн, а разом 506 226,16 грн.
Відповідач, вартість наданих позивачем послуг сплатив частково, а саме в сумі 267 963,44 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: №2043 від 29.01.2024 на суму 10 000,00 грн; №2047 від 31.01.2024 на суму 15 000,00 грн; №2054 від 22.02.2024 на суму 12 000,00 грн; №2072 від 13.03.2024 на суму 10 000,00 грн; №2161 від 10.07.2024 на суму 5 000,00 грн; №2167 від 04.10.2024 на суму 15 000,00 грн; оборотно-сальдовими відомостями по рахунку позивача за періоди з 01.01.2023 до 01.04.2024 та з 01.01.2024 до 15.10.2024, а також актом звірки взаємних розрахунків з січня 2023 року до жовтня 2023 року.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію №579 від 20.10.2023, в якій просив оплатити борг у сумі 481 350,02 грн.
Відповідач не надав позивачу відповідь на претензію, борг повністю не оплатив.
Враховуючи те, що станом на момент подання позову відповідач за надані послуги в повному обсязі не розрахувався, позивач 08.04.2024 звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 298 262,75 грн.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2021 між позивачем та відповідачем укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення №780.
Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За змістом пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно частини четвертої статті 23 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з централізованого водопостачання надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водопостачання, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Аналогічним чином послуга з централізованого водовідведення надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водовідведення, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом (ч. 3 ст. 24 Закону №2189-VIII).
Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою визначено у Законі України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» від 10.01.2002 № 2918-III (далі - Закон № 2918-III).
Відповідно до частин першої та другої статті 19 Закону №2918-III послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» на підставі договору з:
підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та/або централізованим водовідведенням;
підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та/або централізованого водовідведення;
об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та/або централізованого водовідведення на підставі укладених ними договорів;
власниками будинків, що перебувають у приватній власності;
індивідуальними і колективними споживачами житлово-комунальних послуг, визначеними Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Договір про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.
Споживачі питної води зобов'язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення (частина друга статті 22 Закону "Про питну воду та питне водопостачання").
З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Закон України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначає засади забезпечення комерційного, у т.ч. розподільного, обліку послуг теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та забезпечення відповідною обліковою інформацією споживачів таких послуг.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» вузол комерційного обліку - це вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині, обладнаній окремим інженерним вводом.
З матеріалів справи вбачається, що нарахування обсягів спожитих послуг із водопостачання та водовідведення холодної води відповідачу здійснювались позивачем в порядку, передбаченому Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», згідно показників лічильників та матеріали справи містять відповідні докази на підтвердження визначених обсягів наданих послуг.
Відповідач у свою чергу не заперечував проти задоволення позовних вимог, а лише надавав письмові пояснення, в яких повідомив суд першої інстанції, що останній звернувся до позивача з пропозицією розглянути можливість мирного врегулювання спору шляхом підписання та затвердження судом мирової угоди про реструктуризацію заборгованості, а також надавав платіжні доручення про часткове погашення основного боргу.
Щодо пропозиції відповідача укласти мирову угоду про реструктуризацію боргу позивач у відповіді на відзив зазначив, що не бажає укладати мирову угоду та проводити позасудове врегулювання спору шляхом медіації, оскільки позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням сплатити борг, проте відповідач не йшов на перемовини для врегулювання порядку сплати боргу (а.с. 119-120).
З матеріалів справи вбачається, що 27.06.2024 від Комунального підприємства «Вишнівськводоканал» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області до Господарського суду Київської області надійшло клопотання про зменшення ціни позову з 298 262, 72 грн до 258 262, 75 грн, обґрунтоване тим, що відповідачем здійснено часткову оплату основного боргу у загальному розмірі 40 000, 00 грн.
16.08.2024 від Комунального підприємства «Вишнівськводоканал» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області до Господарського суду Київської області надійшло ще одне клопотання про зменшення ціни позову з 258 262, 75 грн до 253 262, 75 грн, обґрунтоване тим, що відповідачем здійснено часткову оплату основного боргу у загальному розмірі 5 000, 00 грн.
17.10.2024 від Комунального підприємства «Вишнівськводоканал» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області до Господарського суду Київської області знову надійшло клопотання про зменшення ціни позову з 253 262, 75 грн до 238 262, 75 грн, обґрунтоване тим, що відповідачем здійснено часткову оплату основного боргу у загальному розмірі 15 000, 00 грн.
Загалом матеріалами справи підтверджується, що від 08.04.2024 (дати подання позовної заяви) відповідачем здійснено часткову оплату основного боргу у загальному розмірі 60 000, 00 грн.
Відповідач в апеляційні скарзі зазначає, що станом на 16.04.2025 апелянт подав до суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із направленням позивачу прохання щодо мирного врегулювання спору враховуючи часткове погашення відповідачем боргу.
З протоколу судового засідання від 16.04.2025 у даній справі вбачається, що представник позивача заперечив проти задоволення клопотання представника відповідача.
Суд першої інстанції постановив здійснювати розгляд справи без представника відповідача.
Згідно пункту 2 частини 3 статті 202 ГПК України (якою передбачено наслідки неявки в судове засідання учасника справи), якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
З матеріалів справи вбачається, що представник відповідача не з'являвся в жодне судове засідання, які були призначені на 03.07.2024, 14.08.2024, 16.10.2024, 11.12.2024, 12.03.2025 та 16.04.2025.
Перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що до 16.04.2025 (дата ухвалення оскаржуваного судового рішення) позивачем та відповідачем подавались однакові платіжні доручення про часткову оплату основного боргу у загальному розмірі 60 000, 00 грн. До клопотання про відкладення розгляду справи від 16.04.2025 відповідачем не подавались нові докази про часткову оплату основного боргу.
Доводи відповідача про те, що суд першої інстанції в повній мірі не дослідив докази та належним чином не надав оцінку доказам у справі не знайшли своє підтвердження, оскільки суд першої інстанції врахував всі наявні в матеріалах справи платіжні інструкції про часткове погашення основної заборгованості, а підстави для самостійного збирання доказів у суду першої інстанції були відсутні, враховуючи те, що розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема і через клопотання про відкладення розгляду справи, які подавались відповідачем.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог (з урахуванням останнього клопотання про зменшення позовних вимог до 238 262, 75 грн та наявних в матеріалах справи платіжних інструкцій про часткову оплату основного боргу).
Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У зв'язку з наведеним, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача відсутні.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам учасникам справи із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що судове рішення прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАРТАЛ-АВІА СЕРВІС» на рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2025 у справі №911/951/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2025 у справі №911/951/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №911/951/24 повернути до Господарського суду Київської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова