вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" липня 2025 р. Справа№927/127/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Провагроінвест»
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.05.2025
у справі №927/127/25 (суддя Романенко А.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Провагроінвест»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пассервіс-Люкс»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ»
про відшкодування шкоди в сумі 38 559,28 грн
Приватне акціонерне товариство «Провагроінвест» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пассервіс-Люкс» (далі по тексту - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» про стягнення 38 559,28 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач за наслідками настання страхового випадку повинен відшкодувати залишок страхового відшкодування за завдання майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення правил дорожнього руху водієм, роботодавцем якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Пассервіс-Люкс».
Господарський суд Чернігівської області рішенням від 20.05.2025 у справі №927/127/25 відмовив в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Провагроінвест» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пассервіс-Люкс» про відшкодування шкоди в сумі 38 559,28 грн; стягнув з Приватного акціонерного товариства «Провагроінвест» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пассервіс-Люкс» 10 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-206812180 (наданим відповідачем на вимогу суду), на момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Рута 25 ПЕ, державний номерний знак НОМЕР_1 , ТОВ «Пассервіс-Люкс» (відповідача в справі) була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «УСГ», з лімітом відповідальності за шкоду заподіяну майну в розмірі 130 000,00 грн, що є достатнім для повного відшкодування витрат на відновлювальний ремонт пошкодженого ТЗ mazda cx5, державний номерний знак НОМЕР_2 .
З урахуванням того, що обсяг відповідальності винуватця ДТП (відповідача) обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, суд дійшов висновку, що даний позов пред'явлений до неналежного відповідача, враховуючи, що цивільна-правова відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю «Пассервіс-Люкс», на момент скоєння ДТП, була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УСГ» згідно зі страховим полісом №ЕР-206812180, з лімітом за шкоду заподіяну майну в розмірі 130 000,00 грн, що є достатнім для покриття витрат позивача за фактом настання страхового випадку в документально підтвердженому розмірі 82 468,00 грн.
З урахуванням ступеню складності справи, яка не є складною, розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань, виклику / повідомлення сторін, характер та обсяг наданих адвокатом послуг та витрачений ним час, ціну заявленого позову (38 559,28 грн), керуючись принципами справедливості та пропорційності, частинами 4 та 5 статті 129 ГПК України, суд першої інстанції вирішив покласти на позивача відшкодування судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу в цій справі в загальній сумі 10 000,00 грн.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Провагроінвест» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.05.2025 у справі №927/127/25 та ухвалити нове, яким позов задовольнити; відмовити відповідачу у задоволенні вимог про стягнення з позивача судових витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що третя особа як страховик відповідача була обмежена законом у виплаті страхового відшкодування позивачу у повному обсязі завданої майнової шкоди, та мала виплатити страхове відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу (у разі наявності такої різниці) на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків, тобто відповідач.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Провагроінвест» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.05.2025 у справі №927/127/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.06.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Провагроінвест» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.05.2025 у справі №927/127/25. Розгляд апеляційної скарги ухвалив здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребував матеріали справи №927/127/25 з Господарського суду Чернігівської області.
Матеріали справи №927/127/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 16.06.2025.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.02.2022, об 11:00 по вул. Всіхсвятська, 8 в місті Чернігові, за участю автомобіля марки mazda cx5, державний номерний знак НОМЕР_2 , що належав застрахованій особі ОСОБА_1 (страховик - Приватне акціонерне товариство «Провагроінвест» попередня назва - Приватне акціонерне товариство «СК «Провідна») та автобуса БАЗ Рута 25 ПЕ, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), в результаті якої транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
На водія ОСОБА_2 , який порушив вимоги п. 14.2. (б) Правил дорожнього руху та вчинив правопорушення, передбачене статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), працівниками поліції складений протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ № 308612.
Постановою Деснянського районного суду міста Чернігова від 26.05.2022 у справі №750/1827/22, що набула законної сили 07.06.2022, закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності громадянина ОСОБА_2 за статтею 124 КУпАП, у зв'язку із закінченням строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки mazda cx5, державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 була застрахована Приватним акціонерне товариство «Провагроінвест» на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів (КАСКО) від 04.10.2021 № 06/6778918/2502/21.
За заявою застрахованої особи про настання страхової події та виплату відшкодування, страховиком з метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ - автомобіля марки mazda cx5, державний номерний знак НОМЕР_2 , був проведений огляд, про що складені акти від 17.02.2022 та 18.02.2022, де зафіксовані отримані ТЗ механічні пошкодження в результаті ДТП.
Фактична вартість відновлювального ремонту за наслідками ДТП автомобіля марки mazda cx5, державний номерний знак НОМЕР_2 , згідно з виставленими страховику до сплати рахунками від 23.02.2022 № СФ-0000046 та від 18.05.2022 №СФ-0000065, становила 82 468,00 грн.
Страховиком складені страхові акти від 12.05.2022, від 01.06.2022 за №2300379238 та виплачено страхувальнику, в рахунок вартості відновлювального ремонту, страхове відшкодування в розмірі 82 468,00 грн згідно з платіжними дорученнями від 22.06.2022 №018797 та від 02.06.2022 №016607.
Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-206812180, на момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Рута 25 ПЕ, державний номерний знак НОМЕР_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Пассервіс-Люкс» була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «УСГ», ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну - 130 000,00 грн.
Відповідач не спростовує, що на момент скоєння ДТП, за участю автомобіля Рута 25 ПЕ, державний номерний знак НОМЕР_1 , водій ОСОБА_2 , курсуючи по маршруту №12, безпосередньо виконував трудові обов'язки.
25.08.2022 позивач, у порядку суброгації, звернувся до страховика винуватця ДТП - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» з заявою (вих. №2300379238) про виплату страхового відшкодування на суму 82 468,00 грн за фактом ДТП, що сталась 16.02.2022, за участю застрахованого ТЗ Рута 25 ПЕ, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Як зазначає позивач, Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УСГ» проведено страхову виплату в розмірі 43 908,72 грн за страховим полісом №ЕР-206812180, про що позивачем складено бухгалтерську довідку від 08.01.2025 №22-19/6.
Позивач звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пассервіс - Люкс» про стягнення майнової шкоди в розмірі 38 559,28 грн, що є різницею між страховим відшкодуванням виплаченим ним страхувальнику та виплатою страховика винної в ДТП особи (ПрАТ «СК «УСГ») (що складає різницю між 82 468,00 грн та 43 908,72 грн), позивач зазначає про наявність у нього права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пассервіс-Люкс», водієм якого спричинена ДТП, з метою повного відшкодування реальної вартості понесених витрат на відновлювальний ремонт ТЗ, відповідно до приписів статей 993 та 1194 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Пунктом 9 частини першої статті 7 Закону України "Про страхування" визначено, що страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
За пунктом 2.1. статті 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), потерпілі (стаття 4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно із статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За абзацом 1 пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Частиною шістнадцятою статті 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Отже, факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.
Водночас ДТП слугує підставою також для виникнення договірного зобов'язання за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
За змістом статті 980 ЦК України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
Згідно з положеннями статті 999 ЦК України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
Відносини між Приватним акціонерним товариством «Провагроінвест», як страховиком, та власником автомобіля mazda cx5, державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , як страхувальником, врегульовані договором добровільного страхування наземних транспортних засобів (КАСКО) від 04.10.2021 № 06/6778918/2502/21.
Таким чином, до спірних правовідносин є обґрунтованим застосування статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування».
Відповідно до вищевказаних норм, до позивача перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "УСГ», як страхувальника цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації ОСОБА_2 транспортного засобу Рута 25 ПЕ, державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є відповідач у даній справі.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до статей 12, 22 та 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 82 468, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 22.06.2022 №018797 та від 02.06.2022 №016607.
Згідно зі статтею 14 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальник має право вибору страховика для укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Частиною 2 підпункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Таким чином, на підставі зазначених вище норм та у зв'язку з укладенням третьою особою з власником транспортного засобу Рута 25 ПЕ, державний номерний знак НОМЕР_1 , полісу страхування цивільно-правової відповідальності №EP-206812180, третя особа прийняла на себе обов'язок відшкодовувати завдану шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу Рута 25 ПЕ, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Предметом позову в цій справі є вимога про відшкодування завданих внаслідок ДТП збитків у розмірі 38 559, 28 грн з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пассервіс-Люкс».
Відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно пункту 1 частини другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено у статті 1166 ЦК України, відповідно до частини першої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, статтею 1187 ЦК України обов'язок з відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особу - законного (титульного) володільця джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Аналіз наведених вище положень статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави для висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц).
Тлумачення частини 1 статті 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, наступає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц, що узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2019 у справі № 640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі № 910/14685/17).
Водночас, згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Фактичний розмір шкоди у даному випадку є 82 468, 00 грн (згідно платіжних інструкцій від 22.06.2022 №018797 та від 02.06.2022 №016607), а страховою виплатою є 43 908, 72 грн (згідно бухгалтерської довідки позивача від 08.01.2025 №22-19/6).
Отже позивач вважає, що відповідач у даній справі повинен сплатити повне відшкодування завданої його робітником шкоди, а саме різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (82 468, 00 грн - 43 908, 72 грн = 38 559, 28 грн.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку згідно полісу №EP-206812180, укладеного між відповідачем та третьою особою становить 130 000, 00 грн за шкоду заподіяну майну, а тому відповідач мав би виплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у разі недостатності страхової суми за полісом №EP-206812180, тобто, у тому випадку, якби завдана відповідачем шкода перевищувала ліміт страхової суми, а саме 130 000, 00 грн.
Сама лише сплата третьою особою не повної суми фактичного розміру шкоди, який становить менше 130 000, 00 грн не свідчить про те, що відповідач у даній справі повинен сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
Такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17 (пункт 27), від 09.02.2021 у справі №635/4741/17 (пункт 33.2).
Відтак належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).
Відшкодувати завдану шкоду під час ДТП повинен страховик винної особи, а згідно полісу №EP-206812180, укладеного між відповідачем та третьою особою, ліміт шкоди заподіяної майну становить 130 000, 00 грн, будь-яка сума до 130 000, 00 грн повинна бути заявлена до страховика, а не до страхувальника.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний позов пред'явлений до неналежного відповідача, враховуючи, що цивільна-правова відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю «Пассервіс-Люкс», на момент скоєння ДТП, була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УСГ» згідно зі страховим полісом №ЕР-206812180, з лімітом за шкоду заподіяну майну в розмірі 130 000,00 грн, що є достатнім для покриття витрат позивача за фактом настання страхового випадку в документально підтвердженому розмірі 82 468,00 грн.
При цьому, правомірність чи не правомірність виплати третьою особою страхового відшкодування у розмірі 43 908, 72 грн не є предметом даного спору.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог заявлених до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пассервіс-Люкс».
Товариство з обмеженою відповідальністю «Пассервіс-Люкс» у суді першої інстанції заявило клопотання про розподіл судових витрат, в якому просив стягнути з позивача 20 000, 00 грн витрат на правничу допомогу.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частини 1, 2 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі по тексту - Закон №5076-VI).
У суді першої інстанції представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Пассервіс-Люкс» здійснював адвокат Руденко Валентин Миколайович на підставі Ордера на надання правничої допомоги від 06.03.2025 серії СВ №1118939.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження заявленого до стягнення розміру надання правової допомоги у сумі 20 000, 00 грн, відповідачем надано суду: Договір про надання правової (правничої) допомоги від 21.02.2025, укладеного між адвокатом Руденко Валентином Миколайовичем (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пассервіс-Люкс» (замовник).
За умовами Договору, виконавець зобов'язаний готувати всі необхідні заяви, клопотання, заперечення, запити та інші процесуальні документи, вчиняти процесуальні дії щодо представництва інтересів замовника в Господарському суді Чернігівської області, в апеляційній та касаційній інстанціях, по факту стягнення шкоди Приватним акціонерним товариством «Провагроінвест» за наслідками ДТП 16.02.2022.
Сторони цього договору погодили розмір фіксованого гонорару в сумі 20 000,00 грн за надання правничої допомоги за представлення інтересів замовника в Господарському суді Чернігівської області у справі №927/127/25 за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Провагроінвест» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пассервіс-Люкс» про стягнення матеріальної шкоди в порядку суброгації. Оплату гонорару за надання правничої допомоги замовник здійснює не пізніше 30 днів після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції (пункт 2.3. Договору).
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону №5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу".
Разом з цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічні правові висновки викладено у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц Великої Палати Верховного Суду та постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об'єднаної палати Верховного Суду.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Позивач у суді першої інстанції не заперечував проти задоволення заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що заявлена позивачем сума 20 000, 00 грн не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості.
Однак, суд апеляційної інстанції погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про стягнення з позивача на користь відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та саме цей розмір витрат на оплату адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
При цьому доводи апеляційної скарги не містять окремого обґрунтування щодо незгоди позивача із стягнутою судом першої інстанції суми судових витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частин 1-5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.05.2025 у справі №927/127/25.
У справі "Салов проти України" від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції у даній постанові надано вичерпні відповіді на доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, із застосування норм матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).
Керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Провагроінвест» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.05.2025 у справі №927/127/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.05.2025 у справі №927/127/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №927/127/25 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова складена та підписання суддями 28.07.2025 після виходу складу колегії суддів з відпусток з 07.07.2025 по 25.07.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська