Справа № 607/3828/25Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.
Провадження № 22-ц/817/678/25 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
21 липня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення сторін цивільну справу №607/3828/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 квітня 2025 року, ухвалене суддею Дзюбичем В.Л., дати складення повного тексту не зазначено, у справі за позовом ОСОБА_1 до Рятувально-водолазної служби Тернопільської області про стягнення середнього заробітку за порушення строків виплати належних звільненому працівникові сум,
ОСОБА_2 (далі - позивачка, апелянт) звернулася в суд із позовом до Рятувально-водолазної служби Тернопільської області (далі - РВС, відповідач), в якому просила стягнути з відповідача в її користь середній заробіток за порушення строків виплати при звільненні у розмірі 19659.60 грн за період з 01.07.2020 по 31.12.2020 та судові витрати.
Позов мотивовано тим, що позивачка працювала на посаді берегового боцмана Рятувально-водолазної служби Тернопільської області в період з 23.06.1992 по 30.06.2020 та була звільнена із займаної посади за скороченням штатів. В день звільнення відповідач не виплатив заробітну плату, грошову компенсацію за дні не використаної щорічної основної відпустки та вихідну допомогу. 22.07.2020 Тернопільським міськрайонним судом видано судовий наказ №607/11111/20 про стягнення з Рятувально-водолазної служби Тернопільської області в користь ОСОБА_2 45142.77 грн заборгованості по заробітній платі. Позивачка звернулася в Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції з заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та 09.01.2025 отримала постанову про закінчення виконавчого провадження, з якої їй стало відомо про те, що заборгованість по заробітній платі сплачено відповідно до платіжної інструкції №679 від 09.11.2023. Згідно довідки Рятувально-водолазної служби Тернопільської області №1 від 10.01.2025 про розрахунок компенсації за невчасно виплачені розрахункові звільненому працівнику, перед ОСОБА_2 наявна заборгованість згідно статті 117 КЗпП за 6 місяців, яка становить 19659.60 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.04.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не оскаржуючи рішення суду в частині встановлених судом обставин щодо наявності підстав для стягнення з відповідача коштів у вигляді компенсації за несвоєчасну виплату належних звільненому працівникові сум апелянт вважає, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем тримісячного строку, передбаченого ст.233 КЗпП.
Зокрема зазначає, що фактична інформація про остаточний розрахунок позивачці стала відома лише 09.01.2025, після отримання постанови про закінчення виконавчого провадження.
Крім того зазначає, що наявність платіжної інструкції від 09.11.2023 не свідчить про факт ознайомлення з виплатою. При цьому суд не врахував, що заробітна плата була значно затримана ДВС через відсутність коштів у відповідача, а кошти виручались через продаж майна боржника на аукціонах, не тільки їй, а й іншим працівникам.
Вказує, що виконавча служба та відповідач не інформували її про повне погашення заборгованості із заробітної плати і вона не отримувала письмового повідомлення про здійснення повного розрахунку, а доступ до ЄСІТС у неї відсутній.
Таким чином вважає, що строк звернення має рахуватись з моменту, коли стало достеменно відомо про завершення розрахунку, а саме - з 09.01.2025.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача визнав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, викладених у ній.
Зокрема зазначає, що затримка виплати заборгованої заробітної плати сталося не з вини РВС, оскільки вона фінансувалась з обласного бюджету згідно обласної Програми з рятування людей на водних об'єктах області, яка закінчилась 31.12.2019. Вказує, що обласна влада обіцяла затвердити нову Програму на 2020-2025 роки, а потім лише на 2020 рік, щоб розрахуватись з працівниками.
Зазначає, що усі працівники звернулись до судів, майно РВС було арештовано виконавчою службою і продавалось на аукціонах протягом 2021-2024 рр.
Отже, виплатити середній заробіток за порушення термінів виплати заборгованої заробітної плати та розрахункових усім працівникам, які були звільнені за скороченням штатів 30.06.2020, РВС самостійно не змогла. Після повного закриття усіх виконавчих проваджень в листопаді 2024 року, які були на виконанні, виконавча служба в грудні 2024 року не змогла повернути залишкові кошти на рахунок РВС від продажу майна за відсутності відкритого розрахункового рахунку на РВС.
Вказує, що працівники зверталися в районні суди області та усі рішення судів були позитивними, окрім ОСОБА_2 , яка позивалась до Тернопільського міськрайонного суду.
Зазначає, що повністю підтримує і визнає позовні вимоги ОСОБА_2 в сумі 19659.60 грн.
Згідно ч.ч.1, 3 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи категорію та складність даної справи, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.
Судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_2 працювала на посаді берегового боцмана Рятувально-водолазної служби Тернопільської області в період з 23.06.1992 по 30.06.2020 та була звільнена із займаної посади за скороченням штатів, що вбачається із трудової книжки позивачки.
Відповідно до судового наказу від 22.07.2020 у справі №607/11111/20 судом стягнуто із Рятувально-водолазної служби Тернопільської області на користь ОСОБА_2 нараховану, але не виплачену суму заробітної плати в розмірі 48513.83 грн за період з 01.01.2020 по 30.06.2020 року.
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіональне управління Міністерства юстиції від 17.11.2023 закінчено виконавче провадження у зв'язку із тим, що заборгованість оплачена 09.11.2023 в повному обсязі.
Як видно із довідки №1 Рятувально-водолазної служби Тернопільської області від 10.01.2025 року, заборговану заробітну плату в сумі 48513.83 грн виплачено в листопаді 2023 року. За період липень-грудень 2020 року компенсація згідно статті 117 КЗпП України становить 19659.60 грн, з розрахунку середньоденного заробітку 152.40 грн Х кількість робочих днів - 129.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що у позивачки виникло право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2020 по 31.12.2020, однак дійшов висновку про пропуск нею тримісячного строку, передбаченого ст.233 КЗпП.
Оскільки апелянтом не оскаржуються встановлені судом обставини справи щодо наявності підстав для стягнення з відповідача коштів, тому в цій частині рішення суду не переглядається.
Що стосується рішення суду в частині пропуску строку звернення позивача до суду, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17.
Як вбачається із постанови старшого державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 17.11.2023 (а.с.25) заборгованість згідно виконавчого документу сплачено повністю у відповідності до платіжного доручення №679 від 09.11.2023.
Позивачка стверджує, що про факт виплати заборгованості по заробітній платі дізналася лише 09.01.2025, коли звернулася із заявою про ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження (а.с.12).
Зважаючи на те, що відповідач не заперечував таких тверджень позивачки, а навпаки, звернувся до суду із заявою про визнання позову, про що також просив у відзиві на апеляційну скаргу, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази належного повідомлення позивачки про факт виплати заборгованості, колегія суддів вважає, що позивачка, звертаючись до суду з позовом 25.02.2025, не пропустила передбачений ст. 233 КЗпП України строк, оскільки про факт виплати дізналася 09.01.2025.
У зв'язку з наведеним, рішення суду першої інстанції щодо пропуску позивачкою строку звернення з позовом до суду є помилковим, а тому підлягає скасуванню.
Ураховуючи, що не проведення з вини Рятувально-водолазної служби Тернопільської області розрахунку при звільненні є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивачка звернулася із вимогою про стягнення середнього заробітку тільки за період 01.07.2020 по 31.12.2020 в розмірі 19659.60 грн, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.
При цьому, на думку суду, сума компенсації згідно статті 117 КЗпП, які просить стягнути позивачка, зважаючи на розмір належних до виплати сум, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на приписи статті 141, 142 ЦПК України у зв'язку із задоволенням позовних вимог та визнання позову відповідачем, із Рятувально-водолазної служби Тернопільської області в користь ОСОБА_2 слід стягнути 605.60 грн сплаченого судового збору (50% від 1211.20 грн) та повернути з державного бюджету 605.60 грн сплаченого судового збору (50% від 1211.20 грн) за розгляду справи в суді першої інстанції, а також стягнути із Рятувально-водолазної служби Тернопільської області в користь ОСОБА_2 908.40 грн сплаченого судового збору (50% від 1816.80 грн), та повернути з державного бюджету 908.40 грн сплаченого судового збору (50% від 1211.20).
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 квітня 2025 року - скасувати.
Ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Рятувально-водолазної служби Тернопільської області про стягнення середнього заробітку за порушення строків виплати належних звільненому працівникові сум - задовольнити.
Стягнути із Рятувально-водолазної служби Тернопільської області (ЄДРПОУ: 03363016) в користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за порушення строків виплати, належних звільненому працівникові сум в розмірі 19659.60 гривень.
Стягнути із Рятувально-водолазної служби Тернопільської області (ЄДРПОУ: 03363016) в користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 605.60 грн сплаченого судового збору та повернути їй з державного бюджету 605.60 грн сплаченого судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, а також стягнути із Рятувально-водолазної служби Тернопільської області в користь ОСОБА_1 908.40 грн сплаченого судового збору та повернути з державного бюджету 908.40 грн сплаченого судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 21 липня 2025 року.
Головуючий О.З. Костів
Судді: Н.М. Храпак
Б.О. Гірський