Справа № 367/8273/24
Провадження №4-с/367/5/2025
Іменем України
18 червня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:
головуючого - судді Третяк Я.М.,
за участю:
секретаря судових засідань - Люліної О.С.,
заявника - ОСОБА_1 ,
представника заявника - ОСОБА_2 ,
представника стягувача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Ірпені скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
встановив:
До Ірпінського міського суду Київської області надійшла скарга ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій ОСОБА_1 просить:
- визнати протиправною бездіяльність Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 14.08.2024;
- зобов'язати Ірпінський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.08.2024;
- зобов'язати Ірпінський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт, який було накладено на нерухоме майно - будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 21577216, який накладений постановою Відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.08.2011 у виконавчому провадженні № 27689684.
У обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначає, що 31.05.2011 Ірпінським міським судом Київської області у справі № 2-1079/11 було задоволено позов ОСОБА_4 та стягнута з неї на користь ОСОБА_4 суму боргу в розмірі 43200,00 грн., а також 10% від суми боргу в розмірі 4320,00 грн. ОСОБА_1 стверджує, що стягнутий судом борг вона сплатила, на підтвердження чого надала відповідні розписки. З інформаційної довідки № 369927655 від 15.03.2024 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 дізналася про те, що на будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до цього часу наявне обтяження, яке накладено на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.08.2011 у виконавчому провадженні № 27689684. У зв'язку з цим 14.08.2024 представник ОСОБА_1 звернувся до виконавчої служби з заявою про зняття арешту з вказаного об'єкту нерухомого майна. Разом з тим, за вказаною заявою виконавчою службою не було вжито жодних дій, а тому вона змушена звернутися з вказаною скаргу до суду.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник доводи скарги підтримали.
Представник державної виконавчої служби до суду не прибув.
Представник стягувача ОСОБА_4 , ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги та зазначила, що ОСОБА_1 не погасила наявний борг за рішенням суду. А надані ОСОБА_1 розписки не є доказом погашення наявного боргу, оскільки ОСОБА_4 такі розписки не надавав.
Судом встановлено, що на примусовому виконанні відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження № 27689684 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1079, виданого 24.06.2011 Ірпінським міським судом Київської області на підставі рішенням суду від 31.05.2011, яким з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягнуто суму боргу в розмірі 43200,00 грн., 10% від суми боргу в розмірі 4320,00 грн., а всього стягнуто 47520,00 грн.
Постановою державного виконавця від 30.08.2011 у рамках вказаного виконавчого провадження було накладено арешт на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , про що до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 28.09.2011 було внесено реєстраційний запис № 11658146.
12.12.2012 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану ОСОБА_4 на підставі п. 4 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999.
ОСОБА_1 стверджує, що 14.08.2024 її представник звернувся до начальника Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Доказів отримання відділом державної виконавчої служби вказаної заяви разом зі скаргою суду надано не було.
Натомість під час розгляду скарги представником заявника було надано копію листа Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 20.08.2024 № 2994, згідно якого представника ОСОБА_1 повідомлено про результати розгляду звернення, в якому серед іншого повідомлялося про відсутність підстав для зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 .
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Статтею 451 ЦПК України визначено, що в разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Отже, підставою для визнання рішення, дії чи бездіяльності виконавця неправомірними в порядку судового контролю за виконанням судових рішень є порушення державним виконавцем прав учасника виконавчого провадження.
Якщо ж рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені виконавцем відповідно до закону, у межах своїх повноважень і право заявника не було порушено, суд має відмовити в задоволенні скарги.
До того ж, у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Європейський суд з прав людини вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 Конвенції тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції»).
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Подаючи скаргу, ОСОБА_1 стверджувала, що до виконавчої служби з заявою про зняття арешту з майна її представник звернувся 14.08.2024 та станом на 16.08.2024 виконавчою службою її звернення не розглянуто.
Разом з тим, до скарги належних та допустимих доказів надіслання та отримання виконавчою службою такої заяви саме 14.08.2024 надано не було. Роздруківка звіту про надіслання електронного повідомлення з електронної адреси таким доказом не є оскільки вона не містить інформації щодо доставлення такого відправлення адресату. До того ж, з його змісту не вбачається, чи був накладений відповідний електронний цифровий підпис на вкладені до нього файли та чи були надані належні документи на підтвердження повноважень представника ОСОБА_1 .
Паперова копія заяви представника ОСОБА_1 також не місить відомостей про її отримання 14.08.2024 уповноваженим представником виконавчої служби.
Натомість судом ураховано, що звернення ОСОБА_1 дійсно надходило до виконавчої служби та розглянуто, у зв'язку з чим 20.08.2024 представнику ОСОБА_1 надано письмову відповідь.
Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що уповноваженою особою Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) допущено бездіяльність щодо розгляду заяви представника ОСОБА_1 від 14.08.2024.
Окрім того, ОСОБА_1 просить суд зобов'язати Ірпінський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з її майна.
Так, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 (у редакції, що діяла на момент повернення виконавчого документа) передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 (у редакції, що діяла на момент повернення виконавчого документа), у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналіз наведених норм законодавства, яке було чинним на час винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, свідчить про те, що у випадку повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 державним виконавцем не здійснюється зняття арешту з майна боржника, яке було застосоване в межах відкритого виконавчого провадження.
Звертаючись до виконавчої служби у 2024 році представник ОСОБА_1 посилався у тому числі на те, що борг за рішенням суду ОСОБА_1 погасила.
Натомість, як вже зазначено виконавчий документ повернуто державним виконавцем стягувачу з інших підстав з посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999.
До того ж, у зв'язку з закінченням строку зберігання виконавчих проваджень за виконавчими документами про стягнення боргу виконавче провадження № 27689684 було знищено.
У свою чергу, представником ОСОБА_4 факт погашення боргу ОСОБА_1 у добровільному порядку заперечувався, а тому надані ОСОБА_1 копії розписок про начебто повернення боргу ОСОБА_4 під час розгляду скарги на бездіяльність державного виконавця не приймаються судом як належний доказ виконання судового рішення в добровільному порядку, оскільки такі розписки не містять інформації, що вони видавалися саме в рахунок погашення боргу за вказаним вище рішенням суду. До того ж, деякі розписки було видано іншою особою, яка не була стягувачем за рішенням суду або повноважним представником ОСОБА_4 на отримання боргу від ОСОБА_1 .
Частиною 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 (у редакції на час звернення ОСОБА_1 з заявою про скасування арешту) чітко визначений вичерпний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з майна боржника.
Так, згідно ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Жодна з підстав, передбачених ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття арешту з майна виконавцем у даній справі не встановлена.
Вказаний перелік не містить підстав для зняття державним виконавцем арешту з майна божника за обставин встановлених у цій справі, тож відділ державної виконавчої служби правомірно відмовив у знятті арешту.
Враховуючи встановлені обставини справи суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 268, 263-264, 353, 447-451 ЦПК України,
постановив:
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення судового рішення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: Я.М. Третяк