23 липня 2025 року
м. Київ
справа № 442/9251/21
провадження № 61-4442св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Львівської обласної державної адміністрації;
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, ОСОБА_1 ;
третя особа - державне підприємство «Дрогобицьке лісове господарство», правонаступником якого є державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Козія Ігоря Юрійовичанарішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2022 року у складі судді Крамара О. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 17 березня 2025 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Львівської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області), ОСОБА_1 , третя особа - державне підприємство «Дрогобицьке лісове господарство» (далі - ДП «Дрогобицьке лісове господарство»), про визнання недійсним наказу, припинення права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації, зобов'язання повернути земельну ділянку.
Позовна заява керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області мотивована тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 16 вересня 2020 року № 13-9350/16-20-СГ за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 затверджено документацію із землеустрою та надано їй у власність земельну ділянку площею 1,4 га, кадастровий номер 4621285100:08:000:0001, для ведення особистого селянського господарства на території Старокропивницької сільської ради Дрогобицького району (проєкт землеустрою розроблено згідно з наказом від 15 лютого 2018 року № 13-772/16-18-СГ).
21 вересня 2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області Шимброю М. Я., номер запису про право власності 54227276, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2176271246212, зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,4 га, кадастровий номер 4621285100:08:000:0001, для ведення особистого селянського господарства на території Старокропивницької сільської ради Дрогобицького району.
Відповідно до документації із землеустрою, відведення вказаної земельної ділянки (викопіювання) передбачалось за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Старокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області.
Вищевказана інформація підтверджується листом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 05 листопада 2020 року № 10-13-0.31-7016/2-20, наданого на запит Дрогобицької місцевої прокуратури від 20 жовтня 2020 року № 14.32/04-27-4701вих-20.
Однак, надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та відноситься до земель лісового фонду, у встановленому законом порядку не вилучалася і цільове призначення її не змінювалося.
Враховуючи викладене, позивач просив:
- визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру в Львівській області від 16 вересня 2020 року № 13-9350/16-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» для особистого селянського господарства на території колишньої Старокропивницької сільської ради за межами населеного пункту площею 1,4 га у власність ОСОБА_1 ;
- припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,4 га, кадастровий номер 4621285100:08:000:0001, для особистого селянського господарства, розташовану на території колишньої Старокропивницької сільської ради Дрогобицького району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21 вересня 2020 року за № 54227276;
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,4 га, кадастровий номер 4621285100:08:000:0001, для особистого селянського господарства, розташованої на території колишньої Старокропивницької сільської ради Дрогобицького району за межами населеного пункту, та закрити розділ про реєстрацію об'єкта нерухомого майна № 2176271246212 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
- зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 1,4 га, кадастровий номер 4621285100:08:000:0001, для особистого селянського господарства, розташовану на території колишньої Старокропивницької сільської ради Дрогобицького району за межами населеного пункту, у власність держави в особі Львівської обласної державної адміністрації.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2022 року позов керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області задоволено. Визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру в Львівській області від 16 вересня 2020 року № 13-9350/16-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» для особистого селянського господарства на території колишньої Старокропивницької сільської ради за межами населеного пункту, площею 1,4 га, у власність ОСОБА_1 . Припинено право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,4 га, кадастровий номер 4621285100:08:000:0001, для особистого селянського господарства, розташовану на території колишньої Старокропивницької сільської ради Дрогобицького району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21 вересня 2020 року за № 54227276. Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,4 га, кадастровий номер 4621285100:08:000:0001, для особистого селянського господарства, розташованої на території колишньої Старокропивницької сільської ради Дрогобицького району за межами населеного пункту та закрито розділ про реєстрацію об'єкта нерухомого майна № 2176271246212 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зобов'язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 1,4 га, кадастровий номер 4621285100:08:000:0001, для особистого селянського господарства, що розташована на території колишньої Старокропивницької сільської ради Дрогобицького району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Львівської обласної державної адміністрації. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не погоджувався Кабінетом Міністрів України та Держлісагенством України, тому спірна земельна ділянка вибула із державної власності без згоди постійного землекористувача ДП «Дрогобицьке лісове господарство» в порушення порядку вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду, внаслідок прийняття оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області та реєстрації права власності за ОСОБА_1 , чим порушено інтереси держави.
Судом апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово.
Постановою Львівського апеляційного суду від 22 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2022 року скасовано. Ухвалено нове рішення. Відмовлено керівнику Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області у задоволенні позову в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Львівської обласної державної адміністрації.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач посилався на те, що частина земельної ділянки, передана у власність відповідачці ОСОБА_1 , належить до лісогосподарських земель. Однак у матеріалах справи відсутні докази того, що спірна земельна ділянка в її частині обліковувалася як землі лісогосподарського призначення (ліс), відсутні рішення уповноважених органів про передачу земель у постійне користування ДП «Дрогобицьке лісове господарство». На карті-схемі зазначені обриси (контури) земельної ділянки, яка перебуває у користуванні підприємства, однак не вказано про накладення меж, контурів та координат спірної земельної ділянки із ділянками лісового фонду, відсутні схематичні зображення накладок, відсутні дані про площу, її місцезнаходження.
Крім того, позивачем не доведено, що на час передачі спірної земельної ділянки у власність відповідачці ОСОБА_1 її частина була заліснена деревами, кущами чи лісовою рослинністю. Згідно з даними проєкту землекористування зазначена земельна ділянка рахується як сіножать, що спростовує приналежність такої до категорії земель лісогосподарства.
Постановою Верховного Суду від 14 березня 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задоволено. Постанову Львівського апеляційного суду від 22 травня 2023 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, щосуд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності представника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області, яка не була повідомлена належним чином про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до пункту 5 частини першої, частини четвертої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року до участі у справі залучено державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі - ДСГП «Ліси України»),яке є правонаступником третьої особи - ДП «Дрогобицьке лісове господарство».
Останньою постановою Львівського апеляційного суду від 17 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2022 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що Львівська державна лісовпорядна експедиція Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Державного агентства лісових ресурсів України в листі від 12 жовтня 2020 року № 258/01-04 підтвердила, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 4621285100:08:000:0001 знаходиться у кварталі 65 Східницького лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство» у частині виділу 91 і 92. Орієнтовна площа зайняття ділянки із земель державного лісового фонду становить 1,4 га. Ці дані встановлено шляхом аналізу Публічної кадастрової карти України та матеріалів безперервного лісовпорядкування 2016 року. До листа додано карту-схему розташування території ДП «Дрогобицьке лісове господарство» Східницьке лісництво квартал 65, на якій наявна спірна земельна ділянка (заштрихована) у частині виділу 91 і 92.
Також 03 березня 2025 року суду надано копію планшету № 2 Східницького лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство» (лісовпорядкування 2007 року), складеного Львівською державною лісовпорядною експедицією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання за результатами лісовпорядкування 2007 року, на основі геоданих землевпорядкування 1958-1960 років і лісовпорядкування 1991 року. Відтак, в зазначеному планшеті міститься інформація щодо часу проведення такого лісовпорядкування, попереднього лісовпорядкування, складення відповідного планшету.
Окрім того, згідно з висновком експертів № 1060/23-22 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 22 березня 2024 року, призначеної в рамках кримінального провадження № 12020140110001342 від 21 жовтня 2020 року: «Згідно даних Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 4621285100:08:000:0001, площею 1,4 га, для ведення особистого селянського господарства, надана у приватну власність гр. ОСОБА_1 на території Старокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області, яка фактично розташована на території Східницького лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство» квартал 65 виділ 91, 92, повинна використовуватись для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг».
Цим висновком експертів встановлено, що: «ділянка за кадастровим номером 4621285100:08:000:0001 площею 1,400 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , фактично повністю розташована у межах території лісового фонду, а саме у межах виділів 91, 92 кварталу 65 Східницького лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України». Площа накладання складає 1,400 га, в тому числі: на виділ 91 - 0,5134 га, на виділ 92 - 0,8837 га, з них лісовкриті землі - 0,8472 га, під сіножаттями - 0,5528 га».
Вказане свідчить про те, що спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі належала до земель державного лісового фонду.
Вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України. Однак Кабінет Міністрів України не приймав рішень про добровільну відмову, погодження вилучення, припинення права постійного користування та зміну цільового призначення щодо земельної ділянки, що перебувала у постійному користуванні ДП «Дрогобицьке лісове господарство».
Таким чином висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
04 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Козій І. Ю. подав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 березня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389, пункту 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 707/2475/22, від 26 січня 2024 року у справі № 707/2452/22, від 11 квітня 2024 року у справі № 707/2451/22, а також - встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Крім того, наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України (далі - ЛК України) в редакції, чинній станом на 16 вересня 2020 року, у подібних правовідносинах.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
24 квітня 2025 року справа № 442/9251/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2025 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Козія І. Ю. задоволено та зупинено, до закінчення перегляду в касаційному порядку, виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2025 рокусправу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Козія І. Ю. мотивована тим, що позивачем подано негаторний позов, про повернення майна (земельної ділянки), тобто позивач неправильно обрав спосіб поновлення порушених прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Щодо земельних ділянок лісового фонду ефективним способом захисту порушеного права власності Велика Палата Верховного Суду визначила віндикаційний позов, оскільки за вимогами законодавства землі лісового фонду за певних обставин можуть перебувати у приватній власності, відтак, саме вимоги про витребування земельної ділянки (а не усунення власнику перешкод у здійснення права власності, як помилково визначив прокурор) на користь власника, сприятимуть дійсному захисту права власності особи щодо земель лісового фонду.
В матеріалах справи відсутнє будь-яке рішення органу місцевого самоврядування чи будь-якого іншого державного компетентного органу, який мав право розпоряджатися земельними ділянками лісогосподарського призначення і передав ці землі ДП «Дрогобицьке лісове господарство»чи ДСГП «Ліси України», Львівській обласній державній адміністрації чи будь-кому іншому у власність, користування, відання чи підпорядкування.
Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили, з якого часу оспорювана земельна ділянка могла набути статусу лісової, тому скаржник не може посилатись на постанови Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах, які зроблені з урахуванням дати набуття статусу земельної ділянки як лісової. Якщо ж брати до уваги дату оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру в Львівській області від 16 вересня 2020 року № 13-9350/16-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», то чинною на той час редакцією пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України було визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на відсутність належних планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, правильність яких повинна бути підтверджена Міністерством лісового господарства України. При цьому планово-картографічні матеріали лісовпорядкування можуть бути належним доказом лісокористування виключно в тому випадку, якщо земельну ділянку передано державному підприємству в постійне лісокористування до набрання чинності Лісовим кодексом України.
Судом апеляційної інстанції прийнято нові докази, які не були предметом дослідження судом першої інстанції, а саме копію планшету № 2 Східницького лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство» (лісовпорядкування 2007 року), висновки експертів від 22 березня 2024 року № 1060/23-22 та № 1061/23-22, однак сторона позивача не навела жодних поважних причин, які унеможливлювали їх подання в суді першої інстанції. Зазначені висновки експертиз, на які послався апеляційний суд, не завірені підписом особи, яка їх подала, їх копії не чіткі та розмиті, а друкований текст нечитабельний та в експертизах відсутній підпис експерта про те, що він попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Крім того, висновки експерта обґрунтовані матеріалами лісовпорядкування за 2007 рік, які також відсутні в матеріалах цивільної справи.
Посилання апеляційного суду на планшет № 2, який було прийнято з порушенням норм процесуального права, як новий доказ того, що земельна ділянка відноситься до лісової з 1958 року є необґрунтованим, оскільки ДП «Дрогобицьке лісове господарство» не надало матеріали лісовпорядкування, передбачені постановою Кабінету Міністрів України № 767 від 27 вересня 1995 року «Про затвердження порядку ведення державного обліку лісів і державного лісового фонду».
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
09 травня 2025 року перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури Таргоній О. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 16 вересня 2020 року № 13-9350/16-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 1,4000 га, в тому числі сіножаті, площею 1,4000 га (кадастровий номер 4621285100:08:000:0001) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Старокропивницької сільської ради Дрогобицького району.
Дозвіл на розроблення проєкту землеустрою було надано наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 15 лютого 2018 року № 13-772/16-18-СГ.
Право приватної власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області Шимброю М. Я. 21 вересня 2020 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2176271246212.
Згідно з документацією із землеустрою, відведення спірної земельної ділянки (викопіювання) передбачалося за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Старокропивницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області, що підтверджується листом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 05 листопада 2020 року № 10-13-0.31-7016/2-20.
Листом ДП «Дрогобицьке лісове господарство» від 12 травня 2021 року № 506 було повідомило, що згідно матеріалів лісовпорядкування 2008 року, земельна ділянка площею 1,4 га, кадастровий номер 4621285100:08:000:0001, розташована у 65 кварталі, виділ 91, 92 Східницького лісництва, який відноситься до земель державного лісового фонду ДП «Дрогобицьке лісове господарство», вказана земельна ділянка із земель державного лісового фонду ДП «Дрогобицький лісгосп» у встановленому законом порядку не вилучалася і цільове призначення її не змінювалося.
З приводу цього до Дрогобицького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Львівській області 20 жовтня 2020 року подана заява про кримінальне правопорушення за фактом незаконного надання у власність земельної ділянки державного лісового фонду з кадастровим номером 4621285100:08:000:0001, площею 1,4 га.
У листі від 12 жовтня 2020 року № 258/01-04 Львівська державна лісовпорядна експедиція Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Державного агентства лісових ресурсів України підтвердила, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 4621285100:08:000:0001 знаходиться у кварталі 65 Східницького лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство» у частині виділу 91 і 92. Орієнтовна площа зайняття ділянки із земель державного лісового фонду становить 1,4 га. Ці дані встановлено шляхом аналізу Публічної кадастрової карти України та матеріалів безперервного лісовпорядкування 2016 року. До листа додано карту-схему розташування території ДП «Дрогобицький лісгосп» Східницьке лісництво квартал 65, на якій наявна спірна земельна ділянка.
Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення з державної власності, зміни цільового призначення зазначеної земельної ділянки з постійного користування ДП «Дрогобицьке лісове господарство» не приймалось (лист № 14164/0/2-21 від 29 квітня 2021 року).
Згідно з інформацією Державного агентства лісових ресурсів України у листі від 25 травня 2021 року № 12-11/3903-21, погодження на вилучення з постійного користування вказаної земельної ділянки ні самим Державним агентством лісових ресурсів України, ні ДП «Дрогобицьке лісове господарство» не надавалося.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Козія І. Ю. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Частинами першою, другою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 16 вересня 2020 року № 13-9350/16-20-СГ), визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статей 56, 57 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.
При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.
Частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Охорона земель включає захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).
Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання з лісокористуванням.
Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється, головним чином, у формі лісовпорядкування, яке передбачає, зокрема складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).
Державний лісовий кадастр на території України ведеться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісів. Державний лісовий кадастр включає геопросторові дані, метадані та сервіси, оприлюднення, інша діяльність з якими та доступ до яких здійснюються у мережі Інтернет згідно із Законом України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних». Державний лісовий кадастр ведеться на основі державного земельного кадастру (стаття 49 ЛК України).
Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).
Згідно з частиною першою статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).
Відповідно до статті 9 ЛК України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Частиною п'ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно з частиною п'ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
За змістом пунктів 30, 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території (пункт 4 статті 31 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами першою-шостою статті 149 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.
Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.
Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.
Пунктом «г» частини четвертої статті 83 ЗК України передбачено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
За змістом наведених положень закону вилучення для нелісогосподарських потреб земельних ділянок комунальної власності, які віднесені до земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДП «Дрогобицьке лісове господарство», і передання таких земельних ділянок у власність на час виникнення спірних правовідносин належало до повноважень Львівської обласної державної адміністрації.
Положеннями частини першої статті 116 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
Частиною першою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У заяві зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до абзацу сьомого статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Статтею 50 Закону України «Про землеустрій» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).
Згідно зі статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У справі, яка переглядається, позов пред'явлено керівником Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Львівської обласної державної адміністрації, у зв'язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою. При цьому позовні вимоги про визнання недійсним наказу, припинення права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації, зобов'язання повернути земельну ділянку позивач заявив з підстав, передбачених статтею 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 152 ЗК України.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що спірна земельна ділянка розташована у 65 кварталі, виділ 91, 92 Східницького лісництва, який відноситься до земель державного лісового фонду ДП «Дрогобицьке лісове господарство».
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з обґрунтованості позовних вимог та того, що спірна земельна ділянка вибула із державної власності без згоди постійного землекористувача ДП «Дрогобицьке лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України», з порушенням порядку вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду.
У постанові від 20 червня 2023 року у справі справа № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), від 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18).
Враховуючи викладене, оскільки в цій справі мета позову спрямована на усунення перешкод державі в особі Львівської обласної державної адміністрації, яка не втратила володіння земельною ділянкою, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від ОСОБА_1 , доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Козія І. Ю. про те, що позивач неправильно обрав спосіб поновлення порушених прав, не заслуговують на увагу.
Встановивши, що спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні ДП «Дрогобицьке лісове господарство» та відноситься до земель лісового фонду, у встановленому законом порядку не вилучалася і цільове призначення її не змінювалося, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову, так як оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру у Львівській області та реєстрація права власності за ОСОБА_1 перешкоджають у здійсненні державою права користування та розпоряджання своїм майном.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв'язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.
Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції дослідив надані стороною позивача копію планшету № 2 Східницького лісництва ДП «Дрогобицьке лісове господарство» (лісовпорядкування 2007 року), висновки експертів від 22 березня 2024 року № 1060/23-22 та № 1061/23-22, в сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, зокрема лист ДП «Дрогобицьке лісове господарство» від 12 травня 2021 року № 506, лист Львівської державної лісовпорядної експедиції Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Державного агентства лісових ресурсів України від 12 жовтня 2020 року № 258/01-04, Публічну кадастрову карту України, карту-схему розташування території ДП «Дрогобицький лісгосп» та виходив з того, що вони підтверджують факт розташування спірної земельної ділянки у 65 кварталі, виділ 91, 92 Східницького лісництва, який відноситься до земель державного лісового фонду.
Тому доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Козія І. Ю. про те, що апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, не заслуговують на увагу.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 707/2475/22, від 26 січня 2024 року у справі № 707/2452/22, від 11 квітня 2024 року у справі № 707/2451/22, є безпідставними, оскільки висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційних скарг фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Вказані правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).
У справі, що переглядається, Верховний Суд, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів.
Отже, аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, є необґрунтованими.
З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2022 рокубуло зупинено ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2025 року, то у зв'язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити його виконання.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Козія Ігоря Юрійовича залишити без задоволення.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2022 рокута постанову Львівського апеляційного суду від 17 березня 2025 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2022 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович