23 липня 2025 року
м. Київ
справа № 205/2112/23
провадження № 61-15322 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - першийзаступник керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області,
відповідачі: ОСОБА_1 , дочірнє підприємство «Ілліч-Агро Донбас» публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2024 року у складі судді Курбанової Н. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - ДП «Ілліч-Агро Донбас») про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.
Позовна заява обґрунтована тим, що 27 квітня 2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А. М. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0666, площею 2, 00 га, для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 36365976). Підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку став, як зазначено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1856-СГ від 24 березня 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення». Зазначеним наказом ОСОБА_1 надано безоплатно у власність земельну ділянку, площею 2, 000 га, у тому числі ріллі, площею 2, 000 га, (кадастровий № 1423986600:03:000:0666), із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів, копія якого міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Однак, відповідно до наданої ГУ Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу з аналогічними реквізитами, номером та датою № 1856-СГ від 24 березня 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», вже іншій особі - ОСОБА_2 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення та надано у власність земельну ділянку, площею 2, 0 га, розташовану на території Світлівської сільської ради Добропільського району Донецької області.
Таким чином, зміст наказу № 1856-СГ від 24 березня 2020 року, який фактично прийнятого ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими ж реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0666.
Зазначав, що згідно з листом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 10-5-0.3-106/2-23 від 20 січня 2023 року ОСОБА_1 зверталася до Управління з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 5956-СГ від 01 листопада 2019 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області.
У подальшому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не приймалося ніяких наказів відносно ОСОБА_1 про затвердження проєктної документації із надання у власність земельної ділянки, а наказ № 1856-СГ від 24 березня 2020 року було прийнято відносно іншої особи.
Наголошував, що державою ніколи не ухвалювалося рішення про відчуження земельної ділянки кадастровий № 1423986600:03:000:0666, а тому вона вибула з державної власності поза її волею. Спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_1 в оренду відповідачеві ДП «Ілліч-Агро Донбас» строком на 10 років на підставі договору оренди землі № 113 від 03 червня 2020 року (номер запису про інше речове право 37292525).
Враховуючи наведене, прокурор просив суд:
- витребувати у відповідачів ОСОБА_1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» на користь власника земельної ділянки - Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2, 0 га, кадастровий номер 1423986600:03:000:0666, що розташована на території територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області;
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права оренди ДП «Ілліч-Агро Донбас» на земельну ділянку кадастровий номер 1423986600:03:000:0666, припинивши право оренди на вказану земельну ділянку.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2024 року,
яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року, у задоволенні позову першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що факт неправомірності набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку не випливає із закону, водночас правомірність її набуття у власність презюмується, що позивач не спростував належними доказами.
Суди виснували, що наявність двох наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24 березня 2020 року, які зареєстровані під одним номером 1856-СГ та мають різний зміст, зокрема про передання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 різних земельних ділянок, які територіально розташовані в різних районах, мають різне цільове призначення, не доводить недійсність будь-якого із цих документів та незаконність набуття вказаними особами права власності на земельні ділянки, а прокурор не надав доказів підроблення чи визнання недійсними вказаних наказів.
У рішеннях судів зазначено, що лист ГУ Держгеокадастру у Донецькій області про те, що ним не приймалося рішення щодо надання у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 не свідчить про недійсність чи підроблення спірного наказу про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки. У цьому наказі зазначено кадастровий номер земельної ділянки, тобто земельна ділянка була сформована і була об'єктом цивільних прав, зареєстрована в Державному реєстрі на праві власності за ОСОБА_1 , ніщо не свідчить про те, що зазначена земельна ділянка виділялася іншій особі.
Суди виснували про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами того, що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0666 за ОСОБА_1 була вчинена на підставі підробленого (неіснуючого) наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, тобто, що вибула з володіння власника не з його волі.
Апеляційний суд зазначив, що відмова ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою у 2019 році не спростовує можливості надання їй такого дозволу надалі у 2020 році.
Суди відмовили у задоволенні позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди, яка є похідною від вирішення вимоги позову про витребування земельної ділянки.
Дніпровський апеляційний суд додатковою постановою від19 листопада 2024 року заяву ДП «Ілліч-Агро Донбас» про розподіл судових витрат на правничу допомогу задовольнив частково. Стягнув з Донецької обласної прокуратури на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» витрати на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000 грн.
Апеляційний суд, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку про стягнення з прокуратури на користь відповідача 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12 листопада 2024 року засобами поштового зв'язку заступник керівника Донецької обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції прокурор зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц, від 05 квітня 2023 року у справі № 139/997/21, від 17 січня 2024 року у справі № 522/3999/23 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази та встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 205/2112/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
31 грудня 2024 року справа № 205/2112/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від29 квітня 2025 року провадження в цій справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2025 року провадження в цій справі поновлено.
Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, а саме: наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1856-СГ від 24 березня 2020 року щодо надання у власність земельної ділянки ОСОБА_2 ; інформації ГУ Держгеокадастру у Донецькій області про те, що воно не видавало наказ щодо надання у власність земельної ділянки ОСОБА_1 ; наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 5956-СГ від 01 листопада 2019 року про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою.
Вважає, що висновки, які суди поклали в основу ухвалених ними рішень, ґрунтуються на припущеннях, оскільки очевидно, що не можуть існувати два накази ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1856-СГ від 24 березня 2020 року з різними текстами про надання у власність земельних ділянок різним особам.
Суди виснували про правомірність володіння ОСОБА_1 землею не на підставі документів, які могли підтвердити таку правомірність, а на припущенні про неспростовану презумпцію правомірності такого володіння, чим звільнили відповідача від доказування та порушили принцип змагальності цивільного судочинства.
Заявник вважає, що суди безпідставно обмежили поняття «оригінал доказу» лише паперовим документом, оскільки безпідставно вважали, що оригіналом наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області може бути лише паперовий документ.
Прокурор звертає увагу, що всі накази ГУ Держгеокадастру у Донецькій області обов'язково реєструються в системі електронного документообігу «ДОК ПРОФ» та існують як електронні документи. У системі «ДОК ПРОФ» є тільки один наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1856-СГ від 24 березня 2020 року, яким ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку, розташовану на території Світлівської сільської ради Добропільського району Донецької області.
Стверджує, що інших наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1856-СГ від 24 березня 2020 року у системі «ДОК ПРОФ» немає.
Прокурор вважає, що надав суду оригінал наказу (паперова копія вказаного електронного документа із системи «ДОК ПРОФ») № 1856-СГ від 24 березня 2020 року, проте суди не надали йому належної правової оцінки.
Також зазначає, що відсутність вироку щодо підробки документів не може бути підставою для відмови в позові.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ДП «Ілліч-Агро Донбас», в якому відповідач зазначає, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, заявник посилався на нерелевантні постанови Верховного Суду.
Вважає, що доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку доказів у справі.
На думку відповідача, доводи заявника про порушення судами принципу змагальності учасників процесу є безпідставними, оскільки положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.
Також у відзиві зазначено, що у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції ДП «Ілліч-Агро Донбас» очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн, та відповідні докази надасть у строки, передбачені ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення (а. с. 50, т. 1).
Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 5956-СГ від 01 листопада 2019 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів, орієнтовний розмір 2, 0000 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а. с. 49, т .1).
Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1856-СГ від 24 березня 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» ОСОБА_1 надано безоплатно у власність земельну ділянку, площею 2, 0000 га, у тому числі пасовищ площею 2, 0000 га (кадастровий номер 1423986600:03:000:0666) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів (а. с. 16-17, т. 1).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 січня 2023 року № 319910429, рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Сартанської селищної ради міста Маріуполя Донецької області Рогозної А. М. від 29 квітня 2020 року право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1423986600:03:000:0666, площею 2,0000 га, зареєстровано за ОСОБА_1 (а. с. 13-15, т. 1).
Водночас, згідно з іншим наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1856-СТ від 24 березня 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» ОСОБА_2 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення та надано у власність земельну ділянку, площею 2, 0000 га, кадастровий номер 1422088000:01:000:1605, розташовану на території Світлівської сільської ради Добропільського району Донецької області а межами населених пунктів (а. с. 18, т. 1).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 вересня 2023 року № 345565922, рішенням державного реєстратора Добропільської районної державної адміністрації Донецької області Мовчан Д. Л. від 01 червня 2020 року право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1422088000:01:000:1605, площею 2, 0000 га зареєстровано за ОСОБА_2 , підстава - наказ № 1856-СГ, виданий 24 березня 2020 року ГУ Держгеокадастру у Донецькій області (а. с. 238-241, т. 1).
Обидві копії наказів № 1856-СГ від 24 березня 2020 року видані ГУ Держгеокадастру у Донецькій області в м. Краматорську за підписом в. о. начальника Тетяни Підгорної та внесені до електронної системи, що підтверджується штрих кодами на зазначених документах. Номер документа та його дата прийняття на печатному тексті в обох текстах дописані ручкою.
03 червня 2020 року між ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі № 113, за умовами якого ОСОБА_1 передала ДП «Ілліч-Агро Донбас» в платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 1423986600:03:000:0666 для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, строком на 10 років (а. с. 19-24, т. 1).
Сторонами також було підписано акт приймання-передачі до договору оренди землі № 113 (а. с. 25, т. 1).
Згідно інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 січня 2023року № 319910429, рішенням державного реєстратора юридичного департаменту Маріупольської міської ради Донецької області Рогозної А. М. від 13 липня 2020 року право оренди земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , на підставі договору оренди землі від 03 червня 2020 року зареєстровано за ДП «Ілліч-Агро Донбас» (номер запису про інше речове право 37292525) (а. с. 14, т. 1).
13 квітня 2022 року ДП «Ілліч-Агро Донбас» звернулося до ГУНП України та СБУ із заявою про вчинення кримінального правопорушення у зв'язку з тим, що в результаті бойових дій втратило доступ до офісу, в якому знаходилися всі установчі документи підприємства, печатка, штампи, всі дозволи, ліцензії та інша розпорядча документація, відомості про що були внесені до ЄРДР від 07 червня 2022 року за № 22022050000001220 (а. с. 90-92, 95, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга заступника керівника Донецької обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають не в повній мірі.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Спірні правовідносини стосуються правомірності набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий № 1423986600:03:000:0666, площею 2, 0000 га, для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів.
Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.
Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Верховний Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю (частина перша статті 152 ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із статтею 118 ЗК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Заперечуючи правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, прокурор посилався на те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1856-СГ від 24 березня 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» є підробним, оскільки рішення про передання ОСОБА_1 такої земельної ділянки не приймалось, а наказом за аналогічними реквізитами (номером, датою прийняття) «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» іншій особі - ОСОБА_2 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення та надано у власність земельну ділянку, площею 2, 0 га, розташовану на території Світлівської сільської ради Добропільського району Донецької області. На підтвердження зазначеного прокурором було надано паперову копію електронного документу із системи «ДОК ПРОФ», а саме наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1856-СГ від 24 березня 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» ОСОБА_2 .
Згідно з пунктом 3 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051), Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях.
Документи в паперовій формі, які створюються під час ведення Державного земельного кадастру, витяги з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру, довідки, що містять узагальнену інформацію про землі (території), викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану), кадастрові плани земельних ділянок та інші документи створюються шляхом роздрукування їх електронної (цифрової) форми за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Під час створення ідентичних за документарною інформацією та реквізитами документів в електронній та паперовій формі кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.
У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.
Документи в електронній формі, які створюються на виконання вимог цього Порядку, повинні відповідати вимогам законодавства у сфері електронного документообігу та електронних довірчих послуг.
У пункті 32 Порядку № 1051 зазначено, що документи Державного земельного кадастру є його складовими частинами, які створюються, відображаються та змінюються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Документами Державного земельного кадастру, які створюються під час його ведення, є, зокрема, і поземельні книги (підпункт 4 пункту 31 Порядку № 1051).
До Поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 112 Порядку № 1051).
Поземельна книга в електронній (цифровій) формі відкривається шляхом її формування за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру з використанням даних електронного документа. Поземельна книга в електронній (цифровій) формі засвідчується кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора. Не завірені кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора записи у Поземельній книзі в електронній (цифровій) формі вважаються недійсними (пункт 50 Порядку № 1051).
Внесення відомостей до Поземельної книги в електронній (цифровій) формі є внесенням відомостей до Державного земельного кадастру (пункт 51 Порядку № 1051).
До Поземельної книги в електронній (цифровій) формі додаються електронні копії документів, що є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 52 Порядку № 1051).
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
Частинами першою та другою статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Аналогічні процесуальні положення закріплені у частині третій статті 100 ЦПК України та пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України.
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для того, щоб його змінювати.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду зауважувала, що наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений із дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що прокурор не довів належними, достатніми та допустимими доказами неправомірного набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, зокрема на підставі підробного/недійсного/неіснуючого наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1856-СГ від 24 березня 2020 року.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року).
Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України (у реакції, яка діяла на час вирішення спору судами попередніх інстанцій), якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України в поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи виснувати про наявність підстав для втручання в мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном. У пунктах 70-71 зазначеного рішення Європейського суду з прав людини наголошено, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Потреба державного органу виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та встановивши, що розробка проєктно-технічної документації, державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі здійснювалися за ініціативою ОСОБА_1 , у справі наявна відповідна копія наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1856-СГ від 24 березня 2020 року, який був наданий державному реєстратору для реєстрації права власності відповідачки, дійшли загалом обґрунтованого висновку про те, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами підробки документів, на підставі яких ОСОБА_1 передано у власність спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0666.
У контексті доводів прокурора щодо наявності в електронній системі ГУ Держгеокадастру «ДОК ПРОФ» електронного документа з відмінним змістом, що свідчить про підробку наданого ОСОБА_1 наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1856-СГ від 24 березня 2020 року та його неврахування судами попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
У зв'язку з військовою агресією та повномасштабним вторгненням держави-агресора на територію України, 24 лютого 2022 року було введено воєнний стан, який триває до цього часу. З 24 лютого 2022 року до 04 березня 2022 року на території Маріупольського району Донецької області, де територіально знаходиться спірна земельна ділянка, та документи щодо її передання у приватну власність, тривали активні бойові дії, а з 05 березня 2022 року ця територія є тимчасово окупованою рф (перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376).
Прокурор підтверджував факт відсутності оригіналів наявних у матеріалах справи копій наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1856-СГ від 24 березня 2020 року.
Згідно з положеннями частин шостої, сьомої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга, четверта статті 83 ЦПК України).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив фактичні обставини справи, визначився з нормами матеріального та процесуального права, які підлягають до застосування, та надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, з урахуванням зазначених вище критеріїв оцінки доказів та застосуванням балансу вірогідностей, дійшов загалом обґрунтованого висновку про недоведеність прокурором заявлених позовних вимог.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Зазначені вище висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки поданим сторонами доказам, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається прокурор у касаційній скарзі.
Такі висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2024 року у справі № 199/3188/23 (провадження № 61-13811св24), від 25 листопада 2024 року у справі № 199/9914/22 (провадження № 61-995св24), від 05 лютого 2025 року у справі № 199/9920/22 (провадження № 61-14456св24), від 12 лютого 2025 року у справі № 199/9890/22 (провадження № 61-14163св24), а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 199/9901/22 (провадження № 61-3789св24), від 27 лютого 2025 року у справі № 199/9921/22 (провадження № 61-7825св24), 06 березня 2025 року у справі № 199/3147/23 (провадження № 61-13397св24), від 12 березня 2025 року у справі № 199/3265/23 (провадження № 61-13832св24), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2024 року у справі № 205/2120/23 (провадження № 61-1063св24), а також у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях (в межах підстав касаційного оскарження), питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Водночас, колегія суддів, з урахуванням положень частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України, звертає увагу на порушення судами попередніх інстанцій правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 ЦПК України при розгляді позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради, заявлених до ДП «Ілліч-Агро Донбас».
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З огляду на те, що спір у справі, що переглядається, в частині позовних вимог, заявлених прокурором в інтересах органу місцевого самоврядування до ДП «Ілліч-Агро Донбас», є земельним спором між територіальною громадою та юридичною особою, тому, виходячи із суб'єктного складу сторін, належить до господарської юрисдикції, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи наведене, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» підлягають скасуванню, а провадження в справі у цій частині - закриттю. Розгляду в поряду цивільного судочинства підлягали лише позовні вимоги до ОСОБА_1 .
Прокурор має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи у частині вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» до відповідного суду господарської юрисдикції.
Беручи до уваги зазначене, відсутні правові підстави для стягнення на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» суми судових витрат на професійну правничу допомогу.
Правові підстави для стягнення з позивача на користь відповідача суми понесених останнім судових витрат при закритті провадження у справі визначені положеннями частини п'ятої статті 142 ЦПК України, зокрема лише як наслідок необґрунтованих дій позивача.
Таких підстав ДП «Ілліч-Агро Донбас» для відшкодування на його користь судових витрат не зазначало, та Верховним Судом не встановлено.
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Частинами першою, другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Враховуючи наведене, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2024 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року підлягають скасуванню в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ДП «Ілліч-Агро Донбас», провадження у цій частині підлягає закриттю. В частині вимог, заявлених до ОСОБА_1 , зазначені судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Такі висновки відповідають висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24).
Додаткова постанова Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року про стягнення з органу прокуратури на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» суми судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню як судове рішення, яке є частиною основного судового рішення.
Керуючись статтями 255, 256, 402, 409, 410, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради до дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди скасувати, ухвалити у цій частині нове судове рішення про закриття провадження у справі.
Додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року скасувати.
В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович