23 липня 2025 року
м. Київ
справа № 370/2251/23
провадження № 61-15849 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
треті особи: Макарівська селищна рада, держаний реєстратор виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Крупко Олександр Григорович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Агбонгале Луіза Сергіївна, на постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 році ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Макарівська селищна рада, держаний реєстратор виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Крупко О. Г., про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Позовна заява обґрунтована тим, що рішенням Макарівського районного суду Київської області від 02 квітня 2013 року визнано недійсними договори купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0, 254 га, кадастровий номер 3222784600:05:005:009, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 10 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та від 10 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , на підставі яких відповідач набув право власності на вказану земельну ділянку. Цим же рішенням за нею, ОСОБА_1 , визнано право власності на 1/2 частини земельної ділянки, площею 0, 254 га, кадастровий номер 3222784600:05:005:009, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас відповідач продовжує претендувати на всю спірну земельну ділянку, апелюючи тим, що в державному акті на право власності на земельну ділянку від 13 квітня 2011 року він зазначений як одноособовий власник усієї земельної ділянки.
Ураховуючи систематичне порушення відповідачем зареєстрованого права власності на земельну ділянку, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила суд:
- визнати недійсним і скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку від 13 квітня 2011 року серії ЯЛ № 595042, виданий на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0, 254 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 322270001000790;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 від 08 вересня 2023 року на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0, 254 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009,.
У грудні 2023 році ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод права у користуванні та розпоряджанні земельною ділянкою, визнання права власності.
Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що йому на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 13 квітня 2011 року належить 1/2 частина земельної ділянки, площею 0, 254 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009. Право власності на вказану частину спірної земельної ділянки зареєстровано в Реєстрі речових прав на нерухоме майно, також ця інформація є в Державному земельному кадастрі. На цій земельній ділянці у 2010-2011 роках він побудував житловий будинок, який належить йому на праві власності.
Разом з тим, ОСОБА_1 систематично звертається до суду з позовами, якими оспорює його право власності на будинок та частину земельної ділянки, не зважаючи на те, що судовим рішенням вже підтверджено його право власності на ці об'єкти. Відповідачка створює умови, за якими він позбавленим можливості здійснювати права власника щодо свого майна, а тому є необхідність в усуненні перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном та визнання права власності на земельну ділянку.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд:
- зобов'язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у здійсненні права користування та розпоряджання майном, а саме: 1/2 частиною земельної ділянки, площею 0, 2536 га, кадастровий номер 3222784600:05:005:0009;
- визнати за собою в порядку статті 392 ЦК України, для підтвердження вже існуючого права на землю, право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0, 2536 га, кадастровий номер 3222784600:05:005:0009.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 29 липня 2024 року позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку від 13 квітня 2011 року серії ЯЛ № 595042, виданий на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 322270001000790.
Скасовано державну реєстрацію права власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, від 08 вересня 2023 року на ім'я ОСОБА_2 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що державний акт на право власності на земельну ділянку від 13 квітня 2011 року серії ЯЛ № 595042, виданий ім'я ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2010 року, який визнано недійсним судовим рішенням, а тому позовні вимоги про визнання недійсним цього державного акта та скасування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Скасовуючи державну реєстрацію права власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, від 08 вересня 2023 року на ім'я ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що така реєстрація проведена на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 13 квітня 2011 року серії ЯЛ №595042, який визнано судом недійсним та скасовано, а тому ця вимога також підлягає задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що правом на звернення до суду за захистом наділена, зокрема особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, в суду відсутні підстави для задоволення позову. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, та не довів порушення відповідачкою його прав, свобод чи інтересів.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 липня 2024 року в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку - скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні цих вимог відмовлено.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 липня 2024 року в частині відмови в задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 залишено без змін.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 595042 від 13 квітня 2011 року, виданого Маковищанською сільською радою, правонаступником якої є Макарівська селищна рада Маковищанського старостинського округу, ОСОБА_1 не пред'явила позовних вимог до сільської ради чи її правонаступника, вказавши їх третіми особами, клопотання про залучення їх як співвідповідачів до суду не подала, а тому задоволенні вказаної позовної вимоги слід відмовити з підстав неналежного складу відповідачів.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки, апеляційний суд виходив з того, що державна реєстрація права власності на частину земельної ділянки за відповідачем здійснена з певними дефектами та без урахування обставин, установлених рішенням Макарівського районного суду Київської області від 02 квітня 2013 року. Однак позивачка у цій справі повинна була довести не тільки ознаку протиправності чи дефектності проведеної за відповідачем державної реєстрації речового права, а й факт порушення її прав внаслідок такої реєстрації.
Враховуючи, що рішенням Макарівського районного суду Київської області від 02 квітня 2013 року визнано недійсними договори купівлі-продажу земельної ділянки, у тому числі і укладеного з ОСОБА_2 , а за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки, яке вона зареєструвала у встановленому законом порядку, то правовідносини щодо іншої 1/2 частини спірної земельної ділянки могли виникнути між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Водночас ОСОБА_3 будь-яких вимог до ОСОБА_2 в межах цієї справи не пред'явив.
Оскільки позивачка згідно із судовим рішенням має право власності лише на 1/2 частину спірної земельної ділянки, на яку ОСОБА_2 не претендує, а за відповідачем фактично зареєстровано право власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка раніше належала ОСОБА_3 , апеляційний суд дійшов висновку, що права ОСОБА_1 унаслідок проведення оспорюваної державної реєстрації речового права не порушуються.
Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та зазначив, що оскільки право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину спірної земельної ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, то відсутні підстави для додаткового підтвердження в судовому порядку відповідного права позивача за зустрічним позовом.
Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову в частині усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном, оскільки ОСОБА_2 не зазначив, у чому конкретно полягають перешкоди в користуванні та розпорядженні майном з боку ОСОБА_1 та не довів належними та допустимим доказами наявність таких перешкод.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 листопада 2024 року через підсистему Електронний Суд представник ОСОБА_1 - адвокат Агбонгале Л. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволені первісного позову та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.
Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 липня 2020 року у справі № 619/3982/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 12 квітня 2023 року у справі № 346/3383/21, у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6-33цс13, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 370/2251/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У січні 2025 року матеріали цивільної справи № 370/2251/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Агбонгале Л. С. мотивована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статей 373, 378, 393 ЦК України, статей 90, 116, 122, 125, 152, 155, 158 ЗК України.
Звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що при проведенні державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину спірної земельної ділянки були допущені порушення, безпідставно відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на частину спірної земельної ділянки.
Також апеляційний суд не врахував, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом захисту та поновлення порушених прав у судовому порядку.
Вказує, що оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку від 13 квітня 2011 року виданий на ім'я ОСОБА_2 на цілу земельну ділянку, площею 0, 254 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, водночас право власності на 1/2 частину цієї земельної ділянки зареєстровано за ОСОБА_1 . Вказане свідчить про те, що право власності на одну й ту ж саму земельну ділянку дублюється, що однозначно порушує право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину спірної земельної ділянки.
Звертає увагу на те, що спірна земельна ділянка є неподіленою, жодним документом не визначено, яка саме частина земельної ділянки, площею 0, 254 га, є 1/2 частиною, належної їй на праві приватної власності, що погіршує становище і збільшує ризики порушення права власності ОСОБА_1 на цей об'єкт відповідачем.
Крім того ОСОБА_1 , як співвласник земельної ділянки, площею 0, 254 га, обмежена у праві самостійно та на власний розсуд користуватися та відчужувати свою частину земельної ділянки; обмежена у праві на будівництво на цій земельній ділянці за відсутності визначеного порядку користування нею, а також у праві на участь у безоплатній приватизації іншої 1/2 частини спірної земельної ділянки, що додатково свідчить про порушення її права власності на спірну земельну ділянку.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
30 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах; судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Звертає увагу на те, що реєстрація права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину спірної земельної ділянки ніяким чином не впливає та не порушує права власності ОСОБА_1 на іншу, зареєстровану за нею 1/2 частину цієї земельної ділянки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , набула на праві спільної сумісної власності земельну ділянку, площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009.
Після розлучення ОСОБА_3 здійснив відчуження зазначеної земельної ділянки без згоди ОСОБА_1 на користь третіх осіб.
Так, відповідно до договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яремчук М. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1747, ОСОБА_3 відчужив ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 10 грудня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яремчук М. В., зареєстрованого в реєстрі № 2154, ОСОБА_4 продала ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009.
На підставі вказаного договору купівлі-продажу від 10 грудня 2010 року Маковищанською сільською радою було видано ОСОБА_2 державний акт від 13 квітня 2011 року серії ЯЛ № 595042 на право власності на земельну ділянку, площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 322270001000790.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 02 квітня 2013 року визнано недійсним договір купівлі-продажу від 10 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо земельної ділянки, площею 0, 254 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:009, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яремчук М. В., зареєстрований в реєстрі за № 1747; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 10 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки, площею 0, 254 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:009, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яремчук М. В., зареєстрований в реєстрі № 2154; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, загальною площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:009.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 05 лютого 2014 року вказане рішення суду залишено без змін.
08 вересня 2023 року держаним реєстратором виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Крупкою О. Г. за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0, 254 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:009. Підставою для реєстрації права власності зазначено державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 595042, виданий Маковищанською сільською радою 13 квітня 2011 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Агбонгале Л. С., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Відповідно до частин першої, другої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є власником 1/2 частини земельної ділянки, площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, її права порушені, оскільки оспорюваний державний акт на право власності від 13 квітня 2011 року серії ЯЛ № 595042 виданий на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0, 254 га, в цілому, а тому просила суд визнати недійсним і скасувати вказаний державний акт та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину вказаної земельної ділянки.
Частинами першою, другою статті 78 ЗК України (в редакції, чинній на момент видачі оспорюваного державного акта на право власності на земельну ділянку) визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Частиною першою статті 81 ЗК України (в редакції, чинній на момент видачі оспорюваного державного акта на право власності на земельну ділянку) передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов загалом обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не довеланалежними та допустимими доказами наявності порушення її прав та інтересів оспорюваним державним актом на право власності на земельну ділянку та реєстрацією права власності відповідача на частину спірної земельної ділянки.
Фактично заявлені позовні вимоги зводяться до незгоди позивачки з отриманням у власність відповідачем ОСОБА_2 1/2 частини земельної ділянки, площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, державний акт на право власності на яку відповідач отримав 13 квітня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2010 року.
Судом встановлено, що рішенням Макарівського районного суду Київської області від 02 квітня 2013 року визнано недійсними договори купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, у тому числі і договір земельної ділянки від 10 грудня 2010 року, укладений з ОСОБА_2 . Цим же рішенням за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частину вказаної земельної ділянки, яке вона зареєструвала у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд правильно виходив з того, що після визнання судовим рішенням недійсними правочинів, на підставі яких спірна земельна ділянка була відчужена на користь третіх осіб, правовідносини щодо іншої 1/2 частини спірної земельної ділянки могли виникнути між ОСОБА_3 (колишнім чоловіком ОСОБА_1 та співвласником спірної земельної ділянки) та ОСОБА_2 . Водночас ОСОБА_3 будь-яких вимог до ОСОБА_2 в межах цієї справи не пред'являв.
Встановивши, що права позивачки на належну їй 1/2 частину спірної земельної ділянки захищені судовим рішенням, на яку ОСОБА_2 не претендує, а за відповідачем фактично зареєстровано право власності на іншу 1/2 частину земельної ділянки, яка раніше належала ОСОБА_3 , апеляційний суд дійшов правильного висновку, що права ОСОБА_1 унаслідок проведення оспорюваної державної реєстрації речового права не порушуються.
Позивачкою не надано належних доказів, які б свідчили про те, що державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, виданий 13 квітня 2011 року відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2010 року, який в подальшому визнано недійним судовим рішенням, порушує її права та інтереси, враховуючи зареєстроване за позивачкою право власності на належну їй 1/2 частину спірної земельної ділянки.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19(910/13492/21)).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду, зводяться в загальному до переоцінки доказів.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Агбонгале Л. С., що стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Агбонгале Луіза Сергіївна, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович