справа № 382/1379/24 головуючий у суді І інстанції Нарольський М.М.
провадження № 22-ц/824/10786/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
23 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 12 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Нарольського М.М. о 11 год 42 хв. в місті Яготин, дата складання повного тесту судового рішення 17 березня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та про визнання права власності, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому просив:
- встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства та наявність взаємних прав та обов'язків між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період з вересня 2015 року по жовтень 2021 року;
- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 об'єктів нерухомого майна:
1) 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
2) 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер № 32255101100:08:010:0007, що розташована в АДРЕСА_1 , та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; 3)
1/2 частини земельної ділянки, площею 0,0736 га, кадастровий номер № 32255101100:08:010:0008, що розташована в АДРЕСА_1 , та призначена для ведення особистого селянського господарства.
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину об'єктів нерухомого майна:
1) житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
2) земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер № 32255101100:08:010:0007, що розташована в АДРЕСА_1 , та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;
3) земельної ділянки, площею 0,0736 га, кадастровий номер № 32255101100:08:010:0008, що розташована в АДРЕСА_1 , та призначена для ведення особистого селянського господарства.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з жовтня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 почали проживати разом однією сім'єю, як подружжя, але не перебували у шлюбі між собою та в будь-якому іншому шлюбі. Свої сімейні відносини офіційно сторони не вбачали за необхідне реєструвати, оскільки спільних дітей не мали. Проживали сторони по місцю реєстрації ОСОБА_3 разом з її донькою за адресою: АДРЕСА_1 , у частині будинку, яка їй належала після розлучення з її чоловіком ОСОБА_4 . Оскільки сторони вже багато років працюють у м. Києві, то у ті дні, коли вони перебували в м. Києві, вони проживали у квартирі, яку винаймав позивач за адресою: АДРЕСА_2 . Під час спільного проживання сторони вели спільне господарство, мали спільний побут, спільний бюджет, спільний відпочинок, користувалися правами та виконували обов'язки, притаманні подружжю, як подружжя ходили в гості та відвідували сімейні заходи друзів. Також сторони спільно дбали про матеріальне забезпечення сім'ї, сумісно утримували та виховували доньку відповідача ОСОБА_5 , разом облаштовували житло відповідача, яке вона отримала після розлучення з чоловіком. Позивач особисто власними зусиллями, вкладаючи, окрім коштів сімейного бюджету й власні кошти, накопичені ним до початку сімейних відносин з відповідачем, здійснював будівельні роботи, ремонт та переобладнання належного відповідачу житла, оскільки вважав себе членом сім'ї відповідача та сподівався на довге та щасливе подружнє життя. Вказує, що, сталі сімейно-подружні стосунки між сторонами тривали до осені 2021 року, а в кінці вересня 2021 року відповідач повідомила позивача про те, що її донька має вийти заміж, а тому йому не буде місця у належному їй житловому приміщенні і у зв'язку з цим він повинен виїхати з будинку. Позивач не сприйняв це всерйоз, однак коли він повернувся з роботи, то виявив всі свої речі, за виключенням інструментів, спакованими у дворі будинку. Коли позивач попросив пояснити чому так сталося, то відповідач разом з донькою вчинили з ним сварку, ображали його та викликали наряд поліції. Оскільки позивач не був зареєстрованим у помешканні відповідача, то працівники правоохоронних органів рекомендували йому покинути належне відповідачу домоволодіння, що він і зробив. Після цього з жовтня 2021 року і по даний час позивач мешкає у орендованій квартирі в місті Києві, куди періодично приїжджає відповідач, яка поводить себе, як дружина, але забороняє, при цьому, позивачу приїжджати в м. Яготин, в будинок. При цьому позивач турбується про відповідача, зустрічає її щоразу по приїзду з м. Яготин та проводжає коли вона повертається з м. Києва додому, забезпечує їй комфортне проживання в м. Києві, підміняє її на роботі, зберігаючи за нею робоче місце та заробіток тощо.
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 12 лютого 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини зазначені ним у позовній заяві. Крім того, вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недостатність доказів для встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 2015 року по жовтень 2021 року, оскільки вважав, що доказування не може гуртуватися лише на показах свідків, а тому суд не взяв до уваги покази свідків, які були допитані у судовому засіданні під присягою. При цьому, всі допитані в судовому засіданні свідки підтвердили, що у період 2015-2021 роки позивач постійно проживав з відповідачем у її помешканні в м. Яготині та в м. Києві, у ті дні, коли обоє працювали, як господар проводив ремонтні роботи у будинку, разом з відповідачем придбавав будівельні матеріали для ремонту будинку, сам позивач ремонтував дах належного відповідачу будинку та для цього замовляв та оплачував пиломатеріали у столяра. Також вказує, що відповідно до ухвали Яготинського районного суду Київської області від 20 квітня 2018 року (справа № 382/1628/17) затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо наступного: « ОСОБА_4 визнає припиненим своє право на 1/2 частину наступного майна: квартиру АДРЕСА_3 ; земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3225510100:08:010:0007, що розташована в АДРЕСА_1 та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; земельну ділянку, площею 0,0736 га, кадастровий номер 3225510100:08:010:0008, що розташована в АДРЕСА_1 та призначена для ведення особистого селянського господарства. За ОСОБА_3 визнається право власності на 1/2 частину майна, на яке мав право ОСОБА_4 , а саме: на квартиру АДРЕСА_3 ; земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3225510100:08:010:0007, що розташована в АДРЕСА_1 , та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; земельну ділянку, площею 0,0736 га, кадастровий номер 3225510100:08:010:0008, що розташована в АДРЕСА_1 , та призначена для ведення особистого селянського господарства. Сторони домовилися, що загальна вартість 1/2 частини вищезазначеного майна, на яке має право ОСОБА_4 , становить 150 000,00 гривень. Сторони підтверджують повний розрахунок за 1/2 частину вищезазначеного майна, на яке має право ОСОБА_4 . Оскільки на час ухвалення даного судового рішення позивач ОСОБА_1 перебував у сімейних відносинах з ОСОБА_3 , то він, маючи фінансову можливість, шляхом численних переговорів з колишнім чоловіком відповідача - ОСОБА_4 , домовився про продаж йому - ОСОБА_1 1/2 частини житлового будинку з господарськими приміщеннями та спорудами, а також 1/2 частини земельних ділянок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належали колишньому чоловіку відповідача після поділу майна подружжя на підставі судового рішення. Тому позивач у присутності свідків передав ОСОБА_4 відповідну суму коштів у вільно конвертованій валюті (доларах США), яка відповідала 150 000,00 гривень, що й стало підставою для укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мирової угоди, за якою ОСОБА_3 набула право власності на зазначене майно. Після набрання цим рішенням законної сили, позивач почав переобладнувати житло з двоквартирного житлового приміщення в одноквартирне, зокрема, виконав ряд будівельних робіт з повернення житлового приміщення у стан, який існував до його поділу на дві квартири, та здійснив утеплення та капітальний ремонт житла з добудовою та облаштуванням додаткових приміщень у будинку, ремонтом господарських будівель та споруд. Тому вважає, що позиція позивача ґрунтується не лише на показах свідків, а й доводиться письмовими доказами, які суд першої інстанції не прийняв, а тому ухвалив незаконне рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_1 .
Із довідки про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи № 99765249 від 26 вересня 2023 року, вбачається, що ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_4 , з 08 лютого 2011 року по дату видачі довідки.
Із довідки з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 27 вересня 2023 року, вбачається, що право власності на житловий будинок, господарські будівлі та споруди, об'єкт житлової нерухомості, загальна площа: 68,4 кв.м., житлова площа: 35,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 02 вересня 2015 року (розмір частки 1).
Право власності на земельну ділянку 3225510100:08:010:0008, площею 0,0736 га, призначеної для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 19 квітня 2013 року (розмір частки 1).
Право власності на земельну ділянку 3225510100:08:010:0007, площею 0,1 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 19 квітня 2013 року (розмір частки 1).
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 03 квітня 2013 року у справі № 382/427/13-ц позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання дійсним договір іпотеки та визнання права власності, задоволено. Визнано дійсним договір іпотеки, який був укладений 26 березня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 одночасно з укладенням договору позики з додатком шляхом викладення обох договорів в одному документі. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 , земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий № 3225510100:08:010:0007, що розташована в АДРЕСА_1 , призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, земельну ділянку, площею 0,0736 га, кадастровий № 3225510100:08:010:0008, що розташована в АДРЕСА_1 , призначена для ведення особистого селянського господарства.
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року у справі № 382/329/15-ц розірвано шлюб, зареєстрований між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 30 серпня 2005 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Яготинського районного управління юстиції Київської області, актовий запис № 112.
Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 11 грудня 2015 року у справі № 382/1818/15-ц визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , відповідно до якої: Сторони визнають той факт, що квартира АДРЕСА_3 , є спільним майном подружжя. Сторони дійшли згоди щодо розподілу квартири АДРЕСА_3 , відповідно до першого варіанту розподілу, який визначено у експертизі. За ОСОБА_3 визнається право власності на наступні приміщення у квартирі АДРЕСА_3 : коридор 1-1, площею 12,90 кв.м. вартістю 80 899,00 грн.; кухню 1-2, площею 12,20 кв.м. вартістю 14 251,00 грн.; ванну 1-6, площею 4,3 кв.м. вартістю 26 966,00 грн.; убиральню 1-7, площею 3,6 кв.м. вартістю22576 грн.; всього по будинку - по площі 33,0 кв.м. та по вартості на суму 144 692,00 грн. З господарських будівель та споруд: 44/100 сараю "Г", вартістю 5 437,00 грн.; погріб з шийкою "Д", вартістю 6 371,00 грн.; 67/100 огорожі №3, вартістю 13 184,00 грн.; ворота № 4,вартістю 7 448,00 грн.; каналізаційну яму № 6, вартістю 8 711,00 грн.; вимощення № І, вартістю 6 190,00 грн. Всього по домоволодінню на суму 192 033,00 грн. Виділена частина складає 69/100. За ОСОБА_4 визнається право власності на наступні приміщення у квартирі АДРЕСА_3 : житлову кімнату 1-3, площею 15,3 кв.м., вартістю 28 218,00 грн.; житлову кімнату 1-4, площею 9,7 кв.м., вартістю17 890,00 грн.; житлову кімнату 1-5, площею 10,4 кв.м., вартістю 19 182,00 грн. Всього по будинку по площі 35,4 кв.м. на суму 65 290,00 грн. З господарських будівель та споруд: 56/100 сараю "Г", вартістю 6 919,00 грн.; 33/100 огорожі № 3, вартістю 6 493,00 грн.; убиральня "Е", вартістю 6 353,00 грн. За ОСОБА_3 визнається право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_1 : площею 278 кв.м, яка обмежена лініями розподілу, які проходять по точках 2-3-3-14-15-16-17-18-19-20-21-2, площею 222 кв.м., яка обмежена лініями розподілу, які проходять по точках 10-11-12-13-22-10, що в сумі становить 500 кв.м. та призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. За ОСОБА_3 визнається право власності на земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_1 , та призначена для ведення особистого селянського господарства площею 368 кв.м., яка обмежена лініями розподілу, які проходять по точках 1-23-24-15-14-13-1. За ОСОБА_4 визнається право власності на земельну ділянку, площею 500 м.кв., яка обмежена лініями розподілу, які проходять по точках 14-15-16-17-18-19-20-21-2-1-22-10-9-8-7-6-5-14, що розташована по АДРЕСА_1 та призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. За ОСОБА_4 визнається право власності на земельну ділянку площею 368 кв.м. яка обмежена лініями розподілу, які проходять по точках 23-24-16-17-23, що розташована по АДРЕСА_1 та призначена для ведення особистого селянського господарства.
Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 20 квітня 2018 року у справі № 382/1628/17 визнано мирову угоду, укладену між сторонами по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та земельною ділянкою, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна в натурі, згідно умов якої: ОСОБА_4 відмовляється від позову про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, заявленого ним до ОСОБА_3 . ОСОБА_4 визнає припиненим своє право на 1/2 частину наступного майна: квартиру АДРЕСА_3 ; земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3225510100:08:010:0007, що розташована в АДРЕСА_1 та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; земельну ділянку площею 0,0736 га, кадастровий номер 3225510100:08:010:0008, що розташована в АДРЕСА_1 та призначена для ведення особистого селянського господарства. За ОСОБА_3 визнається право власності на 1/2 частину майна, на яке мав право ОСОБА_4 , а саме: на квартиру АДРЕСА_3 ; земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий № 3225510100:08:010:0007, що розташована в АДРЕСА_1 та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; земельну ділянку площею 0,0736 га, кадастровий № 3225510100:08:010:0008, що розташована в АДРЕСА_1 та призначена для ведення особистого селянського господарства. Сторони домовилися, що загальна вартість 1/2 частини вищезазначеного майна, на яке має право ОСОБА_4 , становить 150 000,00 гривень. Сторони підтверджують повний розрахунок за 1/2 частину вищезазначеного майна, на яке має право ОСОБА_4 . Судові витрати сторони домовилися розподілити у відповідності фактично понесених витрат кожною стороною при судовому розгляді.
Із копії технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , вбачається, даний технічний паспорт був розроблений ФОП ОСОБА_7 19 лютого 2024 року на замовлення ОСОБА_1 .
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу задоволенню не підлягають, оскільки факту спільного постійного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами саме подружніх взаємних прав та обов'язків, а також інших письмових доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних саме подружжю, не надано. Встановивши, що позивач не довів факту проживання із ОСОБА_3 однієї сім'єю без реєстрації шлюбу у період з вересня 2015 року по жовтень 2021 року, суд дійшов висновку про відмову у позові в частині визнання спільною сумісною власністю сторін об'єктів нерухомого майна, визнання за позивачем права власності на частину нерухомого майна, тому що позивач не довів поширення на спірне майно правового режиму спільного сумісного майна.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках.
Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Разом із тим нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено висновок, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Для того, щоб визначити джерело придбання спірного нерухомого майна, необхідно встановити не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, але й участь у його придбанні шляхом формування спільного бюджету та ведення спільного господарства, а також виключити можливість залучення особистих коштів будь-кого з них.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03 січня 2025 року у справі № 567/93/23 (провадження № 61-13925св24).
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2025 року в справі № 361/5996/19, від 18 грудня 2024 року в справі № 185/11061/21, від 18 жовтня 2023 року в справі № 201/11673/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
На підтвердження обставин проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу за період з жовтня 2015 року до жовтня 2021 року позивач надав суду лише копію довідки про задеклароване/зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 та копію технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, даний технічний паспорт був розроблений ФОП ОСОБА_7 19 лютого 2024 року на замовлення ОСОБА_1 , тобто вже поза межами періоду, за який просить позивач встановити факт проживання позивача з відповідачем.
Також апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції що, довідка з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 27.09.2023 року, підтверджує тільки те, що право власності на житловий будинок, господарські будівлі та споруди, об'єкт житлової нерухомості, загальна площа: 68,4 кв.м., житлова площа: 35,4 кв.м.; земельну ділянку 3225510100:08:010:0008, площею 0,0736 га, призначеної для ведення особистого селянського господарства; на земельну ділянку 3225510100:08:010:0007, площею 0,1 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 (розмір частки 1), та не є належним доказом, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Колегія суддів погоджується, що із наданих суду письмових доказів не можна беззаперечно встановити, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю в зазначений позивачем період, оскільки суду не надано документальних підтверджень придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі, доказів реєстрації місця проживання за однією адресою, доказів участі в утриманні майна один одного тощо.
На підставі наявних у матеріалах справи доказів, заслухавши пояснення сторін та покази свідків, суд першої інстанції встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були певні відносини, але вони не були такими, що притаманні чоловіку і жінці як подружжю.
Отже, суд першої інстанції, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт його спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки з відповідачем, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов'язків, та інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, у зазначений у позові період часу.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не належним чином досліджені пояснення свідків є необґрунтованими, оскільки покази свідків, наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відносин, що притаманні подружжю у спірний період не доводять, у зв'язку з тим, що переважно зводяться до констатації факту перебування у близьких стосунках й періодичного спільного проживання.
Зважаючи на вищевикладене, й враховуючи, що самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки (аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.02.2018 у справі № 129/2115/15-ц та від 22.04.2021 у справі № 707/2882/19) колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги у цій частині.
Заявляючи вимоги про визнання права власності на спірне майно з підстав його часткової належності йому, як чоловікові, який проживав однією сім'єю з відповідачем без реєстрації шлюбу, позивач не звернув уваги, що шлюб між відповідачем та її колишнім чоловіком ОСОБА_4 був розірваний 28 квітня 2015 року.
Відповідач набула право власності на спірні земельні ділянки до моменту початку спільного проживання з позивачем, який як вказує останній розпочався в жовтні 2015 року. Зазначене підтверджується наданим суду витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 вересня 2023 року.
Також з матеріалів справи вбачається, що право власності на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач набула за судовими рішенням в порядку поділу спільного майна подружжя, яке набуто відповідачем та її колишнім чоловіком ОСОБА_4 за час їх шлюбу, тобто до квітня 2015 року.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав до визнання права власності на частину майна відповідача за позивачем, який, згідно з його ж доводами розпочав спільне проживання з ОСОБА_3 лише з жовтня 2015 року.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку.
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції, правильно застосував наведені вище норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов'язаний довести обставини, на які посилався на підтвердження позову, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту спільного проживання однією сім'єю сторін без реєстрації шлюбу та набуття сторонами у спірний період у власність спірного нерухомого майна під час ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, внаслідок спільної праці або за спільні кошти, та з цих підстав правильно відмовив у позові.
Колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого відсутня необхідність повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 12 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення складено 24 липня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.