справа № 758/15620/23 головуючий у суді І інстанції Захарчук С.С.
провадження № 22-ц/824/11131/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
23 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Захарчук С.С. в місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про визнання дій та бездіяльності незаконними, зобов'язання вчинити дії, скасування заборгованості, -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом в якому просила:
- визнати дії Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» з нарахування та пред'явлення їй для оплати неналежно розрахованої вартості об'єму спожитої теплової енергії по квартирі АДРЕСА_1 на суму 13 303,69 грн. станом на 01 грудня 2023 року такими, що порушують права позивача як споживача комунальних послуг;
- скасувати заборгованість в сумі 13 303,69 грн. нарахованої відповідачем, зазначену в рахунку повідомленні станом на 01 грудня 2023 року, як таку що не відповідає фактичній вартості та об'ємам спожитого позивачем тепла та порушує права споживача комунальних послуг;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок станом на 01 грудня 2023 року вартості наданих послуг з теплової енергії по квартирі АДРЕСА_1 , з урахуванням постанови Апеляційного суду м. Києва від 03 жовтня 2023 року у цивільні справі № 758/11658/21;
- визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо не отримання з 2021 року доступу до вузлів комерційного обліку тепла для обслуговування, поновлення їх роботи та зняття показників об'ємів спожитої тепла енергії в будинку по АДРЕСА_2 ;
- зобов'язати відповідача отримати доступ до вузлів комерційного обліку теплової енергії будинку АДРЕСА_2 та поновити їх роботу шляхом здійснення належного обслуговування, ремонту або заміни непрацюючого вузла комерційного обліку на аналогічний та поставити його на облік на протязі 5 днів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . У КП «Київтеплоенерго» у неї відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Відповідачем 01 грудня 2023 року у рахунку про сплату житлово-комунальних послуг були вказані недостовірні відомості про загальну суму до сплати та про суму заборгованості за спожиті комунальні послуги. У рахунку - повідомленні станом на 01 грудня 2023 року споживачу зазначено до сплати ТО (ЦО) Загально будинкові потреби (МЗК ФСО) - нараховано за 11 місяць 2023 року оплату в сумі 1 375,81 грн., заборгованість в сумі 11 927,88 грн., загальну суму до сплати - 13 303,69 грн. Також, у рахунку зазначено, що спожито мешканцями згідно з показаннями будинкового/будинкових вузлів комерційного обліку - 102,9495 Гкал. В тому числі на загальнобудинкові потреби - 20,5899 Гкал (за період з 01.11.2023 по 30.11.2023). Опалювальна площа будинку/будинків/вводу - 6325,7 кв.м. Спожито мешканцями, згідно з показаннями вузла комерційного обліку обсяг гарячої води 170,208 куб.м. у період з 01 листопада 2023 року по 30 листопада 2023 року. Нараховані суми 1 375,81 грн., сума боргу 11 927,88 грн. та загальна сума нарахована до сплати -13 303,69 грн. в рахунку-повідомленні станом на 01 грудня 2023 року обраховані невірно, не відповідають фактичній вартості та кількості спожитих комунальних послуг з опалення отриманих станом на 01 грудня 2023 року споживачем ОСОБА_1 по квартирі АДРЕСА_1 , підлягають скасуванню та перерахунку як неналежні. У рахунку - повідомленні станом на 01 грудня 2023 року, відповідач використав у розрахунках за опалення недостовірний розмір опалювальної площі будинку - 6325,7 кв.м., що в свою чергу вплинуло на механізм визначення вартості послуги опалення будинку, зокрема, для неї. Недостовірність зазначеної в рахунку-повідомленні опалювальної площі будинку встановлено постановою Апеляційного суду м. Києва від 03 жовтня 2023 року у цивільні справі № 758/11658/21, яка набрала законної сили, а тому рахунок - повідомлення станом на 01 грудня 2023 року підлягає скасуванню та перерахунку як неналежний та такий, що порушує права споживача послуг. У рахунку-повідомленні станом на 01 грудня 2023 року зазначено «Спожито мешканцями згідно з показаннями будинкового/будинкових вузлів комерційного обліку -102,9495 Гкал.» та «Спожито мешканцями, згідно з показаннями вузла комерційного обліку обсяг гарячої води 170,208 куб.м. у період з 01.11.2023 по 30.11.2023». Зазначена в рахунку-повідомленні інформація про зняття показань з будинкового лічильника - вузла комерційного обліку теплової енергії також є неправдивою, недостовірною та такою, що не відповідає фактичним показникам вузла комерційного обліку. Відповідач не має фізичної можливості щомісячно знімати показники з вузла комерційного обліку теплової енергії для обрахунку вартості за теплову енергію спожитої будинком, так як з 2021 року по теперішній час обслуговуюча компанія КП «Житло-Сервіс» не надає доступу працівникам КП «Київтеплоенерго» до приміщення де знаходяться вузли комерційного обліку теплової енергії будинку АДРЕСА_2 . Зазначене підтверджується листами КП «Київтеплоенерго (структурний підрозділ Енергозбут) від 03.06.22 № 2/3-78 та 03.04.2023 № 3/3-69) до Подільської районної у м. Києві держаної адміністрації, також про відсутність доступу та відсутність можливості знімати показники, обслуговувати та ремонтувати вузол комерційного обліку теплової енергії повідомлялось споживачу у відповіді КП «Київтеплоенерго» № Ел 3/30/9166/30 від 23 березня 2023 року, де зазначено, що в період опалювального сезону 2021/2022, 2022/2023 відповідача жодного разу не допущено для зняття показників з вузла комерційного обліку. Крім цього, згідно відповіді КП «Київтеплоенрего» Ел.3/30/23/39353/30- Вих. від 13 листопада 2023 року зазначено, що вузли комерційного обліку теплової енергії зав. № 992819 для діапазону квартир з 35-144 та 150-151; другий ввід - вузол комерційно обліку теплової енергії зав. № 68851167 для діапазону квартир з 1-34 та 145-149 знаходяться в неробочому стані, тому облік теплової енергії в будинку здійснюється розрахунково з урахуванням середнього споживання теплової енергії за показання будинкового теплолічильника протягом попереднього опалювального періоду. Враховуючи, що станом на 13 листопада 2023 року вузли комерційного обліку не працюють, посилання відповідача в рахунку-повідомленні станом на 01 грудня 2023 року на показники загальнобудинкового лічильника, недостовірні та такі, що не відповідають фактичному об'єму теплової енергії спожитої у листопаді 2023 року споживачами будинку.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11 лютого 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини, що зазначені нею у позовній заяві.
У відзиві на апеляційну скаргу КП «Київтеплоенерго вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_1 та є споживачем житлово-комунальних послуг, які надає КП «Київтеплоенерго».
Відповідно до рахунку-повідомлення станом на 01 грудня 2023 року заборгованість позивача за спожиту теплову енергію становить 13 303,69 грн.
У вказаному рахунку зазначено, що мешканцями згідно з показаннями будинкового/будинкових вузлів комерційного обліку спожито 102,9495 Гкал в тому числі на загальнобудинкові потреби 20,5899 Гкал за період з 01 листопада 2023 року по 30 листопада 2023 року опалювальна площа будинку/будинків/вводу: 6325,7 кв.м.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що доказів на підтвердження позовних вимог про те, що дії КП «Київтеплоенерго» з нарахування та пред'явлення ОСОБА_1 для оплати неналежно розрахованої вартості об'єму спожитої теплової енергії по квартирі АДРЕСА_1 на суму 13 303,69 грн. станом на 01 грудня 2023 року порушують її права як споживача комунальних послуг, останньою суду не надано. Заявляючи вимогу про зобов'язання КП «Київтеплоенерго» провести перерахунок з урахуванням постанови Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у цивільні справі № 758/11658/21 позивач у позові не наводить правових підстав на обґрунтування зазначеної вимоги. Ураховуючи характер правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем у справі, позовна вимога про скасування заборгованості за спожиту теплову енергію не є належним способом захисту порушеного права позивача, не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому задоволенню не підлягає, оскільки доказів того, що обов'язком КП «Київтеплоенерго» є отримання з доступу до вузлів комерційного обліку тепла для обслуговування, поновлення їх роботи, позивачем не надано, правових підстав для задоволення позову в цій частині немає.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вказувала, зокрема, на те, що відповідачем 01 грудня 2023 року у рахунку про сплату були вказані недостовірні відомості про загальну суму до сплати та про суму заборгованості за спожиті комунальні послуги. При цьому, просила врахувати постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 758/11658/21.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», у разі виходу з ладу або втрати вузла комерційного обліку, зазначеного в частині першій цієї статті, до відновлення його роботи або заміни комерційний облік здійснюється розрахунково відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, з урахуванням середнього споживання: теплової енергії - протягом попереднього опалювального періоду.
У даній справі встановлено, що будинок по АДРЕСА_2 (індивідуальні теплові пункти), від вбудованих індивідуальних теплових пунктів (ІТП-2 шт.) в яких розташовано тепломеханічне обладнання ЦО та ЕВП (гарячого водопостачання води).
У статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначено, що у будівлях, зазначених у частинах другій і третій статті 4 цього Закону, обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляється між усіма споживачами з урахуванням показань вузлів розподільного обліку, приладів - розподілювачів теплової енергії відповідно до частин другої - четвертої цієї статті. Разом з цим передбачено, що розподіл між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг здійснюється відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.
Галузевими комунальними нормами України (ГКН 04.07.000-2005) надано визначення місць загального користування: приміщення загального користування (МЗК) житлового будинку - це сходові клітини, ліфтові шахти, вестибюлі, коридори, підвали тощо. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення і гарячого водопостачання (ЦО і ГВП) належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку і є його невід'ємною частиною. Адже за рахунок тепловиділень від розподільчих трубопроводів, які розташовані в місцях загального користування будинку, створюються сприятливі умови для нормального функціонування мереж водопостачання, водовідведення та інших комунікацій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 затверджені Правила надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - Правила).
Відповідно до пункту 13 Правил, надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
В пункті 24 Правил передбачено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу. Визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», - за розрахунковим або середнім обсягом споживання) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі ведення обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені) від системи (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води. Якщо проектом на будівлю/будинок було передбачено встановлення приладів опалення у місцях загального користування та допоміжних приміщеннях, але вони були демонтовані, то для забезпечення нормативної температури у цих приміщеннях такі прилади опалення повинні бути відновлені виконавцем послуг з управління багатоквартирним будинком (п. 24 Правил).
Розподіл обсягів спожитої у будівлі послуги здійснює виконавець або визначена власником (співвласниками) будівлі інша особа, що здійснює розподіл обсягів послуги відповідно до обраної моделі договірних відносин (п. 27 Правил).
Відповідно до пункту 38 Правил, споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).
Таким чином, співвласники квартир у багатоквартирному будинку повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
За приписами частини 2 статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку. Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія (пункти 5, 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
В силу положень частини 2 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» кожний співвласник несе зобов'язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.
Отже, співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 311/3489/18.
Доказів на підтвердження позовних вимог про те, що дії КП «Київтеплоенерго» з нарахування та пред'явлення ОСОБА_1 для оплати неналежно розрахованої вартості об'єму спожитої теплової енергії по квартирі АДРЕСА_1 на суму 13 303,69 грн. станом на 01 грудня 2023 року позивачем не надано.
Отже, встановивши правильно правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22 листопада 2018 року була затверджена Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, яка встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.
У абзаці 4 пункту 2 розділу 1 Методики зазначено, що загальнобудинкові потреби на опалення - це витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення. Місця загального користування (далі - МЗК) - загальнодоступні місця у будівлі/будинку (вестибюль, загальний коридор, сходова клітка, загальні кухні, спільні душові та санвузли, загальні пральні, передпокій квартири тощо), окрім допоміжних приміщень;
Згідно з пунктом 2.1.4 Методики загальна кількість теплової енергії на опалення місць загального користування складається з двох показників, які підсумовуються між собою, а саме: з кількості теплової енергії на опалення кожного окремого приміщення місць загального користування та утрат теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними у підвалі або на горищі. При ненаданні послуги з опалення місць загального користування залишається друга частина формули, згідно якої здійснюється нарахування за втрати теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними в підвалі або на горищі. Тобто, якщо один з показників дорівнює нулю, то нарахована платня складається з другого показника.
Згідно абзацу 2 пункту 3 розділу 1 Методики розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.
Відповідно до розділу ІІІ Методики розподілу передбачено, що обсяг теплової енергії, витрачений на опалення місць загального користування (МЗК) та допоміжних приміщень будівлі, визначається як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі: одноповерхова будівля - 20%; двоповерхова - 18%; триповерхова - 16%; чотириповерхова - 14%; п'ятиповерхова - 12%; шестиповерхова та вище -10%.
Споживачі, власники житлових/нежитлових приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення, проводять оплату: за обсяг теплової енергії витраченої на загальнобудинкові потреби протягом опалювального сезону, за абонентське обслуговування, що нараховується щомісячно протягом року, з наявністю будинкового вузла комерційного обліку теплової енергії.
Таким чином, обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньо будинкової системи опалення приймається як частка від загального обсягу теплової енергії, спожитої на опалення будівлі при подачі теплоносія в опалювальні приміщення від центрального теплового пункту теплорегулюючої/когенераційної установки. Законодавство не передбачає залежності від наявності приладів опалення у місцях загального користування для здійснення розподілу теплової енергії на такі місця.
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові № 357/4664/15-ц від 20 листопада 2019 року.
З наведених положень вбачається, що позивач, як споживачка послуг, які надаються КП «Київтеплоенерго», будучи власницею квартири у багатоквартирному будинку зобов'язана оплачувати послуги не лише з опалення належного їй майна, а й брати участь у витратах на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку.
Апеляційний суд не бере до уваги доводи позивача, які полягають у тому, що суд першої інстанції не надав оцінки щодо необхідності розмежування опалювальних приміщень у спірному багатоквартирному будинку, оскільки суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні надав оцінку доводам позивача у цій частині.
При цьому, зазначення загальної опалювальної площі у спірному багатоквартирному будинку до якої відноситься опалювальна площа житлових приміщень та опалювальна площа вбудованих нежитлових в рахунках-повідомленнях на оплату наданих послуг, не свідчить про покладення обов'язку із сплати спожитої комунальної послуги лише на власників квартир, оскільки вказані рахунки також направляються на адреси власників нежитлових приміщень, які також сплачують вартість спожитих комунальних послуг.
Відповідно до рахунку - повідомлення станом на 01 грудня 2023 року заборгованість позивача за спожиту теплову енергію становить 13 303,69 грн.
Судом встановлено, що за період з грудня 2020 року по грудень 2023 року опалювальна площа будинку позивача збільшилася з 6313,2 м2 до 6325,7 м2, і різниця дійсно складає 12,5 м2. Різниця 12,5 м2 пояснюється наданням мешканцями будинку уточненої інформації щодо опалювальної площі їх квартир при відкритті і переведенні нових особових рахунків для нарахування плати за послуги постачання теплової енергії, централізованого опалення та гарячого водопостачання власниками квартир. Так, з грудня 2020 по грудень 2023 за уточненою інформацією споживачів (власників квартир) зміна опалювальної площі відбулася у квартирах НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 . Так, в квартирі НОМЕР_2 опалювальна площа складала 49,9 м2, а стала 54,4 м2, отже площа збільшилася на 4,5 м2. В квартирі НОМЕР_3 була опалювальна площа складала 50,8 м2 а стала 50,0 м2, отже площа зменшилася на 0,8 м2. В квартирі НОМЕР_4 була опалювальна площа складала 50,2 м2, а стала 59,1 м2, отже площа зменшилася на 8,9 м2. В квартирі НОМЕР_5 була опалювальна площа складала 66,0 м2, а стала 65,9 м2, отже площа зменшилася на 0,1 м2. З розрахунку вбачається, що 4,5 м2 - 0,8 м2 + 8,9 м2 - 0,1 м2 = 12,5 м2 6313,2 м2 + 12,5 м2 = 6325,7 м2. Зазначене підтверджується заявами власників з експлікаціями з технічного паспорту квартир.
Отже, станом на грудень 2023 року опалювальна площа будинку позивача складала - 6325,7 м2.
Посилання позивача на постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у цивільні справі № 758/11658/21, якою було зобов'язано КП «Київтеплоенерго» здійснити перерахунок вартості послуги з централізованого опалення, нарахованої за листопад 2020 року, фактично зводяться до оскарження дій КП «Київтеплоенерго», щодо не виконання судового рішення.
При цьому, я вірно встановлено судом першої інстанції, заявляючи вимогу про зобов'язання КП «Київтеплоенерго» провести перерахунок станом на 01 грудня 2023 року з урахуванням постанови Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у цивільні справі № 758/11658/21 позивач у позові не наводить правових підстав на обґрунтування зазначеної вимоги.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що у справі № 758/11658/21 позивач оспорював нарахування житлово-комунальних послуг за листопад 2020 року, у даній справі позивач оспорює нарахування за спожиті нею комунальні послуги у рахунку - повідомленні станом на 01 грудня 2023 року, а тому обставини щодо нарахування позивачу плати за спожиту теплову енергію станом на 01 грудня 2023 року підлягають доказуванню.
Щодо позовних вимог про скасування заборгованості в сумі 13 303,69 грн. нарахованої відповідачем, зазначену в рахунку повідомленні станом на 01 грудня 2023 року, як таку що не відповідає фактичній вартості та об'ємам спожитого позивачем тепла та порушує права споживача комунальних послуг, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Згідно зі статтею 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до частин першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Аналіз частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта.
Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту скасування заборгованості за централізоване опалення, без вирішення питання про цивільно-правові наслідки вчинення таких дій.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 462/5889/16-ц (провадження № 61-909св17), оспорювання правильності нарахування розміру плати за певні види житлово-комунальних послуг (заборгованості за такими), що є різновидом претензії, - чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений, споживачі вправі у випадку пред'явлення до них вимог про стягнення таких нарахувань заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про скасування заборгованості за спожиту теплову енергію не є належним способом захисту порушеного права позивача, не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Щодо позовних вимог про визнання незаконною бездіяльність відповідача щодо не отримання з 2021 року доступу до вузлів комерційного обліку тепла для обслуговування, поновлення їх роботи та зняття показників об'ємів спожитої тепла енергії в будинку по АДРЕСА_2 та зобов'язання відповідача отримати доступ до вузлів комерційного обліку теплової енергії будинку АДРЕСА_2 та поновити їх роботу шляхом здійснення належного обслуговування, ремонту або заміни непрацюючого вузла комерційного обліку на аналогічний та поставити його на облік на протязі 5 днів.
За правилами ч. 2 ст. 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», зняття показань вузлів розподільного обліку, а також приладів - розподілювачів теплової енергії здійснюється споживачами, якщо інше не передбачено договором.
Відповідно до абз.1,2 ч.1 ст.17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства.
Відповідно п.п.2.3.7 та 2.8.2 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 №76, виконавці послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій здійснюють технічне обслуговування внутрішньо будинкових систем тепло-, водопостачання, водовідведення і зливової каналізації. Під час підготовки житлового фонду до експлуатації у зимовий період саме зазначеними виконавцями житлово-комунальних послуг повинно виконуватися усунення несправностей внутрішніх систем тепло-, водо- та електропостачання й установок із газовими нагрівачами.
Відповідно до ч.1 ст.76, ч.1 ст.81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Верховний Суд у свої постановах зауважує, що пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Встановлено, що будинок, в якому проживає позивач і одержує послуги, обладнаний двома ІТП (індивідуальні теплові пункти), від вбудованих індивідуальних теплових пунктів (ІТП-2 шт.) по АДРЕСА_3, в яких розташовано тепломеханічне обладнання ЦО та ЕВП (гарячого водопостачання води). Тепломеханічне обладнання обох ІТП не перебуває в господарському володінні та технічному обслуговуванні КП «Київтеплоенерго» згідно схем балансового розмежування. Вищезазначені ІТП перебувають в господарському володінні та технічному обслуговуванні в комунальному підприємстві з експлуатації і ремонту житлового фонду КП «Житло-Сервіс».
Таким чином, встановивши, що позивач не надала доказів на підтвердження того, що обов'язком КП «Київтеплоенерго» є отримання доступу до вузлів комерційного обліку тепла для обслуговування, поновлення їх роботи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення її прав, як споживача, саме з боку КП «Київтеплоенерго», а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин та вірно дійшов висновку про відсутність порушення відповідачем прав та інтересів позивача, з чим повністю погоджується і колегія суддів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доводи, на які посилається позивач, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції було дотримано норми матеріального та процесуального права.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.
Колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого відсутня необхідність повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення складено 24 липня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.