Справа №589/471/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-сс/816/220/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - продовження строків тримання під вартою
Іменем України
22 липня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 589/471/25 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 21.03.2025 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді та застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді домашнього арешту, оскільки відсутні докази існування ризиків, яким неможливо було б запобігти шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, всі речові та інші докази зафіксовані в матеріалах провадження, а свідки допитані. ОСОБА_7 має постійне місце проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
20.03.2025 до слідчого судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з клопотанням про продовження запобіжного заходу звернулась прокурор Шосткинської окружної прокуратури ОСОБА_8 , яке обгрунтувала тим, що в провадженні Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області перебувало кримінальне провадження № 12025200490000113 від 25.01.2025 відносно ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК, а 20.03.2025 обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 був скерований до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області.
Зважаючи на те, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою під час досудового розслідування, не зменшились, а строк дії попереднього запобіжного заходу закінчується до проведення підготовчого судового засідання, тому з метою запобігання спробам обвинуваченого переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у даному провадженні та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, прокурор просила продовжити ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 21.03.2025 вказане клопотання прокурора задоволене і ОСОБА_7 продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою. Своє рішення слідча суддя суду першої інстанції умотивувала тим, що стороною обвинувачення доведено існування ризиків, які на час розгляду клопотання не зменшились, запобігти яким можливо лише шляхом застосування найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду, учасники кримінального провадження в судове засідання не з'явились, від прокурора ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 надійшли письмові заяви про розгляд провадження у їх відсутність, а від обвинуваченого ОСОБА_7 будь-яких клопотань, в тому числі і про його безпосередню участь в судовому засіданні в порядку ч. 4 ст. 422-1 КПК, до суду апеляційної інстанції не надходили, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність сторін провадження, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого рішення слідчого судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Так, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК). При цьому обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора (ч. 4 ст. 176 КПК).
Слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, і зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у ч. 3 ст. 199 КПК, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою. У разі закінчення строку запобіжного заходу до проведення підготовчого судового засідання прокурор не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу може подати клопотання про його продовження і розгляд такого клопотання здійснюється слідчим суддею за правилами ст. 199 КПК (ч. 4-6 ст. 199 КПК).
Згідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
При вирішенні питання про продовження (обрання) запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію обвинуваченого; 7) майновий стан обвинуваченого; 8) наявність судимостей у обвинуваченого; 9) дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Відповідно ч. 1 ст. 194 КПК, під час розгляду клопотання про продовження (застосування) запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Задовольнивши клопотання прокурора та ухваливши рішення щодо продовження строку тримання під вартою, слідча суддя суду першої інстанції дійшла обґрунтованого висновку про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, а не застосування будь-якого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, оскільки при вирішенні зазначеного питання у повній мірі дотримані вимоги ст. 176, 177, 183, 194, 197 і 199 КПК, а саме з'ясовані і досліджені всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зокрема те, що ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, які на час розгляду клопотання не зменшились, а також неможливість запобігти наявним ризикам без застосування найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Необхідно зауважити, що ОСОБА_11 за своїм процесуальним статусом на час розгляду клопотання є обвинуваченим у кримінальному провадженні (обвинувальний акт стосовно нього направлений до суду), тому обґрунтованість пред'явленого йому обвинувачення за ч. 1 ст. 115 КК може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку чи іншого судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, а тому колегія суддів не уповноважена надавати на цій стадії кримінального процесу оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність наявних у справі доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування стороною обвинувачення того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності передбачених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків та необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду справи по суті.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству, а висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на це, урахування тяжкості кримінального правопорушення має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності ОСОБА_7 та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності його поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що він може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, так як «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому дійсно сама лише «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
Слідча суддя суду першої інстанції дійшла цілком правильного рішення, що ОСОБА_7 може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпечності цього кримінального правопорушення, конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого, а ризик втечі має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, дійсно має місце і реально існує.
Є таким, що не зменшився з часом та продовжує існувати й ризик впливу на свідків у кримінальному провадженні, враховуючи стадію судового провадження і встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальній справі, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання свідків отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду вже на стадії судового розгляду показання свідків отримуються усно шляхом їх безпосереднього допиту в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК), тому доводи захисника про те, що вказані свідки вже допитані, їх показання зафіксовані в матеріалах кримінального провадження не заслуговують на увагу.
Слідча суддя суду першої інстанції також врахувала, що ОСОБА_7 може перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, виклавши в ухвалі відповідні мотиви свого рішення, тому колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, а тому приходить до переконання, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою не забезпечить запобігання встановленим слідчою суддею ризикам, що є виправданим та необхідним елементом з огляду на інші обставини провадження і визначає потребу в триманні ОСОБА_7 під вартою.
Доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків на увагу не заслуговують, оскільки суперечать фактичним обставинам кримінального провадження. При цьому підлягає врахуванню той факт, що при вирішенні питання про продовження (застосування) дії запобіжного заходу дається оцінка сукупності усіх обставин щодо можливості вчинення обвинуваченим певних дій, а не установленого факту конкретного їх вчинення.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про наявність у ОСОБА_7 постійного місця проживання і відсутності попередніх судимостей, то вони хоч і мають місце, але не є тими безумовними обставинами, що унеможливлюють тримання особи під вартою, і повинні ураховуватися в сукупності з усіма іншими фактичними обставинами провадження, а також приписами кримінального процесуального закону, що регламентують це питання. При цьому, вирішуючи питання про законність і обґрунтованість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , колегія суддів враховує і наявність об'єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи.
Колегією суддів не встановлено істотних порушень положень КПК при розгляді слідчою суддею суду першої інстанції питання щодо продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали (п. 3 ч. 1 ст. 409, ст. 412 КПК).
Зважаючи на викладене, рішення слідчого судді є законним, обґрунтованим і умотивованим, оскільки постановлене згідно норм матеріального права з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК та ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та об'єктивно оціненими судом, в порядку та в межах, передбачених на даній стадії кримінального провадження, у зв'язку з чим приходить висновку про залишення рішення слідчого судді без змін, а поданої апеляційної скарги - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 21.03.2025 відносно ОСОБА_12 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_13 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4