24 липня 2025 року м.Суми
Справа №950/936/24
Номер провадження 22-ц/816/652/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 19 серпня 2024 року у складі судді Бакланова Р.В., ухвалене в м. Лебедин Сумської області, повне рішення складено 23 серпня 2024 року,
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків,
У березні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника за довіреністю - ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом.
Свої вимоги мотивувала тим, що вона є власницею автомобіля ВАЗ 21091, 1992 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 . 15 червня 2012 року нотаріус Лебединського міського нотаріального округу Фурдилов Ю.В. посвідчив довіреність, якою позивач надала право користування зазначеним автомобілем ОСОБА_2 . Передача відповідачу автомобіля разом із ключами та свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу здійснював її колишній чоловік ОСОБА_4 . Строк дії довіреності закінчився 15 червня 2022 року і відповідно відповідач втратив право на керування і володіння належним їй транспортним засобом, який він відмовляється повернути їй, ігноруючи її неодноразові усні та письмові вимоги.
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 28 липня 2022 року у справі № 950/700/21 визнано автомобіль об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 і виділено їй у приватну власність. ОСОБА_2 відомо про закінчення строку довіреності та результат вказаної справи, оскільки він був свідком у цій справі, але повертати автомобіль відмовляється. Крім того, він намагався через мережу інтернет продати автомобіль.
Посилаючись на вказані обставини, просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 43 100 грн.
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 19 серпня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено у зв'язку з необгрунтованістю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що відповідач є добросовісним набувачем, який у законний спосіб заволодів належним їй рухомим майном і відповідно до наданої їй відповідачу генеральної довіреності набув на автомобіль реальні права ідентичні правам власника, оскільки протягом дії довіреності мав можливість і законне право на власний розсуд розпоряджатися автомобілем, користуватися ним, передовірити, зареєструвати автомобіль на себе або продати його іншій особі.
Вказує на помилковість висновків суду стосовно того, що відповідач визнає за нею право власності і готовий повернути автомобіль, та приховав той факт, що відповідач вимагав у неї 43 000 грн за повернення автомобіля.
Факти неповернення автомобіля та незадоволення заявленої нею вимоги про відшкодування шкоди, на її думку, є підставами для задоволення позову.
Відповідач в судовому засіданні не заперечував проти того, що вона та її представник неодноразово зверталися до нього з вимогою повернути автомобіль або кошти в розмірі 43 100 грн, тобто суд не врахував фактів того, що сторони неодноразово спілкувались у телефонному режимі з приводу спору, а відповідач отримував від її представника письмові вимоги віддати кошти за автомобіль.
Суд не надав оцінки доказам того, що відповідачу лист з вимогою компенсувати їй вартість автомобіля було надіслано через месенджери Вайбер та Телергам, про що свідчать відповідні скріншоти.
Вказує на те, що відповідач був достеменно обізнаний про те, що рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 28 липня 2022 року у справі № 950/700/21 спірний автомобіль було присуджено на її користь, водночас відповідач відмовляється повернути їй цей автомобіль, почав його розбирати і продавати по запчастинах, навіть після апеляційного перегляду.
Вважає, що всі надані нею докази свідчать про те, що вона вживала заходів для розшуку і повернення автомобіля після закінчення дії довіреності і доводить факт приховування відповідачем спірного автомобіля і небажання відповідача повернути його їй.
Вважає, що вона не може звернутися до суду з віндикаційним позовом про витребування у відповідача автомобіля, оскільки відсутні факти, які б підтверджувати незаконність вибуття цього майна з її володіння, що узгоджується з висновками Верхового Суду, викладені у постанові від 11 березня 2024 року у справі № 178/1138/22.
Відповідач правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористався.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що за змістом довіреності, посвідченої нотаріусом Лебединського міського нотаріального округу 15 червня 2012 року, Ситник В.О. уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_5 продати за ціну та на умовах на розсуд уповноваженого належний їй на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2 , виданого Лебединським відділенням РЕР ВДАІ УМВС України в Сумській області, 29 квітня 2009 року, автомобіль марки ВАЗ 21091, 1992 року випуску, для чого, зокрема надала право на період дії цієї довіреності керувати автомобілем на території України, а також за її межами, для здійснення наданих цією довіреністю повноважень. Довіреність видана з правом передоручення повноважень за цією довіреністю третім особам строком на 10 років (а.с. 32).
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 28 липня 2002 року у справі № 950/700/21, зокрема визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 автомобіль марки ВАЗ 21091, 1992 року випуску, червоного кольору та виділено ОСОБА_1 у приватну власність вказаний автомобіль (а.с.33-34).
14 грудня 2023 року позивачка звернулася до відповідача з листом, в якому з посиланням на те, що строк дії довіреності сплив та відповідно він втратив право користування і розпорядження вказаним автомобілем, тому вимагала невідкладно компенсувати їй вартість вказаного автомобіля в розмірі 43 100 грн (а.с. 3).
28 липня 2022 року ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 подав до ГУНП в Сумській області заяву про розшук автомобіля (а.с. 35).
Листом від 19 січня 2024 року Слідче відділення поліції № 3 (м. Лебедин) Сумського РУП ГУНП в Сумській області повідомило ОСОБА_3 , що відповідно до його заяви стосовно факту неповернення ОСОБА_2 легкового автомобіля марки ВАЗ 21091, 1992 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 та документів на нього ОСОБА_1 , а також наполяганні з даного приводу щодо внесення відомостей до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 КК України, що в ході проведення перевірки даного факту не було встановлено достатньо даних, які б вказували на ознаки кримінального та адміністративного правопорушення. Роз'яснено, що в даному випадку вбачаються ознаки цивільно-правових відносин (а.с. 37).
Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 21 лютого 2024 року у справі № 950/524/24 у задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність відділення поліції № 3 (м. Лебедин) Сумського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення відмовлено (а.с. 38-39).
Також стороною позивачки на підтвердження своїх вимог було надано копії скріншотів листування з меседжера Вайбер (а.с. 4).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторона позивачки не довела порушення її прав, а саме не надала належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх вимог про відшкодування шкоди, яка, за її твердженням, заподіяна їй відповідачем.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками визнаються: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що спірний автомобіль, який належить позивачці на праві власності, перебуває у відповідача, якому він був переданий за довіреністю, посвідченою нотаріусом Лебединського міського нотаріального округу 15 червня 2012 року. При цьому строк дії довіреності закінчився.
Позивачка до відповідача з вимогою саме про повернення спірного автомобіля у зв'язку із закінченням строку довіреності не зверталася, позаяк ставила питання про компенсацію їй вартості автомобіля, хоча спірний автомобіль знаходиться у відповідача та він не був відчужений ним на користь третьої особи.
Висновки Верховного Верхового Суду, викладені у постанові від 11 березня 2024 року у справі № 178/1138/22, на які позивачка посилається в апеляційній скарзі, не є релевантними до обставин цієї справи.
За встановлених обставин справи колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо відсутності на даний час підстав для відшкодування збитків.
Колегія суддів також враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-80, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367; 374; 375, 381-382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 19 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: Ю. О. Філонова
В. Ю. Рунов