24 липня 2025 рокуСправа № 921/277/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
за участі секретаря судового засідання Романюка Д.О.
розглянув заяву б/н від 16.07.2025 (вх. № 5231 від 16.07.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Віасан" про ухвалення додаткового рішення
у справі
за позовом - Приватного підприємства "Вестхім" (76018, Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, село Микитинці, вулиця Юності, будинок 62А)
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Віасан" (46008, місто Тернопіль, вулиця Медова, 12)
про стягнення грошових коштів в сумі 51370,61 грн.
За участі від:
позивача - Хоптій М.В.
відповідача - не з'явився
Суть справи.
Приватне підприємство "Вестхім" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Віасан" про стягнення грошових коштів в сумі 1186370,61 грн, а саме: 1135000 грн основного боргу; 11194,52 грн - 3% річних; 40176,09 грн - інфляційних нарахувань.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що між ПП "Вестхім" та ТОВ "Медичний центр "Віасан" був укладений договір № 1 від 28.01.2025, за умовами якого ПП "Вестхім" надано ТОВ "Медичний центр "Віасан" грошові кошти в сумі 1135000 грн в якості поворотної фінансової допомоги, строк повернення якої настав.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 14.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/277/25 за правилами загального позовного провадження, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву.
29.05.2025 через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Віасан" надійшов відзив на позовну заяву б/н від 29.05.2025 (вх. №3947), у якому відповідач повністю заперечив проти позову. Щодо цього ним зазначено про повну оплату суми основного боргу, а також стверджено про безпідставність нарахування та заявлення до стягнення 3% річних та інфляційних з урахуванням змісту п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
На виконання вимог п. 8 ч. 3 ст. 165 ГПК України у тексті відзиву ним наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат. Які відповідач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Він склав суму 40000 грн.
В якості додатків до відзиву на позовну заяву відповідачем долучено до матеріалів справи, зокрема: копію ордера серії ВО №1105039 від 14.05.2025, виданого адвокатом Бачинською Н.О. на надання правничої допомоги ТОВ "Медичний центр "Віасан" у Господарському суді Тернопільської області у справі №921/277/25 на підставі договору про надання правничої допомоги від 14.05.2025; договору від 14.05.2025 про надання правничої допомоги, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Віасан" та адвокатом Бачинською Н.О.; рахунку - фактури №14-05/2025 від 14.05.2025 на суму 40000 грн; платіжної інструкції №4349 від 14.05.2025 на суму 40000 грн.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14.07.2025 у справі №921/277/25 відмовлено в задоволенні позову.
Частиною 8 статті 129 ГПК України вказано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з ч. 1 ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
16.07.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява б/н від 16.07.2025 (вх. №5231) про ухвалення додаткового рішення, у якій той просив суд стягнути з позивача 40000 грн витрат на правову допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України).
Згідно ч. 4 ст. 244 ГПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.
З врахуванням приписів ст. 244 ГПК України, ухвалою суду від 18.07.2025 вказану заяву призначено до розгляду в судовому засіданні 24.07.2025 та запропоновано надати позивачу в строк до 23.07.2025 письмові заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення у справі № 921/277/25.
Надалі, 21.07.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання б/н від 21.07.2025 (вх. №5231), у якому він просив суд розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення проводити без участі його представника.
Представником позивача в судовому засіданні 24.07.2025 усно заперечено щодо заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, посилаючись на її неспівмірність з ціною позову та незгоду з рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14.07.2025 у даній справі про відмову в позові, його оскарження в апеляційному порядку, а тому і безпідставністю відшкодування понесених відповідачем витрат на правову допомогу.
Відповідач явку представника в судове засідання 24.07.2025 не забезпечив, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином. Як вже зазначалось, відповідач просив суд розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення проводити без участі його представника.
Стаття 42 ГПК України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Згідно з ч. 4 ст. 244 ГПК України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
З огляду на викладене та скорочені строки розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, суд прийшов до висновку, що учасникам справи судом були створені належні умови для підготовки до розгляду заяви, надання заяв по суті її розгляду та доказів в обґрунтування своїх вимог або заперечень, тому є підстави для розгляду заяви за наявними в справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заяву про ухвалення додаткового рішення, суд зазначає наступне.
Положеннями ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ст. 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України).
Згідно із ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.124 ГПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Згідно частини 1-3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною 1 статті 221 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Наведені процесуальні норми вказують на те, що, при поданні доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, мають бути дотримані наступні дві умови:
- докази повинні бути подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду;
- до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву про те, що такі докази будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21, від 24.01.2023 у cправі № 922/4022/20.
Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Докази понесення витрат на правову допомогу відповідачем долучено до відзиву на позовну заяву.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, за змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 19 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Закон формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Судом встановлено, що 14.05.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Віасан" (надалі - клієнтом) та адвокатом Бачинською Н.О. (надалі - адвокатом) укладено договір про надання правничої (правової) допомоги (надалі - договір), згідно з п. 1.2 якого клієнт доручив, а адвокат зобов'язався надати правову (правничу) допомогу у справі № 921/277/25 за позовом Приватного підприємства "Вестхім" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віасан" про стягнення 1246370,61 грн, а саме:
провести правовий аналіз наданих клієнтом документів, чинного законодавства України та судової практики, виробити правову позицію у цій справі;
зібрати докази та підготувати до суду відзив на позовну заяву та всі інші необхідні заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань та інші необхідні процесуальні документи по цій справі;
ознайомитися із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, проаналізувати судову практику та підготувати заяву про скасування заходів забезпечення позову;
здійснювати представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції по цій справі;
брати участь в судовому (- вих) засіданні (-ях) в інтересах клієнта в суді першої інстанції по цій справі.
Відповідно до п. 3.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання, та діє протягом трьох років з моменту його підписання.
У п. 4.2 договору сторонами обумовлено, що вартість послуг визначених у підпунктах 1.1 - 1.2 цього договору, є фіксованою і складає 40000 грн.
Відповідно до п. 4.3 договору оплата за цим договором здійснюється клієнтом на підставі виставлених рахунків на оплату послуг адвоката, протягом 5 календарних днів з моменту виставлення такого рахунку.
Матеріали справи містять виставлений адвокатом рахунок - фактуру №14-05/2025 від 14.05.2025 на суму 40000 грн для оплати клієнту.
Згідно з платіжною інструкцією №4349 від 14.05.2025 клієнт перерахував адвокату грошові кошти в сумі 40000 грн.
23.05.2025 між клієнтом та адвокатом складено акт приймання - передачі наданих послуг вартістю 40000 грн згідно договору, відповідно до змісту якого в клієнта (замовника) нема жодних претензій щодо якості, повноти та обсягу наданих йому послуг.
Згідно правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.06.2021 по справі № 905/411/17 адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 року у справі № 910/4201/19.
У постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 викладено правову позицію про те, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен.
З врахуванням наведеного, суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей їх розподілу повинен брати до уваги саме згадану вище умову договору та не має підстав самовільно встановлювати інший розмір та порядок обчислення витрат, ніж той, який у відповідному порядку був закріплений у договорі.
Однак, суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, про те, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).
На викладену в ухвалі від 18.07.2025 пропозицію суду, позивачем не подано письмових заперечень на заяву про ухвалення додаткового рішення.
Проте, як вже зазначалось представником позивача в судовому засіданні 24.07.2025 усно заперечено щодо заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, посилаючись на її неспівмірність з ціною позову та незгоду з рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14.07.2025 у даній справі про відмову в позові, його оскарженням в апеляційному порядку, а тому і безпідставністю відшкодування понесених відповідачем витрат на правову допомогу.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі "East / West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п.33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
За змістом ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).
Водночас, за нормами ч.6 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч.ч. 5 та 6 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Отже, процесуальне законодавства надає можливість іншій стороні подати (заявити) клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у разі незгоди із розрахунком витрат, наведеним у відповідній заяві.
З урахуванням вищезазначених вимог закону, при визначені розміру правничої допомоги суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статтей 75-79 ГПК України.
Інтереси відповідача у справі №921/277/25 представляв адвокат Бачинська Н.О., якою здійснюється адвокатська діяльність на підставі свідоцтва №575, виданого 26.02.2010 Тернопільською обласною КДКА, відповідно до відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України.
Відомостей про зупинення або припинення права Бачинської Н.О. на заняття адвокатською діяльністю Єдиний реєстр адвокатів України не містить.
Судом з'ясовано, що адвокат Бачинська Н.О. відповідно до умов договору від 14.05.2025, виданого нею ордера на надання правової допомоги серії ВО №1105039 від 14.05.2025, від імені ТОВ "Медичний центр "Віасан" здійснювала представництво інтересів відповідача у даній справі, а саме:
- підготував та подала: клопотання від 14.05.2025 про скасування заходів забезпечення позову з додатками; відзив від 29.05.2025 на позовну заяву з додатками; заяву від 06.06.2025 про надання доступу до електронної справи та ознайомлення з матеріалами справи з додатками; заперечення від 30.06.2025 з додатками;
- приймала участь в судових засіданнях 05.06.2025, 30.06.2025, 14.07.2025.
У разі відмови в позові інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача (п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України).
Враховуючи викладене, відповідно до ст. ст.123, 126, 129 ГПК України, виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що сторонами договору від 14.05.2025 про надання правничої (правової) допомоги та представництво погоджено гонорар адвоката у фіксованому розмірі, ухвалення рішення про відмову в позові, усні заперечення представника позивача щодо розміру заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, враховуючи характер спору, принципи співрозмірності заявлених до стягнення витрат на правову допомогу ціні позову, та їх розумності, з урахуванням п.2 ч.4 ст.129 ГПК України, суд приходить до висновку, що відповідачу підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 20000 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 13, 20, 73, 74, 76, 77, 86, 91, 123, 126, 129, 233, 236-240, 244 ГПК України, суд -
1. Заяву б/н від 16.07.2025 (вх. № 5231 від 16.07.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Віасан" про ухвалення додаткового рішення задоволити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Вестхім" (76018, Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, село Микитинці, вулиця Юності, будинок 62А, ідентифікаційний код 19394119) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Віасан" (46008, місто Тернопіль, вулиця Медова, 12, ідентифікаційний код 40897236) 20000 (двадцять тисяч) грн витрат на правову допомогу.
Видати наказ.
3. В задоволенні решти заяви відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.
Повне додаткове рішення складено 24.07.2025.
Суддя І.П. Шумський