23 липня 2025 року Справа № 280/4135/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прудивуса О.В. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовною заявою: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
до: Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 )
про: стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.
20.05.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 24.01.2022 по 08.05.2025 включно у розмірі 993 177,90 грн. з відрахування з цієї суми податків та зборів.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він проходив військову службу у відповідача в період з 25.01.2019 по 24.01.2022. Згідно із витягом з наказу від 24.01.2022 № 14 позивач, звільнений наказом командира відповідача (по особовому складу) від 06.01.2022 № 2-РС з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту), вважається таким, що справи та посаду здав 24.01.2022. Однак, в день звільнення з військової служби позивачу не виплачено належні йому суми грошового забезпечення.
08.05.2025 позивачу виплачено грошове забезпечення у розмірі 76 727,08 грн., які повинні були виплатити у день звільнення з військової служби. Таким чином, якщо лише 08.05.2025 відповідачем виплачено належні позивачу суми грошового забезпечення при звільненні, яку відповідно до КЗпП України позивачу повинні були виплатити у день звільнення, а саме 24.01.2022 року, то відповідно до ст.ст. 116, 117 КЗпП України позивач має право на виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки виплати, а саме з 24.01.2022 по 08.05.2025. З огляду на викладені обставини у їх сукупності, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 26.05.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження).
13.06.2025 судом отримано відзив на позовну заяву (вх. № 29768 від 13.06.2025), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки та відповідальність. Виходячи з наведеного, на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України та Постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» не поширюються.
Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що він не погоджується з розрахунком середнього заробітку, наведеним у позовній заяві, та доводами позивача про обчислення середнього заробітку, оскільки нормативно-правовими актами, які передбачають порядок фінансування, нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, не визначено взагалі такого поняття як середній заробіток, який не можливо вирахувати для кожного окремого військовослужбовця в силу специфічності порядку формування для військовослужбовців посадових грошових окладів, надбавок та інших видів грошового забезпечення.
Крім того, відповідач на обґрунтування своєї позиції посилається на п. 2 Постанови Пленум Верховного Суду України від 22.12.1999 № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» в якому зазначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо). З огляду на викладені вище обставини у їх сукупності, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У зв'язку з розглядом даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності,
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача зареєстровано як юридичну особу.
Позивач проходив військову службу у відповідача в період з 25.01.2019 по 24.01.2022 (а.с.9) та є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим 18.10.2017 (а.с.7).
Згідно із наявною у матеріалах справи копією витягу з наказу від 24.01.2022 № 14, позивач звільнений наказом командира відповідача (по особовому складу) від 06.01.2022 № 2-РС з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) та вважається таким, що справи та посаду здав 24.01.2022 (а.с.11).
Лише 08.05.2025 позивачу було виплачено грошове забезпечення у розмірі 76 727,08 грн. (а.с.12).
Оцінюючи наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 24.01.2022 по 08.05.2025 включно у розмірі 993 177,90 грн. з відрахуванням з цієї суми податків та зборів, суд виходить із такого.
Згідно зі ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За приписами ст. 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Нормою ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII, зокрема, визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII).
Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Слід зазначити, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (ч. 4 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII).
Поряд із цим, Президент України відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII видав Указ від 10.12.2008 № 1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України».
Нормою п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), в якому визначені основні трудові права працівників.
Оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано правовідносини у сфері проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, то застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.
Таким чином, оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст.ст. 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які існують під час звільнення з військової служби.
Відповідна правова позиція сформульована Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постанові від 10.05.2019 по справі № П/811/276/16 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 81640720).
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Із аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо) (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 88952400).
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст. 117 КЗпП України, переважно, стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, судом встановлено, що позивач проходив військову службу у відповідача в період з 25.01.2019 по 24.01.2022 (а.с.9) та є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим 18.10.2017 (а.с.7).
Згідно із наявною у матеріалах справи копією витягу з наказу від 24.01.2022 № 14, позивач звільнений наказом командира відповідача (по особовому складу) від 06.01.2022 № 2-РС з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) та вважається таким, що справи та посаду здав 24.01.2022 (а.с.11).
Лише 08.05.2025 позивачу було виплачено грошове забезпечення у розмірі 76 727,08 грн. (а.с.12).
Отже, оскільки позивач був виключений зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення 24.01.2022, натомість, остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби у розмірі 76 727,08 грн. відповідач здійснив лише 08.05.2025, у даному випадку з боку відповідача має місце затримка розрахунку при звільненні позивача з військової служби загальною тривалістю 1 200 днів. Однак, оскільки законодавець обмежив шестимісячним строком виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивач має право на компенсацію середнього заробітку за затримку розрахунку при його звільненні з військової служби за період з 25.01.2022 по 24.07.2022.
Належних та достатніх доказів зворотного відповідачем не надано.
Поряд із цим, визначаючи суму середнього заробітку за затримку розрахунку при його звільненні з військової служби за період з 25.01.2022 по 24.07.2022, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача, суд виходить із такого.
Так, порядок обчислення середньої заробітної плати унормований одноіменним Порядком (далі - Порядок № 100), затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Відповідно до абз. 4 п. 2 Розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п. 8 Розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як попередньо було встановлено судом, загальний період затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби становить 1 200 дні. Згідно з довідкою про отримане грошове забезпечення від 01.03.2024 № 691/122/1, розмір нарахованого позивачу грошового забезпечення за останні 2 місяці, що передували його виключенню зі списків особового складу відповідача, становить 70 610,67 грн., з яких: за листопад 2021 року - 35 135,98 грн.; за грудень 2021 року - 35 474,69 грн. (а.с.13).
З огляду на викладене, враховуючи, що кількість робочих днів у листопаді 2021 року складала 30 днів, а грудні 2021 року - 31 день, середньоденна заробітна плата позивача у вказаний період становила 1 157,55 грн. (70 610,67 грн. (розмір нарахованого позивачу грошового забезпечення за останні 2 місяці, що передували його виключенню зі списків особового складу) / 61 (кількість робочих днів у листопаді та грудні 2021 року) = 1 157,55 грн.).
Таким чином, сума компенсації за затримку при звільненні позивача за період з 25.01.2022 по 24.07.2022 складає 209 516,55 грн. (1 157,55 грн. (розмір середньоденної заробітної плати позивача за листопад-грудень 2021 року) * 181 (6 місяців затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби) = 209 516,55 грн.).
Суд зазначає, що будь-яких контр-розрахунків щодо суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні відповідач не надав.
Таким чином, на переконання суду, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 24.01.2022 по 08.05.2025 включно у розмірі 993 177,90 грн. з відрахування з цієї суми податків та зборів підлягають частковому задоволенню, а саме у частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 25.01.2022 по 24.07.2022 включно у розмірі 209 516,55 грн. з відрахуванням з цієї суми податків та зборів.
В решті позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем, на переконання суду, обґрунтована наявність правових підстав для стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 25.01.2022 по 24.07.2022 включно у розмірі 209 516,55 грн. з відрахуванням з цієї суми податків та зборів.
У свою чергу, суд вважає, що відповідач не надав суду докази на спростування обставин, якими позивач обґрунтував свої позовні вимоги.
Таким чином, адміністративний позов, на переконання суду, слід задовольнити частково, а саме у зазначеній вище частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», підстави для вирішення питання щодо розподілу суми судового збору відсутні.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 2, 6, 8 - 10, 14, 90, 139, 241 - 246 КАС України, суд
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 25.01.2022 по 24.07.2022 включно у розмірі 209 516,55 грн. (двісті дев'ять тисяч п'ятсот шістнадцять гривень п'ятдесят п'ять копійок) з відрахуванням з цієї суми податків та зборів.
У решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі та підписано 23 липня 2025 року.
Суддя О.В. Прудивус