24 липня 2025 року (10:00)Справа № 280/4854/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 в особі Командира ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
10.06.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 в особі Командира (далі - відповідач), в якій позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) в особі Командира щодо ненадання вмотивованої відповіді на рапорт від 14.04.2024 солдату за контрактом 79 бригади другого батальйону РВП мінометного взводу ОСОБА_1 ;
визнати вимогу Військової частини НОМЕР_2 в особі Командира щодо надання оригіналу або нотаріально завіреної копії рішення Третього апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі № 280/3525/24 протиправною;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення відносно рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі наявних документів в юридичному відділі НОМЕР_2 відповідно до наказу № 531 МО України від 06.08.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням у справі №280/864/25 зобов'язано Командира військової частини НОМЕР_2 розглянути рапорт від 29.10.2024 та надати необхідну інформацію для скерування рапорту на звільнення в електронній формі солдату за контрактом НОМЕР_4 бригади другого батальйону РВП мінометного взводу ОСОБА_1 . Цим судовим рішенням встановлено, що позивач має законні підстави для звільнення з військової служби, на підставі поданого ним рапорту від 29.10.2024. На рапорт позивача від 14.04.2025 відповідного рішення не прийнято. Також вважає протиправним витребування відповідачем рішення Третього апеляційного адміністративного суду №280/3525/24. Вказує, що ця справа є спором між іншими учасниками і не має відношення до відносин, що виникли між позивачем і відповідачем. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 16.06.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач 04.08.2025 надав відзив на позовну заяву (вх. №33582), зазначає, що відповідач має перевіряти всі документи, долучені до рапорту. Позивач зобов'язаний підтвердити наявність у нього права на звільнення, а тому відповідач правомірно вимагав оригінал або нотаріальну копію рішення №280/3525/24. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_2 .
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.04.2025 у справі №280/864/25 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 в особі Командира задоволені, та, зокрема, зобов'язано Командира військової частини НОМЕР_2 розглянути рапорт від 29.10.2024 та надати необхідну інформацію для скерування рапорту на звільнення в електронній формі солдату за контрактом НОМЕР_4 бригади другого батальйону РВП мінометного взводу ОСОБА_1 (а.с.7-14).
Вказане рішення набрало законної сили 13.05.2025.
14.04.2025 позивач звернуся до відповідача, до Міністерства оборони України, до Генерального штабу Збройних Сил України із рапортом, у якому посилається на судове рішення №280/864/25, зазначає, що постанова Третього апеляційного адміністративного суду №280/3525/24 не стосується правовідносин між позивач та відповідачем. Натомість, постанову Третього апеляційного адміністративного суду №280/8357/23, відповідно до якої були внесені зміни до довідки МСЕК, направлялась до ВЧ НОМЕР_2 тричі. Просить задовольнити рапорт про звільнення від 29.10.2024. До рапорту позивачем долучено, зокрема, судові рішення №280/3525/24, №280/8357/23 (а.с.21-22).
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.05.2025 №117/ВихЗВГ/4700 позивачу повідомлено, що у ІНФОРМАЦІЯ_1 , за дорученням та у межах компетенції, розглянуто звернення ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби. По суті порушеного питання повідомлено, що командуванню військової частини НОМЕР_2 визначено завдання опрацювати звернення ОСОБА_1 , прийняти управлінські рішення та у найкоротші терміни проінформувати останнього (а.с.24).
Оскільки відповідачем рішення по суті рапорту не прийнято, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» дійшла висновку, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Суд зазначає, що в межах цієї справи оспорюється бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача від 14.04.2025. У рапорті від 14.04.2025 позивач просив задовольнити свій рапорт від 29.10.2024. В той же час, рапорт від 29.10.2024 та бездіяльність відповідача щодо його не розгляду була предметом розгляду справи №280/864/25.
Таким чином, спірні правовідносини у цій справи виникли внаслідок невиконання відповідачем судового рішення №280/864/25 щодо не розгляду рапорту позивача від 29.10.2024.
Таким чином заявлені позивачем вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення по справі у іншій справі №280/864/25, а тому позивач, має встановлене процесуальним законом право в порядку статті 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
З урахуванням того, що питання розгляду рапорту позивача від 29.10.2024 охоплюється рішенням суду у справі № 280/864/25 та належить до предмета її виконання, заявлені у цій справі позов фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання відповідачем рішення суду в іншій справі, що набрало законної сили.
Як свідчить стала судова практика Верховного Суду, в прийнятих судових рішеннях Верховний Суд неодноразово зауважував, що у разі незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю, вчиненими відповідачем на виконання судового рішення позивачі можуть скористатися процесуальним механізмом судового контролю та звернутися до суду першої інстанції із відповідною заявою про визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, а не подавати новий адміністративний позов.
Саме відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що вищезазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в такій справі.
Наведені спеціальні норми Кодексу адміністративного судочинства України, спрямовані на забезпечення належного виконання судового рішення, а тому виключається можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Суд враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18 та від 09.07.2019 у справі №826/17587/18, від 28.02.2023 у справі № 260/1898/22, від 16 березня 2023 року у справі № 640/12697/21, від 30 листопада 2023 року у справі №420/6135/22, від 30 січня 2024 року по справі №320/19014/23 адміністративне провадження № К/990/36544/23, яка підлягає врахуванню судом під час розгляду даної справи.
Також, аналогічний підхід застосував Верховний Суд під час вирішення справ №170/167/17 (постанова від 16 грудня 2021 року), № 400/822/20 (постанова від 31 січня 2022 року), № 233/3744/17 (постанова від 20 квітня 2022 року), №818/1346/16 (постанова від 30 червня 2022 року), та № 160/2888/23 (постанова від 18 січня 2024 року).
На даний час аналогічна позиція Верховного Суду є незмінною, зокрема, викладена Верховним Судом у постанові від 19.09.2024 по справі №400/3650/24 адміністративне провадження № К/990/28721/24.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в рішеннях від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та від 06.02.2019 у справі №816/2016/17.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 в особі Командира ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 24.07.2025.
Суддя Ю.В. Калашник