вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
23.07.2025м. ДніпроСправа № 904/2536/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Іванової Т.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тента Груп" (62418, Харківська область, Харківський район, селище міського типу Пісочин, в'їзд Партизанський, будинок 18; ідентифікацій код 43606237)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" (49129, Дніпропетровська область, Дніпровський район, місто Дніпро, Донецьке шосе, будинок 122-К, корпус Б1/16; ідентифікацій код 39469643)
про стягнення заборгованості у загальному розмірі 215 798, 53 грн.
І. СУТЬ СПОРУ
1. Стислий виклад позиції позивача
Позовна заява обґрунтована наявністю між сторонами господарських зобов'язань щодо поставки теплоізоляційних панелей на загальну суму 299 512,50 грн. Поставку товару підтверджено видатковими накладними № 3 від 14.02.2023 та № 4 від 16.02.2023, а також актами звірки взаємних розрахунків.
З метою врегулювання заборгованості сторони уклали угоду про врегулювання заборгованості від 28.03.2024, якою відповідач визнав борг у вказаному розмірі та зобов'язався його сплатити частинами до 31.08.2024 включно. Однак обов'язки за цією угодою відповідачем виконано частково, останнім оплачено лише 120 000 грн, що підтверджується платіжними документами та актами звірки.
У зв'язку з порушенням встановлених строків платежів, на підставі пункту 9 вказаної угоди позивач нарахував 29 374,68 грн - інфляційних втрат та 6 911,85 грн - 3% річних.
2. Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 165 Господарським процесуальним кодексом України.
З приводу дотримання судом прав відповідача під час розгляду даної справи слід зазначити таке.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою (фізичною особою - підприємцем) документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою (фізичною особою - підприємцем) для забезпечення комунікації та зв'язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи відповідь №1390826 від 19.05.2025 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49129, Дніпропетровська область, Дніпровський район, місто Дніпро, Донецьке шосе, будинок 122-К, корпус Б1/16, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.42-43).
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
При цьому господарський суд зазначає, що поштова кореспонденція, надіслана на юридичну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулася на адресу суду з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.59-63).
Крім того господарським судом з метою належного повідомлення відповідача про обставини даної справи здійснено повторне поштове направлення ухвали суду від 26.05.2025 відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" за адресою: 49129, Дніпропетровська область, Дніпровський район, місто Дніпро, Донецьке шосе, будинок 122-К, корпус Б1/16. Однак, вказана поштова кореспонденція, надіслана повторно на юридичну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, також повернулася на адресу суду з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.86-89).
Суд зазначає, що у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
При цьому до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Разом з тим господарським судом, з метою повного та всебічного повідомлення відповідача про обставини справи, здійснено оприлюднення на сайті Господарського суду Дніпропетровської області оголошення (https://dp.arbitr.gov.ua) про відкриття провадження у справі (а.с. 64).
В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду засоби зв'язку з відповідачем.
Також суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 26.05.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/127602484) надіслано судом 26.05.2025, зареєстровано в реєстрі 26.05.2025 та забезпечено надання загального доступу - 27.05.2025, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Отже, станом на 22.07.2025 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання
19.05.2025 до господарського суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Тента Груп" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за поставлений товар за договором поставки№2206/21 від 22.06.2021 у загальному розмірі, відповідно до якої позивач просить суд:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тента Груп" заборгованість у розмірі 215 798,53 грн., з якої 179 512 грн - сума основного боргу за поставлений товар; 29 374,68 грн - інфляційні втрати; 6 911,85 грн - 3% річних.
- судові витрати покласти на відповідача.
- розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
22.05.2025 ухвалою господарського суду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Тента Груп" про стягнення заборгованості за поставлений товар за договором поставки № 2206/21 від 22.06.2021 у загальному розмірі 215 798, 53 грн - залишено без руху.
26.05.2025 від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду 22376/25 від 26.05.2025) про усунення недоліків.
26.05.2025 ухвалою господарського суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
08.07.2025 до господарського суду від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №29676/25 від 08.07.2025) про розмір витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем у справі.
09.07.2025 до господарського суду від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №29784/25 від 09.07.2025) про виправлення описки у заяві про розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у справі.
17.07.2025 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
21.07.2025 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №31404/25 від 21.07.2025) про усунення недоліків та виконання вимог ухвали суду від 17.07.2025 року та додаткові пояснення по справі №904/2536/25 з додатками.
21.07.2025 ухвалою господарського суду продовжено розгляд справи №904/2536/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тента Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" про стягнення заборгованості у загальному розмірі 215 798, 53 грн за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у ній матеріалами.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості поставленого товару (теплоізоляційних панелей), що призвело до утворення заборгованості, закріпленою сторонами угодою про врегулювання заборгованості, а також стало підставою для нарахування інфляційних втрат і 3% річних згідно з умовами вказаної угоди.
Перелік обставин, які є предметом доказування у справі:
(1) Факт належного виконання позивачем зобов'язань щодо передачі товару відповідачу;
(2) Факт часткового виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманого товару;
(3) Правомірність нарахування інфляційних втрат і 3% річних.
1. Виконання позивачем зобов'язань щодо передачі відповідачу товару.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тента Груп", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй", як покупцем, досягнуто домовленостей на поставку теплоізоляційних панелей ISOPIR на суму 27 100, 50 грн та теплоізоляційних панелей ISOPIR на суму 272 412 грн (далі - товар).
На підставі зазначених домовленостей позивачем здійснено поставку відповідного товару, що підтверджується видатковою накладною №3 від 14.02.2023 на суму 27 100,50 грн (а.с. 25) та видатковою накладною №4 від 16.02.2023 на суму 272 412 грн (а.с. 26), які підписані без зауважень з боку відповідача. Загальна вартість поставленого товару на користь відповідача становить 299 512,50 грн.
Вказана заборгованість підтверджується складеним та підписаним обома сторонами (із завірянням печаткою) актом звіряння взаємних розрахунків за період: 01.06.2021-16.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тента Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" (а.с. 27).
З метою врегулювання вказаної заборгованості 28.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тента Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" укладено угоду про врегулювання заборгованості (далі - угода; а.с. 20-22).
Згідно із пунктом 1 вказаної угоди сторони підтвердили угоду на поставку з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Тента Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" теплоізоляційних панелей ISOPIR на суму 27 100, 50 грн та теплоізоляційних панелей ISOPIR на суму 272 412 грн.
Пунктом 2 даної угоди Товариство з обмеженою відповідальністю "Тента Груп" підтвердило поставку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" теплоізоляційних панелей ISOPIR у кількості 25,81 одиниць на суму 27 100, 50 грн та теплоізоляційних панелей ISOPIR у кількості 259,44 одиниць на суму 272 412 грн.
Відповідно до пункту 3 вказаної угоди Товариство з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" підтвердило факт отримання від Товариство з обмеженою відповідальністю "Тента Груп" теплоізоляційних панелей ISOPIR у кількості 25,81 одиниць на суму 27 100, 50 грн та теплоізоляційних панелей ISOPIR у кількості 259,44 одиниць на суму 272412грн.
У пункті 4 угоди сторонами встановлено, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Тента Груп" на дату укладення цієї угоди за поставлений товар складає 299 512,50 грн.
Згідно із пунктом 5 угоди Товариством з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" підтверджено заборгованість за отриманий товар у розмірі 299 512,50 грн.
Відповідно до пункту 6 угоди сторони дійшли взаємної згоди, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" зобов'язується сплатити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тента Груп" на банківський рахунок, зазначений в реквізитах угоди, борг в розмірі, зазначеному в пункті 4 угоди, у строк до 31 серпня 2024 року включно згідно з наступним графіком: до 31.03.2024 включно - 50 00,00 грн; до 30.04.2024 включно - 50 00,00 грн; до 31.05.2024 включно - 50 00,00 грн; до 30.06.2024 включно - 50 00,00 грн; до 31.07.2024 включно - 50 00,00 грн; до 31.08.2024 включно - 49 512,50 грн;
У пункті 7 вказаної угоди сторони домовились, що у разі порушення встановленого пунктом 6 цієї угоди строку чергового платежу Товариство з обмеженою відповідальністю "Тента Груп" має право звернутися про стягнення такого платежу в судовому порядку згідно з чинним законодавством.
Згідно із пунктом 8 угоди, дана угода набуває чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін, та діє до повного виконання сторонами взятих на себе згідно з угодою зобов'язань.
Відповідно до пункту 9 угоди Товариство з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй", у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, на вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тента Груп", зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Пунктом 10 угоди сторони узгодили, що за невиконання або неналежне виконання будь-якою із сторін своїх обов'язків за цією угодою винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані таким невиконанням збитки та сплачує штрафні санкції, передбачені цією угодою та чинним законодавством України. Штрафні санкції підлягають стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.
Усі спори, що виникають з угоди, вирішуються в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного в Україні законодавства (пункт 11 угоди).
У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним даної угоди чи визнання її неукладеною в певній частині. Також відсутні докази про розірвання такої угоди.
2. Факт часткового виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманого товару.
Як вказано вище, позивачем за результатами домовленостей здійснено поставку відповідного товару, що підтверджується видатковою накладною №3 від 14.02.2023 на суму у загальному 27 100,50 грн (а.с. 25) та видатковою накладною №4 від 16.02.2023 на суму у загальному 272 412 грн (а.с. 26), які підписані без зауважень з боку відповідача.
Між тим відповідач в порушення прийнятих на себе господарських зобов'язань не здійснив оплату поставленого товару.
З метою врегулювання вказаної заборгованості між сторонами укладено угоду про врегулювання заборгованості (а.с. 20-22), відповідно до пункту 6 якої сторони дійшли взаємної згоди, що відповідач зобов'язується сплатити на позивача на банківський рахунок, зазначений в реквізитах угоди, борг в розмірі, зазначеному в пункті 4 угоди, у строк до 31 серпня 2024 року включно згідно з наступним графіком: до 31.03.2024 включно - 50 00,00 грн; до 30.04.2024 включно - 50 00,00 грн; до 31.05.2024 включно - 50 00,00 грн; до 30.06.2024 включно - 50 00,00 грн; до 31.07.2024 включно - 50 00,00 грн; до 31.08.2024 включно - 49 512,50 грн.
При цьому, відповідачем порушено у мови вказаної угоди в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару відповідно до графіку оплати визначеного пунктом 6 угоди про врегулювання заборгованості.
Так, відповідачем згідно платіжної інструкції №96 від 24.04.2024 (а.с. 28) здійснено часткову оплату поставленого товару, погашення наявної заборгованості за поставлений товар - у розмірі 50 000 грн.
Крім того відповідно до змісту позовної заяви та акту звіряння взаємних розрахунків за період: червень 2021 року - квітень 2025 року (а.с. 29-30) відповідачем з порушенням графіку здійснено наступні оплати: 24.04.2024 - 50 000,00 грн; 04.07.2024 - 50 000,00 грн; 24.10.2024 - 20 000,00 грн.
Таким чином, враховуючи викладене, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає суму у загальному розмірі 179 512,50 грн.
3. Правомірність нарахування інфляційних втрат і 3% річних.
Пунктом 9 угоди сторони визначили, що відповідач, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, на вимогу позивача, зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Вказані положення угоди узгоджуються із положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем відповідно до наведених в позовній заяві розрахунків (а.с. 5-6) нараховано та заявлено до стягнення з відповідача на свою користь 29 374, 68 грн - інфляційних втрат та 6 911,85 грн - 3% річних.
Суд зазначає, що відповідач не надав суду доказів сплати даної заборгованості та контррозрахунку.
ІV. МОТИВИ СУДУ
1. Норми права, які застосував суд.
За змістом статті 11 Цивільного України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
2. Оцінка судом доказів та позицій сторін
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Суд встановив наявність договірних правовідносин між сторонами щодо поставки товару, згідно з якими позивач зобов'язався на користь відповідача поставити товар, а відповідач прийняти та оплатити вказаний товар.
Позивач довів факт поставки товару, що підтверджується видатковою накладною №3 від 14.02.2023 на суму у загальному 27 100,50 грн (а.с. 25) та видатковою накладною №4 від 16.02.2023 на суму у загальному 272 412 грн (а.с. 26), які підписані без зауважень з боку відповідача. Загальна вартість поставленого товару на користь відповідача склала 299 512,50 грн, яка останнім не була погашена.
Суд встановив, що з метою врегулювання заборгованості щодо наявного боргу за поставлений товар сторонами укладено угоду про врегулювання заборгованості від 28.03.2024, відповідно до якої відповідач зобов'язався здійснити погашення заборгованості за поставлений товар у строки визначені пунктом 6 даної угоди, а уразі порушення взятих на себе зобов'язань понести відповідальність передбачену пунктом 9 угоди, щодо сплати простроченого боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Господарський суд зазначає, що нездійснення відповідачем оплати поставленого товару відповідно до пункту 6 угоди не вважається відмовою останнього від даної угоди та виконання взятих на себе господарських зобов'язань щодо оплати поставленого товару.
Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що відповідач свій обов'язок в частині повної оплати та своєчасної оплати поставленого товару на суму 179 512,50 грн, - не виконав.
Крім того господарський суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17 визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги (товару) і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції; регістри бухгалтерського обліку (облікові регістри) - це носії інформації, складені у паперовій або в електронній формі, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку. Регістри бухгалтерського обліку (облікові регістри) можуть бути у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів тощо. Господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в регістрах бухгалтерського обліку провадяться на підставі первинних документів.
У частині 2 статті 9 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" визначено, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Так само пунктом 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: печатка, ідентифікаційний код підприємства, установи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що у спірних правовідносинах доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують факт надання послуг, тому належним і допустимим доказом поставки товару є видаткові накладні у разі, якщо вони містять усі необхідні реквізити.
Згідно з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції, і власне, її результат - підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Яке вже неодноразово зазначав Верховний Суд (постанови від 06.11.2018 у справі №910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі №909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18) встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, суди мають дослідити питання встановлення обставин, чи була печатка загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
З'ясування відповідних питань і оцінка пов'язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).
При цьому у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відбитком печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відбиток печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні
Оскільки видаткові накладні: №3 від 14.02.2023 на суму у загальному 27 100,50 грн (а.с. 25) та №4 від 16.02.2023 на суму у загальному 272 412 грн (а.с. 26), відповідачем підписані без зауважень, а на вказаних документах є відбиток печатки відповідача, це підтверджує факт прийняття товару та виникнення у останнього обов'язку оплатити його.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач порушив свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, з урахуванням положень пункту 6 угоди про врегулювання заборгованості від 28.03.2024, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 179 512,50 грн.
Як зазначено вище, за несвоєчасне виконання зобов'язань позивач, відповідно до умов пункту 9 угоди про врегулювання заборгованості від 28.03.2024 здійснив нарахування: 29 374, 68 грн - інфляційних втрат та 6 911,85 грн - 3% річних.
Господарський суд, здійснивши власний перерахунок за вірними періодами штрафних санкцій заявлених позивачем, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості штрафних санкцій "Ліга. Закон" (https://ips.ligazakon.net/calculator/ff) дійшов висновку про те, що вони є арифметично вірними.
Крім того суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, а не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Разом з цим, згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.
З урахуванням викладеного, враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що 29 374, 68 грн - інфляційних втрат та 6 911,85 грн - 3% річних зменшенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 179 512,00 грн - основного боргу, 29 374, 68 грн - інфляційних втрат та 6 911,85 грн - 3% річних є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку із чим підлягають задоволенню.
Також слід зазначити, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
V. Висновки Суду
На підставі встановлених судом фактичних обставин та досліджених доказів, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного права відповідно до статті 16 Цивільного України та статті 20 Господарського кодексу України.
З огляду на це, порушене право позивача на отримання повної своєчасної оплати за поставлений товар підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача: 179 512,00 грн - основного боргу, 29 374, 68 грн - інфляційних втрат та 6 911,85 грн - 3% річних.
VІ. Судові витрати
Стосовно судових витрат позивача по сплаті судового збору.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у даній справі покладаються на відповідача.
Стосовно судових витрат позивача на правничу (правову) допомогу у справі.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, згідно із приписами частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження здійснених позивачем судових витрат на правничу допомогу позивачем надано: скан-копію акту виконаних робіт від 06.07.2025 до договору про надання правової допомоги від 08.05.2025 (а.с. 76), скан-копію договору про надання правової допомоги №б/н від 08.05.2025 (а.с. 77), скан-копію додаткової угоди №1 від 08.05.2025 до договору про надання правової допомоги (а.с. 78), скан-копію додаткової угоди №2 від 08.05.2025 до договору про надання правової допомоги (а.с. 78 на звороті), скан-копію звіту №1 від 06.07.2025 до договору про надання правової допомоги (а.с. 79), скан-копію орієнтованого розрахунку витрат на правничу допомогу від 07.05.2025 (а.с. 81), скан-копію акту виконаних робіт до договору про надання правової допомоги (а.с. 76), скан-копію ордеру серії АЕ за номером 1385435.
Вирішуючи питання стосовно судових витрат позивача на правничу (правову) допомогу у справі, господарський суд виходить із наступного.
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Слід зазначити, що позивачем у поданій до суду позовній заяві було повідомлено суд, що попередній розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу складає 20000,00 грн.
Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Такий же правовий висновок зробила Велика Палата ВС у справі №755/9215/15-ц (постанова від 19.02.2020).
Суд, дослідивши надані документи на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу (правову) допомогу, зазначає наступне.
Відповідно до умов пункту 4.1 договору про надання правової допомоги від 08.05.2025 розмір та умови оплати послуг адвоката клієнтом, а також перелік завдань, залежно від обсягу юридичних робіт будуть обумовлені в укладеній сторонами додатковій угоді.
Пунктом 2 додаткової угоди №1 від 08.05.2025 до договору про надання правової допомоги від 08.05.2025 визначено, що остаточний перелік, обсяг та вартість наданих послуг за цим договором будуть узгоджуватися сторонами в актах наданих послуг та/або додаткових угодах. Загальна сума договору складатиметься з загальної суми наданих послуг за звітами та/або актами.
Пунктом 1 акту виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 08.05.2025 передбачено, що відповідно до пункту 2.3 договору про надання правової допомоги від 08.05.2025, додаткової угоди №1 та №2 до договору про надання правової допомоги від 08.05.2025 виконані роботи щодо представницьких дій клієнта у Господарському суді Дніпропетровської області згідно звіту №1 до договору про надання правової допомоги від 08.05.2025 у справі №904/2536/25 адвокатом.
Так, згідно звіту №1 від 06.07.2025 до договору про надання правової допомоги від 08.05.2025 адвокатом виконані наступні роботи:
- оформлення договору про надання правової допомоги, генерація електрон ного ордеру (адвокатського ордеру), засвідчення представництва - 2 000 грн;
- консультація клієнта за даними розгляду вихідних матеріалів відносно вза ємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй"- 1 000 грн;
- ознайомлення з наявними матеріалами (претензія, бухгалтерські та облі кові документи, рахунки, акти звірки розрахунків, угода про врегулювання заборгованості та ін.) - 1 000 грн;
- отримання даних з реєстрів відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Тента Груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" з ЄДРПОУ, витягів ЄСІТС - 1 000 грн;
- підготовка, оформлення позовної заяви про стягнення заборгованості за поставлений товар (розрахунок інфляційних витрат, 3 % річних). Визначення правової позиції та підсудності розгляду справи, визначення доказів (додатків) до позову - від 5 000 грн;
- оформлення копій документів, направлення матеріалів позовної заяви засо бами поштового зв 'язку (поштові послуги), направлення кореспонденції сторонам по справі - 1 000 грн;
- ознайомлення з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2025. Підготовка, оформлення, та подання засобами електронної системи "Е- суд" заяви про виконання вимог ухвали від 22.05.2025 року по справі №904/2536/25 - від З 000 грн.
- реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Тента Груп" в електронній системі "Е-суд", реєстрація керівника в електронній системі "Е-суд". отримання витягів про реєстрацію електрон ного кабінету, перевірка реєстраційних даних - 2 000 грн.
- послуги з оформлення, сплати та генерації квитанції по сплаті судового збору від представника, банківські послуги - 500 грн;
- судовий збір - офіційний платіж 3 236, 98 гри. Призначення збору - За по дання до господарського суду позовної заяви майнового характеру, пункт 2.1. Збір стано вить -1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для пра цездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2.1 350 - 3 236, 98 грн;
- моніторинг судової справи за офіційними судовими реєстрами - 0 грн;
- формування електронної справи (внесення даних) - 0 грн;
- поштові послуги - -263,02 грн.
Дослідивши надані адвокатом послуги відповідно до звіту №1 до договору про надання правової допомоги від 08.05.2025, господарський суд зазначає наступне.
Щодо оформлення договору про надання правової допомоги, генерація електронного ордера, засвідчення представництва - 2 000 грн.
Ці дії мають організаційно-процесуальний характер і не є правовою допомогою по суті спору. Оформлення договору - це внутрішній процес між клієнтом і адвокатом, а не юридична послуга щодо представництва інтересів у суді. Генерація ордера не потребує правової експертизи. Отже вказаний вид наданих адвокатом послуг не належить до судових витрат на правничу допомогу.
Щодо консультації клієнта відносно взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" - 1 000 грн.
З наданого звіту не вбачається, що відповідна консультація була надана саме в межах розгляду цієї судової справи. Крім того, не доведено, що вказані консультації щодо взаємовідносин безпосередньо стосуються предмета спору у справі №904/2536/25. Позивач не надав поіменного переліку відповідних документів із зазначенням їх реквізитів (назв, номерів, дат), а також не розкрив загальний обсяг досліджених матеріалів, детального опису проаналізованих відносно взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй". У зв'язку з цим у суду відсутні підстави вважати, що дана послуга має безпосередній зв'язок з розглядом справи та підлягає компенсації як витрати на професійну правничу допомогу.
Щодо ознайомлення з наявними матеріалами (претензія, бухгалтерські та облікові документи, рахунки, акти звірки розрахунків, угода про врегулювання заборгованості та ін.) - 1 000 грн.
Із наданого звіту не вбачається, які саме документи були предметом ознайомлення, не надано їх чіткого переліку із зазначенням реквізитів (назва, дата, номер), а також не визначено обсяг проведеної роботи. Не встановлено і зв'язку між зазначеними матеріалами та предметом спору у справі №904/2536/25. Відсутність конкретизації переліку документів та опису здійснених адвокатом дій не дає змоги суду перевірити фактичність і обґрунтованість понесених витрат, а отже виключає можливість їх визнання як витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо отримання даних з реєстрів відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Тента Груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" з ЄДРПОУ, витягів ЄСІТС - 1 000 грн, оформлення копій документів, направлення матеріалів позовної заяви засо бами поштового зв 'язку (поштові послуги), направлення кореспонденції сторонам по справі - 1 000 грн, а також оформлення, сплата та генерація квитанції по судовому збору - 500 грн.
Суд зазначає, що вказані дії є суто технічними і не потребують залучення адвоката, спеціаліста у галузі права, іншого фахівця. Суд також зазначає, що така послуга не потребує спеціальної освіти та не може вважатися послугою з надання правової допомоги.
Крім того вказані послуги охоплюється послугою адвоката стосовно підготовки, оформлення позовної заяви про стягнення заборгованості за поставлений товар. Визначення правової позиції та підсудності розгляду справи, визначення доказів (додатків) до позову. З огляду на викладене вказаний вид наданих адвокатом послуг не належить до судових витрат на правничу допомогу.
Щодо ознайомлення з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2025. Підготовка, оформлення, та подання засобами електронної системи "Е- суд" заяви про виконання вимог ухвали від 22.05.2025 року по справі №904/2536/25 - від З 000 грн, а також реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Тента Груп" в електронній системі "Е-суд", реєстрація керівника в електронній системі "Е-суд". отримання витягів про реєстрацію електрон ного кабінету, перевірка реєстраційних даних - 2 000 грн.
Суд зазначає, що зазначені послуги мають взаємозалежний (похідний) характер, оскільки всі дії були вчинені в межах реагування на ухвалу суду, яка зобов'язувала усунути недоліки позовної заяви, зокрема - подати її належним чином через електронну систему. Такі витрати безпосередньо випливають із процесуального обов'язку сторони належним чином оформити позовну заяву та дотриматися вимог щодо електронного документообігу. Водночас необхідність вчинення таких дій зумовлена неналежною підготовкою позовної заяви самим представником позивача, що, зокрема, підтверджується змістом ухвали суду від 22.05.2025 та підписом адвоката на позовній заяві позивача. Тобто відповідні витрати виникли внаслідок власних дій адвоката, а не як об'єктивно необхідні дії для захисту прав та інтересів клієнта по суті спору.
З огляду на це, суд приходить до висновку, що вказані витрати не можуть вважатися необхідними та обґрунтованими витратами на правничу допомогу, пов'язаними з належною підготовкою і веденням справи, та не підлягають компенсації як судові витрати відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо судового збору у розмірі 3 236,98 грн
Суд зазначає, що витрати на сплату судового збору є окремою категорією судових витрат, передбаченою статтями 123, 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, і не належать до витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, ухвалою суду у даній справі вже було вирішено питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору, - зокрема, зазначені витрати були покладені на відповідача відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на викладене, вказана сума не може вважатися складовою витрат на правничу допомогу та не підлягає компенсації в межах їх розгляду.
Щодо поштових послуг у розмірі 263,02 грн
Суд зазначає, що витрати на поштові послуги, пов'язані з надсиланням процесуальних документів, належать до судових витрат, проте не є витратами на професійну правничу допомогу у розумінні статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Такі витрати регулюються окремо в межах загальних судових витрат, пов'язаних із розглядом справи (стаття 123 Господарського процесуального кодексу України), і можуть відшкодовуватись за відповідним клопотанням сторони при наявності підтверджуючих доказів, зокрема квитанцій або фіскальних чеків з відміткою поштової установи.
У даному випадку жодних належних доказів фактичного здійснення поштових витрат у розмірі 263,02 грн позивачем не надано. Відсутні поштові квитанції, накладні чи інші документи, що підтверджують відправлення кореспонденції у справі №904/2536/25 та відповідність вказаної суми дійсним витратам.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що ця сума не підлягає компенсації як витрати на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності.
Суд враховує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Аналогічний правовий висновок викладено в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Оцінюючі наведені вище доводи, з урахуванням наданих позивачем доказів в підтвердження обсягу наданих послуг з надання професійної правничої допомоги, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення з відпповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн не відповідає повною мірою критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їх розміру, оскільки такі витрати не співставні з обсягом і змістом наданих послуг та не містять відомостей про витрачений адвокатом час на підготовку та участь у справі.
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви (вх. суду №29676/25 від 08.07.2025), з урахуванням заяви (вх. суду №29784/25 від 09.07.2025) щодо розподілу судових витрат на (правничу) правову допомогу, а саме: стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн - судових витрат на правничу (правову) допомогу, що складаються з підготовки, оформлення позовної заяви про стягнення заборгованості за поставлений товар (розрахунок інфляційних витрат, 3 % річних), визначення правової позиції та підсудності розгляду справи, визначення доказів (додатків) до позову.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тента Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" про стягнення заборгованості у загальному розмірі 215 798, 53 грн - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мір-Строй" (49129, Дніпропетровська область, Дніпровський район, місто Дніпро, Донецьке шосе, будинок 122-К, корпус Б1/16; ідентифікацій код 39469643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тента Груп" (62418, Харківська область, Харківський район, селище міського типу Пісочин, в'їзд Партизанський, будинок 18; ідентифікацій код 43606237) 179 512,00 грн (сто сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот дванадцять гривень 00 копійок) - основного боргу, 29 374,68 грн (двадцять дев'ять тисяч триста сімдесят чотири гривні шістдесят вісім копійок) - інфляційних втрат, 6 911,85 грн (шість тисяч дев'ятсот одинадцять гривень вісімдесят п'ять копійок) - 3% річних, 3236,98 грн (три тисячі двісті тридцять шість гривень дев'яносто вісім копійок) - судових витрат по сплаті судового збору, 5 000,00 грн (п'ять тисяч нуль копійок) - судових витрат на правничу правову допомогу.
В іншій частині вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 23.07.2025
Суддя Т.В. Іванова