ЄУН: 336/9828/24
Провадження №: 2/336/564/2025
22.07.25
22 липня 2025 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Звєздової Н.С., за участі секретарки судового засідання Іванченко О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «АКЦЕНБ-БАНК» про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, -
Представник позивача - адвокат Фельський С.Л., який діє на підставі Договору про надання правової допомоги від 02.10.2024, Ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 02.10.2024 серії АР №1098956, Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 07.05.2014 №19, через підсистему (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернувся з вказаним позовом до суду, в якому посилаючись нач.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.1212,.1213 ЦК України та Закон України «про платіжні системи та переказ коштів в Україні», просив стягнути з відповідача на свою користь безпідставно отримані грошові кошти у сумі 5 000,00 грн., а також судові витрати.
В обґрунтування позову зазначив, 27.06.2024 позивач звернувся до відділення АТ «Акцент-Банк» для здійснення переводу коштів у розмірі 5 000 гривень на інший рахунок. З невідомих причин платіж не пройшов, а кошти не були переведені отримувачу. Із розмови з представником банку позивачу було повідомлено, що повернути кошти можливо лише у разі отримання картки банку. Позивач повідомив представнику банківської установи, що він не має наміру відкривати рахунок у банку та попросив повернути кошти на його рахунок відкритий в іншому банку чи видати готівкою через касу банку, однак отримав відмову. Позивач особисто звернувся з письмовою заявою щодо роз'яснення ситуації та повернення коштів, відповідь так і не отримав. На адвокатський запит було надано відповідь про неможливість надання інформації з посиланням на Закон України «Про банківську таємницю». На підставі викладеного просить про задоволення позову та повернення коштів, як безпідставно набутих банком.
На підставі Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2024 вказана справа надійшла в провадження судді Звєздової Н.С.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином відповідно до вимог ЦПК України. Причини неявки суду не повідомив. Заяву про розгляд справи без його участі або відкладення розгляду справи не надав.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Отже, зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк відзиву, заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про перенесення розгляду справи, враховуючи те, що відповідачка була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, не з'явилася в судове засідання без повідомлення причин, а позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Оскільки особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явились, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши позовну заяву та письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 27 червня 2024, позивач ОСОБА_1 у відділенні АТ «Акцент-Банк» здійснив переказ коштів у розмірі 4 999,00 гривень, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції (а.с. 4), в якій зазначено як платника - ОСОБА_1 .
Однак, Акціонерне товариство «Акцент-Банк» не виконало свої зобов'язання щодо надання послуги «переказу коштів», кошти на зазначений позивачем рахунок переведені не були, після чого безпідставно утримуються на рахунках банку.
Задовольняючи позов, суд виходить з таких норм чинного законодавства.
Відповідно до положень ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За приписами ч.1,2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом першим статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Аналіз наведеної норми права свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; подруге у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно утримує у себе кошти, які належать позивачу. Залишення вказаних коштів на рахунку банку суперечить їх цільовому призначенню та свідчить про порушення майнових прав й інтересів позивача, оскільки на теперішній час він не має права розпоряджатися належними йому коштами.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з положеннями ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тому, беручи до уваги наведене, проаналізовані належні, достатні та допустимі докази у їх сукупності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку про задоволення вимог.
Позивач, від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду звільнений, а відтак, відповідно до положень ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір в сумі 1 211,20 грн. за подання позовної заяви підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.
Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу суд дійшов наступних висновків.
Як передбачено у статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (ч.1 ст.133 ЦПК України).
Відповідно до ч.5 ст.135 ЦПК України, сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч.4 ст.137, ч.7 ст.139 та ч.3 ст.141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.
Приписами ч.1 ст.26 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, позивачем заявлена вимога на відшкодування понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн., на підтвердження яких надані наступні докази: договір про надання правової допомоги від 02.10.2024, акт приймання-передачі наданих послуг, квитанція до прибуткового ордеру на суму 10 000,00 гривень.
Суд визнає надані стороною позивача докази на підтвердження витрат на правничу допомогу належними, допустимими, достовірними і достатніми.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5,6 ст.137 ЦПК України).
Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу через їх неспівмірність складності справи не подавалось.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5,9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Як зазначив Верховний суд у своїй постанові 24 січня 2022 року по справі № 757/36628/16-ц, у відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги. За неможливості встановити умови щодо порядку обчислення, форми та ціни правової допомоги згідно з умовами договору суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Такий висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 28 вересня 2022 року по справі № 529/201/20.
Суд звертає увагу, що дана справа є типовою та нескладною, розгляд самої справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, представником позивача надано заяву про розгляд справи за його відсутності, тому у суду виникають сумніви щодо часу витраченого представником позивача на надання правової допомоги позивачу, часу складання позовної заяви.
Підсумовуючи викладене, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, що вказані вище, складність та категорію справи, а також положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду щодо стягнення витрат на правову допомогу в цілому, суд вважає розмір витрат позивача є завищеним, неспівмірним, тому зменшує такі витрати на суму до 3 000,00 грн.
Керуючись ст. 2, 4-5,12-13, 19, 76-82, 89, 95, 128, 133, 141, 174, 178, 191, 211, 223, 247, 258-259, 263-266, 272-273, 280-283, 432, 488 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 4 999 (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять) гривень 00 копійок.
Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211,20 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Реквізити учасників справи:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання (зареєстроване): АДРЕСА_1
Відповідач: Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК», код ЄДРПОУ 143600802, МФО 307770, рахунок НОМЕР_2 , 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд.11.
Суддя: Н.С. Звєздова