21 липня 2025 року м. Київ
Справа № 755/8714/24
Провадження № 22-з/824/758/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи заяву представника ОСОБА_2 адвоката Горщара Сергія Васильовича про ухвалення додаткового рішення в частині витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері, -
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері оскільки у зв'язку з крайньою потребою просить стягнути з відповідача аліменти на користь ОСОБА_4 в розмірі 30 тис. грн., з яких - 20 тис. грн. витрати пов'язані з утриманням, лікуванням та доглядом матері ОСОБА_4 та 10 тис. грн. витрати пов'язані з наймом житла.
Позов мотивований тим, що У 2023 - 2024 р., ОСОБА_4 була одноособовим власником :
Земельної ділянки з побудованним на ній двоповерховим цегляним будинком з усіма зручностями в АДРЕСА_1 .
Трикімнатної квартири, загальною площею розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказану вище земельну ділянку в середині 80 - х років отримував батько позивача ОСОБА_5 .
Дачний будинок на вказаній земельній ділянці будували всі разом.
Квартиру АДРЕСА_3 купували також усі разом для батьків.
Позивач в період з 1993 р. по 1997 р. працював офіційно в США та передавав кошти батькам.
В 1999 р. вище названа квартира була куплена за спільні кошти батьків, позивача та відповідача.
Так як батьки житлом були забезпечені, двокімнатна квартира, в якій мешкає позивач, за адресою: АДРЕСА_4 , була передана позивачу в 2009 р., з домовленністю, що позивач не буде претендувати на дачний будинок.
В квартирі, розташованій по АДРЕСА_5 , з 2010 року мешкав племінник позивача, разом з ОСОБА_4 .
З врахуванням того, що між племінником та ОСОБА_4 стали виникати побутові конфлікти позивач за погодження з відповідачем і з огляду на похилий вік ОСОБА_4 узгодили, що остання взимку буде переїздити до позивача, а влітку відповідач буде піклуватись про ОСОБА_4 на дачі, або там, де мешкає позивач з родиною .
Загальна кількість нерухомості, якою володіють відповідач зі своєю родиною на сьогодні складає: 2 будинки і 2 квартири.
Узгоджена між сторонами домовленність виконувалась більше 10 років до 2024 р.
Але коли ОСОБА_4 в 2023 р. захворіла, то відповідач відмовився брати матір до себе, мотивуючи це тим, що їй потрібен постійний догляд, а він не в змозі його забезпечити.
06.09.2023 р. відповідач відвіз ОСОБА_4 до нотаріуса де уклали угоди, що стали підставою відчуження нерухомого майна на користь відповідача.
Після цього ОСОБА_2 відмовився здійснювати догляд матері, та за період часу з 15 жовтня 2023 р. привіз один раз продукти харчування за кошти матері.
Позивачем 09.05.24 р. була зроблена заява до поліції, відносно того, що відповідач не допускає матір до місця її реєстрації.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 червня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 є дієздатною особою та особою похилого віку, отримує пенсійне забезпечення, страждає на ряд захворювань внаслідок яких потребує стороннього догляду.
Відповідно до позовних вимог вбачається, що позивач має намір перекласти весь тягар щодо утримання та догляду за матір'ю ОСОБА_4 одноособово на відповідача по справі, при цьому в судовому засіданні не надав доказів в обґрунтування своїх вимог щодо стягнення суми коштів в розмірі 30 тис. грн. на утримання матері.
Як було встановлено в судовому засіданні, між позивачем та відповідачем існують протиріччя щодо розподілу нерухомого майна між позивачем та відповідачем , яке належало ОСОБА_4 .
З врахованого суд дійшов висновку що позивачем обрано не вірний спосіб захисту своїх інтересів, в зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просила скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
06 лютого 2025 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява про ухвалення додаткового рішення в частині витрат на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 - Горщар С.В. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 755/8714/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 12 000,00 грн.
Не погоджуючись з додатковим рішенням суду ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просив скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
27 лютого 2025 року листом Київського апеляційного суду матеріали справи № 755/8714/24 були витребувані з Дніпровського районного суду м. Києва.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері.
18 березня 2025 року від представника ОСОБА_2 адвоката Горщар С.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він просить апеляційну скаргу на рішення суду залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
08 квітня 2025 року від представника ОСОБА_2 адвоката Горщар С.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він просить апеляційну скаргу на додаткове рішення суду залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року справу було призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 травня 2025 року Апеляційні скарги ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року- залишено без змін.
13 травня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_2 адвоката Горщара С.В. про ухвалення додаткового рішення у справі, яким просить стягнути з ОСОБА_7 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового судового рішення та для залишення заяви без розгляду з огляду на наступне.
Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті (частина третя статті 259 ЦПК України).
Частиною першою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1 ст. 246 ЦПК України).
Статтею 126 ЦПК України передбачено що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
З аналізу положень норм процесуального законодавства вбачається, що норма ч. 8 ст. 141 ЦПК України встановлює загальне правило можливості подання доказів з приводу судових витрат або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Натомість положення ч. 1 ст. 246 ЦПК України є спеціальною нормою по відношенню до вищевказаною, та встановлюють не тільки можливість подання таких доказів, але й процедуру та вимоги до такої процесуальної дії, зокрема обов'язок доведення наявності поважних причин, які унеможливили стороні подання таких доказів до закінчення судових дебатів.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 161/5317/18 містяться висновки про те, що аналіз норм статей 126, 137, 141 ЦПК України вказує на те, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору), є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, тобто крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів на підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду. Водночас потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи.
У постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21, від 15 листопада 2024 року у справі № 756/12382/19 зазначено, що у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання відповідних доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє у задоволенні заяви про стягнення судових витрат.
Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Отже, з урахуванням вищевказаної правової позиції Верховного Суду та наведених процесуальних норм, колегія суддів зазначає, що в разі неподання доказів понесення витрат на правничу допомогу у визначений законом строк, сторона має обґрунтувати, які поважні причини не дозволили їй подати такі докази до закінчення розгляду справи.
Зі змісту поданої представником позивача заяви про ухвалення додаткової постанови у цій справі вбачається, що вона не містить обґрунтування поважності причин неподання представником ОСОБА_1 доказів, що підтверджують розмір судових витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів у справі.
Також ОСОБА_1 та його представник не звертався до суду з окремою заявою про зазначення поважних причин неподання стороною позивача доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу до ухвалення постанови.
Жодних обставин, які б завадили стороні позивача вчасно подати докази понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду матеріали справи не містять.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що подавши заяву про ухвалення додаткової постанови у цій справі щодо вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу представник позивача не обґрунтував причини неможливості подання відповідних доказів на підтвердження понесення таких судових витрат до ухвалення судового рішення у справі, водночас звернувся із заявою про ухвалення додаткового судового рішення пропустивши строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, тому наявні підстави для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 , поданої представником Горщаром С.В. про ухвалення додаткової постанови щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у справі, що відповідає положенням статтей 141, 246 ЦПК України, оскільки зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин неподання стороною позивача доказів, що підтверджують розмір судових витрат до ухвалення рішення у справі.
Керуючись статтями 141, 246, 268, 270, 389 ЦПК України, суд-
У задоволенні заяви представника ОСОБА_2 адвоката Горщара Сергія Васильовича, про ухвалення додаткової постанови - відмовити.
Відмовити ОСОБА_2 в ухваленні додаткової постанови.
Ухвала набирає законної сили з дня її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна