Київський апеляційний суд
16 липня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12021100050001571 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Вознесенська Миколаївської області, громадянина України,
що зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання, судимого:
1) вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області
від 15.05.2012 за ч.3 ст.15 ч.3 ст.185 КК України із застосуванням
ст.69 КК України, ч.2 ст.389 КК України на підставі ст.71 КК України
до арешту на строк 5 місяців 10 днів;
2) вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області
від 06.11.2014 за ст.128 КК України до громадських робіт на строк 200 годин;
3) вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області
від 22.04.2016 за ч.3 ст.185 КК України на підставі ст.71 КК України
на 3 роки 3 дні позбавлення волі;
4) вироком Доманівського районного суду Миколаївської області
від 03.06.2016 за ч.2 ст.289 КК України на підставі ч.4 ст.70 КК України
на 3 роки 6 місяців позбавлення волі;
5) вироком Приморського районного суду м. Одеси від 02.07.2020
за ч.2 ст.185 КК України на 1 рік позбавлення волі, звільненого 02.04.2021
по відбуттю строку покарання,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146, ч.2 ст.289 КК України,
за апеляційними скаргами прокурора і захисника ОСОБА_6 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 9 листопада 2023 року,
Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 09.11.2023 ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.146, ч.2 ст.289 КК України, і йому призначено покарання:
- за ч.1 ст.146 КК України - 1 рік 6 місяців позбавлення волі;
- за ч.2 ст.289 КК України - 6 років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146, ч.2 ст.289 КК України, і призначити йому покарання: за ч.2 ст.146 КК України - 2 роки позбавлення волі; за ч.2 ст.289 КК України - 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна; на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Так, суд не погодився з правовою кваліфікацією стороною обвинувачення дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.146 КК України як незаконне позбавлення волі людини із застосуванням зброї. Застосування зброї означає використання під час вчинення злочину вогнепальної або холодної зброї за її цільовим призначенням (здійснення пострілу, завдання внаслідок удару кинджалом тілесного ушкодження). Це також випадки погрози використання зброї (прицілювання в потерпілого, демонстрація зброї, приведення її в бойове положення). Відповідно до показань потерпілого ОСОБА_9 обвинувачений взяв його лівою рукою за шию, тримаючи в правій руці предмет, схожий на ніж, лезо якого згодом потерпілий відчув на своїй шиї. В подальшому ОСОБА_7 наказав потерпілому зайти в кімнату охорони, посадив його на ліжко, зв'язав руки і ноги скотчем та подовжувачем, при цьому погрожуючи відрізати голову, якщо ОСОБА_9 не буде виконувати його вимоги. Потерпілий неодноразово наголошував на тому, що погроза мала реальний характер і сприймалася ним як така, що дійсно буде реалізована.
Крім того, на переконання прокурора, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки не призначив ОСОБА_7 за ч.2 ст.289 КК України додаткове покарання у виді конфіскації майна, яка згідно зі ст.59 КК України встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Обвинувачений суду показав, що посварився з дівчиною і, розуміючи, що не має можливості поїхати до неї через відсутність грошей на таксі, і що ОСОБА_10 не дозволить йому взяти автомобіль, щоб невідкладно поїхати в м. Житомир, він, не маючи згоди ОСОБА_10 , взяв автомобіль "Mersedes-Benz", який останній залишив на території гаражного кооперативу. З огляду на такі показання прокурор стверджує, що, незаконно заволодівши транспортним засобом, ОСОБА_7 і уникнув матеріальних витрат на особисті цілі, що свідчить про наявність у нього корисливого мотиву. Внаслідок цього також призначене ОСОБА_7 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити, визнати обставинами, які пом'якшують покарання, визнання обвинуваченим вини, щире каяття, шанобливе ставлення до смерті потерпілого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України. Також просить призначити ОСОБА_7 покарання: за ч.1 ст.146 КК України - 1 рік 6 місяців позбавлення волі; за ч.2 ст.286 КК України - 5 років позбавлення волі без конфіскації майна; і на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
Захисник вказує, що хоча суд у вироку і перерахував низку обставин, які пом'якшують покарання, зокрема, що ОСОБА_7 визнав вину, щиро розкаявся, висловив свої співчуття родині померлого потерпілого ОСОБА_10 та підтвердив обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, але всупереч своїй же позиції зазначив, що обставин, які пом'якшують покарання, не встановлено.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника і обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту і заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора; доводи прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу прокурора та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника; провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що в їх задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Вироком суду визнано доведеним, що 13 липня 2021 року близько 00 годин 20 хвилин ОСОБА_7 , будучи особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом та злочини, передбачені ст.185 КК України, перебував на території гаражного кооперативу "Райдуга", що на вул. Вербовій, 6 в м. Києві, де неофіційно працював охоронцем і де знаходився транспортний засіб - автомобіль "Mersedes-Benz Vito 111 CDI" д/н НОМЕР_1 , 2007 року випуску, який перебував у законному користуванні ОСОБА_10 .
В цей час у ОСОБА_7 виник умисел на повторне незаконне заволодіння вказаним транспортним засобом, реалізуючи який в період з 00 годин 20 хвилин по 02 годину 58 хвилин цього ж дня він, не маючи дозволу законного користувача на керування транспортним засобом, відчинив автомобіль "Mersedes-Benz Vito 111 CDI" ключем, який знайшов у робочому кабінеті голови гаражного кооперативу "Райдуга" ОСОБА_10 , і сів у салон. Знаходячись у салоні автомобіля, ОСОБА_7 побачив поряд з приміщенням охорони свого напарника ОСОБА_9 і одразу усвідомив, що йому не вдасться безперешкодно заволодіти транспортним засобом, так як ОСОБА_9 може завадити йому вчинити злочин. У цей момент у ОСОБА_7 виник злочинний умисел на незаконне позбавлення волі ОСОБА_9 з метою безперешкодного вчинення іншого злочину шляхом застосування фізичного та психічного насильства, реалізуючи який ОСОБА_7 вийшов із салону автомобіля "Mersedes-Benz Vito 111 CDI", підійшов впритул до ОСОБА_9 , схопив його лівою рукою за шию та приставив до шиї кухонний ніж, який тримав у правій руці, чим придушив волю потерпілого до спротиву, а потім наказав ОСОБА_9 слідувати з ним до кімнати охорони, що той і зробив. Знаходячись в кімнаті охорони, ОСОБА_7 зв'язав руки і ноги ОСОБА_9 клейкою стрічкою "скотчем" та подовжувачем, заклеїв рот та, поклавши його на ліжко, наказав знаходитись в такому положенні в приміщенні кімнати охорони, пригрозивши фізичною розправою в разі, якщо потерпілий вийде з приміщення охорони, після чого ОСОБА_7 покинув приміщення.
Усвідомлюючи, що ОСОБА_9 не зможе перешкодити йому, близько 02 години 58 хвилин ОСОБА_7 підійшов до автомобіля "Mersedes-Benz Vito 111 CDI", відчинив двері водія, привів двигун у робочий стан ключем, який знайшов раніше, і, керуючи вказаним автомобілем, поїхав з місця його первинного знаходження, в подальшому пошкодивши його під час зіткнення з перешкодами, і тим самим повторно незаконно заволодів транспортним засобом вартістю 204 414 грн 85 коп.
Згідно з ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у незаконному заволодінні автомобілем "Mersedes-Benz Vito 111 CDI" д/н НОМЕР_1 , який перебував у користуванні ОСОБА_10 , за викладених у вироку обставин є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються сукупністю наявних у ньому доказів, і ніким з учасників судового провадження не оспорюються. Тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.
За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.289 КК України - незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно, вартість якого становить від 100 до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - є вірною.
Винуватість ОСОБА_7 у незаконному позбавленні волі людини також підтверджується сукупністю доказів, зокрема, показаннями потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , даними у протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 15.07.2021, протоколі огляду місця події від 13.07.2021, протоколі проведення слідчого експерименту від 05.09.2023 (т.3 а.с.9-10, 11-31, т.5 а.с.181-185), речовим доказом - кухонним ножем вилученим під час огляду місця події, і також в апеляційній скарзі захисника не оспорюється.
Разом з тим, доводи прокурора, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки не кваліфікував вказані дії ОСОБА_7 за кваліфікуючою ознакою "із погрозою застосування зброї", необґрунтовані.
Як вказав суд у вироку, під застосуванням зброї слід вважати використання під час вчинення злочину вогнепальної або холодної зброї за її цільовим призначенням (здійснення пострілу, завдання внаслідок удару кинджалом тілесного ушкодження).
Відповідно до усталеної судової практики холодною зброєю слід вважати предмети, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, що справляють колючий, колюче-ріжучий, рубаючий, роздроблюючий або ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, арбалет, нунчаку, кастет тощо), конструктивно призначені для ураження живої цілі за допомогою м'язової сили людини або дії механічного пристрою, що узгоджується з п.1.1 Методики криміналістичного дослідження холодної зброї та конструктивно схожих з нею виробів, згідно з яким під холодною зброєю слід розуміти предмети та пристрої, конструктивно призначені та за своїми властивостями придатні для неодноразового завдання шляхом безпосередньої дії тяжких (небезпечних для життя у момент спричинення) і смертельних тілесних ушкоджень, дія яких заснована на використанні м'язової сили людини.
У справах, де предметом (знаряддям) злочину є зброя, у будь-якому випадку необхідно призначати експертизу для вирішення питання про належність відповідних предметів до зброї, а також про їх придатність до використання за цільовим призначенням.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_7 з метою полегшення безперешкодного незаконного заволодіння транспортним засобом незаконно позбавив волі потерпілого ОСОБА_9 шляхом застосування фізичного насильства стосовно нього (зв'язав його руки та ноги клейкою стрічкою "скотчем" і подовжувачем, заклеїв рот) та шляхом застосування психічного насильства (висловив погрозу застосувати кухонний ніж у разі, якщо потерпілий буде вчиняти дії на перешкоджання йому вчинити інший злочин).
Оскільки під час досудового розслідування не з'ясовувалось питання про належність предмета (кухонного ножа), що є речовим доказом у справі, до зброї, і диспозиція ч.2 ст.146 КК України не містить такої кваліфікуючої ознаки, як "із погрозою застосування зброї", про що зазначено в обвинувальному акті, суд кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч.1 ст.146 КК України як незаконне позбавлення волі людини.
Твердження прокурора, що застосування зброї - це також випадки погрози використання зброї, є його суб'єктивним тлумаченням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки застосування зброї, тобто фактичне її використання для фізичного впливу на потерпілого, коли цими діями створюється реальна загроза його життю та здоров'ю, та погроза застосування зброї, як про це йдеться у пред'явленому обвинуваченні, не є тотожними поняттями.
До того ж, згідно з ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених законом.
Зі змісту самого обвинувачення випливає, що ОСОБА_7 погрожував ОСОБА_9 кухонним ножем, який визнаний речовим доказом, вочевидь не призначений для враження живої сили - ушкодження тіла іншої людини і має господарсько-побутове призначення. І вже яким чином потерпілий сприймав таку погрозу, не має ніякого значення для правової кваліфікації.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.1 ст.146 КК України є вірною.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для зміни чи скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_7 вчинив нетяжкий і тяжкий злочини, особу винного, який не одружений, не працевлаштований, неодноразово судимий, відсутність обставин, які пом'якшують покарання, і обставину, яка його обтяжує, - рецидив злочинів, і правильно призначив покарання у виді позбавлення волі на строк, наближений до мінімального. Також, призначаючи остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.1 ст.70 КК України, суд обрав принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, який є найбільш сприятливим для обвинуваченого.
Підстави для пом'якшення ОСОБА_7 покарання до мінімального строку, як про це просить захисник, а також встановлення обставин, які його пом'якшують, відсутні.
ОСОБА_7 вину у пред'явленому обвинуваченні в повному обсязі не визнав, заперечивши свою причетність до незаконного позбавлення волі ОСОБА_9 . Обвинувачений неодноразово судимий, 02.04.2021 звільнився з установи виконання покарань і вже через 3 місяці вчинив нові злочини, у тому числі незаконне заволодіння автомобілем ОСОБА_10 , який прийняв його на роботу з іспитовим строком, що свідчить про відсутність належної критичної оцінки ним своєї протиправної поведінки та її осуд, бажання виправити ситуацію, що склалася тощо. Тож, визнання обвинуваченим фактичних обставин незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_10 та висловлення співчуття його родині, що є нормальною та загальноприйнятою в суспільстві реакцією на смерть людини, не є щирим каяттям.
Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та м'якість призначеного ОСОБА_7 покарання з огляду на незастосування додаткового покарання у виді конфіскації майна, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
Згідно з ч.2 ст.59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Оcобливій частині цього Кодексу.
Корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який із злочинів, визначених у ч.ч.5, 6 ст.12 КК України, якщо його вчинено із корисливих спонукань. Під корисливими спонуканнями слід розуміти бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків або досягти іншої матеріальної вигоди.
Суд належним чином мотивував своє рішення про відсутність підстав для призначення ОСОБА_7 конфіскації майна, оскільки не було встановлено, що останній заволодів транспортним засобом з корисливих мотивів, а за змістом обвинувального акта такий мотив стороною обвинувачення не інкримінувався.
Обґрунтування прокурора про наявність корисливого умислу тим, що ОСОБА_7 уникнув матеріальних затрат для того, щоб дістатися до м. Житомира, колегія суддів вважає непереконливими. До того ж, конфіскація майна передбачена як альтернативне покарання у санкції ч.2 ст.289 КК України і його застосування відноситься до дискреційних повноважень суду.
Таким чином судом першої інстанції дотримані загальні засади призначення покарання, передбачені у ст.65 КК, і саме таке покарання, яке призначив суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, буде необхідним й достатнім для досягнення його мети, яка полягає не тільки в карі, а й виправленні обвинуваченого та запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
Отже, вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційних скарг захисника і прокурора відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 9 листопада 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні і захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3