08 липня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 758/16/25
номер провадження: 22-ц/824/10571/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 року у складі судді Ковбасюк О.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Данченка 30» про зобов'язання вчинити певні дії,
14 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Григоренко А.О. звернувся до суду із заявою про ухвалення у справі №758/16/25 додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу.
Заява мотивована тим, що оскільки ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03 березня 2025 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Данченка 30» (далі - ОСББ «Данченка 30») про зобов'язання вчинити певні дії закрито на підставі поданої представником заяви про непідтримання ним своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, то наявні підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу на підставі ч.3 ст.142 ЦПК України. Розмір пред'явлених до стягнення таких судових витрат становить 17 000 грн 00 коп.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 року у задоволенні вимог представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Григоренка А.О. про ухвалення у цивільній справі №758/16570/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСББ «Данченка 30» про зобов'язання вчинити певні дії додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу - відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її змінити в частині розміру стягнення з ОСББ «Данченка 30» на користь ОСОБА_1 , стягнувши на його користь з ОСББ «Данченка 30» 17 000 грн 00 коп., які він має сплатити у зв'язку з розглядом справи, понесених під час розгляду справи, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при зверненні до суду із заявою про не підтримання позивачем своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, він не ставив питання про розподіл понесених витрат, а лише просив покласти понесені відповідачем судові витрати на нього. Відповідно з цією ж заявою і докази витрат на правничу допомогу ним подані не були. При цьому, до винесення судом ухвали про закриття провадження у справі, позивачем подано заяву про намір подання доказів витрат на правничу допомогу адвоката протягом п'яти днів з дня винесення рішення у справі. Не зважаючи на те, що позивач у своїй заяві про не підтримання своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову вирішити питання про стягнення з нього на користь відповідача судових витрат, суд, вийшовши за межі прохальної частини його заяви, порушивши принцип диспозитивності, вирішив питання про розподіл судових витрат.
Вказує, що позивач до ухвалення рішення подав заяву про намір подання доказів витрат на правничу допомогу протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення і скористався своїм правом на їх подання після прийняття судом заяви про задоволення заяви про не підтримання своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову. Подаючи заяву про не підтримання своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, він не просив суд стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу, проте суд безпідставно вирішив розглянути це питання. Обґрунтування судом підстави відмови у стягненні витрат на правничу допомогу адвоката в оскаржуваній ухвалі тим, що вказане питання вирішувалось в ухвалі від 03 березня 2025 року є маніпулятивним з боку суду першої інстанції, оскільки він не просив це питання розглянути в заяві про не підтримання позовних вимог.
Зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали було порушено норми процесуального права, оскільки відповідач не подавав обґрунтованого клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а суд самостійно вирішив зменшити їх розмір, порушивши при цьому положення ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч.6 ст.137 ЦПК України. Зважаючи на викладене, вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про можливість зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Представник ОСББ «Данченка 30» - адвокат Сенченко А.С. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що ухвалою від 03 березня 2025 року у справі суд разом із залишенням позову без розгляду одночасно вирішив питання розподілу витрат позивача. Скаржник не оскаржував ухвалу від 03 березня 2025 року, якою відмовлено в задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат на правову допомогу, вона вступила в законну силу. При цьому, позивач, діючи в порушення вимог ЦПК України, звернувся для вирішення питання розподілу судових витрат до суду першої інстанції повторно, після винесення ухвали про залишення позову без розгляду від 03 березня 2025 року шляхом подання 14 березня 2025 року через представника Григоренка А.О. заяви про ухвалення додаткового рішення у справі №758/16/25 щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу. Такі дії ОСОБА_1 суперечать нормам ЦПК України, оскільки в разі незгоди з постановленою судом ухвалою від 03 березня 2025 року, позивач не був обмежений в праві її апеляційного оскарження, проте таких дій вчинено не було. Також вказує, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу становить 17 000 грн 00 коп., що в рази перевищує задекларований дохід позивача та очевидно не є прийнятною для нього сумою. На відміну від витрат відповідача, витрати позивача на правову допомогу не підтверджені платіжним дорученням про оплату, тобто такі витрати не є фактично понесеними та доведеними, та як вбачається з довідки про доходи, у позивача взагалі відсутня фінансова спроможність для їх оплати.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Григоренка А.О. про ухвалення у даній справі додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що питання щодо розподілу судових витрат, у тому числі, щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу на підставі ч.3 ст.142 ЦПК України вже було вирішено ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03 березня 2025 року, а тому відповідно до ч.1 ст. 270 ЦПК України відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та відповідають матеріалам справи.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (ч.1 ст.44 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, провадження № 12-39гс22).
Відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справ, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч.3 ст.142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати на відповідну заяву стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСББ «Данченка 30» про зобов'язання вчинити певні дії - залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст. 257 ЦПК України, а саме, у зв'язку з тим, що позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Цією ж ухвалою від 03 березня 2025 року суд першої інстанції вирішив питання про розподіл судових витрат.
Так, у мотивувальній частині ухвали Подільського районного суду міста Києва від 03 березня 2025 року суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем будь-яких судових витрат у даній справі. Суд зауважив, що згідно з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі від 03 січня 2025 року позивача ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору за подання вищевказаної позовної заяви. Доказів понесення будь-яких інших судових витрат, передбачених ст. 133 ЦПК України, позивачем до суду не подано. Із урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги представника позивача про присудження судових витрат у даній справі на підставі ч.3 ст. 142 ЦПК України задоволенню не підлягають (а.с.84-86).
У відповідності до п.16 ч.1 ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду.
По справі встановлено, що ні ОСОБА_1 , ні ОСББ «Данченка 30», не оскаржували ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 03 березня 2025 року, в апеляційному порядку та вказана ухвалу набрала законної сили, у тому числі в частині розподілу судових витрат.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки питання щодо розподілу судових витрат, у тому числі, щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу на підставі ч.3 ст.142 ЦПК України вже було вирішено ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03 березня 2025 року, а тому відповідно до ч.1 ст. 270 ЦПК України відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.
Подібного висновку у схожих правовідносинах дійшов Верховний Суд в ухвалі від 17 червня 2024 року у справі № 703/2330/22 (провадження № 61-8144ск24).
Таким чином висновки суду відповідають вимогам процесуального права, ухвала суду є законною та обґрунтованою, передбачених законом підстав для її скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та є намаганням переоцінити висновки суду, викладені в ухвалі Подільського районного суду міста Києва від 03 березня 2025 року, яка не є предметом апеляційного перегляду у цьому провадженні. Тому ці доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє.
Інший висновок також суперечив би одній з основних засад судочинства як обов'язковість судових рішень, які набрали законної (п.9 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.14 ЦПК України).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді: