08 липня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 756/9126/24
номер провадження: 22-ц/824/11339/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипчука Микити Євгеновича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 квітня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 23 квітня 2025 року у складі судді Шролик І.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, про визначення способу участі у вихованні дитини,
У липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, про визначення способу участі у вихованні дитини.
Позовна заява мотивована тим, що позивач є батьком малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 - відповідачкою у справі.
Вказував, з 16 липня 2019 року він разом з відповідачкою ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2021 року. Зазначав, що згідно з рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року з нього стягуються аліменти на користь відповідачки на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , заборгованості зі сплати аліментів не має.
Вказував, що ОСОБА_1 чинить йому перешкоди в участі у вихованні доньки та спілкуванні з нею, відповідачка заблокувала всі можливі засоби комунікації з дитиною. Також відповідачка змінила місце проживання доньки, не попередивши його про це. Зазначав, що сім місяців він не може спілкуватися та бачити доньку.
Посилаючись на порушення з боку відповідачки його прав на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні, позивач ОСОБА_2 просив зобов'язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди в участі у вихованні та вільному спілкуванні з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначити йому спосіб участі у вихованні доньки ОСОБА_3 у вигляді:
- періодичного відвідування доньки ОСОБА_3 у присутності матері два рази на тиждень за попереднім погодженням з матір'ю;
- щоденні розмови з донькою ОСОБА_3 через телефонні месенджери, зокрема через відеозв'язок;
- можливість два рази на місяць у суботу або в неділю забирати доньку ОСОБА_3 для проведення часу з нею з 08.00 год по 20.00 год без присутності матері;
- погоджувати з ОСОБА_2 , як з батьком, виїзд доньки ОСОБА_3 за кордон;
- можливість два рази на рік протягом 14 календарних днів відпочивати з донькою ОСОБА_3 ;
- можливість знати фактичну адресу місця проживання доньки ОСОБА_3 ;
- систематичне відвідування, за фактичним місцем проживання, у разі хвороби доньки ОСОБА_3 ;
- можливість отримання контактів лікаря, няні, вихователя дитячого садочку та керівників гуртків, які відвідує ОСОБА_3 ;
- узгодження з батьком вибору чергової няні, вибору дитячого садочка, школи та залучення доньки ОСОБА_3 до участі у гуртках;
- систематичні безперешкодні з боку матері відвідування батьком з донькою закритих дитячих центрів, зоопарку, лялькового театру, тощо;
- проживання доньки ОСОБА_3 з батьком під час перебування матері у відрядженні.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Встановлено наступний графік участі батька ОСОБА_2 у вихованні доньки ОСОБА_3 :
- відвідування ОСОБА_2 доньки ОСОБА_3 один раз на тиждень в присутності матері впродовж однієї години, за попереднім погодженням часу та місця із ОСОБА_1 ;
- розмови із ОСОБА_3 за допомогою телефонного зв'язку, месенжеру, серед іншого за допомогою відеозв'язку в понеділок, середу, п'ятницю в проміжку часу з 19 год 00 хв. до 20 год 00 хв.;
- два рази на місяць: в другу суботу з 15 год 00 хв. до 20 год 00 хв. та в четверту неділю з 10 год 00 хв. до 15 год 00 хв. батько ОСОБА_2 може забирати доньку ОСОБА_3 для проведення спільного відпочинку без присутності матері;
- зобов'язано ОСОБА_1 сповіщати батька ОСОБА_2 про зміну місця проживання доньки ОСОБА_3 , а також про її захворювання;
- зобов'язано ОСОБА_1 завчасно попереджати ОСОБА_2 про неможливість зустрічі із донькою відповідно до визначеного графіку, із перенесенням дати зустрічі на іншу погоджену дату.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211 грн 20 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено факт створення відповідачем йому перешкод у спілкуванні з дитиною та відсутності підстав вважати його небезпечним для дитини, наявності в нього глибокої батьківської прихильності, а також із пріоритету найкращих інтересів дитини. Визнавши запропонований висновком органу опіки графік і спосіб спілкування батька з дитиною (2 години на 1 місяць у присутності матері) недостатнім для формування і підтримання родинного зв'язку, суд дійшов висновку що запропонований у рішенні альтернативний, більш збалансований графік та спосіб спілкування й участі батька у вихованні дитини, відповідатиме як найбільшим інтересам дитини та не суперечить чинному законодавству.
11 квітня 2025 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Скрипчук М.Є. подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн 00 коп.
Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 23 квітня 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Скрипчука М.Є. задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн 00 коп. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Скрипчук М.Є. подав апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 квітня 2025 року, змінити резолютивну частину рішення, виклавши її таким чином:
зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
встановити наступний графік участі батька ОСОБА_2 у вихованні доньки ОСОБА_3 : відвідування ОСОБА_2 доньки ОСОБА_3 один раз на тиждень в присутності матері впродовж однієї години, за попереднім погодженням часу та місця із ОСОБА_1 .
Також в апеляційній скарзі Представник ОСОБА_1 - адвокат Скрипчук М.Є. просить частково скасувати додаткове рішення від 23 квітня 2025 року, змінити резолютивну частину додаткового рішення, виклавши її таким чином:
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн 00 коп.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно відхилив позицію спеціалістів, яка викладена у висновку Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 13 березня 2025 року. Суд не вправі підміняти будь-який орган державної влади або орган місцевого самоврядування, приймати замість нього конкретні рішення чи давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого органу, а тому відповідачка вважає, що суд першої інстанції безпричинно вийшов за межі рекомендацій Дарницької райдержадміністрації та Міського центру дитини, безпідставно встановив власний графік участі позивача у вихованні дитини.
Вказує, що судом не було враховано того факту, що участь ОСОБА_2 у вихованні доньки була вкрай незначною з моменту її народження. Він був відсутній під час пологів, а після повернення додому (коли дитині було вже 6 місяців) не проявляв достатньої зацікавленості у дитині. Візити (між особливим графіком роботи ОСОБА_2 ) були рідкісними і, як правило, супроводжувалися конфліктними ситуаціями з вживанням алкоголю та агресивною поведінкою по відношенню до матері дитини. Максимальний час, який ОСОБА_2 проводив наодинці з дитиною, був обмежений і не перевищував однієї години. Встановлення графіку побачень з дитиною без присутності матері може зашкодити психоемоційному стану дитини через її розгубленість і відсутність близької людини поруч.
Зазначає, що суд невірно та безпідставно відмовив у заслуховуванні в судовому засіданні думки спеціаліста. Висновок Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької райдержадміністрації про встановлення способу і графіку участі батька у вихованні дитини судом не враховано.
Також вказує, що ОСОБА_3 є малолітньою дитиною, вона не завжди готова до спілкування, тим більше, через відеозв'язок. Намагання прив'язати дитину до чіткого графіка спілкування може лише посилити напруженість у стосунках дитини та батьків. Дитина - не об'єкт поділу, а суб'єкт права. В майбутньому це доросла людина, повноцінний ресурсний громадянин громадянського суспільства, тож просить суд бути справедливим щодо ОСОБА_3 і постановити рішення керуючись базовим принципом про те, що найкращі інтереси дитини є домінуючими як того вимагає ст.3 Конвенції про права дитини. Судом не зазначеного того, що ОСОБА_3 може не хотіти проводити час з 19:00 по 20:00 у визначені дні за відео- або телефонним зв'язком, оскільки вона є маленькою дитиною. В цьому випадку суд не врахував, що такі розмови можуть відбуватися виключно за бажанням самої дитини. Врахування судом у рішенні графіку відвідування дитиною дошкільного навчального закладу та гуртків не є тотожним врахуванню інтересів дитини і не підміняє їх.
Крім того вказує, що позивачем за увесь час, окрім пояснень, не надано до суду доказів, які б доводили як об'єктивний факт чинення відповідачкою перешкод у спілкуванні з дитиною, а надані ним пояснення відповідачкою спростовано. Таким чином, рішення винесено у порушення даної норми матеріального права та зазначеного вище процесуального принципу, оскільки у ньому не аргументовано які саме перешкоди чинить (чинила) відповідачка і яким саме чином їй слід їх не чинити, у даному блоці судове рішення може бути необмежено широко розтлумачено позивачем, що не виключає в подальшому порушення її та дитини прав і свобод.
Зазначає, що беручи до уваги непоодинокі факти цинізму та безпринципності представників країни-агресора незалежно від країн їх перебування, зважаючи на вкрай негативний ретроактивний досвід спілкування відповідачки та її дочки із позивачем, вона реально вважає загрозу вивезення (крадіжки) позивачем її дочки за кордон, в тому числі до рф, з якою у позивача свого часу сформувався стійкий свідомий громадянський зв'язок: житло, місця праці, банківсько-кредитне обслуговування, соціалізація з колегами тощо. Ці обставини обов'язково мають бути враховані судом, а їх не взяття до уваги свідчить про порушення судом принципу об'єктивності як одного з засадничих процесуальних принципів.
Що стосується оскарження додаткового рішення від 23 квітня 2025 року, то представник відповідачки вказує, що питання відкладення розгляду справи в підготовчому судовому засіданні було обумовлено зайнятістю адвоката в інших судових засіданнях, а також відсутністю висновку органу опіки і піклування, що само по собі було причиною для відкладення підготовчого судового засідання. Процесуальна поведінка відповідача не може впливати на обсяг гонорару адвоката, який погоджений сторонами в договорі. Крім того, твердження суду про те, що відповідачка не повідомляла суду місце проживання дитини не відповідає дійсності, оскільки в одному з перших судових засідань, представник відповідачки повідомив суду місце проживання, як відповідачки, так і дитини. Жодних вимог суду, викладених в процесуальних документах, стосовно зобов'язання відповідачки повідомити суд про місце проживання дитини до початку підготовчого засідання судом не було ухвалено. Таким чином зазначене твердження, по-перше, не впливає і не повинно впливати на гонорар адвоката, по-друге, є безпідставним оскільки не підтверджується обставинами справи та процесуальними рішеннями суду. Варто також звернути увагу, що розмір задоволених позовних вимог є меншим за 50% від заявлених позивачем вимог, а отже судом невірно визначено суму, пропорційно якої необхідно стягувати судові витрати.
Представник позивача - адвокат Кістяник В.І. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що апеляційна скарга стосується висновку Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації від 14 березня 2025 року. Вважає, що у своєму рішенні суд першої інстанції на основі фактичних обставин справи, які підтверджені доказами, що надані позивачем, та обставин, які визнаються сторонами, навів аргументи неможливості взяття до уваги висновку органу опіки та піклування. Також вказує, що аналізу підстав для скасування рішенні відповідно до ст.376 ЦПК України в апеляційній скарзі не наведено, а її доводи не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судових рішень суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції від 07 квітня 2025 року та додаткового рішення цього ж суду від 23 квітня 2025 року, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції від 20 лютого 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 23 квітня 2025 року, ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України обов'язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , її батьками зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 20 квітня 2024 року.
16 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб, який рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2021 року було розірвано.
Судом встановлено, що малолітня ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Даний факт сторонами не оспорювався.
Згідно з рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі 4 000 грн 00 коп., щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
По справі встановлено, що у листопаді 2021 року ОСОБА_2 звертався до Служби у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві районної адміністрації зі заявою про визначення участі батька у вихованні дитини.
Із 2014 року ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання на території України.
26 вересня 2018 року ОСОБА_2 видано посвідку на постійне місце проживання на території України.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб ОСОБА_2 27 лютого 2024 року зареєстрований як фізична особа - підприємець (далі - ФОП).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 .
З наданих позивачем довідок про працевлаштування на судні слідує, що у період 2018-2021 років ОСОБА_2 укладав контракти й був працевлаштований на морському судні.
Відповідно до виписки з особового рахунку, відкритого в АТ «КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_2 , вбачається проведення щомісячного перерахування грошових коштів в сумі 4000 грн 00 коп. на рахунок ОСОБА_1 .
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 має перед ОСОБА_1 заборгованість по сплаті аліментів.
Згідно з актом обстеження умов проживання від 25 жовтня 2024 року, складеного спеціалістами служби у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області в будинку за адресою: АДРЕСА_4 , де проживає ОСОБА_2 , в квартирі зроблений сучасний ремонт, є все необхідне для проживання, техніка та меблі. Для виховання та розвитку дитини створені всі умови, наявні: дитяча кімната, дитяче ліжко, письмовий стіл, іграшки та книжки, ігровий куточок.
Зі змісту переписки у месенжері вбачається, що ОСОБА_2 просить ОСОБА_1 направити йому фотосвітлини з донькою та надати дозвіл на зустріч із нею.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що наразі між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не досягнуто домовленості щодо способів участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою.
Згідно з висновком Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 13 березня 2025 року визначено спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за наступним графіком: друга субота кожного місяця з 11.00 до 13.00 год у присутності матері з урахуванням думки дитини.
Таким чином між сторонами дійсно виник спір з приводу перешкоди матір'ю участі батька у спілкуванні та вихованні дитини та встановлення графіку побачень.
Відповідно до ч.1 ст.3, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Згідно з положеннями ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Положеннями ст.124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
Гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) право на доступ до правосуддя, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права.
Конвенція покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у ст.6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 2-25/2006 (провадження № 61-14703св20) у постанові від 30 травня 2022 року у справі № 2-49-2005 (провадження № 61-14054 св 21) та інших.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з ч.1 ст.3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
В Україні на рівні внутрішнього законодавства принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у п.8 ст.7 СК Українита у ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, у справі «М.С. проти України» та у рішенні ЄСПЛ від 16 липня 2015 року № 10383/09, § 100 «Мамчур проти України», ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про охорону дитинства» контакт з дитиною - це реалізація матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Згідно зі ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 157 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 159 СК Українивстановлено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Разом з тим орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Бажання позивача приймати участь у вихованні доньки повністю узгоджується з його правами та обов'язками, покладеними на нього Сімейним кодексом України, та відповідає інтересам малолітньої дитини.
Визначаючи способи участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, необхідно надавати системну оцінку фактам та обставинам, які впливають на ухвалення певного рішення, зокрема, суд має враховувати, у першу чергу, інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням віку, стану здоров'я, психоемоційного стану.
Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року по справі № 138/96/17 (провадження № 61-17718св18).
Сукупністю наявних у справі доказів та поясненнями сторін беззаперечно встановлено,що малолітня дочка сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Тому очевидно, що постійне проживання дочки разом із матір'ю, тісний психоемоційний зв'язок саме з нею та обмеження побачень батька із дочкою призведе до унеможливлення реалізації ним своїх прав на участь у вихованні та побаченні з дитиною.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору (див. постанову Верховного Суду від 11 липня 2022 року у справі № 264/5462/18 (провадження № 61-12846св21)).
Тому під час визначення способи участі позивача у вихованні та спілкуванні з донькою необхідно виходити з того, що питання виховання дитини батьки, чи інші особи, з якими проживає дитина, мають вирішувати спільно, в першу чергу, піклуючись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Системне тлумачення ч.ч. 5, 6 ст. 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) та у постанові від 01 серпня 2024 року в справі № 761/25311/20-ц (провадження № 61-3153св24).
З огляду на встановлені у цій справі обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно не в повному обсязі погодився із висновком Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 13 березня 2025 року, яким визначено спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні дитини ОСОБА_3 лише дві години на місяць у присутності матері з урахуванням думки дитини.
При цьому, суд першої інстанції правильно виснував, що ця тривалість часу є занадто малою, не сприятиме зміцненню взаємовідносин та родинних зв'язків між батьком та донькою. Порушуватиме особисті не майнові права батька на виховання, піклування турботу та участь у житті доньки. Також порушується право дитини на участь в її житті батька, мати право на достатній час для спілкування.
У справі встановлено та не спростовано відповідачкою, що батькоОСОБА_2 має велику прихильність до доньки ОСОБА_3 . Вона є його єдина дитина та він має до неї глибокі батьківські почуття, бажає турбуватися про неї, бути обізнаним про її стан здоров'я, приймати активну участь в її житті.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів, що батько може бути агресивним або становити загрозу для дочки.
Враховуючи наведене, та приймаючи до уваги вік дитини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вважав можливим встановити денні часи спілкування дитини із батьком без участі матері.
Як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи, підтверджений факт того, що між колишнім подружжям ОСОБА_5 існують неприязні стосунки, які мають негативне емоційне забарвлення, що може спровокувати конфліктну ситуацію й негативно вплинути на психічний стан дитини.
Тому з метою уникнення виникнення конфліктних ситуацій, суд першої інстанції правильно вважав за доцільне визначити спілкування дитини наодинці із батьком.
Установлено, що ОСОБА_1 чинить перешкоди батьку ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні доньки ОСОБА_3 , про що свідчить те, що батько не був обізнаним тривалий проміжок часу про місцезнаходження доньки, після того, як мати змінила місце її проживання. Відповідачка не бажала сповіщати місце проживання дитини також під час судового розгляду, що відображено в поданому відзиві.
Також ОСОБА_1 підтвердила, що з вересня 2024 року вона з власної ініціативи вирішила припинити спілкування між позивачем і донькою засобами зв'язку через особисті відносини між сторонами, через, на її думку, зневажливе ставлення до неї.
Установивши вказані обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині усунення перешкод шляхом зобов'язання ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також колегія суддів вважає, що при визначенні способу участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою, судом першої інстанції правильно враховано графік відвідування ОСОБА_3 дошкільного навчального закладу, відвідування гуртків, що готують до школи, додаткового гармонійного розвитку дитини, які за твердженням відповідачки, що викладені у письмових поясненнях, закінчуються о 19 год 00 хв.
Отже з урахуванням конкретних обставин цієї справи та правовідносин, які складися між сторонами, колегія судді погоджується із визначеним судом першої інстанції графіком побачень позивача з донькою, а саме:
відвідування ОСОБА_2 доньки ОСОБА_3 один раз на тиждень в присутності матері впродовж однієї години, за попереднім погодженням часу та місця із ОСОБА_1 ;
розмови із ОСОБА_3 за допомогою телефонного зв'язку, месенжеру, серед іншого за допомогою відеозв'язку в понеділок, середу, п'ятницю в проміжку часу з 19 год 00 хв. до 20 год 00 хв.;
два рази на місяць: в другу суботу з 15 год 00 хв. до 20 год 00 хв. та в четверту неділю з 10 год 00 хв. до 15 год 00 хв. батько ОСОБА_2 може забирати доньку ОСОБА_3 для проведення спільного відпочинку без присутності матері.
Крім того, з огляду на вік дитини та можливість її раптового захворювання, з урахуванням факту не сповіщення відповідачки про зміну місця проживання дитини, суд правильно вважав за необхідне зобов'язати ОСОБА_1 сповіщати батька ОСОБА_2 про зміну місця проживання доньки ОСОБА_3 , а також про її захворювання та поклав на відповідачку обов'язок попереджати ОСОБА_2 про неможливість зустрічі із донькою за наявності поважних причин, відповідно до визначеного графіку, переносити дати зустрічі на іншу погоджену дату.
Отже, установивши вказані обставини у своїй сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині зобов'язання ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і встановлення графіку участі батька ОСОБА_2 у вихованні доньки ОСОБА_3 у запропонований судом графік, суд першої інстанції дав належну правову оцінку фактичним обставинам справи та правильно застосував релевантні норми права, які регулюють спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги про те, що в ОСОБА_1 вкрай негативний досвід спілкування з позивачем, не приймають судом до уваги, оскільки цей факт не повинен впливати на права одного з батьків на участь у житті дитини і дитина через батьківські неприязні відносини не повинна бути обмежена у спілкуванні з батьком.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те що позивач є громадянином країни-агресора, то ця обставина не має правового значення у правовідносинах про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, про визначення способу участі у вихованні дитини. Як наднаціональне, так і чинне сімейне законодавство України не передбачать зв'язку між громадянством батьків та їх прав на участь у житті дитини. Інший підхід суперечитиме засадам приватно-правових відносин та конвенційних зобов'язань України.
Посилання в апеляційній скарзі на на те, що існує загроза вивезення позивачем, який є громадянином рф, доньки за кордон, в тому числі до рф, відхиляються апеляційним судом, оскільки скаржником не надано суду будь-яких доказів існування подібних ризиків.
Крім того, слід ураховувати, що в умовах дії правового режиму воєнного стану, встановленого на всій території України, виїзд громадянина рф з дитиною за межі державного кордону без відповідних дозволів, погоджень і контролю з боку уповноважених органів є вкрай ускладненим, якщо не неможливим, що істотно знижує ймовірність реалізації зазначеної загрози на практиці та свідчить про її перебільшений, суто припущений характер, а доказування та, відповідно рішення суду, не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.ст. 12,81 ЦПК України) .
Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом надана належна правова оцінка.
Також колегія суддів погоджується із додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 23 квітня 2025 року, згідно з яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн 00 коп., виходячи з такого.
Згідно з приписами ч.1ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі № 750/10242/20.
11 квітня 2025 року за допомогою документа, сформованого в системі «Електронний суд», представник відповідачки - Скрипчук М.Є. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн 00 коп.
На підтвердження понесених, або тих що мають бути понесені відповідачем витрат на правову допомогу, представником відповідачки надано суду:
- договір про надання правової допомоги №2607/24 від 26 липня 2024 року, за яким адвокат Скрипчук М.Є. на умовах платності зобов'язався надавати ОСОБА_1 професійну правничу допомогу у даній справі. В п.4.1 та п.4.2 укладеного договору, сторони обумовили, що гонорар адвоката є фіксованим та складає 40 000 грн 00 коп. Оплата послуг адвоката здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту набрання рішенням у справі №756/9126/24 законної сили;
- акт приймання-передачі наданих послуг від 10 квітня 2025 року, в якому зазначено обсяг наданих послуг правової допомоги та розмір фіксованого гонорару 40 000 грн 00 коп.
15 квітня 2025 року та, вдруге 16 квітня 2025 року, від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Кістяника В.І. надійшла заява про зменшення судових витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що витрати є завищеними та не відповідають складності справи. Також з урахуванням процесуальної поведінки відповідачки, яка не бажала врегулювати спір в досудовому порядку, позивач вимушено звернувся до суду. Крім того, відповідачка не сповіщала місце проживання дитини, що стало причиною тривалого судового розгляду та залучення третіх осіб.
Колегія суддів вважає, що при визначені розміру компенсації відповідачці ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, керуючись принципом законності, співмірності та справедливості, враховуючи, категорію справи, яка не відноситься до складних, обсяг часу витраченого представником, за клопотанням якого розгляд справи неодноразово відкладався, а також враховуючи процесуальну поведінку відповідачки, яка після надходження справи до суду не сповіщала місце проживання дитини, що також сприяло затягуванню судового розгляду, обсяг позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено позивачу, дійшов правильного висновку про стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на правову допомогу у розмірі 5 000 грн 00 коп.
Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують.
Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, основне рішення суду фактично ухвалене на користь позивача ОСОБА_6 , що, як із урахуванням принципів співмірності й справедливості, так і визначеного у ст.141 ЦПК України механізму пропорційності розподілу судових витрат в залежності від обсягу задоволених позовних, об'єктивно не може не вплинути на підстави та визначений судом розмір витрат на професійну правову допомогу в інтересах сторони відповідачки (особи, не на користь якої ухвалено судове рішення).
У той же час апеляційний суд не переоцінює наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на професійну правову допомогу, як і не переоцінює розмір таких витрат в сторону зменшення, оскільки Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка ініціює процесуальне питання.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 квітня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 23 квітня 2025 року, є законними і обґрунтованими, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому ці рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скрипчука Микити Євгеновича, залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 квітня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 23 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 липня 2025 року.
Головуючий
Судді: