08 липня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 757/13348/23-ц
номер провадження: 22-ц/824/10746/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - адвоката Тузової Владислави Олександрівни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року у складі судді Хайнацького Є.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів,
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»), третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон»), про стягнення грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що він уклав із АТ КБ «ПриватБанк»:
26 січня 2013 року договір банківського вкладу (депозиту) №SAMDN01000732504087 Вклад «Стандарт», на виконання якого на рахунок № НОМЕР_1 була внесена сума вкладу 5 044,59 доларів США, відсоткова ставка 10 % річних;
27 березня 2013 року договір банківського вкладу (депозиту) №SAMDN01000734141845 Вклад «Стандарт», на виконання якого на рахунок № НОМЕР_2 була внесена сума вкладу 5 037,39 доларів США, відсоткова ставка 10 % річних;
30 жовтня 2012 року договір банківського вкладу (депозиту) Вклад «Стандарт» на особовий рахунок № НОМЕР_3 ….09 була внесена сума вкладу 8 042,74 євро.
Крім того, вказував, що він має банківські картки: депозитну карту на суму 281,60 євро № 6762…4070, універсальну карту на суму 129 грн 10 коп. № 5211 ….7921.
Зазначав, що договори банківського вкладу №SAMDN01000732504087 та №SAMDN01000734141845 містять умову нарахування відсотків із застосуванням принципу капіталізації.
Навесні 2014 року, у зв'язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та міста Севастополя, рахунки позивача було безпідставно заблоковано, нарахування відсотків було припинено.
Зазначав, що він неодноразово звертався до банку з проханням розблокувати рахунки, повернути суму коштів, проте банк відмовляв у зв'язку з припиненням діяльності на території тимчасово окупованої території АР Крим та міста Севастополя та неможливістю здійснення банківського регулювання та нагляду на зазначених територіях.
05 лютого 2023 року він направив на адресу банку заяву з проханням про повернення належних йому грошових коштів. Аналогічні заяви він надіслав через Приват 24 та на email банку. Проте банк на всі його заяви відповів відмовою.
Зазначав, що на теперішній час кошти йому банком не повернуто.
Враховуючи ст.ст. 509, 1058, 1060, 1061, 625 ЦК України, якими передбачена відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання, вважає, що йому мають бути повернуті грошові кошти за вкладами та компенсовані проценти за депозитом і 3% річних.
З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просив:
розірвати договір №SAMDN01000732504087, вклад «Стандарт» від 26 січня 2013 року та договір від 27 березня 2013 року №SAMDN01000734141845, вклад «Стандарт» від 30 жовтня 2012 року;
стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь заборгованість у сумі 26 452,38 доларів США, 15 995,94 євро та 161 грн 60 коп., що еквівалентно 967 363 грн 54 коп. та 635 678 грн 65 коп., а всього 1 603 203 грн 79 коп.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 :
за договором банківського вкладу (депозиту) від 26 січня 2013 року №SAMDN01000732504087 вклад «Стандарт» - суму вкладу у розмірі 5 044,59 доларів США, відсотки у розмірі 4 324,53 доларів США та 3% річних у розмірі 17,00 доларів США, загалом 9 386,12 дол. США, що еквівалентно 387 646 грн 75 коп.;
за договором банківського вкладу (депозиту) від 27 березня 2013 року №SAMDN01000734141845 вклад «Стандарт» - суму вкладу 5 037,39 доларів США, відсотки у розмірі 4 486,73 доларів США та 3% річних у розмірі 16,98 доларів США, загалом 9 541,1 дол. США, що еквівалентно 394 047 грн 43 коп.;
за договором банківського вкладу (депозиту) від 30 жовтня 2012 року вклад «Стандарт» № 2635….09 - суму вкладу у розмірі 8 042,74 євро, відсотки у розмірі 5 582,76 євро та 3% річних у розмірі 27,10 євро, загалом 13 652,6 євро, що еквівалентно 591 840 грн 20 коп.;
за депозитною картою № 6762…4070 - суму у розмірі 281,60 євро та 3% річних у розмірі 0,96 євро, загалом 282,56 євро, що еквівалентно 12 248 грн 97 коп.;
за універсальною картою № 5211 ….7921 - суму у розмірі 129 грн 10 коп. та 3% у розмірі 0 грн 44 коп., загалом 129 грн 54 коп.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір в сумі 11 601 грн 11 коп.
Рішення суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 мотивоване тим, що позивач належним чином довів факт існування договірних правовідносин із АТ КБ «ПриватБанк» щодо розміщення грошових коштів на депозитних та поточних рахунках, на які відповідно до умов укладених договорів мали нараховуватись відсотки. Однак з весни 2014 року у зв'язку з припиненням діяльності банку на території АР Крим, рахунки були безпідставно заблоковані, відсотки не нараховувались, а самі кошти не повертались, попри неодноразові вимоги ОСОБА_1 . Суд першої інстанції виснував, що після направлення позивачем заяви про розірвання договорів (отриманої банком 20 лютого 2023 року), правовідносини сторін були припинені з 23 лютого 2023 року, а банк, не повернувши вклади у добровільному порядку, порушив грошове зобов'язання. У зв'язку з цим суд визнав правомірним стягнення на користь позивача сум вкладів, відсотків за користування ними за період з 29 березня 2014 року по 29 липня 2014 року до 22 лютого 2023 року, а також три проценти річних відповідно до ст.625 ЦК України за час прострочення з 23 лютого 2023 року, відмовивши в частині вимог, що стосуються вже розірваних договорів або не підтверджені належними доказами.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник АТ КБ «Приватбанк» - адвокат Тузова В.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутність письмової заяви кредитора з викладенням своєї незгоди на переведення його грошових коштів новому боржнику не може вважатися недосягненням сторонами наслідків переведення боргу, оскільки наявні інші форми поведінки кредитора, які могли б свідчити про його ставлення до заміни боржника та переведення боргу. Вважає, що отримання банком мовчазної згоди від кредитора шляхом не висловлення ним незгоди є підтвердженням позитивного відношення кредитора до укладеного правочину та є фактично досягненням відповідного ефекту переведення боргу на нового боржника. Тож наявність відповідної волі кредитора до вчинення правочину у відповідності до вимог ч.3 ст.205 ЦК України та у випадках, встановлених договором або законом, може виражатися мовчанням кредитора.
Вказує, що розміщення банком повідомлення від 30 січня 2015 року на офіційному сайті Приватбанк у відповідному розділі Умов та правил з встановленням строку для кредиторів (клієнтів Кримської філії ПриватБанк) до 15 лютого 2015 року для подання (надсилання) письмових заперечень (висловлення незгоди) щодо переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» було правомірною юридичною дією банку, яка кореспондувалася з вимогами законодавства, а отримання банком у такий спосіб згоди від кредиторів було підтвердженням їх відношення до укладеного 17 листопада 2014 року правочину та досягненням ефекту переведення боргу за ним.
Зазначає, що з урахуванням вищенаведеного договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року не є нікчемним (постанова Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі №321/1260/19), є дійсним (постанова Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі №904/1721/20), є правомірним (недійсність договору прямо не встановлена законом та відсутнє судове рішення, яким договір був би визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України), укладений з повним дотриманням вимог ст.ст. 520, 521 ЦК України (згода кредиторів на переведення їх грошових коштів на підставі договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» була отримана у спосіб, визначений ст.205 ЦК України), зберігає свою обов'язковість для виконання своїх обов'язків новим боржником (ТОВ «ФК «Фінілон») перед кредиторами (належним боржником за депозитним договором та особа, яка повинна виконувати всі договірні зобов'язання за таким договором є фінансова компанія та всі правові наслідки, що були породжені з моменту укладання між первісним та новим боржником договору про переведення боргу, зберігаються до моменту визнання недійсним правочину на підставі рішення суду).
Також вказує, що судом першої інстанції не були враховані вимоги податкового законодавства та не зазначено в резолютивній частині рішення про те, що сума коштів, що підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку. Так, стягнута з відповідача сума процентів нарахованих на депозити та сума 3% річних є фактично доходом позивача, який відповідно до законодавства України підлягає оподаткуванню. 01 листопада 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» через канцелярію Печерського районного суду міста Києва подав заяву про необхідність врахування судом під час ухвалення рішення у справі №757/13348/23 (у випадку задоволення позовних вимог позивача) податкової консультації від 13 вересня 2024 року та банк просив суд вказати у резолютивній частині рішення про те, що суми коштів, зазначені до виплати позивачу, підлягають подальшому оподаткуванню в установленому законом порядку.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно зі ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є вкладником (клієнтом) АТ КБ «Приватбанк».
Так, ОСОБА_1 уклав із АТ КБ «ПриватБанк»:
26 січня 2013 року - договір банківського вкладу (депозиту) № SAMDN01000732504087 Вклад «Стандарт», на виконання якого на рахунок № НОМЕР_1 вніс суму вкладу 5 044,59 доларів США з відсотковою ставкою 10 % річних;
27 березня 2013 року - договір банківського вкладу (депозиту) № SAMDN01000734141845 Вклад «Стандарт», на виконання якого на рахунок № НОМЕР_2 вніс 5 037,39 доларів США, відсоткова ставка 10 % річних;
30 жовтня 2012 року - договір банківського вкладу (депозиту) Вклад «Стандарт» на особовий рахунок № НОМЕР_3 ….09 якого вніс 8 042,74 євро.
Також установлено, що позивач ОСОБА_1 має в АТ КБ «ПриватБанк» поточні банківські рахунки: депозитну карта на суму 281,60 євро № 6762…4070; універсальну карту на суму 129 грн 10 коп., № 5211 ….7921.
Весною 2014 року, у зв'язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та міста Севастополя, рахунки позивача було заблоковано, нарахування відсотків припинено.
05 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про дострокове припинення договорів, які банк отримав 20 лютого 2023 року, та просив повернути йому кошти, розміщені на поточних та депозитних рахунках банку, відкритих на його ім'я.
Проте АТ КБ «ПриватБанк» вказану заяву ОСОБА_1 від 05 лютого 2023 року не виконав, що банком не заперечується.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Відповідно до ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
За приписами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правова природа договору банківського вкладу розкрита законодавцем у ч.1 ст.1058 ЦК України.
Статтею 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Згідно з положеннями ч.ч.1, 5, 6 ст. 1061 ЦК України, банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.
Отже в силу ст.ст. 1058, 1061 ЦК України та умов укладеного сторонами договору банківського вкладу відповідач, крім суми вкладу, зобов'язаний виплатити позивачу нараховані на нього проценти.
За правилами ст. 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
У відповідності до ч.1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
За визначенням, яке наведене у ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Як встановлено у ст.1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Із цією нормою кореспондується п. 1.2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення №516), яким передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу [вклад (депозит) на вимогу] або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку [строковий вклад (депозит)].
Згідно з п.2.4 Положення № 516, за договором банківського вкладу одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором.
Відповідно до ст.1064 ЦК України укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджуються ощадною книжкою. В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк. Відомості про вклад, вказані в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунка за вкладом іншим особам здійснюються банком у разі пред'явлення ощадної книжки. Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред'явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку.
За приписами п.1.4 Положення № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Згідно з п.3.3 Положення № 516, за договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину та нараховані проценти на першу вимогу вкладника. За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу (депозиту) та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, коли це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. У разі невиконання (неналежного виконання) банком вимоги вкладника про повернення вкладу (депозиту) або його частини (документ на переказ/заява про повернення коштів тощо) /далі - вимога/ банк зобов'язаний: прийняти вимогу шляхом проставлення на ній: дати отримання, підпису уповноваженої особи, відбитка штампа банку та видачі вкладнику письмового повідомлення про невиконання (неналежне виконання) цієї вимоги із зазначенням причини, дати взяття вимоги на облік, дати видачі повідомлення, прізвища, ім'я та по батькові уповноважених осіб і відбитка печатки банку; взяти вимогу на облік за відповідним позабалансовим рахунком. Банк зобов'язаний виконати вимогу відповідно до умов договору банківського вкладу. Після виконання вимоги банк списує вимогу з відповідного позабалансового рахунку.
Також пунктом 3.4 Положення №516 встановлено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу (депозиту) у розмірі, який установлюється в договорі банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, то банк зобов'язаний виплатити їх в розмірі облікової ставки Національного банку України. Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклад (депозит) на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклад (депозит) на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладу (депозиту), унесеного до повідомлення вкладника про зменшення процентів, через один місяць з часу надсилання відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором.
Отже, установивши вказані обставини та нормативне регулювання спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у даному випадку між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» мало місце укладення договорів банківського вкладу (депозиту) вклад «Стандарт»: від 26 січня 2013 року №SAMDN01000732504087, від 27 березня 2013 року №SAMDN01000734141845 та від 30 жовтня 2012 року № 2635….09. Також між сторонами існують правовідносини банківського вкладу за депозитною картою № 6762…4070 та за універсальною картою № 5211 ….7921.
Ці договори містить всі істотні умови та їх дійсність АТ КБ «Приватбанк» не оспорювалась.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
У справі встановлено, що позивач скористався правом на дострокове розірвання депозитних договорів, направивши банку вимогу про повернення вкладів 05 лютого 2023 року, про що свідчить наявна у матеріалах справи відповідна заява ОСОБА_1 .
Зазначену заяву банк отримав 20 лютого 2023 року, що сторони не заперечували.
Проте, як зазначалось вище, АТ КБ «ПриватБанк» ні суми вкладів, ні відсотки на ці суми вкладів, ОСОБА_1 , як належному вкладнику, не виплатило.
Отже сукупність наявних у справі доказів вказує на те, що позивач до закінчення строку дії договорів виявив намір про їх розірвання та ініціював процедуру повернення його грошових коштів. Відтак, договори депозиту (банківських вкладів) вважаються розірваними з 23 лютого 2023 року (через два банківські дні з моменту отримання відповідачем повідомлення позивача про розірвання договору), тобто між сторонами припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про розірвання договорів, які є предметом спору у даній справі (договорів банківського вкладу (депозиту) вклад «Стандарт»: від 26 січня 2013 року №SAMDN01000732504087, від 27 березня 2013 року №SAMDN01000734141845 та від 30 жовтня 2012 року №2635….09, вкладу за депозитною картою № 6762…4070 та за універсальною картою № 5211 ….7921, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки ці договори були розірвані за його заявами в узгодженому сторонами порядку.
Установлено, що факт внесення грошових коштів позивачем підтверджується наданими суду доказами, а саме наданими довідками АТ КБ «ПриватБанк», виписками з реєстру до меморіального ордеру та Витягом з наданого банком електронного додатку (а.с.24-53, 112-150).
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення сум вкладів за договорами та банківськими рахунками.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення відсотків за цими вкладами, судом першої інстанції враховано, що відповідно до ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті ст.ст.598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті ст.ст. 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що при вирішенні цього спору суди не врахували, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22) зроблено висновок про те, що з моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Наведене свідчить, що виплата передбачених договорами та встановлених ст.ст. 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.
Тому положення ст.1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після розірвання договорів вкладів, не застосовуються.
Як установлено вище, у даному випадку між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладені договори банківського вкладу (депозиту) вклад «Стандарт»: від 26 січня 2013 року №SAMDN01000732504087, від 27 березня 2013 року №SAMDN01000734141845 та від 30 жовтня 2012 року № 2635….09. Також між сторонами існують правовідносини банківського вкладу за депозитною картою № 6762…4070 та за універсальною картою № 5211 ….7921.
При цьому всі ці договори вважаються розірваними з 23 лютого 2023 року.
Отже з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договорами процентів припиняється, а починаючи з 23 лютого 2023 року відповідно права та інтереси позивача забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Враховуючи, практику застосування Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття «власність», до неї слід також віднести грошові кошти, що знаходяться на рахунку позивача. Невиконання зі сторони відповідача обов'язку щодо повернення позивачу належних йому грошових коштів може мати наслідком порушення зобов'язання держави щодо захисту права позивача користуватися та розпоряджатися його майном - грошовими коштами, яке захищене частиною першою статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як зазначено вище, з 23 лютого 2023 року (через два банківські дні з моменту отримання банком повідомлення позивача про розірвання договорів) укладені сторонами договори вважаються розірваними, і АТ КБ «ПриватБанк» зобов'язане було виплатити позивачу суму вкладів із нарахованими на них процентами.
При цьому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції здійснив правильну правову оцінку наведеному ОСОБА_1 розрахунку процентів на суму вкладів, та дійшов обґрунтованого висновку, що в частині нарахування та стягнення з банку на користь вкладника процентів за період до 29 березня 2023 року (дати подання позову до суду) слід відмовити, оскільки, як вказано вище, договори № SAMDN01000732504087; № SAMDN01000734141845 та № 2635….09 є розірваними з 23 лютого 2023 року, отже проценти на суму вкладу в розмірі 10 % річних нараховуються до цієї дати (22 лютого 2023 року).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки:
за договором банківського вкладу (депозиту) № SAMDN01000732504087 - із 29 липня 2014 року до 22 лютого 2023 року у розмірі 4 323,53 доларів США;
за договором банківського вкладу (депозиту) № SAMDN01000734141845 Вклад «Стандарт - із 29 березня 2014 року до 22 лютого 2023 року у розмірі 4 486,73 доларів США;
за договором банківського вкладу (депозиту) Вклад «Стандарт», особовий рахунок № НОМЕР_3 ….09 - із 29 березня 2014 року до 22 лютого 2023 року у розмірі 5 582,76 євро.
Перевірячи рішення суду першої інстанції в частині стягнення із АК КБ «Приватбанк» на корись ОСОБА_1 трьох процентів річних, колегія суддів враховує таке.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Оскільки ст.625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Таким чином у ст.625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15 (провадження № 14-591цс18), від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Після розірвання договорів банківського вкладу банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі статтею 625 ЦК України.
Установивши, що договори банківського вкладу вважаються розірваними з 23 лютого 2023 року, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що лише з цієї дати у позивача виникає право на отримання трьох процентів річних відповідно до положень ст. 625 ЦК України за невиплату основних сум вкладів за договорами, оскільки прострочення виконання зобов'язань за договорами банківського вкладу почалось з дати розірвання договорів.
За загальним правилом нарахування трьох процентів річних повинно здійснюватися за такою формулою: сума депозиту ? кількість днів прострочення ? 3 % : 100 ? 365.
Використовуючи таку формулу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача трьох процентів річних за прострочення повернення сум вкладів на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за договором:
від 26 січня 2013 року № SAMDN01000732504087 Вклад «Стандарт» - за період із 23 лютого 2023 року до 04 квітня 2023 року у розмірі 17,00 доларів США;
від 27 березня 2013 року № SAMDN01000734141845 Вклад «Стандарт» за період із 23 лютого 2023 року до 04 квітня 2023 року у розмірі 16,98 доларів США;
від 30 жовтня 2012 року -Вклад «Стандарт» у розмірі за період із 23 лютого 2023 року до 04 квітня 2023 року у розмірі 27,10 євро;
за картою № 6762…4070 за період із 23 лютого 2023 року до 04 квітня 2023 року у розмірі 0,95 євро;
за картою за період із 23 лютого 2023 року до 04 квітня 2023 року у розмірі 0,44 грн.
Проведений судом розрахунок відповідає наведеній вище формулі та сторонами не спростований.
Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно критично оцінив посилання банку на те, що внаслідок укладання між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і ТОВ «ФК «Фінілон» договору переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року та переведення боргу за зобов'язанням банку щодо виплати коштів за спірними договорами, ПАТ «КБ «ПриватБанк» з 17 листопада 2014 року не несе зобов'язань за цими договором банківського вкладу, що, на думку банку, також вплинуло на період та суму нарахування відсотків по вкладу, а також виключає підстави для нарахування та стягнення з банку 3% річних, які нараховані позивачем та стягнуті судом.
Так, відповідно до ст.520 ЦК України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов'язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов'язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов'язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).
Як свідчить тлумачення статей 520, 521 ЦК України, при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов'язання і замінюється новим боржником.
Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.
Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 липня 2023 року у справі № 175/4639/19 (провадження № 61-11582сво21), а також у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19, від 07 листопада 2023 року у справі № 757/2801/20-ц, від 10 січня 2024 року у справі № 758/1366/16-ц.
На вказаному наголошено і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20, у якій, зокрема, зазначено про те, що договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів.
З цих підстав апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відсутність письмової заяви ОСОБА_1 (кредитора) з викладенням своєї незгоди на переведення його грошових коштів новому боржнику є доказом отримання банком «мовчазної» згоди від кредитора та є підтвердженням позитивного відношення кредитора до укладеного правочину та є фактично досягненням відповідного ефекту переведення боргу на нового боржника.
Отже, установивши вказані вище обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 сум вкладу за договорами банківського вкладу, нараховані та невиплачені відсотки, а також 3% річних за прострочення виконання зобов'язань за визначені судом періоди і розміри.
Доводи апеляційної скарги про те, що суми коштів, які позивач просить стягнути з банку на свою користь, зазначені без відрахування з цих сум податків та зборів, які підлягатимуть утриманню в установленому законом порядку, апеляційний суд відхиляє з таких підстав.
Верховний Суд вже неодноразово вказував, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює. Відповідні обов'язки визначені податковим законодавством. У статті 265 ЦПК України немає імперативної вказівки на необхідність додаткової деталізації у рішенні суду суми стягнення (зокрема, процентів за користування вкладами) з розмірами обов'язкових платежів до бюджету. Тому необґрунтованим є зазначення у резолютивні частині рішення суду першої інстанції про те, що «сума відсотків на депозитні кошти зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягають утриманню у встановленому законом порядку» (див. близькі за змістом висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 759/212/20 (провадження №61-2166св24)).
Інші доводи апеляційної скарги також зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального права та не допущено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - адвоката Тузової Владислави Олександрівни залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 липня 2025 року.
Головуючий
Судді: