Єдиний унікальний № 371/1786/24
Номер провадження № 2/371/234/25
"22" липня 2025 р. м. Миронівка
Миронівський районний суд Київської області у складі головуючої судді Геліч Т.В., розглянувши у відкритому судовому розглянувши у прищенні суду в м.Миронівка у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання дитини, встановлених наказом суду
ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить зменшити розмір аліментів на утримання дитини, встановлений наказом Миронівського районного суду Київської області від 03.12.2021.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що його сімейний стан змінився, він уклав шлюб із ОСОБА_3 , від шлюбу народилася донька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дружина має вади здоров'я та перебуває та перебуває у декретній відпустці до трьох років по догляду за дитиною.
В зв'язку з цим, вважає, що аліменти на утримання сина ОСОБА_1 повинні бути визначені у розмірі 1/6 частини від усіх його доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття.
Відповідач надала до суду заяву, у якій просить відмовити у задоволенні позову.
Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом ст. 180 СК України, обов'язок надавати утримання неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років, покладається на батьків.
Способи виконання обов'язків батьків щодо утримання дитини за загальним правилом визначаються за домовленістю між ними. При відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на неповнолітню дитину та ненадання дитині утримання, той із батьків, з ким проживає дитина, має право на стягнення аліментів у судовому порядку.
Судом встановлено, що рішенням Миронівського районного суду Київської області від 29.11.2021 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано.
Наказом Миронівського районного суду Київської області від 03.12.2021, присуджено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 у розмірі частини заробітку (доходу), не більше 10 проржиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 10.11.2021 і до досягнення дитиною повноліття.
Із матеріалів справи вбачається, що 20.10.2023 позивач уклав шлюб із ОСОБА_3 , в якому у них народилася донька, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач зазанчив, що його дружина хворіє на гестаційний діабет, що підтверджується консультативними заключеннями лікарів від 30.07.2024 та 08.08.2024.
Згідно із даними довідки від 18.11.2024 перебувала у відпустці по догладу за дитиною по 26.12.2024, дані про продовження відпустки відсутні.
За правилами ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу № 4 Декларації прав дитини, дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Аналогічні положення закріплені частиною першою ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», згідно якої батьки мають право та зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний, моральний розвиток.
Статтею 8 вказаного Закону передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7 та ч. 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Згідно правил ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоровя когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст ст.ст. 181, 192 СК України та вказані роз'яснення, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. У зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів за вимогою матері дитини може бути вирішено питання про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
З аналізу ст. 192 СК України й наданих Пленумом Верховного Суду України роз'яснень вбачається, що зміна розміру аліментів є правом, а не обов'язком суду, тобто суд, виходячи з конкретних обставин справи, може задовольнити позов про зміну розміру аліментів (повністю або частково) або відмовити в задоволенні позову.
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13.
З огляду на наведені положення закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я.
Позивач в позовній заяві зазначив, що тими обставинами, які мають значення для зменшення розміру аліментів, він вважає зміну в його сімейному стані, зокрема укладення шлюбу, хвороба останньої, народження ще однієї дитини, перебування дружини у відпустці по догляду за дитиною до трьох років,
Суд встановив, що з часу ухвалення рішення про стягнення з позивача аліментів на утримання дитини його сімейний стан змінився. Він уклав шлюб та у нього народилася ще одна дитина.
Разом з цим позивач не надав належних та допустимих доказів того факту, що на утримання його доньки ОСОБА_5 та на утримання дружини ОСОБА_3 він несе будь-які витрати, лише вказав на такі обставини у позовній заяві.
Також позивач не надав доказів, що його матеріальний стан погіршився з моменту ухвалення рішення суду про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_8 . Сам по собі факт народження у позивача інших дітей не є підставою для зміни розміру аліментів.
Зміна сімейного стану позивача, а саме необхідність утримання інших дітей, без підтвердження погіршення його матеріального становища, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів.
Аналогічні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду:від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19, від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20, від 03 липня 2024 року у справі № 552/2073/23, від 22 липня у справі № 688/4308/23.
Окрім цього, позивач, стверджуючи про перебування дружини на його утриманні, не надав доказів на підтвердження факту потребування нею матеріальної допомоги зі строни позивача та надання ним такої допомоги.
Також позивач не надав доказів про розмір отримуваних його дружиною доходів/або їх відсутність, не навів причини з яких вона не може забезпечити себе сама матеріально та потребує матеріальної підтримки саме позивача.
Визначених у ст.ст. 75, 202, 203 СК України обставин, які б свідчили про законодавчо встановлений обов'язок позивача утримувати дружину, позивач не навів, доказів про такі обставини не надав.
Сам по собі факт наявності у вказаної особи певних захворювань, без підтвердження матеріальних витрат на їх лікування та несення таких витрат позивачем, не є підставою для зменшення розміру аліментів на утримання одного з дітей позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України,кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1 та 2 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України,достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно зі ст. ст. 7, 155 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.
Як відповідач, так і позивач, в рівних частках повинні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, що разом із присудженою сумою аліментів забезпечить належне їх утримання.
Зменшення аліментів на утримання сина, у зв'язку з тим, що позивач має на утриманні іншу малолітню дитину, а також має бажання надавати матеріальну допомогу дружині, без підтвердження необхідності такого утримання та погіршення його матеріального становища, не буде спрямовано на належне забезпечення прав сина та суперечитиме його інтересам.
На підставі викладеного та, враховуючи, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтування позовних вимог, суд вважає, що підстав для зменшення розміру аліментів немає.
Відповідно до правил ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно вказаного правила, судовий збір, сплачений позивачем, поверненню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263 - 265, 268, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання дитини, встановлених наказом суду
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: будинок під номером АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: будинок під номером АДРЕСА_2 .
Повне судове рішення складене та підписане 22.07.2025.
Суддя Тетяна ГЕЛІЧ