Єдиний унікальний № 371/1831/24
Номер провадження № 2/371/259/25
"22" липня 2025 р. м. Миронівка
Миронівський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді Геліч Т.В.
за участі секретаря судового засідання Семерей Л.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини.
Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Миронівського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 12.12.2018 перебуває в зареєстрованому шлюбі із відповідачем. Від шлюбу мають спільну дитину - малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивачка просить шлюб розірвати, та стягувати аліменти на утримання сина, посилаючись на те, що спільне життя з відповідачем не склалося через різні погляди на життя. Вважає, що внаслідок розладу подружніх стосунків, подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, їх сумісне проживання та ведення господарства припинено з 30.06.2024 року. Позивач зазначає, що відповідач продовжує спілкуватися з сином, забезпечує його належне виховання, проживання та розвиток, однак, вважає, що розірвання шлюбу, в подальшому, створюватиме загрозу для належного матеріального забазпечення сина, тому, для захисту його інтересів та забезпечення необхідних коштів для життєдіяльності, постійному належному утриманні, забезпеченні гармонійного та повноцінного розвитку, для запобігання ухилення відповідача від виконання свого батьківського обов'язку з матеріального утримання сина, просить стягнути з відповідача аліменти на утриманя сина, ОСОБА_3 у розмірі заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову і до досягнення ОСОБА_3 повноліття.
Процесуальні дії у цивільній справі.
Згідно з ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 30.04.2025, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідачу було роз'яснено його право надіслати суду відзив на позовну заяву та усі письмові та електронні докази, що підтверджують заперечення проти позову, та заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Представник відповідача ОСОБА_4 , надав до суду заяву про визнання позову відповідачем, просить розгляд справи проводити у відсутності відповідача та представника відповідача.
Заяв із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не надходило.
Враховуючи, що сторони у справі в судове засідання не з'явились, відповідно до ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
На підставі ч.ч.4,5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони з 12.12.2018 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 12.12.2018 Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 2120 (а.с.5).
Від шлюбу сторони мають спільну дитину, малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданим 27.12.2018 Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 3541 (а.с.6)
Позивачка має стійке волевиявлення, спрямоване на припинення сімейних відносин - розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Причиною розладу в сім'ї стало те, що сторони мають різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння. Позивачка вважає, що подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, оскільки ведення спільного господарства та шлюбні стосунки фактично припинено з 30.06.2024 року.
Судом встановлено, що розлад в сім'ї позивача носить не тимчасовий, а тривалий характер.
Подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу неможливе і суперечить інтересам сторін, оскільки відносини, які склалися між подружжям суперечать інтересам позивача.
Встановленим судом фактам відповідають сімейні правовідносини, які регулюються Конституцією України та Сімейним кодексом України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції", і є частиною національного законодавства України.
Згідно зі ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Статтею 5 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Згідно зч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 Сімейного кодексу України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
За правилами ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Оскільки у суду склалася достатня переконаність у тому, що подальше спільне життя подружжя неможливе, що позивач, який наполягає на розлученні, має стійке волевиявлення до розірвання шлюбу, а також, що збереження шлюбу та подальше спільне проживання подружжя суперечить інтересам позивача, що мають істотне значення, то суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Статтею 113 Сімейного кодексу України передбачено, що особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Відповідно до статті 5 Сімейного кодексу України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Моральне виховання та матеріальне утримання дітей є одним із найголовніших та найважливіших обов'язків батьків, що випливає з установлених моральних принципів суспільства й чинного законодавства. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини мінімально необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання.
Цей обов'язок закріплений ст. 51, 52 Конституції України та ст.180-201 Сімейного кодексу України.
На підставі приписів ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому випадку, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини ООН від 20.11.1989р. (далі - Конвенція), яку було ратифіковано Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991р. та яка набула чинності для України 27.09.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно зі ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За ч. 1, 2 ст. 181 Сімейного кодексу України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину, визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
08.07.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів від 17.05.2017 року № 2037 - VII, відповідно до якого внесено зміни до ст. 182 Сімейного кодексу України, а саме: при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України, при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК. При цьому, необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV «Про виконавче провадження», він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову (ст. 191 Сімейного кодексуУкраїни).
Днем звернення позивачки до суду є 11.12.2024, оскільки саме цим днем датована позовна заява та подана до суду.
Згідно з ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Так,відповідно до приписів ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Зміст позовних вимог та доводи позивачки у своєму позові свідчать про те, що їхні доньки та сини перебувають винятково на її утриманні, тоді, як на теперішній час, відповідач матеріального утримання на дітей не надає.
При визначенні розміру аліментів суд, відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, враховує відсутність даних про розмір доходів сторін, потреби дитини щодо належного утримання.
Згідно з ч. 5 ст. 183 Сімейного кодексу України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття (ч. 2 ст. 183 Сімейного кодексу України).
Якщо, після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття (ч. 3 ст. 183 Сімейного кодексуУкраїни).
При визначенні розміру аліментів, суд, відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, враховує потреби дитини щодо належного утримання, рівень доходів сторін, наявність у сторін дітей від інших шлюбів, стан здоров'я дітей, відповідача, знаходження позивача та відповідача у відпустках по догляду за дітьми, обставину добровільного надання коштів на дітей відповідачем.
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 84 Сімейного кодексу України, право на утримання дружини, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Отже, сімейним законодавством передбачено право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком дітей незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Подання до суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов'язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини.
Враховуючи, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, інтереси дитини при визначенні розміру аліментів, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити та стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо стягнення судових витрат
Відповідно до приписів ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати, пов'язані з витребуванням доказів та пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до платіжної інструкції № КХКТ-СМА8-606Е-КОЗХ від 06.02.2025 позивачем, при зверненні з даною позовною заявою, сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (а.с. 24).
На підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки в рахунок відшкодування документально підтверджених витрат по сплаті судового збору 1211,20 грн.
Окрім цього, позивач у позовній заяві заначає що попередній орієнтовний розрахунок витрат на правову допомогу становить 10000 грн.
За приписами ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається з положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Конституція України у статті 59 гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У відповідності до ст. 131-2 Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята-шоста статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виокремити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року справі № 357/380/20, провадження № 14-20цс22).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Для того, щоб суд міг визначити розмір понесених витрат на правничу допомогу з метою їх подальшого розподілу, сторона у справі повинна подати детальний опис наданих робіт (послуг) та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги особою, яка надає таку допомогу професійно.
Позивачем не були надані суду належні докази на підтвердження витрат на оплату послуг адвоката, а тому, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
На підставі ст.ст. 24, 56, 105, 112, 115 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 12, 13, 76 - 81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263 - 265, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , зареєстрований 12.12.2018 Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 2120.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) батька щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову до суду - 11.12.2024 та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Відмовити у стягненні із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення згідно з п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, підлягає обов'язковому негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з його дня проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про сторони:
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: будинок під номером АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: будинок під номером АДРЕСА_2 ).
Повне судове рішення складене та підписане без його проголошення 22.07.2025.
Суддя Тетяна ГЕЛІЧ