Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 липня 2025 року Справа№200/3445/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) у якій просить:
визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо встановлення позивачу з 19 липня 2021 року розміру грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 з 19 липня 2021 року по 31 грудня 2021 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 1З, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року;
визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо непроведення позивачу з 01 січня 2022 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 201 7 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
зобов'язати військову частину ВЧ НОМЕР_1 з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом па 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо непроведення позивачу з 01 січня 2023 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом па 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 з 01 січня 2023 року по 12 липня 2023 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарною року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року.
зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 , у відповідності до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 19 липня 2021 року по 12 липня 2023 року включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 19 липня 2021 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог зазначає таке.
Позивач з 19.07.2021 по 12.07.2023 проходив військову у ВЧ НОМЕР_1 .
Позивач вважає, що відповідачем грошове забезпечення нараховувалося та виплачувалося йому не у повному обсязі, а саме ВЧ НОМЕР_1 невірно визначала розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, що призвело до виплати грошового забезпечення у значно меншому розмірі.
Такі дії відповідача, на думку позивача, суперечать чинному законодавству, а тому він звернувся до суду за захистом порушеного права.
Ухвалою суду від 05.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №200/3445/25.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, де викладено заперечення щодо доводів останньої та прохання у позові відмовити, з огляду на таке.
Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 704 (у редакції постанови № 103), пунктом 4 якої встановлено, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
Відповідач наголошує, що скасування у судовому порядку п. 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до п. 4 Постанови № 704, автоматично не відновлює дію попередньої редакції п. 4 Постанови № 704.
Отже, відповідач діяв відповідно вимог законодавства та не допускав порушення прав позивача.
Крім того, відповідачем подано заяву про залишення позову без розгляду у зв'язку із тим, що позивач пропустив строк звернення до суду.
Ухвалою суду від 21.07.2025 позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 12.07.2023 залишено без розгляду.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України паспорт серії НОМЕР_2 РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.07.2023 підтверджується, що ОСОБА_1 , солдата резерву 14 запасної роти ВЧ НОМЕР_1 , з 12.07.2023 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого з 13.07.2023.
14 квітня 2025 року позивач звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_4 ), де просив, серед іншого, надати інформацію щодо розмірів та складових нарахованого йому грошового забезпечення за період проходження служби у ВЧ НОМЕР_1 .
Факт застосовування прожиткового мінімуму, установленого законом на 01.01.2018 - 1762,00 грн при обрахунку грошового забезпечення позивача за спірний період відповідачем не заперечується, що підтверджується листом ВЧ НОМЕР_1 від 25.04.2025 № 857.
Відповідно довідки від 07.06.2023 № 2954, яка видана ВЧ НОМЕР_1 старшому солдату ОСОБА_1 , він брав безпосередньо участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи у Донецькій області, зокрема у період з 14.09.2021 по 12.01.2023, з 25.02.2023.
За встановлених обставин, правова позиція суду така.
Статтею 17 Конституції України закріплено, що Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
01 березня 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова №704), якою було затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції, на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Тобто, на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.
Отже, з 29 січня 2020 року - дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.
Разом з цим, Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Згідно статті 6 Закону №2017 базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 зазначено, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Так, під «умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії. Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців. Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.
Отже зазначення у пункті 4 постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
З огляду на вищезазначене, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 зазначив, що враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу - Законів №294-ІХ та №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Водночас Верховний Суд вказав, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №380/7813/22, від 05.07.2023 у справі № 160/24227/21 та від 25.04.2024 у справі № 240/16735/21.
Відповідно до ч.5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено: у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2021 року - 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено: у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2022 року - 2481,00 грн.
Отже у цій частині позовні вимоги належить задовольнити частково шляхом зобов?язання відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, фактично виплачені щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 19.07.2021 по 18.07.2022, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Водночас, за наведеної правової позиції (постанова Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21) позовні вимоги щодо перерахунку, виходячи 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог, які стосуються перерахунку та виплати додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, то перерахунку підлягають лише фактично нараховані та виплачені за спірний період види грошового забезпечення позивача, оскільки предметом даного спору не є установлення права на такі, а лише розрахункова сума, яка застосовувалася відповідачем для розрахунку та нарахування останніх.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 19.07.2021 по 18.07.2022 за весь час затримки виплати по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III).
Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону №2050-III).
Зі змісту цієї норми слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 та інш.
Водночас, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону № 2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі №240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20.
У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція застосована Верховним Судом у постанові від 28.10.2024 у справі № 420/2598/24.
Судом вище установлено, що заборгованість із виплати нарахованих сум грошового забезпечення мала місце з 19.07.2021 по 18.07.2022.
Отже, застосовуючи викладені висновки Верховного Суду, суд констатує, що відповідач зобов'язаний виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів через порушення строку їх виплати. Оскільки відповідний обов'язок відповідачем не виконано, то заявлені у цій справі позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Ураховуючи усе викладене, позов належить задовольнити частково з підстав та у спосіб, що обґрунтовані судом вище.
Судовий збір розподілу не підлягає, оскільки позивач звільнений від його сплати. (п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»)
Керуючись вимогами ст.ст.2, 6-11,12, 77, 90, 241 246, 255, 257, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 19.07.2021 по 18.07.2022 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, фактично виплачені щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 19.07.2021 по 18.07.2022, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 19.07.2021 по 18.07.2022 по день фактичної виплати.
У решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.
Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.
Повний текст судового рішення складено 21.07.2025.
Суддя І.В. Буряк