11 липня 2025 року
м. Київ
справа № 535/944/24
провадження № 61-7459ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Крата В. І.
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павлюка Ігоря Олександровича на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 19 грудня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 травня 2025 року в справі за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу та
У жовтні 2024 року Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» (далі - АТ «ОГС «Полтавагаз») звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 4 898,17 грн боргу за надані послуги з розподілу природного газу; 125,76 грн - трьох відсотків річних від простроченої суми боргу, 252,33 грн - інфляційних втрат.
Вказувало, що відповідачем порушено договірні зобов'язання в частині своєчасної оплати послуги з розподілу природного газу у строки та на умовах, передбачених договором.
ОСОБА_1 є побутовим споживачем послуг із розподілу природного газу, з яким укладений договір розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу.
Фактом приєднання відповідача до умов договору розподілу природного газу є вчинення споживачем будь-яких дій, зокрема надання підписаної заяви - приєднання, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
АТ «ОГС «Полтавагаз» виконує належним чином умови договору розподілу природного газу, а відповідач ухиляється від сплати наданих послуг з розподілу природного газу, що призвело до утворення заборгованості, розмір якої станом на 01 жовтня 2024 року становив 5 276,26 грн.
19 грудня 2024 року рішенням Котелевського районного суду Полтавської області позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ОГС «Полтавагаз» заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу в розмірі 5 242,37 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
07 травня 2025 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 19 грудня
2024 року залишено без змін.
10 червня 2025 року (зареєстровано у Верховному Суді 23 червня 2025 року) представник ОСОБА_1 - адвокат Павлюк І. О. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 19 грудня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 травня 2025 року, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення в справі ціна в якій не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
У справі предметом позову є вимоги про стягнення заборгованості в розмірі
5 276,26 грн, що неперевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (90 840,00 грн).
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Необхідність розгляду справи в касаційному порядку заявник мотивував тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а саме чи може бути стягнуто оплату за послугу, яка не надавалась.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявнику своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, заявником не обґрунтовано.
Наведені заявником обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки він на обґрунтування своїх доводів не навів переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Посилання заявника на те, що особа, яка подає касаційну скаргу, позбавлена можливості спростувати під час розгляду іншої справи обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями є безпідставним.
Виключно вказівка на це в касаційній скарзі не може свідчити про наявність підстав для розгляду справи по суті судом касаційної інстанції, оскільки правове значення в разі відповідного обґрунтування права на касаційне оскарження має неможливість спростувати обставини, встановлені саме оскарженими судовими рішеннями, під час розгляду іншої справи, що припускає звільнення від доказування.
Посилання на неврахування судами висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права в подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення в малозначній справі таким, що підлягає касаційному оскарженню.
Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення в справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Заявник подав касаційну скаргу на судові рішення в справі з ціною позову в якій не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Павлюка Ігоря Олександровича на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 19 грудня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду
від 07 травня 2025 року в справі за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
О. В. Білоконь
В. І. Крат