11 липня 2025 року
м. Київ
справа № 755/11173/24
провадження № 61-7764ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Крата В. І.
розглянув касаційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» - Ревенка Олексія Володимировича на постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту», третя особа - Профспілкова організація Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту», про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (далі - ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту») від 23 травня 2024 року № 177/ос «Про припинення трудового договору із ОСОБА_1 »;
- поновити його на посаді заступника начальника управління матеріально-технічного забезпечення ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»;
- стягнути з ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 травня 2024 року до дня прийняття рішення у справі;
- стягнути судові витрати.
Вказував, що наказом ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» від 23 травня 2024 року № 177/ос «Про припинення трудового договору із ОСОБА_1 » на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) припинено з ОСОБА_1 - заступником начальника управління матеріально-технічного забезпечення, трудовий договір 23 травня 2024 року.
Підставою для видання цього наказу зазначено: наказ ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» від 22 лютого 2024 року №71 «Про введення в дію нового штатного розпису апарату управління ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту», попередження про наступне вивільнення від 15 березня 2024 року № 01-19/535/24, протокол засідання тимчасової комісії з дотримання трудового законодавства при проведенні організаційних заходів ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту».
19 березня 2024 року позивачу було надано попередження про наступне вивільнення від 15 березня 2024 року № 01-19/535/24.
На виконання статті 49-2 КЗпП України позивачу було надано перелік вакантних посад, наявних в ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» в цілому.
19 березня 2024 року ОСОБА_1 написав заяву про переведення його на вакантну посаду заступника директора департаменту комерційної діяльності та матеріально-технічного забезпечення - начальника відділу закупівельних процедур.
Службовою запискою від 02 квітня 2024 року № 01-24/1649 працівникам
ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» надано оновлений список вакансій станом на 02 квітня 2024 року.
21 травня 2024 року відповідно до витягу № 4 з протоколу № 2 проведено засідання тимчасової комісії з дотримання трудового законодавства при проведенні організаційних заходів ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту».
21 травня 2024 року проведено консультації з профспілковими представниками щодо заходів із запобігання звільненню, зведення його до мінімуму та пом'якшення несприятливих наслідків звільнень.
Питанням 3 згідно протоколу №2 засідання було розгляд заяв кандидатів на посаду заступника директора департаменту комерційної діяльності та матеріально-технічного забезпечення - начальника відділу закупівельних процедур ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно до оновленого штатного розпису та кваліфікаційних вимог.
Комісією ухвалено рішення про переважне право призначення на роботі ОСОБА_2 , внаслідок чого позивача звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
08 листопада 2024 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва в задоволенні позову відмовлено.
30 квітня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» від 23 травня 2024 року № 177/ос «Про припинення трудового договору із ОСОБА_1 »
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління матеріально-технічного забезпечення ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту».
Стягнуто з ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 травня 2024 року до 30 квітня 2025 року в розмірі
231 560,75 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
12 червня 2025 року представник ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» - Ревенко О. В. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року, в якій просить її скасувати, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення в справі незначної складності, що виникла з трудових відносин, з ціною позову, що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Частиною четвертою статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження, зокрема, призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, що визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.
Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»),
У справі предметом позову є вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В частині вимог про поновлення на роботі справа є незначної складності.
З оскаржуваної постанови встановлено, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 952,92 грн.
Розмір середнього заробітку, який просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 , складає 231 560,75 грн, що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (242 240,00 грн).
У касаційній скарзі не зазначено, що розгляд справи в касаційному суді має виняткове значення для ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту».
Особа, яка подає касаційну скаргу в малозначній справі, зобов'язана надати докази та навести доводи на обґрунтування наявності обставин, що є підставою для допуску судового рішення в його справі до перегляду Верховним Судом.
З огляду на викладене заявник не обґрунтував необхідність відкриття касаційного провадження на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Посилання заявника на неврахування судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права в подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення
у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа є незначної складності і не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37). Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, §36).
Заявник подав касаційну скаргу на судове рішення в справі незначної складності, що виникла з трудових відносин, з ціною позову, що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» - Ревенка Олексія Володимировича на постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту», третя особа - Профспілкова організація Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту», про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
О. В. Білоконь
В. І. Крат