11 липня 2025 року
місто Київ
справа № 742/2955/24
провадження № 61-4586ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Крата В. І.
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чередніченка Олександра Миколайовича на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 грудня 2024 року, додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 січня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України про скасування рішення державного реєстратора й державної реєстрації прав та
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства розвитку громад та територій України про скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації прав.
Вказував, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
Будинок ним набуто у власність шляхом безоплатної приватизації на підставі розпорядження Гребінківського будівельно-монтажного експлуатаційного управління від 01 лютого 2010 року № 1.
Рішенням державного реєстратора Комунального підприємства «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 12 березня 2010 року право власності на цей будинок в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 25547973 зареєстроване за ним.
У березні 2024 року ним було виявлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно зареєстровано право власності на його будинок за різними суб'єктами: за ним та Державою в особі Міністерства інфраструктури України на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 , виданого 12 лютого 2008 року Линовицькою селищною радою Прилуцького району Чернігівської області, а підставою внесення запису до реєстру було рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора Левченко Т. М. Реєстраційної служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області, індексний номер 16075124 від 26 вересня 2014 року.
20 грудня 2024 року рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області в задоволенні позову відмовлено.
07 січня 2025 року додатковим рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області клопотання ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу залишено без розгляду.
18 березня 2025 року постановою Чернігівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 грудня 2024 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 січня 2025 року залишено без змін.
09 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чередніченко О. М. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 грудня 2024 року, додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 січня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову та стягнення судових витрат.
22 квітня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.
19 травня 2025 року ухвалою Верховного Суду продовжено встановлений судом процесуальний строк для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 22 квітня 2025 року.
У червні 2025 року до Верховного Суду надійшло клопотання про усунення недоліків касаційної скарги, зі змісту якого та доданих до нього додатків встановлено виконання особою, яка подає касаційну скаргу, вимог ухвали.
Необхідно відмовити в відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення в справі незначної складності, що не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р (ІIJ/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
У справі предметом позову є вимоги про скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації прав.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
У касаційній скарзі не зазначено, що розгляд справи в касаційному суді має виняткове значення для ОСОБА_1 .
Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа є незначної складності та не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Заявник подав касаційну скаргу на судові рішення в справі незначної складності, що не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чередніченка Олександра Миколайовича на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 грудня 2024 року, додаткове рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 січня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 березня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України про скасування рішення державного реєстратора й державної реєстрації прав.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
О. В. Білоконь
В. І. Крат