Рівненський апеляційний суд
Іменем України
17 липня 2025 року м. Рівне
Справа № 569/9979/25
Провадження № 11-кп/4815/521/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисників - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62024240030000045 від 12.01.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.114-1 КК України, -
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2025 року задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_5 та продовжено щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 20 липня 2025 року без визначення розміру застави.
Не погодившись з ухвалою суду захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подали апеляційні скарги, в яких зазначають, що ухвала місцевого суду не відповідає повноті судового розгляду, постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, тому підлягає скасуванню.
Захисник ОСОБА_7 в поданій апеляційній скарзі вказує, що в порушення вимог ч.2 ст.334 КПК України суддя Рівненського міського суду ОСОБА_9 , будучи обізнаним про здійснення судового розгляду кримінального провадження № 62023240030000079 від 26.07.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч.4 ст.186, ст.368-5, ч.ч.2,3 ст.27, ч.2 ст.28, ч.5 ст.426-1 КК України та ОСОБА_10 за ч.2 ст.307, ч.1 ст.315, ч.2 ст.315, ч.5 ст.27, ч.2 ст.28, ч.5 ст.426-1 КК України суддею ОСОБА_11 , не передав отримані ним матеріали щодо ОСОБА_6 складу суду, яким вже здійснюється судовий розгляд, для вирішення питання про їх об'єднання, а безпідставно і незаконного призначив розгляд клопотання сторони обвинувачення про продовження ОСОБА_6 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та після задоволення цього клопотання, 26 травня 2025 року прийняв рішення про передачу матеріалів кримінального провадження №62024240030000045 судді ОСОБА_11 для вирішення питання про їх об'єднання. Вважає такі дії судді ОСОБА_9 непослідовними та суперечливими, що свідчить про його необ'єктивність та упередженість.
Зауважує, що пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення у «організації та реалізації злочинного механізму, який полягав у вжитті заходів щодо непроведення всього комплексу дій відповідно до встановленого законодавством алгоритму для призову військовозобов'язаних осіб на військову службу за мобілізацією у воєнний час та створення штучних перешкод під час їх мобілізації» є непідтвердженим жодними нормативними актами, оскільки на момент перебування ОСОБА_6 на посаді керівника ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації в Україні нормативно врегульовано не було, а при прийнятті ЗУ №3633-ІХ від 11.04.2024 року, яким змінено редакцію ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», обвинувачений ОСОБА_6 вже 8 місяців перебував під вартою, тому притягнення до кримінальної відповідальності за відсутності нормативно-правового регулювання порядку проведення призову громадян на військову службу є юридичним нонсенсом, який не узгоджується з нормами Конституції України, КК України.
Також вважає, що надуманим припущенням є висновок сторони обвинувачення про те, що внаслідок дій ОСОБА_6 ряд осіб, не зважаючи на обов'язок проходити військову службу, фактично отримали можливість ухилитися від призову до ЗСУ та інших військових формувань під час мобілізації в особливий період, тобто в умовах воєнного стану, оскільки стороною обвинувачення не встановлено і не вказано, ким і коли прийнято рішення про обов'язок вказаних у підозрі військовозобов'язаних проходити військову службу за мобілізацією; хто конкретно із військовозобов'язаних та в який саме спосіб ухилився від призову до ЗС та інших військових формувань під час мобілізації, а також хто з осіб, які за версією сторони обвинувачення у незаконний спосіб ухилилися від призову до ЗСУ, притягнутий до відповідальності та до якої.
Наголошує, що не відповідає дійсності наведена прокурором в клопотанні інформація про підтвердження обґрунтованості підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України, долученими до клопотання копіями протоколів допитів свідків, оскільки жоден з них не підтвердив хоч якусь причетність останнього до інкримінованих йому дій, а деякі з них взагалі відмовилися надавати покази на підставі ст.63 Конституції України. Крім того, захисник ОСОБА_7 зазначає, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні проводиться неуповноваженим суб'єктом, оскільки інкриміноване ОСОБА_6 кримінальне правопорушення за ч.1 ст.114-1 КК України, згідно вимог ч.2 ст.216 КПК України, підслідне слідчим органам безпеки, у зв'язку з чим усі зібрані у вказаний період докази є недопустимими. Також вважає, що прокурор ОСОБА_5 включений до групи прокурорів у даному кримінальному провадженні з порушенням вимог законодавства, оскільки він на вказану посаду у визначеному ЗУ «Про прокуратуру», Положення про порядок роботи відповідного органу та Порядком проведення конкурсу на зайняття вакантної або тимчасово вакантної посади прокурора не призначався.
Просить скасувати ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2025 року та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
Також просить повторно дослідити обставини даного кримінального провадження, надані стороною обвинувачення на обґрунтування клопотання про продовження запобіжного заходу та, за необхідності, допитати в судовому засіданні свідків, які за версією сторони обвинувачення підтверджують обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України, на покази яких сторона обвинувачення посилається в доданих до клопотання копіях протоколів допитів.
Просить здійснювати розгляд апеляційної скарги за його участі.
Захисник ОСОБА_8 вказує, що обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_6 підозри за ч.2 ст.28, ч.1 ст.114-1, ч.3 ст.332 КК України не є доведеною на рівні, необхідному для обмеження прав і свобод особи шляхом застосування до нього найсуворішого запобіжного заходу, оскільки, на її думку, матеріали провадження не містять належних та достатніх доказів, які підтверджують причетність ОСОБА_6 до вчинення інкримінованого злочину. Наголошує, що на теперішній час ризики, заявлені в клопотанні та враховані судом при продовженні запобіжного заходу зменшилися, зокрема ризик, обґрунтований можливістю знищити, приховати чи спотворити будь-яку з речей і документів, що мають значення для встановлення обставин кримінального провадження у зв'язку з закінченням досудового розслідування перестав існувати, оскільки стороною обвинувачення вилучено всі докази, які зберігаються у встановленому законом порядку. Вважає, що також відсутній ризик незаконного впливу на свідків, потерпілого, інших підозрюваних та осіб, причетних до даного кримінального правопорушення, оскільки показів осіб щодо побоювання впливу з боку обвинуваченого сторона обвинувачення не надала, як і не повідомила про звернення із заявами учасників провадження про вжиття відносно них заходів безпеки, та ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки жодні факти з цього приводу відсутні та недоведені стороною обвинувачення, тому є лише припущеннями.
Зазначає, що обвинувачений раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, на утриманні має дружину та неповнолітніх дітей, інкримінований злочин не спрямований проти життя та здоров'я, вина не доведена, а пред'явлене обвинувачення не підтверджене доказами, тому вважає, що утримання ОСОБА_6 під вартою є незаконним.
Просить скасувати ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2025 року та постановити нову, якою обрати ОСОБА_6 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
До початку апеляційного розгляду від прокурора ОСОБА_5 надійшло заперечення на апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в якому він вказує, що дана скарга є необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а ухвалу місцевого суду без зміни. Вказує, що доводи захисника щодо його неповноважності на подання клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є безпідставними, оскільки відповідно до Наказу керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_12 від 03.07.2023 року № 347к ОСОБА_5 призначено на посаду прокурора Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, а відповідно до Наказу від 03.07.2023 року № 348к - на нього покладено виконання обов'язків прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону. Також, згідно постанови про визначення групи прокурорів від 20.08.2024 року його визначено старшим групи прокурорів у кримінальному провадженні №62024240030000045 від 12.01.2024 року, що в сукупності свідчить про те, що прокурор ОСОБА_5 має статус прокурора відповідно до ЗУ «Про прокуратуру» та КПК України, визначений керівником прокуратури, як прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у даному кримінальному провадженні, а тому є суб'єктом, уповноваженим подавати клопотання про продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 ..
Крім того зазначає, що сторона захисту не обґрунтувала жодної підстави для скасування або зміни судового рішення, оскільки не навела жодних підстав щодо неповноти судового розгляду, допущення істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а також невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого та його захисників на підтримання апеляційних скарг, думку прокурора, який заперечував проти їх задоволення, перевіривши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до висновку, що вони не підлягають до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду в межах апеляційної скарги.
Судове рішення стосовно продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно відповідати вимогам ст.370 КПК України, тобто повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, та містити як чітке визначення законодавчих підстав для його продовження, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин, в тому числі продовження існування ризиків, наведених у ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно з положеннями ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ст.197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею, за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою, за положеннями ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Метою запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою місцевим судом були дотримані в повній мірі.
Вирішуючи подане клопотання, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийшов до вірних висновків про існування певних ризиків, вказаних в клопотанні.
Так, судом першої інстанції встановлено відсутність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей і документів, а також ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, тому доводи захисників про зменшення, а також припинення існування деяких ризиків є слушними та врахованими місцевим судом.
При цьому судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який, в разі доведення вини останнього передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років. Даний факт свідчить про існування ризику переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, а в умовах воєнного стану, який на теперішній час діє в Україні, ризик втечі лише збільшується. І хоч тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також колегія суддів вважає необґрунтованими твердження захисників щодо відсутності ризику впливу на свідків, оскільки такий ризик існує на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом, проте на даний час свідки в судовому засіданні не допитувалися, тому існує реальна можливість впливу обвинуваченого на них з метою зміни ними чи відмови від надання показів.
Ці обставини свідчать про те, що на даному етапі кримінального провадження стороною обвинувачення доведено, що належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 не може забезпечити більш м'який запобіжний захід, тому місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
Крім того, під час апеляційного розгляду прокурор вказав, що на день розгляду апеляційної скарги оскаржувана ухвала втратила свою дію, оскільки Рівненським міським судом 09 липня 2025 року прийнято нове рішення про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, тому інші доводи, викладені в апеляційних скаргах захисників обвинуваченого та які були наведені ними в ході апеляційного розгляду провадження не є підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора та скасування судового рішення.
З урахуванням зазначеного в сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалене у відповідності до вимог закону та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими судом, тому не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг захисників.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62024240030000045 від 12.01.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.114-1 КК України, залишити без зміни, а апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3