08 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 908/1884/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - не з'явилися,
відповідача - не з'явилися,
третьої особи - не з'явилися,
розглянув касаційну скаргу Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2025 (головуючий - Кощеєв І. М., судді Дармін М. О., Чус О. В.) у справі
за позовом Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7"
до фізичної особи-підприємця Швеця Віталія Степановича,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради,
про розірвання договору та звільнення приміщення,
05.07.2024 Комунальне підприємство "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7" (далі - КП "ВРЕЖО № 7", Підприємство, Балансоутримувач, позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до фізичної особи-підприємця Швеця Віталія Степановича (далі - ФОП Швець В. С., Підприємець, Орендар, відповідач), за участю третьої особи: Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (далі - Департамент комунальної власності Запорізької міськради, Департамент, Орендодавець, третя особа), про:
1) розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 12.06.2002 № 209/7 (далі - договір оренди від 12.06.2002, договір № 209/7), укладеного між Департаментом комунальної власності Запорізької міськради, КП "ВРЕЖО № 7" та ФОП Швецем В. С.;
2) звільнення нежитлового приміщення № 67 першого поверху та підвалу (літ. "А-5") загальною площею 764,80 м2 по вул. Щасливій, 5 у м. Запоріжжі (далі - орендоване приміщення, спірне приміщення, об'єкт оренди) шляхом виселення Підприємця, посилаючись на положення статей 525, 526, 530, 651, 762, 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 291 Господарського кодексу України в редакції, чинній до 27.08.2025 (далі - ГК України), статей 17, 24, 25 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна", введеного в дію з 01.02.2020 (далі - Закон України № 157-ІХ).
Позовна заява обґрунтовується систематичним порушенням відповідачем зобов'язань в частині внесення орендної плати в період з січня по червень 2024 року, передбачених договором № 209/7 (в редакції додаткової угоди від 10.05.2019), а також стягненням з ФОП Швеця В. С. заборгованості з орендної плати за період з 01.06.2020 до 20.09.2022 за цим же договором, що вбачається з рішення Господарського суду Запорізької області від 16.03.2023 у справі № 908/2160/22, яке набрало законної сили, що, в свою чергу, є підставою для розірвання договору оренди від 12.06.2002 та виселення Орендаря із займаного нежитлового приміщення.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.09.2024 (суддя Давиденко І. В.) позов задоволено повністю в зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог, що зумовлено доведеністю тривалого неналежного виконання Підприємцем договірного зобов'язання зі сплати орендних платежів протягом значного періоду часу, що є істотним порушенням договору в розумінні статті 651 ЦК України та достатньою підставою для розірвання договору № 209/7 та звільнення відповідачем орендованого приміщення.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2025 рішення Господарського суду Запорізької області від 19.09.2024 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова мотивована посиланням на положення статей 3, 16, 317, 651, 653, 759, 761 ЦК України, статті 291 ГК України, статей 2, 26 Закону України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон України № 2269-ХІІ), статей 45, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що КП "ВРЕЖО № 7" не має права замість власника (Департаменту як орендодавця) вимагати розірвання договору оренди та виселення Орендаря (повернення ним об'єкта оренди), оскільки чинне законодавство не надає Балансоутримувачу права виступати орендодавцем щодо спірного нерухомого майна (площа якого перевищує 400 м2) та мати відповідні права Орендодавця (схожий за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі № 910/9480/16, від 07.06.2017 у справі № 910/9482/16, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 910/12461/18, від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19).
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, КП "ВРЕЖО № 7" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду та залишити в силі.
На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування і порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 629, 651 ЦК України, статті 136 ГК України в подібних правовідносинах.
Так, на думку скаржника, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність у комунального підприємства (Балансоутримувача) права на розірвання договору оренди комунального майна з власної ініціативи, позаяк таке право надано позивачу як стороні договору оренди від 12.06.2002 (в редакції додаткової угоди від 10.05.2019), а отримання згоди власника (Запорізької міськради) регулюється Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України № 157-ІХ, статутами та положеннями підпорядкованих власнику підприємств та організацій, яка (згода) закріплюється та делегується в рішеннях, договорах, розпорядженнях тощо. Суд апеляційної інстанції не надавав оцінку статусу Балансоутримувача, його сукупності прав та обов'язків, передбачених законодавством, та не розглядав його як самостійного суб'єкта господарювання з урахуванням делегованих повноважень власника. При цьому, виходячи з аналізу судової практики щодо відсутності права балансоутримувача на розірвання договору оренди, яку було застосовано апеляційним судом при розгляді справи, стає незрозумілою мета власника створювати комунальне підприємство, передавати йому майно в господарське відання (чим делегуються певні повноваження власника), однак, на думку суду, фактично не надавати цьому підприємству передбачених статтею 136 ГК України прав володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за ним комунальним майном.
Відповідач і третя особа не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.05.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КП "ВРЕЖО № 7" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2025 у справі № 908/1884/24 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 10.06.2025.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2025 розгляд касаційної скарги КП "ВРЕЖО № 7" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2025 у справі № 908/1884/24 відкладено на 08.07.2025.
Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини:
- 12.06.2002 між КП "ВРЕЖО № 7" та ФОП Швецем В. С. було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 209/7;
- 10.05.2019 між Департаментом комунальної власності Запорізької міськради (Орендодавець), КП "ВРЕЖО № 7" (Балансоутримувач) і ФОП Швецем В. С. (Орендар) укладено додаткову угоду, якою договір 209/7 викладено в новій редакції;
- згідно з пунктами 1.1, 1.2, 2.1, 2.5 договору оренди від 12.06.2002 (в редакції додаткової угоди від 10.05.2019) Орендодавець, Балансоутримувач на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міськради від 03.12.2002 № 379/10 передає, а Орендар приймає в строкове платне користування комунальне майно - нежитлове приміщення № 67 першого поверху та підвалу (літ. "А-5") загальною площею 764,80 м2 по вул. Щасливій, 5 у м. Запоріжжі, яке перебуває у господарському віданні КП "ВРЕЖО № 7" та вартість якого визначено в звіті про незалежну оцінку станом на 31.05.2017 і становить за висновком про вартість 3 236 188,26 грн без ПДВ. Майно використовується Орендарем на правах оренди для розміщення об'єкта громадського харчування на площі 693,20 м2, торговельного об'єкта з продажу продовольчих товарів (крім товарів підакцизної групи) на площі 26,70 м2, торговельного об'єкта з продажу непродовольчих товарі на площі 44,90 м2. Орендар вступає у строкове платне користування комунальним майном з моменту підписання сторонами договору та акта прийому-передачі майна, який додається до договору. Обов'язок зі складання акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні за договором;
- у пунктах 3.1, 3.3, 3.4 договору № 209/7 (в редакції додаткової угоди від 10.05.2019) його сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі рішення Запорізької міськради від 06.04.2011 № 47, постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 і становить 219 229,76 грн на рік згідно з розрахунком, що додається до договору. Орендна плата за кожний наступний місяць розраховується Орендарем самостійно і визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата розраховується та спрямовується Орендарем: 70 % від розміру орендної плати (без нарахування ПДВ) за кожний місяць - до місцевого бюджету; 30 % від розміру орендної плати (з нарахуванням ПДВ) за кожний місяць - Балансоутримувачу на його розрахунковий рахунок. Розрахунок орендної плати за вказаними вище відсотками, у тому числі нарахування ПДВ на суму орендної плати, здійснюється Орендарем самостійно та сплачується щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним;
- пунктами 2.4, 5.12 договору оренди від 12.06.2002 (в редакції додаткової угоди від 10.05.2019) передбачено, що в разі закінчення строку дії договору або його дострокового розірвання, Орендар передає комунальне майно Орендодавцю, Балансоутримувачу одночасно із підписанням акта приймання-передачі вказаного майна в 10-ти добовий термін у порядку, передбаченому чинними нормативно-правовими актами з цього питання. В разі припинення, дострокового розірвання цього договору Орендар повертає Орендодавцю, Балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на час його передачі в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу;
- за змістом пунктів 9.1, 9.3 договору № 209/7 (в редакції додаткової угоди від 10.05.2019) Балансоутримувач має право: вимагати від Орендаря виконання обов'язків, які передбачені цим договором, в тому числі шляхом звернення до суду (виступаючи позивачем); вимагати дострокового розірвання цього договору оренди у випадку порушення Орендарем обов'язків, передбачених цим договором;
- відповідно до пунктів 9.7, 9.8, 11.4, 11.9 договору оренди від 12.06.2002 (в редакції додаткової угоди від 10.05.2019) Балансоутримувач зобов'язаний: здійснювати стягнення з Орендаря заборгованості за платежами, які передбачені цим договором; здійснювати контроль за виконанням Орендарем умов цього договору. Цей договір може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін цей договір може бути достроково розірвано за рішенням господарського суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. Одностороння відмова від цього договору не допускається. Дія цього договору припиняється внаслідок, зокрема, дострокового розірвання договору за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду;
- рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.03.2023 у справі № 908/2160/22, яке набрало законної сили, позов КП "ВРЕЖО № 7" задоволено частково. Стягнуто з ФОП Швеця В. С. на користь місцевого бюджету м. Запоріжжя 317 512,39 грн заборгованості зі сплати 70 % орендної плати за договором оренди від 12.06.2002 за період з 01.06.2020 по 20.09.2022 та 3264,30 грн інфляційних втрат. Стягнуто з Орендаря на Користь Балансоутримувача 161 313,88 грн заборгованості зі сплати 30 % орендної плати за договором оренди від 12.06.2002 за період з 01.06.2020 по 20.09.2022, 1576,32 грн інфляційних втрат.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 908/1884/24 з огляду на таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Згідно з частиною 3 статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Загальні підстави для зміни або розірвання договору визначено статтею 651 ЦК України, за змістом якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини 2 статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку (аналогічний висновок викладено в пункті 151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 925/457/23).
Відповідно до частини 1 статті 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Згідно з частиною 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
За змістом пункту "г" частини 2 статті 4 Закону України № 157-ІХ орендодавцями є балансоутримувачі щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 м2 на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об'єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України № 157-ІХ договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
Частиною 1 статті 25 Закону України № 157-ІХ визначено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, передбаченому договором оренди.
Згідно з частинами 1, 2 статті 136 ГК України, на відсутність висновку щодо застосування якої в подібних правовідносинах посилається скаржник, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Разом з тим у пункті 6.25 постанови від 25.09.2019 у справі № 910/12461/18 (предмет позову Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" (балансоутримувача) - розірвання договору оренди приміщення, що належить до спільної комунальної власності сіл, селищ, міста Вишгородського району) Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що право господарського відання - це право юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку (господарську) діяльність, похідне від права власності, з обмеженням повноваження розпоряджатися окремими видами майна за згодою власника. Таким чином, "право господарського віддання" не є тотожним поняттю права власності, оскільки перше є правовою формою реалізації права державної і комунальної власності спеціально створеними суб'єктами різних організаційно-правових форм, які у встановленому порядку набувають статусу юридичної особи. При цьому власником майна залишається держава або відповідна територіальна громада.
У свою чергу, в постанові від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18 (предмет позову Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва" (балансоутримувача) - виселення фізичної особи-підприємця Григорчука Ю. В. із приміщення, яке належить територіальній громаді м. Києва на праві комунальної власності) об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об'єднана палата) виснувала про те, що саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб'єктів (аналогічний висновок сформульовано в пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17).
В цій же постанові об'єднана палата зазначила, що оскільки чинне законодавство не надає Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва" права виступати орендодавцем щодо спірного нерухомого майна та мати права орендодавця, то балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов'язання орендаря повернути орендоване майно.
Схожий усталений висновок щодо чіткого розмежування прав орендодавця та балансоутримувача за договором оренди комунального майна викладено в постановах Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі № 910/9480/16, від 07.06.2017 у справі № 910/9482/16 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 910/12461/18, від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19, від 18.06.2024 у справі № 910/12670/22.
Зокрема, в постанові від 07.06.2017 у справі № 910/9480/16 (предмет позову Комунального підприємства "Печерськсервіс" (балансоутримувача) - стягнення заборгованості, розірвання договору оренди майна територіальної громади міста Києва та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Аладін-2013" повернути позивачу орендоване майно за актом приймання-передачі) Верховний Суд України виснував про те, що:
1) відповідно до положень ЦК України, ГК України та Закону України № 2269-XII сторонами договору найму (оренди) з відповідними правами та обов'язками є наймодавець (орендодавець) та наймач (орендар);
2) чинне законодавство не надає Комунальному підприємству "Печерськсервіс" права виступати орендодавцем щодо спірного нерухомого майна площею 1245,4 м2 (тобто площею більше 200 м2) та мати права орендодавця, зокрема права вимагати розірвання договору оренди;
3) статтею 3 ЦК України визначено свободу договору, однак положення договору оренди, який укладено між орендодавцем, балансоутримувачем і орендарем, не можуть суперечити закону, зокрема тому, що лише у наймодавця (орендодавця) є право розірвати договір оренди.
Ураховуючи зазначені правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі № 910/9480/16, від 07.06.2017 у справі № 910/9482/16, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 910/12461/18, від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19, від 18.06.2024 у справі № 910/12670/22, та зважаючи на достовірно встановлені апеляційним судом і не спростовані скаржником обставини того, що КП "ВРЕЖО № 7" не має та не може мати статусу орендодавця спірного майна (площею 764,80 м2, яка перевищує граничну для балансоутримувача площу в 400 м2), колегія суддів вважає обґрунтованим покладений в основу оскаржуваної постанови висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що Підприємство, яке є лише балансоутримувачем, не має права замість власника (в особі Департаменту комунальної власності Запорізької міськради як легітимного орендодавця) вимагати розірвання договору оренди та виселення Орендаря (звільнення ним об'єкта оренди).
Отже, зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції фактично переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновків Верховного Суду щодо комплексного застосування положень статей 629, 651, 761, 785 ЦК України, статті 136 ГК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі № 910/9480/16, від 07.06.2017 у справі № 910/9482/16, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/7364/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 910/12461/18, від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19, від 18.06.2024 у справі № 910/12670/22, що в розумінні пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України є достатньою підставою для закриття касаційного провадження в справі № 908/1884/24.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження позивачем не зазначалися та не обґрунтовувалися в поданій касаційній скарзі, колегія суддів, керуючись пунктом 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою КП "ВРЕЖО № 7" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2025 у справі № 908/1884/24.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2025 у справі № 908/1884/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай