08 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 913/372/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Баранець О. М., Кондратова І. Д.,
за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,
представників учасників справи:
позивача - Гамей В. В.,
відповідача - Колісниченко А. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва"
на постанову Східного апеляційного господарського суду
від 05.03.2025 та
на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду
від 19.03.2025
у складі колегії суддів: Терещенко О. І., Плахов О. В., Тихий П. В.
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва"
про стягнення 4 513 082,72 грн,
Розпорядженням в. о. заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду № 32.2-01/1355 від 07.07.2025 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 913/372/24 у зв'язку із відпусткою судді Кролевець О. А.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2025 та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.07.2025 для розгляду справи № 913/372/24 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н. М., судді: Баранець О. М., Кондратова І. Д.
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сателлит" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" про стягнення збитків у розмірі 4 513 082,72 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував, посилаючись на положення пунктів 8.1, 8.5 договору, статті 614 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України, тим, що у зв'язку із нездійсненням відповідачем поставки товару у визначений строк, позивач з метою забезпечення безперервного технологічного процесу виробництва на підприємстві (заміщення непоставленого насіння) придбав необхідну кількість насіння соняшнику в інших постачальників, однак, за більш високою ціною, ніж це було передбачено договором, яка відповідає ринковій ціні, що призвело до реальних збитків позивача, які останній заявляє до відшкодування.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
30.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сателлит" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діброва" (далі - постачальник) було укладено договір поставки № Р90029 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти і оплатити насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року (далі - товар) на умовах DAP (Доставлено до місця призначення) Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Таганрозька, 76 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сателлит", згідно із Інкотермс 2010.
Згідно із пунктом 2.1 договору загальна кількість товару в заліковій вазі становить 1 000,000 тонн +/-5% за вибором покупця.
Пунктом 2.2 договору встановлено, що якість товару, що постачається постачальником, має відповідати вимогам діючого в Україні ДСТУ 4694:2006, а саме: вологість не більше 8%; сміттєва домішка не більше 3%; масляна домішка не більше 7%; олійність на абсолютно суху речовину (АСР) не менше ніж 45%.
У пункті 2.3 договору сторони погодили гранично допустимі показники прийомки товару: вологість мінімум 5%, але не більше 13%; сміттєва домішка не більше 8%; масляна домішка не більше 15%; олійність на абсолютно суху речовину (АСР) не менше ніж 42%.
У пункті 3.1 договору сторони погодили, що ціна товару згідно із даним договором становить 9 228,90 грн без ПДВ за 1 тонну, крім того ПДВ 20% - 1 845,78 грн, що еквівалентно 399,95 доларів США за 1 тонну, відповідно до курсу НБУ на момент укладання договору 27,6867 грн за 1 дол. США.
Таким чином, вартість за одну тонну насіння соняшника склала 11 074,68 грн з ПДВ (9228,90 грн + 1 845,78 грн).
Оплата товару здійснюється виключно у гривні (пункт 3.1.1 договору).
Загальна вартість товару, що постачається, на дату укладання договору становить 11 074 680,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 1 845 780,00 грн з урахуванням п. 2.1 цього договору, що складає еквівалент у сумі 399 952,33 доларів США +/- 5% відповідно до курсу НБУ на момент укладання договору (пункт 3.4 договору).
Відповідно до пункту 4.1 договору поставка товару здійснюється партіями, автомобільним транспортом у строк з 01.09.2020 до 15.10.2020 в суворій відповідності до номеру договору, наданого покупцем. Датою поставки та відвантаження товару є дата передачі товару покупцю у місці призначення вказаному у пункті 1.1 даного договору.
Згідно із пунктом 6.1.1 договору покупець перераховує суму оплати у розмірі 80% від загальної вартості товару протягом трьох банківських днів з дати фіналізації розрахунків та отримання від постачальника товарно-транспортної накладної, копії видаткової накладної та коригування до видаткової накладної на весь обсяг постачання та рахунку постачальника, з подальшим обов'язковим переданням оригіналів зазначених документів.
Пунктом 6.1.2. договору передбачено, що інші 20% від загальної вартості товару сплачуються покупцем протягом п'яти банківських днів з моменту реєстрації постачальником у строки, передбачені законодавством, податкової накладної, розрахунку коригування до податкової накладної в ЄРПН відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України на підставі отриманої квитанції про таку реєстрацію.
У розділі 8 договору сторони погодили відповідальність сторін.
Відповідно до пункту 8.1 договору сторона, яка порушила умови даного договору, відшкодовує іншій стороні спричинені своїми діями чи бездіяльністю збитки та втрачений прибуток у порядку, передбаченому чинним законодавством України, в тому числі будь-які суми неотриманого покупцем або в подальшому знятого з покупця податкового кредиту у зв'язку із неправомірністю надання постачальником податкової накладної (включаючи помилки у визначенні обов'язкових реквізитів) на загальну вартість товару, що постачається за цим договором або його частини, але не обмежуючись цим.
У разі, якщо поставка товару покупцеві була здійснена пізніше строків, вказаних в пункті 4.1 цього договору, або товар поставлений в обсязі, іншому від передбаченому пунктом 2.1 договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно поставленого/непоставленого товару. В разі, якщо прострочення поставки перевищує 6 календарних днів, покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання цього договору, при цьому постачальник зобов'язується сплатити штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару (пункт 8.2 договору).
В пункті 8.5 договору сторони погодили, що в разі, якщо постачальник не поставить покупцеві товар у кількості, вказаній в пункті 2.1 даного договору, покупець має право укласти договір з третьою особою на недопоставлений об'єм товару. Постачальник в цьому випадку зобов'язаний відшкодувати покупцеві витрати по укладенню договору з третьою особою та різницю між ціною товару, яка була передбачена цим договором, і ціною товару, який був придбаний у третьої особи.
Пунктом 9.1 договору встановлено, що жодна із сторін не відповідає за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором у разі настання таких подій як повінь, пожежа, землетрус чи інших стихійних лих, а також воєнних дій, заколотів, державних заборонних актів чи інших обставин, якщо ці обставини настали після підписання сторонами даного договору і не залежать від їх волі. Якщо яка-небудь із обставин форс-мажору перешкоджає виконанню однією із сторін своїх зобов'язань в період дії договору, то даний договір може бути продовжений на строк протягом якого діяла така обставина.
Сторона, для якої виконання зобов'язань за договором стало неможливим внаслідок настання обставин форс-мажору, повинна негайно, але не пізніше ніж через 10 днів після початку їх виникнення, письмово повідомити іншу сторону про початок, можливий строк дії і очікуваний час припинення цих обставин (пункт 9.2 договору).
Відповідно до пункту 9.3 договору інформація про дію обставин форс-мажору повинна бути підтверджена Торгово-промисловою Палатою України. Відсутність письмового повідомлення, а також несвоєчасне сповіщення про настання обставин форс-мажору позбавляє відповідну сторону права посилатись на ці обставини в якості причини невиконання зобов'язань за договором.
Згідно із пунктом 9.4 договору сторони зобов'язуються докласти всі необхідні зусилля по зведенню до мінімуму всіх можливих несприятливих наслідків обставин форс-мажору. Якщо обставини форс-мажору перешкоджають виконанню якоюсь із сторін її зобов'язань згідного із договором протягом більш ніж 15 днів, то даний договір може бути розірваний за вимогою однієї із сторін без відшкодування збитків іншій стороні.
Пунктом 13.4 договору цей договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, визначених даним договором. Цей договір, додатки, додаткові угоди до даного договору, а також будь-які пов'язані з його виконанням документи (довіреності, акти, розрахункові документи тощо) мають бути завірені печатками кожної зі сторін.
Постачальник підтверджує, що він є безпосереднім сільськогосподарським виробником товару, що поставляється вперше, та є платником єдиного податку, гр. IV в розумінні Податкового кодексу України, та є платником ПДВ (пункт 13.8 договору).
Договір підписано та скріплено печатками сторін.
Відповідач поставку товару в кількості 1 000,00 тонн у визначені договором строки позивачу не здійснив.
15.10.2024 генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" Зуб С. О. було видано наказ №60/2-од від 15.10.2020 "Про необхідність укладення договорів поставки для забезпечення функціонування підприємства та мінімізації збитків", яким Торгівельним працівникам комерційного відділу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" наказано невідкладно, але не пізніше 16.11.2020, укласти нові, поновити або продовжити існуючі договори з іншими постачальниками на поставку відсутнього (не поставленого) обсягу насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року.
23.10.2020 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №22102020.4/010 від 22.10.2020, в якій він повідомив, що договором унормовано право покупця у разі, якщо прострочення поставки перевищує 6 календарних днів, в односторонньому порядку відмовитись від виконання договору, при цьому постачальник зобов'язується сплатити штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару. Таким чином, з огляду на факт відсутності поставленого товару до 22.10.2020, цією претензією інформує, що керуючись положеннями договору, позивач направляє на адресу відповідача повідомлення про відмову від виконання договору в односторонньому порядку та нараховує штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару за прострочення виконання зобов'язання більше ніж 6 календарних днів. Покупець додав до претензії розрахунок вимог, які складаються з 20% штрафу від вартості непоставленого товару. Також, позивач посилаючись на пункт 8.5 договору, з метою отримання належної (запланованої до отримання) кількості товару та з метою розуміння необхідності здійснення компенсаторної закупівлі насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року в кількості 1000 тонн просив відповідача повідомити про намір виконати договір, у випадку ігнорування заявлених вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Діброва" буде зобов'язано компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю "Сателлит" різницю в ціні закупленого у третіх осіб та непоставленого постачальником товару.
Крім того, 23.10.2020 позивачем було направлено відповідачу також повідомлення №22102020.5/010 від 22.10.2020, в якому позивач, пославшись на пункт 8.2 договору, повідомив, що з огляду на факт нездійснення поставки всього обсягу товару до 22.10.2020, керуючись положеннями договору, позивач направляє на адресу відповідача повідомлення про відмову від виконання договору в односторонньому порядку та нараховує штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару за прострочення виконання зобов'язання більше ніж на 6 календарних днів.
Для заміщення не поставленого відповідачем товару - 1 000,00 тонн, позивач уклав договори поставки насіння соняшнику з іншими контрагентами:
- з Товариством з обмеженою відповідальністю "Востокагро" (далі - постачальник) було укладено договір поставки № Р90361-PREP від 26.10.2020, за яким постачальник зобов'язався поставити і передати у власність, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Сателлит" прийняти і оплатити насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року у загальній кількості товару в заліковій вазі 660,000 тонн +/- 5% за вибором покупця (пункти 1.1 та 2.1 договору поставки № Р90361-PREP від 26.10.2020). Пунктом 3.1 договору поставки № Р90361-PREP від 26.10.2020 встановлено, що ціна товару становить 12 916,67 грн без ПДВ за 1 тонну, крім того ПДВ 20% - 2 583,33 грн. Загальна вартість товару, що постачається, на дату укладення договору становить 10 230 002,64 грн +/-5%, в тому числі ПДВ 20% - 1 705 000,44 грн з урахуванням пункту 2.1 договору (пункт 3.5 договору поставки № Р90361-PREP від 26.10.2020). На виконання цього договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Востокагро" позивачу було поставлено 666,74 тонн насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року, що підтверджується видатковими накладними №000000000101 від 27.10.2020, №000000000107 від 28.10.2020, №000000000108 від 30.10.2020, №000000000109 від 31.10.2020, №000000000110 від 04.11.2020. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сателлит" сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю "Востокагро" за придбаний товар 10 138 961,72 грн з ПДВ, що підтверджується доданими копіями платіжних документів: №2020102718210007 від 27.10.2020, №2020110218210018 від 02.11.2020, №2020110218210017 від 02.11.2020, №2020110518210058 від 05.11.2020, №2020110618210056 від 06.11.2020, №2020110918210042 від 09.11.2020, №2020111018210077 від 10.11.2020;
- з Товариством з обмеженою відповідальністю "Росія" було укладено договір поставки № Р90372 від 28.10.2020, за яким постачальник зобов'язався поставити і передати у власність, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Сателлит" прийняти і оплатити насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року в загальній кількості товару в заліковій вазі 526,600 тонн +/-5% за вибором покупця (пункт 1.1 договору поставки № Р90372 від 28.10.2020 та пункт 2.1 з урахуванням додаткової угоди № 2 від 28.10.2024 до договору поставки № Р90372 від 28.10.2020). Пунктом 3.1 договору поставки № Р90372 від 28.10.2020 встановлено, що ціна товару становить 13 625,00 грн без ПДВ за 1 тонну, крім того ПДВ 20% - 2 725,00 грн. Загальна вартість товару, що постачається, на дату укладення договору становить 8 609 910,00 грн, в тому числі ПДВ - 1 434 985,00 грн (пункт 3.5 договору з урахуванням додаткової угоди № 2 від 28.10.2024 до договору поставки № Р90372 від 28.10.2020). На виконання цього договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Росія" позивачу було поставлено 526,60 тонн насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року, що підтверджується видатковими накладними № 845 від 30.10.2020, № 846 від 31.10.2020, № 838 від 29.10.2020, № 849 від 04.11.2020. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сателлит" сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю "Росія" за придбаний товар 8 594 415,04 грн з ПДВ, що підтверджується доданими копіями платіжних документів: №2020103018210045 від 30.10.2020, №2020110218210012 від 02.11.2020, №2020110218210013 від 02.11.2020, №2020110518210052 від 05.11.2020, №2020110918210011 від 09.11.2020, №2020110918210012 від 09.11.2020, №2020110918210013 від 09.11.2020, №2020110918210008 від 09.11.2020.
3. Короткий зміст судових рішень
Рішенням Господарського суду Луганської області від 19.12.2024 у справі № 913/372/24 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" 4 513 082,72 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
- матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що він не здійснив поставку товару за договором;
- суд погоджується з доводами позивача щодо правомірності застосування положень п. 8.5 договору, адже відповідальність, передбачена сторонами, у вигляді відшкодування збитків (витрат по укладенню договору з третьою особою та різницю між ціною товару, яка була передбачена цим договором, і ціною товару, який був придбаний у третьої особи) може виникнути лише за умови, якщо постачальник порушить договір - не поставить товар у кількості та в строки, вказані в пунктах 2.1, 4.1 договору, і покупець укладе відповідні договори з третьою особою на недопоставлений об'єм товару. Отже, саме через порушення відповідачем умов договору та нездійснення поставки товару, позивачем було реалізовано право на укладення договорів з іншими постачальниками;
- пунктом 2.2 договору № Р90029 від 30.07.2020 встановлено, що якість товару, що постачається постачальником, має відповідати вимогам діючого в Україні ДСТУ 4694:2006, а саме: вологість не більше 8%; сміттєва домішка не більше 3%; масляна домішка не більше 7%; олійність на абсолютно суху речовину (АСР) не менше ніж 45%. Гранично допустимі показники прийомки товару: вологість мінімум 5%, але не більше 13%; сміттєва домішка не більше 8%; масляна домішка не більше 15%; олійність на абсолютно суху речовину (АСР) не менше ніж 42%. Зазначені вимоги щодо якості та показників прийомки товару також були дотримані і під час укладення позивачем всіх договорів на заміщення з третіми особами. Єдиною відмінністю в показниках є показник олійності на абсолютно суху речовину (АСР), який у договорі, укладеному з відповідачем сторонами визначений - не менше ніж 42%, тоді як в договорах на заміщення цей показник був погоджений сторонами - не менше ніж 39%. Суд зазначає, що відмінність у цьому показнику не свідчить про закупівлю позивачем з метою заміщення іншого, не аналогічного товару, адже як за договором № Р90029 від 30.07.2020, так і за всіма договорами заміщення позивачем придбавався конкретний товар - насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року. Погодження позивачем на заміщення придбати вказаний товар із показником олійності на абсолютно суху речовину (АСР) не менше ніж 39%, лише свідчить про погодження позивача прийняти товар дещо меншої якості, що є правом позивача та навпаки сприяє потенційно зниженню ціни, а не збільшенню. Також у договорах на заміщення сторонами були унормовані додатково такі показники: хлорпірифос не більше 0,01 мг/кг; хлорпірифос-метил не більше 0,01 мг/кг, які не були зазначені в договорі з відповідачем № Р90029 від 30.07.2020. Зазначені показники передбачені та відповідають вимогам діючого в Україні ДСТУ 4694:2006, на яке міститься посилання у всіх договорах. Показники хлорпірифос та хлорпірифос-метил є показниками рівня використання виробниками інсектицидів, які можуть використовуватися для боротьби з комахами-шкідниками в ряді культур. Однак не зазначення вказаних показників у договорі з відповідачем № Р90029 від 30.07.2020 та включення їх поряд зі всіма іншими показниками, які відповідають вимогам діючого в Україні ДСТУ 4694:2006, не свідчить про здійснення закупівлі іншого товару;
- дослідивши інформацію, що міститься у витягах Аналітичних оглядів ринків АПК Державного інформаційно аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків, суд погоджується з доводами позивача, що ціни на насіння соняшнику, за якими він придбавав товар на заміщення непоставленого відповідачем товару, відповідали ринковим цінам на той час, адже як вбачається ціни на товари олійного комплексу в Україні, а саме - насіння соняшнику, станом на 21.10.2020 були на рівні 14600-15000 грн/т з ПДВ, а станом на 28.10.2020 - 15100-15500 грн/т з ПДВ;
- з огляду на викладене, суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що позивач здійснював закупівлю насіння соняшника з метою заміщення по завищеним цінам та з метою наживи;
- постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2024, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 13.11.2024, під час перегляду справи № 913/768/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" про стягнення штрафу в сумі 2 214 936,00 грн у зв'язку з не виконанням договору поставки № Р90029 від 30.07.2020, вже були встановлені обставини щодо форс-мажорних обставин, які могли б вплинути на виконання відповідачем договірного зобов'язання та звільнення від відповідальності, на які посилається відповідач і в цій справі. Так, у постанові Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 у справі № 913/768/21 зазначено, що сертифікат Торгово-промислової палати України від 03.12.2021 №3100-21-0951 не може слугувати безперечним та належним доказом на підтвердження наявності у відповідача форс-мажорних обставин, зокрема з тих підстав, що договори поставки врожаю соняшника іншому контрагенту та договір про розірвання договорів купівлі-продажу незавершеного виробництва і застави Торгово-промисловій палаті не надавалися. Отже, цей сертифікат фактично був виданий на підставі обмежених даних щодо ситуації навколо врожаю, який вирощувався на землях Філії "Деркульський кінний завод № 63" Державного підприємства "Конярство України". Отже, встановлені постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 під час перегляду справи № 913/768/21 факти в силу приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають для суду преюдиційне значення, а тому не підлягають доказуванню;
- договір поставки № Р90029 було укладено 30.07.2020, тоді як спекотна погода розпочалася ще в червні, а бездощовий період настав із середини липня, що призвело до пересихання ґрунту станом на кінець липня. Тобто на момент укладення договору несприятливі погодні умови, на які посилався відповідач, уже тривали, отже, могли бути враховані Товариством з обмеженою відповідальністю "Діброва" при прийнятті договірних зобов'язань щодо поставки насіння соняшника, зокрема, при визначенні обсягу поставки відповідно до прогнозованої врожайності соняшника за таких несприятливих погодних умов. Таким чином, вказані обставини належать до ризиків підприємницької діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва", не є надзвичайними і невідворотними, і не можуть бути визнані підставою для звільнення його від сплати штрафу за непоставку товару за договором. Зазначені обставини також були встановлені та підтверджені судом у постанові Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 у справі № 913/768/21;
- надані відповідачем акти обстеження земельних ділянок не містять вичерпної інформації щодо ідентифікації земельних ділянок, зокрема відсутні їх кадастрові номери, місце розташування тощо;
- суд погоджується з доводами позивача про наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, тобто наявність повного складу цивільного правопорушення. Зокрема, у разі належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Діброва" зобов'язань за договором та здійснення поставки товару у встановлений договором строк та в повному обсязі, не викликало б у позивача необхідності у здійсненні в найкоротші строки заміщення товару в інших контрагентів, і зазначені витрати не були б понесені позивачем;
- з огляду на те, що умовами договору сторони погодили право покупця закупити аналогічний товар в іншого постачальника в разі неналежного виконання постачальником умов договору та разом з тим узгодили, що таке неналежне виконання може мати наслідком понесення покупцем збитків у розмірі різниці між фактичною вартістю отриманого товару і вартістю придбаного товару взамін, враховуючи, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару позивач здійснив заміщення непоставленого товару, придбавши аналогічний товар в інших контрагентів, у зв'язку з чим поніс додаткові витрати внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром, то доведеним є заподіяння позивачу реальних збитків у вигляді додаткових витрат внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, та повного складу цивільного правопорушення. Таких же правових висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 14.06.2023 у справі №911/683/21.
Постановою від 05.03.2025 Східний апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Луганської області від 19.12.2024 у справі № 913/372/24. Ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- матеріали справи не містять доказів того, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання з поставки позивач зазнав як реальних збитків, так і упущеної вигоди, що свідчить про відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення;
- позивачем не було доведено як реальності заявленої ним до стягнення суми збитків, так і того, що вимагає частина 3 статті 226 Господарського кодексу України, що він вчиняв дії, спрямовані на запобігання виникненню збитків. Між тим, відповідно до положень частин 3, 4 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Викладене свідчить про не доведення позивачем понесення ним збитків та їх розміру, а також про відсутність причинного зв'язку між невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором та понесеними позивачем, як він зазначає, витратами у вигляді укладення договорів з іншими контрагентами. Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування витрати не є збитками в розумінні положень чинного законодавства України, а є результатом його власної ініціативної діяльності за його волею та на його власний ризик;
- погодження сторонами в договорі порядку визначення розміру збитків жодним чином не нівелює обов'язку кредитора довести повний склад цивільного правопорушення як підстави для застосування такої форми майнової відповідності, як відшкодування збитків та не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення зазначеної суми збитків.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Діброва" звернулося до Східного апеляційного господарського суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" витрати на професійну правничу допомогу у справі у сумі 456 000,00 грн.
Додатковою постановою від 19.03.2025 Східний апеляційний господарський суд присудив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, в сумі 45 000,00 грн.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності. Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають;
- стягнення повної вартості послуг, визначених у детальному описі робіт на суму 456 000,00 грн, не узгоджується з критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру і пропорційності, оскільки вказані витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника відповідача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату. Тобто, не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони дійсно понесені відповідачем (справедлива сатисфакція). А отже, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи, 45 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції становлять співмірні і розумні витрати відповідача на правову допомогу у справі у суді апеляційної інстанції.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит". Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сателлит" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 913/372/24, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сателлит" в своїй касаційній скарзі зазначило, що підставою касаційного оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 у справі № 913/372/24 є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права за наявністю виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Так, скаржник зауважив, що апеляційний господарський суд застосував статтю 22 Цивільного кодексу України та статтю 224 Господарського кодексу України без урахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.06.2023 у справі № 911/683/21, у подібних правовідносинах. При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сателлит" наголошує, що застосовані судом апеляційної інстанції висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.05.2022 у справі № 902/439/21 та від 25.10.2024 у справі № 915/546/21, не є релевантними до правовідносин у справі № 913/372/24. Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Сателлит" зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив положення частини 4 статті 75, статті 86, частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України та не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, а також постановах Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16 щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Стосовно касаційного оскарження додаткової постанови Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 913/372/24 Товариство з обмеженою відповідальністю "Сателлит" зазначає, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу та посилається на те, що подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21, а також постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 925/81/21, від 09.02.2022 у справі № 910/17345/20, від 15.02.2023 у cправі № 911/956/17, від 07.03.2023 у справі № 922/3289/21.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Діброва" подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваних позивачем частинах залишити без змін.
Водночас, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сателлит" подало до Суду додаткові пояснення, в яких викладено заперечення на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" на касаційну скаргу.
5. Короткий зміст вимог касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва". Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Діброва" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 913/372/24 в частині відмови у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" витрат на професійну правничу допомогу у справі у сумі 411 000,00 грн; в іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 913/372/24 залишити без змін.
Підставою касаційного оскарження додаткової постанови Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 913/372/24 скаржник зазначив пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Так, скаржник зауважив, що суд апеляційної інстанції:
- не врахував висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, від 13.06.2023 у справі № 910/17213/21, від 25.07.2023 у справі № 910/5151/22, від 22.08.2023 у справі № 910/5612/22, від 19.09.2023 у справі № 911/1115/22, від 19.09.2023 у справі № 910/6870/21 щодо засад стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, щодо застосування статті 126 Господарського процесуального кодексу України; суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав жодної оцінки витратам відповідача, понесених у суді першої інстанції, обмежившись лише дослідженням витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, порушивши право відповідача на розподіл судових витрат;
- судом апеляційної інстанції не досліджено та не надано жодної оцінки доказам щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.
6. Розгляд клопотань
Товариство з обмеженою відповідальністю "Діброва" подало заперечення проти повідомлених позивачем хибних обставин справи в заяві про зупинення виконання судових рішень з метою позапроцесуального впливу на суд, в яких просить визнати такі дії позивача зловживанням процесуальними правами.
Частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Відповідно до частини 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
При цьому наведений у частині 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер. Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу (Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 916/128/24).
Зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом).
Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.08.2019 у справі № 905/945/18, від 16.10.2019 у справі № 906/936/18 та від 06.05.2021 у справі № 910/6116/20.
Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні, дії, але робить це на шкоду іншим особам, з метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, визначеним у статті 2 Господарського процесуального кодексу України (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави).
Верховний Суд зазначає, що доволі важко провести межу між правомірною реалізацією власних прав і зловживанням правами, оскільки зовні вони виглядають однаково (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Перевіривши доводи клопотання відповідача про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами, Верховний Суд не встановив в діях Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" ознак зловживання процесуальними правами, а відтак відсутні підстави для задоволення даного клопотання. При цьому, Суд враховує, що ухвалою Верховного Суду від 23.04.2025 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" про зупинення виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 та додаткової постанови Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 до закінчення розгляду справи № 913/372/24 в касаційному порядку.
Крім того, 27.06.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" надійшло клопотання про передачу справи на розгляд об'єднаної палати/Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.05.2025 у справах №№ 913/333/24, 913/275/24.
Клопотання обґрунтоване тим, що у постановах Верховного Суду від 21.05.2025 у справах №№ 913/333/24, 913/275/24 відбувся безпідставний відступ від усталеної практики щодо умов доведення збитків і причинного зв'язку. Відтак, на думку відповідача, остаточне тлумачення спірних норм має зробити Велика Палата Верховного Суду.
02.07.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" надійшло клопотання про передачу справи на розгляд об'єднаної палати / Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.05.2025 у справах №№ 913/333/24, 913/275/24.
Клопотання обґрунтоване тим, що у постановах Верховного Суду від 21.05.2025 у справах №№ 913/333/24, 913/275/24 колегія суддів змінила підходи щодо застосування частини 3 статті 651 та статті 653 Цивільного кодексу України, раніше закріплені у постановах об'єднаної палати та Великої Палати.
07.07.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" надійшли заперечення на клопотання відповідача про передачу справи на розгляд об'єднаної палати / Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача про передачу справи на розгляд об'єднаної палати / Великої Палати Верховного Суду, не вбачає підстав для їх задоволення з огляду на таке.
Виходячи із системного тлумачення положень статей 302, 303 Господарського процесуального кодексу України і статей 13, 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", можна зробити висновок, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.
Відповідно до частини 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
З огляду на викладене, оскільки відповідач просить відступити від висновків Касаційного господарство суду у складі Верховного Суду, а не іншого касаційного суду, то відповідно, відсутні підстави для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наведені відповідачем у клопотаннях висновки Верховного Суду, від яких, на його думку, у постановах Верховного Суду від 21.05.2025 у справах №№ 913/333/24, 913/275/24 відбувся безпідставний відступ, не є релевантними до справ №№ 913/333/24, 913/275/24, оскільки у жодній з наведених відповідачем постанов Верховного Суду не формувався висновок щодо стягнення збитків у вигляді додаткових витрат внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром на підставі погоджених умов договору, після припинення договірних зобов'язань внаслідок відмови покупця від договору у зв'язку із порушенням постачальником зобов'язання щодо поставки товару. Тобто правовідносини у справах, на які посилається відповідач у клопотаннях, за змістовим критерієм не є подібними до справ №№ 913/333/24, 913/275/24.
Водночас, фактично, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Діброва" в клопотаннях доводи зводяться до власного суб'єктивного тлумачення норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, які (висновки) викладені у постановах від 21.05.2025 у справах №№ 913/333/24, 913/275/24.
З огляду на викладене відсутні підстави для задоволення клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" про передачу справи на розгляд об'єднаної палати / Великої Палати Верховного Суду.
7. Позиція Верховного Суду
Згідно із частинами 1, 2, 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 4).
Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" збитків у розмірі 4 513 082,72 грн.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Положеннями частин 1 та 2 статті 623 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За змістом статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 зроблено висновок, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном (постанова Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц зроблено висновок, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Таким чином, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме Товариством з обмеженою відповідальністю "Сателлит".
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення збитків, позивач стверджує, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором, позивач вимушений був придбати відповідний товар за вищою ціною у третіх осіб.
Верховний Суд у постанові від 14.06.2023 у справі № 911/683/21, на неврахування висновків викладених в якій посилається позивач у касаційній скарзі, аналізував питання застосування статті 22 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України з підстав недотримання постачальником договірних зобов'язань в частині своєчасної поставки продукції та в контексті узгодження між сторонами договору зобов'язання постачальника про відшкодування збитків як додаткових витрат внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром як результату неналежного виконання ним своїх зобов'язань.
У справі № 911/683/21 предметом судового розгляду була позовна вимога товариства - покупця до фермерського господарства - постачальника про стягнення збитків, понесених у зв'язку з неналежним виконанням умов договору поставки. Заявлені вимоги стосувалися, зокрема, компенсації додаткових витрат, які виникли внаслідок необхідності придбання аналогічного товару у стороннього контрагента для заміщення товару, що не був поставлений відповідачем у погоджені строки.
Правова позиція позивача ґрунтувалася на умовах договору, укладеного між сторонами, який прямо передбачав, що в разі невиконання постачальником зобов'язань щодо поставки продукції, покупець має право самостійно придбати необхідний товар в іншого постачальника, а витрати, понесені при цьому, підлягають компенсації у формі збитків.
Судами було встановлено, що сторони узгодили порядок визначення збитків у договорі: як різницю між фактичною ціною придбаного у третіх осіб товару та вартістю товару, передбаченою договором, з урахуванням надбавок, доплат та інших супутніх витрат.
У ході розгляду справи встановлено факт порушення постачальником договірного зобов'язання щодо своєчасної та повної поставки продукції, що, в свою чергу, зумовило дії покупця, спрямовані на оперативне забезпечення своєї господарської діяльності шляхом придбання відповідного товару за вищою ринковою ціною в інших постачальників.
Верховний Суд у справі № 911/683/21 зазначив, що вимоги про стягнення з фермерського господарства збитків у вигляді додаткових витрат внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром на підставі пунктів договору, які передбачають відповідне стягнення, є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Досліджуючи обґрунтованість позовних вимог про стягнення з постачальника збитків, завданих унаслідок неналежного виконання договірного зобов'язання щодо поставки продукції, Верховний Суд у справі № 911/683/21 виходив із того, що у разі наявності в договорі положень про компенсацію витрат покупця, пов'язаних із реалізацією права на заміщення недопоставленого товару, такі витрати набувають характеру збитків у розумінні частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України.
Суд касаційної інстанції виходив із такого:
- сума витрат, понесених покупцем на придбання аналогічного товару в іншого постачальника, є збитками у розумінні положень договору та частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України;
- причинно-наслідковий зв'язок між порушенням умов договору щодо строків та обсягів поставки й витратами на заміщення вважається встановленим, якщо підтверджено факт порушення та відповідне придбання покупцем товару з метою заміщення відповідної продукції;
- протиправність поведінки постачальника та його вина полягають у невиконанні договірного зобов'язання щодо поставки продукції у строки та обсягах, передбачених договором, за відсутності доказів наявності обставин, що виключають вину (зокрема, дії непереборної сили або інші об'єктивні причини, незалежні від волі сторони).
Відтак, за наявності передбаченої договором моделі відповідальності, яка включає покладення на постачальника обов'язку з компенсації витрат, понесених покупцем у зв'язку з неналежним виконанням договірного зобов'язання, сукупність відповідних обставин передбачає правомірність заявлених вимог про стягнення відповідних сум як збитків у розумінні положень договору та статті 22 Цивільного кодексу України.
Разом із тим, дослідження зазначених обставин охоплює предмет доказування у справі цієї категорії, який включає, зокрема, підтвердження факту порушення умов договору, понесення покупцем додаткових витрат, причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та такими витратами, а також відсутності у постачальника правових підстав для звільнення від відповідальності.
Враховуючи зазначене та положення пункту 8.5 договору поставки, Суд погоджується з правовою позицією Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" про те, що додаткові витрати, понесені покупцем у зв'язку із заміщенням недопоставленого товару аналогічним товаром, придбаним у іншого постачальника, за своєю правовою природою є збитками, які підлягають компенсації. Зазначені витрати прямо випливають із узгодженого сторонами механізму договірної відповідальності, передбаченого пунктом 8.5 договору поставки, та мають ознаки шкоди у формі реальних втрат, спричинених порушенням умов договору з боку постачальника відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України.
З огляду на це, та з урахуванням висловлених під час розгляду спору заперечень Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" про придбання позивачем неаналогічної продукції, одним із ключових аспектів при вирішенні питання про обґрунтованість позовних вимог є оцінка наданих позивачем доказів, які підтверджують як факт понесення витрат у зв'язку із заміщенням недопоставленого товару, так і відповідність такого заміщення умовам договору поставки, зокрема щодо критеріїв аналогічності товару.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2025 у справі № 913/333/24 у подібних правовідносинах, яка прийнята після звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" з касаційною скаргою, та які враховуються Судом відповідно до положень частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
Суд першої інстанції, досліджуючи обставини справи у їх сукупності, проаналізував як відповідність придбаного позивачем товару у інших осіб критеріям аналогічності з тим, який не був поставлений, у розумінні пункту 8.5 договору поставки, так і наявність реальних збитків, завданих у результаті непоставки обумовленої договором продукції.
На підставі оцінки усіх зазначених характеристик товару суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем було придбано саме аналогічний товар з метою заміщення, що спростовує доводи відповідача про закупівлю іншої продукції.
Крім того, з урахуванням наданих позивачем доказів, зокрема договорів з третіми особами, видаткових накладних та платіжних доручень, суд визнав обґрунтованим розрахунок розміру збитків.
Суд звертає увагу, що у межах апеляційного перегляду справи висновки суду першої інстанції щодо доведеності факту понесення позивачем витрат у зв'язку із заміщенням недопоставленого товару, а також відповідності такого заміщення умовам договору поставки, зокрема у частині критеріїв аналогічності товару, не були спростовані. Апеляційний господарський суд, заперечуючи правову кваліфікацію вказаних витрат як збитків, не виснував про помилковість оцінки доказів судом першої інстанції або про порушення останнім вимог процесуального закону.
Відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
Водночас суд першої інстанції встановив наявність повного складу цивільного правопорушення. При цьому, місцевим господарським судом було враховано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 14.06.2023 у справі № 911/683/21.
Враховуючи все вищевикладене, Суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доведеності позивачем наявності передбачених пунктом 8.5 договору поставки правових підстав для стягнення збитків у заявленому розмірі.
Натомість висновки суду апеляційної інстанції, про недоведеність позивачем реальності збитків та наявності причинно-наслідкового зв'язку, є помилковими, оскільки не враховують погодженого сторонами механізму визначення відповідальності, а також висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.06.2023 у справі № 911/683/21.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.05.2025 у справі № 913/333/24 та від 21.05.2025 у справі № 913/275/24 у подібних правовідносинах.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, отримала підтвердження.
З огляду на викладене, Суд визнає необґрунтованими доводи відповідача, наведені у відзиві на касаційну скаргу із посиланням на практику Верховного Суду, оскільки такі доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин щодо наявності складу цивільного правопорушення, правильності застосованих до них норм матеріального права та не узгоджуються з положеннями чинного законодавства щодо розподілу тягаря доказування.
Поряд з цим Суд не погоджується з аргументами відповідача, які викладені у відзиві на касаційну скаргу з посиланням на положення статей 651, 653 Цивільного кодексу України, щодо наслідків вчинення покупцем дій із реалізації припинення договірних правовідносин на можливість застосування договірного механізму відповідальності за вже допущене порушення зобов'язання, з огляду на таке.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3 статті 651 Цивільного кодексу України).
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина 2 статті 653 Цивільного кодексу України).
Верховний Суд у постанові від 07.03.2023 у справі № 909/1199/21, аналізуючи статті 214, 525, 611, 651 Цивільного кодексу України, зазначив, що поняття одностороння відмова від зобов'язання, розірвання договору в односторонньому порядку, одностороння відмова від договору пов'язані між собою, проте, між ними є різниця:
- одностороння відмова від зобов'язання - означає, що сторона відмовляється від виконання свого зобов'язання за договором, але договір залишається чинним. Сторона зобов'язання управомочена договором або законом здійснити односторонню відмову від зобов'язання за цей вид порушення;
- одностороння відмова від договору - це односторонній правочин направлений припинити дію договору в цілому, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. Для реалізації права на відмову від договору стороні не потрібно звертатися до суду;
- розірвання договору в односторонньому порядку (розірвання договору на вимогу однієї із сторін) - це можливість однієї зі сторін припинити дію договору в разі порушення іншою стороною договору та в інших випадках, встановлених договором або законом. Заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді.
Як встановив суд першої інстанції, позивач направив відповідачу повідомлення про відмову від виконання договору на підставі пункту 8.2 договору.
Разом з тим, як виснував Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 21.05.2025 у справі № 913/333/24, сам факт припинення договірних відносин між сторонами не впливає на можливість реалізації погодженого сторонами механізму відповідальності за порушення зобов'язань, яке мало місце під час дії договору, у вигляді стягнення збитків.
Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Отже, передбачене статтею 611 Цивільного кодексу України право на відшкодування збитків є самостійним наслідком порушення зобов'язання, яке реалізується незалежно від інших правових наслідків, що настали у зв'язку з порушенням, зокрема - незалежно від факту припинення договору шляхом відмови від його виконання або його розірвання.
Вказаний підхід знайшов відображення і в положеннях пунктів 8.2 та 8.5 договору поставки, які регламентують право покупця як на односторонню відмову від договору, так і на стягнення передбаченої договором неустойки та збитків у разі порушення зобов'язань з боку постачальника.
При цьому, варто зазначити, що зміст пунктів 8.2, 8.5 договору поставки, як і договору в цілому, не містить положень, які б встановлювали обмеження щодо реалізації покупцем права на стягнення збитків виключно у разі розірвання договору. Договір поставки не передбачає, що у випадку односторонньої відмови від договору покупець має право виключно на неустойку, а не на інші форми відповідальності, передбачені законом.
Відповідні положення договору передбачають лише альтернативність способів припинення договірних зобов'язань, які можуть відбуватися як шляхом відмови від договору, так і шляхом його розірвання, однак не вливають на питання можливості реалізації покупцем права на стягнення неустойки та збитків у договірному порядку.
Суд зазначає, що з моменту припинення дії договірних правовідносин припиняється лише подальше існування зобов'язання, однак уже набуте на момент дії договору право на відшкодування збитків, зокрема, передбачених договором, не припиняється, а зберігається за стороною, яка зазнала шкоди. Це право є наслідком допущеного порушення умов договору і реалізується незалежно від факту припинення договору шляхом відмови від договору або розірвання договору.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 552 Цивільного кодексу України сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Таким чином, з огляду на приписи статті 611 Цивільного кодексу України, яка встановлює можливість застосування наслідків порушення зобов'язання незалежно від форми припинення договірних правовідносин, обраний покупцем спосіб припинення договору не обмежує його права на захист, зокрема шляхом стягнення як неустойки, так і збитків у порядку, визначеному договором поставки.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2025 у справі № 913/333/24.
Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального права та без урахування висновків, сформованих судом касаційної інстанції, що є підставою для її скасування та залишення в силі рішення місцевого господарського суду.
Щодо оскарження додаткової постанови апеляційного господарського суду від 19.03.2025 Суд зазначає, що за змістом статті 244 Господарського процесуального кодексу України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення. Тобто, додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21 та від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22.
Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 по суті спору з залишенням в силі рішення суду першої інстанції, то додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025, якою частково задоволено заяву про відшкодування витрат відповідача на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, також слід скасувати. При цьому, в задоволенні такої заяви слід відмовити, оскільки у відповідача відсутнє право на компенсацію витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції. Наведене, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги відповідача.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Відповідно до статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано правильне по суті рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції та додаткову постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.
9. Судові витрати
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі, витрати зі сплати судового збору в сумі 108 313,99 грн за розгляд справи в суді касаційної інстанції підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Діброва" у задоволенні клопотання про визнання дій Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" зловживанням процесуальними правами.
2. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Діброва" у задоволенні клопотань про передачу справи на розгляд об'єднаної палати/Великої Палати Верховного Суду.
3. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" залишити без задоволення.
4. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" задовольнити.
5. Скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 913/372/24.
6. Рішення Господарського суду Луганської області від 19.12.2024 у справі № 913/372/24 залишити в силі.
7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва" (92500, Луганська область, Старобільський район, селище міського типу Мілове, вулиця Міловська, будинок 68А; ідентифікаційний код 21832609) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сателлит" (01133, місто Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 32-Б, офіс 1019; ідентифікаційний код 13501985) 108 313 грн (сто вісім тисяч триста тринадцять гривень) 99 копійок судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
8. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Луганської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді О.М. Баранець
І.Д. Кондратова