17 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/8667/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
ТОВ "Старт Лідер": арбітражний керуючий Юрченко О.М.,
ГУ ДПС у Дніпропетровській області: Сліпець С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 (колегія суддів у складі: Станік С.Р. - головуючий, Сотніков С.В., Остапенко О.М.)
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.01.2025 (суддя Чеберяк П.П.) щодо розгляду кредиторських вимог Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області
у справі № 910/8667/24
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Коаленержи"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт Лідер"
про банкрутство,
Хід розгляду справи та стислий зміст заяви
1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт Лідер" (далі - Боржник), введено процедуру розпорядження майном боржника.
2. Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі - Податковий орган) 17.10.2024 подало заяву з грошовими вимогами до Боржника на суму 214741,80 грн (далі - Заява), які складаються з: основного платежу в сумі 203397,00 грн відповідно до податкової декларації з податку на прибуток підприємств №9125353796 від 10.05.2024 та штрафних санкцій відповідно до податкового повідомлення-рішення №0483080407 від 29.07.2024.
3. Заяву мотивовано тим, що за змістом поданої Боржником податкової декларації на прибуток підприємства за І квартал 2024 року він самостійно нарахував податок у розмірі 333397,00 грн. Однак згідно з проведеною Податковим органом камеральною перевіркою Боржник сплатив податок за вказаний період лише в сумі 130000,00 грн, у зв'язку з чим додатково нараховано відповідний штраф.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
4. Складаючи податкову декларацію з податку на прибуток 2024 року, Боржник включив до неї збитки в розмірі 209897,00 грн, фактично отримані ним у ІІ кварталі 2024 року, та задекларував податок на прибуток наростаючим підсумком у сумі 123500 грн.
5. Зазначена операція зі зменшення податку на прибуток у 2024 році на відповідну суму відображена в особовому рахунку підприємства.
6. Також у Боржника обліковувалась пеня в розмірі 4790,11 грн, яка згодом ним погашена.
Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
7. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2025, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025, зокрема, відмовлено у визнанні грошових вимог Податкового органу до Боржника.
8. Судові рішення мотивовано встановленням обставин, які свідчать про відсутність податкового зобов'язання Боржника в І півріччі 2024 року.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
9. Податковий орган подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду в частині відхилених вимог, ухвалити нове рішення, яким визнати грошові вимоги Податкового органу в повному обсязі.
10. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 часини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
11. Податковий орган посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо: застосування приписів пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України, абзацу 2 частини 3 статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та пункту 4 глави 5 розділу IV Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5 (далі - Порядок), щодо обставин подання платником податків після відкриття провадження у справі про банкрутство податкової декларації з від'ємним значенням; можливості відображення (зарахування, направлення) задекларованого від'ємного значення в рахунок погашення конкурсних грошових вимог з урахуванням відсутності факту надання уточнюючої податкової декларації відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України за період виникнення таких конкурсних вимог та при відсутності в КУзПБ щодо процедури погашення конкурсних грошових вимог кредитора за рахунок подання декларації з від'ємним значенням.
12. Податковий орган зауважує, що Боржник не подав уточнюючої податкової декларації з податку на прибуток підприємств за І квартал 2024 року, а в складі звітної податкової декларації з податку на прибуток за І півріччя від 22.10.2024 №9312784262 немає додатку ВП.
13. При цьому Податковий орган наголошує, що від'ємна декларація подана Боржником 22.10.2024, тобто вже після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а КУзПБ не містить положень про можливість погашення конкурсних вимог шляхом подання уточнюючої податкової декларації або декларації з від'ємним значенням.
14. Податковий орган зазначає, що через наявність мораторію на задоволення вимог кредиторів від'ємне значення, задеклароване Боржником, не може бути зараховане в рахунок погашення конкурсних вимог та може бути спрямоване виключно в рахунок погашення поточних грошових вимог.
15. На переконання Податкового органу, подання платником податків податкової декларації з від'ємним значенням після відкриття провадження у справі про банкрутство та відсутність факту подання уточнюючої податкової декларації за період виникнення конкурсних грошових вимог не може вважатись джерелом їх погашення, оскільки погашення конкурсних кредиторських вимог відбувається виключно в порядку, встановленому КУзПБ.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
16. Боржник подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні скарги.
17. Відзив мотивовано відсутністю у Боржника заборгованості з податку на прибуток. Водночас Боржник наголошує, що подана ним декларація з податку на прибуток за І півріччя 2024 року не виправляє помилки попередніх звітів, а є самостійною податковою декларацією, в якій нарастаючим підсумком додані результати діяльності за ІІ квартал 2024 року, та не потребує надання уточнюючого розрахунку або надання додатку ВП у поточній звітності.
Позиція Верховного Суду
18. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.
19. Предметом касаційного оскарження є судові рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій у частині відхилення грошових вимог Податкового органу до Боржника у справі про банкрутство, які складаються з податку на прибуток підприємств, задекларованого Боржником у І кварталі 2024 року, та нарахованих у зв'язку з порушенням строку сплати зазначеного податкового зобов'язання штрафних санкції.
20. При цьому згідно з встановленими господарськими судами обставинами Боржник у декларації за І півріччя 2024 року задекларував податок на прибуток наростаючим підсумком, який враховує зменшення податку на прибуток на суму 209897,00 грн внаслідок отримання збитків у ІІ кварталі 2024 року.
21. За визначенням, наведеним у статті 1 КУзПБ, грошове зобов'язання (борг) - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), тощо. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, зокрема, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
22. Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (частина 1 статті 45 КУзПБ).
23. Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги.
24. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду щодо порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов'язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16).
25. У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).
26. У попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18).
27. При цьому для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20).
28. Верховний Суд, зокрема, у постанові від 22.12.2022 у справі №910/14923/20 наголосив, що для запобігання визнанню необґрунтованих вимог до боржника та порушенню цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов'язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред'являються підвищені вимоги.
29. Розглядаючи кредиторські вимоги, суд у силу приписів статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог, з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18).
30. Системний аналіз цих приписів засвідчує, що законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
31. Правовий висновок про обґрунтованість відмови суду у визнанні грошових вимог до боржника внаслідок неподання заявником належних і достатніх документальних доказів відповідного зобов'язання при поданні заяви про визнання таких вимог сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.04.2019 у справі №910/21939/15, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.
32. Податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
33. Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
34. Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою (пункт 54.1 статті 54 Податкового кодексу України).
35. Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, зокрема, якщо платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об'єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством (підпункт 54.3.1 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України).
36. Погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом (підпункт 14.1.152 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
37. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі (у тому числі з використанням електронних грошей), крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Для цілей цього Кодексу обов'язок платника податку щодо сплати податків та зборів на єдиний рахунок, визначений статтею 351 цього Кодексу, вважається виконаним з моменту, коли ініціювання переказу є завершеним для такого платника податків згідно із Законом України "Про платіжні послуги" (пункт 35.2 статті 35 Податкового кодексу України).
38. До загальнодержавних податків належить, зокрема, податок на прибуток підприємств (підпункт 9.1.1 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України).
39. Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування цього податку є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.
40. Зокрема, якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
41. Порядок обчислення податку на прибуток підприємств та сплати врегульовано статтею 137 Податкового кодексу України. Так, податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу (пункт 137.1).
42. За загальним правилом (окрім виключень передбачених пунктами 137.4, 137.5 Податкового кодексу України), податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому податкова декларація розраховується наростаючим підсумком. Податковий (звітний) період починається з першого календарного дня податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем податкового (звітного) періоду.
43. Податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов'язання, у тому числі податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску (пункт 46.1 статті 46 Податкового кодексу України).
44. Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків), згідно з відповідним розділом цього Кодексу, зазначена податкова декларація подається у строки, визначені пунктом 49.18 цієї статті для такого базового звітного (податкового) періоду, крім податкової декларації з податку на прибуток та розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку, які розраховуються наростаючим підсумком за рік (пункт 49.19 статті 49 Податкового кодексу України).
45. Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 Податкового кодексу України).
46. У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім грошового зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу (пункт 124.1 статті 124 Податкового кодексу України).
47. Водночас у силу пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює, зокрема, питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені КУзПБ.
48. Як вбачається з обставин, встановлених господарськими судами в цій справі, Боржник самостійно обчислив суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за І квартал 2024 року в розмірі 333397,00 грн, зазначивши її у податковій декларації за вказаний податковий (звітний) період.
49. Однак у подальшому з огляду на збитковість своєї діяльності в ІІ кварталі 2024 року Боржник за результатами І півріччя 2024 року скоригував (у бік зменшення) фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності підприємства, при поданні відповідної декларації за вказаний податковий (звітний) період, розрахованої наростаючим підсумком. Операція зі зменшення на 209897,00 грн податку на прибуток підприємств за 2024 року відображена в особовому рахунку Боржника.
50. Тобто за даними декларування за І квартал 2024 року в Боржника виник податковий борг з податку на прибуток підприємств, але за даними декларування наростаючим підсумком за І півріччя 2024 року податковий борг за вказаним податком у Боржника відсутній.
51. Зважаючи на таке, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання заявлених Податковим органом грошових вимог до Боржника через відсутність у Боржника відповідного податкового боргу на час розгляду Заяви.
52. При цьому апеляційний господарський суд слушно зазначив, що надана за І півріччя 2024 року декларація з податку на прибуток підприємств не виправляє помилки попередніх звітів, а є самостійною податковою декларацією наростаючим підсумком, тому не потребує надання уточнюючого розрахунку або додатку ВП у поточній звітності.
53. Водночас Верховний Суд погоджується з висновком про те, що подання Боржником податкової декларації з наростаючим підсумком не є задоволенням вимог кредитора в розумінні КУзПБ, а також погашенням податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу в розумінні пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України. Адже подання такої декларації за відповідний період за своєю суттю є визначенням платником податків суми податкового зобов'язання. Тобто за наслідками такого визначення відбулося самостійне обчислення Боржником суми податкового зобов'язання станом на кінець податкового (звітного) періоду, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство Боржника.
54. Зважаючи на встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи, суд касаційної інстанції не має повноважень досліджувати докази та з'ясовувати обставини, зокрема щодо дати подання Боржником декларації з податку на прибуток підприємств за І півріччя 2024 року, які не були встановлені господарськими судами попередніх інстанцій.
55. Однак Верховний Суд зауважує, що факт подання такої декларації після відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника (в разі його наявності) не змінює правову природу декларації та її наслідків. Водночас питання притягнення певних осіб до відповідальності за недотримання встановлених законом строків подання відповідної декларації не є предметом розгляду в цій справі.
56. Щодо посилання Податкового органу в касаційній скарзі на пункт 4 підрозділу 5 розділу IV Порядку, згідно з яким податковий борг, що обліковувався в територіальному органі ДПС на дату ухвали суду про відкриття провадження у справі про банкрутство і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, фіксується та погашається виключно після зазначення в платіжному дорученні спрямування коштів на таке погашення, Верховний Суд звертає увагу на положення пункту 4 зазначеного підрозділу щодо необхідності здійснення остаточного розрахунку податкового боргу саме станом на дату постановлення ухвали суду про відкриття провадження у справі про банкрутство і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
57. Тобто такий остаточний розрахунок має враховувати лише ті податкові зобов'язання (податковий борг), які дійсно виникли у боржника та не були ним погашені на момент відкриття провадження у справі про банкрутство та введення мораторію. Позаяк на момент відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника в нього не було узгодженого податкового зобов'язання в частині визначеної у Заяві суми податку на прибуток підприємств, у Податкового органу немає підстав обліковувати такий податковий борг за Боржником та, відповідно, заявляти на його підставі грошові вимоги до Боржника в справі про банкрутство.
58. З огляду на положення статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд не приймає до уваги наведені у касаційній скарзі доводи про те, що за Боржником одночасно обліковується як податковий борг у розмірі 209897,00 грн (конкурсні грошові вимоги), так і переплата у розмірі 209897,00 грн з податку на прибуток підприємств за той самий період, адже такі обставини не встановлено в оскаржуваних судових рішеннях. Проте встановлення таких обставин (у разі їх наявності) не мало б наслідком спростування наведених висновків, адже не підтвердило б існування у Боржника відповідної суми грошових зобов'язань перед Державним бюджетом України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
59. Звертаючись з касаційною скаргою, Податковий орган не довів неправильного застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.
60. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, а також залишення без змін постанови апеляційного господарського суду та ухвали місцевого господарського суду.
Розподіл судових витрат
61. Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.01.2025 у справі №910/8667/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді В. Пєсков
В. Погребняк