07 липня 2025 року
м. Київ
справа № 404/6484/18
провадження № 61-8029св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Хомутенко Ольга Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 травня 2024 року в складі колегії суддів: Єгорової С. М., Мурашка С. І., Чельник О. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_5 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Хомутенко О. В., про визнання заповіту недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла рідна тітка позивача - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Близьких родичів, крім позивача, в неї на момент смерті вже не було, відповідно він протягом останніх років її життя здійснював догляд за нею, купував медикаменти, прибирав у неї вдома, прав її речі, готував їжу, оплачував комунальні послуги, прибирав земельну ділянку біля будинку. Позивач також тимчасово проживав з нею, доглядаючи за нею.
За життя ОСОБА_6 склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_1 все належне їй майно, а саме половину будинку та земельну ділянку, кадастровий номер 3510100000:14:094:0127, за адресою: АДРЕСА_1 . Цей заповіт посвідчений 15 січня 2016 року приватним нотаріусом Флоренко С. К., номер у спадковому реєстрі 58466255.
ОСОБА_6 хворіла на онкозахворювання, останній період її життя був дуже важким, вона втрачала пам'ять, не могла сама пересуватись, приймала велику кількість лікарських препаратів, в тому числі морфіновмісних, що відображалось в цілому на сприйнятті оточуючої її реальності, в цілому вона не могла усвідомлювати значення своїх дій.
В останній місяць життя до ОСОБА_6 почала ходити малознайома жінка - відповідач у справі ОСОБА_5 , яка зі слів знайомих позивача мала погані рекомендації, проживає із сином, який раніше неодноразово засуджувався за вчинення тяжких злочинів, приймає наркотичні засоби та має великі боргові зобов'язання.
ОСОБА_5 ніхто не запрошував, вона приходила до ОСОБА_6 , коли позивач був відсутній. При цьому вказувала, що вона допомагає просто так, без жодних майнових зобов'язань.
Позивачеві це не подобалось, про що він відкрито заявляв, проте контролювати її відвідування не міг, адже постійно працював. Перед смертю тітки позивач помітив відсутність документів на будинок та на земельну ділянку, про що написав заяву до поліції. На його питання щодо спадкового майна, тітка за три дні до смерті вказувала, що все її майно відійде йому за заповітом, про жодні можливі зміни спадкоємця за заповітом не повідомляла.
ІНФОРМАЦІЯ_1 тітка померла.
При зверненні до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини позивач дізнався, що складений померлою на його ім'я заповіт від 15 січня 2016 року скасовано у зв'язку з укладенням нового заповіту, посвідченого 16 квітня 2018 року (за місяць до смерті тітки) приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Хомутенко О. В., номер у спадковому реєстрі 62287355.
Новий заповіт складений безпосередньо в період загострення хвороби, під час прийняття морфіновмісних препаратів (з 05 квітня 2018 року до 29 квітня 2018 року згідно з довідкою).
Позивач вважає, що наявні підстави вважати, що ОСОБА_6 за станом здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати на час складання заповіту, оскільки вона тривалий час хворіла, стан її здоров'я був дуже тяжкий, приймала препарати, що містять наркотичні речовини.
ОСОБА_1 просив визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 16 квітня 2018 року приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Хомутенко О. В., номер у спадковому реєстрі 62287355, бланк ННВ 998904, номер в реєстрі нотаріальних дій 365.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 лютого 2022 року до участі у справі як правонаступника відповідача ОСОБА_5 залучено ОСОБА_2 .
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 грудня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_6 на час складання заповіту була абсолютно неспроможною розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Суд першої інстанції виходив з того, що волевиявлення ОСОБА_6 спрямоване на передачу спірного нерухомого майна саме ОСОБА_5 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 16 квітня 2018 року, було вільним та відповідало її волі. Доказів протилежного позивач відповідно до статті 81 ЦПК України не надав.
Заповіт складено у письмовій формі на бланку, із зазначенням часу, місця його складення та засвідчено гербовою печаткою. Його складено за місцем проживання заповідача у зв'язку із її хворобою. Оспорюваний заповіт за формою, порядком його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності позивач належних та допустимих доказів не надав.
Хворобливий стан заповідача, який перешкоджав їй з'явитись до нотаріуса для укладення заповіту, сторонами визнається і підтверджується свідками. Позивач не надав доказів на спростування обставин або доказів того, що заповідач мала фізичні вади, які б перешкоджали їй прочитати заповіт особисто та підписати його.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 01 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 06 грудня 2023 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Хомутенко О. В., про визнання заповіту недійсним задоволено.
Визнано недійсним заповіт складений ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 16 квітня 2018 року приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Хомутенко О. В., номер у спадковому реєстрі 62287355, номер в реєстрі нотаріальних дій 365.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 114,40 грн сплаченого судового збору та 12 094,00 грн за проведення судової-психіатричної експертизи, а всього 14 208,40 грн.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що предметом позову є визнання заповіту від 16 квітня 2018 року недійсним з тих підстав, що на момент складання заповіту ОСОБА_7 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, адже тяжко хворіла.
У матеріалах справи наявний висновок судово-психіатричної експертизи від 30 серпня 2022 року № 277, яка проведена на підставі ухвали суду першої інстанції. Експерт дійшов висновку, що ОСОБА_6 страждала на ІХС (ішемічна хвороба серця), атеросклеротичний кардіосклероз, ГХ (гіпертонічну хворобу), ДЕ (дисциркуляторну енцефалопатію), рак лівої молочної залози, ракову інтоксикацію. Ці захворювання впливали на загальний стан здоров'я: призвели до смерті та обумовили її недієздатність. В останній період життя, в зв'язку з вираженим больовим синдромом обумовленим раком молочної залози, метастазами в кістки приймала морфін гідрохлорид в терапевтичних дозах. ОСОБА_6 під час складання заповіту від 16 квітня 2018 року страждала на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженими інтелектуально-мнестичними зниженнями (F 01) і за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій, не була здатна критично оцінювати свій стан та ситуацію в цілому. Не могла усвідомлювати наслідки укладеного заповіту. В тимчасовому хворобливому стані не перебувала, була недієздатною. Стан здоров'я безумовно впливав на її недієздатність. Вживання медикаментів не впливало. Не могла керувати наслідками своїх дій, проводити самооцінку вольову регуляцію своєї поведінки. Питання належать до судово-психологічної експертизи.
У суді першої інстанції був допитаний судово-психіатричний експерт ОСОБА_8 , який проводив посмертну судово-психіатричну експертизу. Експерт пояснив, що захворювання, які були у ОСОБА_6 , впливали на загальний стан здоров'я, обумовили її недієздатність. На час складання заповіту страждала на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з вираженими інтелектуально-мнестичними зниженнями і за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій, не була здатна критично оцінювати свій стан та ситуацію в цілому. Вживання медикаментів не впливало на неї. Протягом життя ОСОБА_6 жодного разу не оглядалась лікарем - психіатром.
Експерт повідомлявся про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Вказаний висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 30 серпня 2022 року, долучений до матеріалів справи, є належним та допустимим доказом, який необхідно дослідити суду відповідно до визначеного законом порядку у сукупності з іншими доказами у справі. У випадку незгоди з висновком експерта за результатами посмертної судово-психіатричної експертизи сторони мали право заявити клопотання про призначення повторної експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи, що зроблено не було.
На переконання апеляційного суду, безпідставними є висновки суду першої інстанції, що пояснення нотаріуса та свідків спростовують висновки посмертної судово-психіатричної експертизи від 30 серпня 2022 року, зокрема, що не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, хоча ці обставини повинні підтверджуватися належними та допустимими доказами, зокрема висновком експерта, який попереджався про кримінальну відповідальність. Таким чином, суд не спростував доводи позивача, що ОСОБА_6 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними під час вчинення спірного правочину - складення заповіту.
Оскільки суд першої інстанції необґрунтовано відхилив доводи учасника справи, підтверджені доказами щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного її вирішення, то висновки суду про недоведеність позивачем власних вимог ґрунтуються на неправильній оцінці доводів відповідача у справі.
Ураховуючи висновок експерта, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 була недієздатною в останній проміжок життя, в зв'язку з вираженими больовими синдромами, на час підписання спірного заповіту страждала на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з вираженими інтелектуально-мнестичними зниженнями (F 01) і за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій, не була здатна критично оцінювати свій стан та ситуацію в цілому, не могла усвідомлювати наслідки укладеного заповіту, в тимчасовому хворобливому стані не перебувала, була недієздатною, стан здоров'я безумовно впливав на її недієздатність, тобто не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними. Тому апеляційний суд вважав, що заповіт від 16 квітня 2018 року слід визнати недійсним.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2024 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить: постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
для визнання правочину недійсним з підстави, передбаченої частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент в чинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними;
висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними;
висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях. Апеляційний суд як на основний доказ для задоволення позову посилався на висновок судово-психіатричного експерта від 30 серпня 2022 року № 277, який, крім іншого, суперечить іншим матеріалам справи (пояснення свідків, та експерта), ґрунтується виключно на припущеннях та не містить конкретних посилань на певні хвороби, які в свою чергу призвели до негативного психічного стану ОСОБА_6 . Мотивувальна частина висновку носить теоретичний характер перебігу дисциркуляторної енцефалопатії II ст. та відсутній аналіз фактичного стану здоров'я ОСОБА_6 . Тобто зроблений експертом висновок є припущенням, а доказування це може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що висновок судово-психіатричної експертизи від 30 серпня 2022 року № 277 є необґрунтованим, сформований на припущеннях, неповний, викликає сумніви в його правильності, пов'язані з його недостатньою вмотивованістю. Крім того, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_6 за своє життя не мала психічних захворювань, які б могли вплинути на неможливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними;
апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах;
таким чином, ухвалюючи рішення по суті справи суд першої інстанції дослідив всі наявні в матеріалах справи докази та надав належну цим доказам оцінку, зокрема, досліджено висновок експерта № 277 та взято до уваги пояснення усіх свідків. При цьому жоден зі свідків не вказав про те, що ОСОБА_6 за своє життя страждала якимись психічними захворюваннями. Водночас апеляційний суд під час розгляду цієї справи дав оцінку виключно висновку експерта без урахування інших доказів у справі, не звернувши уваги на те, що висновок експерта не містить відомостей про абсолютну неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Ці обставини призвели до винесення необґрунтованого рішення апеляційним судом.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 404/6484/18 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У червні 2024 року матеріали справи № 404/6484/18 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 03 червня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2022 року у справі № 554/7289/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 755/16032/15-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 359/3849/14-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 13 вересня 2023 року у справі 370/2951/14-ц, від 01 червня 2023 року у справі № 696/220/21 та у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є тіткою позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Причина смерті - рак лівої молочної залози.
Відповідно до акта, складеного 30 травня 2018 року ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , та посвідченого головою квартального комітету № 20, ОСОБА_1 доглядав за своєю тіткою ОСОБА_6 , оплачував комунальні послуги, купував ліки, продукти харчування, прибирав земельну ділянку.
Відповідно до довідки від 22 травня 2018 року № 901, виданої КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 м. Кіровограда», ОСОБА_6 , 1938 року народження, АДРЕСА_1 , знаходилась на «Д» обліку у сімейного лікаря і приймала морфін гідрохлорид з 05 квітня 2018 року до 29 квітня 2018 року.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, номер ідентифікаційної довідки: 138319774, від 19 вересня 2018 року, ОСОБА_6 на праві власності належить 1/2 частка земельної ділянки, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 , та 1/2 частка житлового будинку за цією ж адресою.
15 січня 2016 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Флоренко С. К. та зареєстрований в реєстрі за № 2, відповідно до якого на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: усі свої права та обов'язки, які їй належать на момент складання цього заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть належати їй у майбутньому, та все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті, і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 .
16 квітня 2018 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Хомутенко О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 365, відповідно до якого всі свої права та обов'язки, які їй належать на момент складання цього заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть належати їй у майбутньому, та все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті, і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно з витягом з Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) заповіт номер у спадковому реєстрі 58466255 скасований 16 квітня 2018 року заповітом № 62287355.
23 травня 2018 року державним нотаріусом Кропивницької міської державної нотаріальної контори №1, на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , була заведена спадкова справа № 273/2018.
Згідно з копією спадкової справи № 273/2018 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулись: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_5 і ОСОБА_5 - 25 травня 2018 року.
ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 померла, після її смерті спадщину прийняла ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України).
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 202 ЦК України).
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право відповідно до закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
За змістом частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Правочин чи договір з'являються як юридичний факт в момент їх вчинення. недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).
З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (див., зокрема, постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 161/17119/16-ц, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року в справі № 307/3040/19).
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (див. постанову Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження
№ 61-7835сво19) вказано, що:
«правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов'язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України (статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року). Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Апеляційний суд на зазначене уваги також не звернув. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову».
В справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19).
Належним і достовірним доказом у справі, який підтвердив би чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути висновок посмертної судово-психіатричної експертизи (див. постанову Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 295/11526/22 (провадження № 61-9111св24)).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (статті 367 ЦПК України).
Призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
У справі, що переглядається:
при зверненні з позовом про визнання заповіту недійсним ОСОБА_1 зазначав, що оспорюваний заповіт, яким тітка заповіла усе своє майно малознайомій людині, скасувавши попередній заповіт на його ім'я, був укладений перед самою її смертю, наміру його укладати вона ніколи за життя не виказувала. При цьому вона тривалий час хворіла, стан її здоров'я був дуже тяжкий, вона приймала препарати, що містять наркотичні речовини. Тому в нього як позивача є всі підстави вважати, що оспорюваний правочин вона вчинила у момент, коли не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними через незадовільний стан здоров'я;
предметом позову є визнання заповіту від 16 квітня 2018 року недійсним з тих підстав, що на момент складання заповіту ОСОБА_7 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, адже мала важку і тривалу хворобу;
при відмові у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_6 на час складання заповіту була абсолютно неспроможною розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. При цьому волевиявлення ОСОБА_6 спрямоване на передачу спірного нерухомого майна саме ОСОБА_5 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 16 квітня 2018 року, було вільним та відповідало її волі. Заповіт складено у письмовій формі на бланку, із зазначенням часу, місця його складення та засвідчено гербовою печаткою. Його складено за місцем проживання заповідача у зв'язку із її хворобою. Оспорюваний заповіт за формою, порядком його посвідчення, відображенням дійсного волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності позивач належних та допустимих доказів не надав;
суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що у матеріалах справи є висновок судово-психіатричної експертизи від 30 серпня 2022 року № 277, яка проведена на підставі ухвали суду першої інстанції. У висновку вказаної експертизи експерт дійшов висновку, що ОСОБА_6 страждала на ІХС (ішемічну хворобу серця), атеросклеротичний кардіосклероз, ГХ (гіпертонічну хворобу), ДЕ (дисциркуляторну енцефалопатію), рак лівої молочної залози, ракову інтоксикацію. Ці захворювання впливали на загальний стан здоров'я: призвели до смерті та обумовили її недієздатність. В останній період життя, в зв'язку з вираженим больовим синдромом, обумовленим раком молочної залози, метастазами в кістки, приймала морфін гідрохлорид в терапевтичних дозах. ОСОБА_6 під час складання заповіту від 16 квітня 2018 року страждала на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженими інтелектуально-мнестичними зниженнями (F 01) і за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій, не була здатна критично оцінювати свій стан та ситуацію в цілому. Не могла усвідомлювати наслідки укладеного заповіту. В тимчасовому хворобливому стані не перебувала, була недієздатною. Стан здоров'я безумовно впливав на її недієздатність. Вживання медикаментів не впливало. Не могла керувати наслідками своїх дій, проводити самооцінку, вольову регуляцію своєї поведінки. Питання вналежать до судово-психологічної експертизи. Крім того, у суді першої інстанції був допитаний судово-психіатричний експерт ОСОБА_8 , який проводив посмертну судово-психіатричну експертизу. Він пояснив, що має вищу медичну освіту, спеціальність «судово-психіатрична», 4 кваліфікаційний клас, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта № 74, стаж експертної роботи 24 роки. У судовому засіданні він підтримав складений ним висновок судово-психіатричної експертизи № 277. Зазначав, що при проведенні експертизи вся медична документація була врахована. Захворювання, які були у ОСОБА_6 впливали на загальний стан здоров'я, обумовили її недієздатність. На час складання заповіту страждала на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з вираженими інтелектуально-мнестичними зниженнями і за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій, не була здатна критично оцінювати свій стан та ситуацію в цілому. Вживання медикаментів не впливало на неї. На протязі життя ОСОБА_6 жодного разу не оглядалась лікарем - психіатром. Експерт повідомлявся про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Цей висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 30 серпня 2022 року, долучений до матеріалів справи, є належним та допустимим доказом. Сторони, в разі незгоди з висновком експерта за результатами посмертної судово-психіатричної експертизи, правом заявити клопотання про призначення повторної експертизи не скористались. Отже, суд апеляційної інстанції вважав, що пояснення нотаріуса та свідків спростовують висновки посмертної судово-психіатричної експертизи від 30 серпня 2022 року.
встановивши, що відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 30 серпня 2022 року № 277 ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була недієздатною в останній проміжок життя, в зв'язку з вираженими больовими синдромами, на час підписання спірного заповіту страждала на хронічний стійкий психічний розлад і за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій, не була здатна критично оцінювати свій стан та ситуацію в цілому, не могла усвідомлювати наслідки укладеного заповіту, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що спадкодавець не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними. Цей висновок ґрунтується на медичній документації і не спростований іншими доказами.
За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для визнання недійсним заповіту від 16 квітня 2018 року.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Посилання особи, яка подала касаційну скаргу на висновки, викладені у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, на які посилався відповідач у касаційній скарзі, правильних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, які передбачені статтею 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки оскаржене судове рішення підлягає залишенню без змін, то підстав для здійснення нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. О. Дундар
Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков