07 липня 2025 року
м. Київ
справа № 456/5757/21
провадження № 61-4666св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , виконавчий комітет Стрийської міської ради Львівської області,
треті особи: Стрийська міська рада Львівської області, Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 листопада 2022 року в складі судді Микитина В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області (далі - виконком Стрийської міської ради), третя особа - Стрийська міська рада Львівської області (далі - Стрийська міська рада), про визнання незаконним й скасування рішення органу приватизації у частині, визнання незаконними й скасування свідоцтва про право власності та рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання права власності на 2/3 частини об'єкта нерухомого майна у порядку приватизації та у порядку спадкування за законом.
Позов обґрунтований тим, що чоловік позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , працюючи на посаді електромонтера Стрийського РЕМ Дрогобицької електромережі ДАЕК «Львівобленерго» у 1998 році брав дольову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим 06 грудня 1999 року отримав ордер серії Т № 28389 на право зайняття у вказаному будинку двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 житловою площею 29,36 кв. м. на склад сім'ї - троє осіб, зокрема, він, його дружина ОСОБА_4 та їх внучка ОСОБА_5
16 грудня 1999 року позивач та її чоловік - ОСОБА_4 зареєстрували своє місце проживання у вказаному житлі. ОСОБА_1 проживає у цій квартирі до цього часу.
ОСОБА_1 , прийнявши спадщину після смерті ОСОБА_4 , й маючи намір оформити відповідні права, виявила, що квартира АДРЕСА_1 не входить до спадкового майна, оскільки право власності на цю квартиру її покійним чоловіком за життя не було оформлено.
Надалі позивачу стало відомо, що право власності на вказану квартиру ще у 2012 році оформила їх внучка - ОСОБА_2 , яка скористалася своїм правом на приватизацію, передбаченим нормами Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», зареєструвавши перед цим, а саме 17 листопада 2011 року, своє місце проживання у цій квартирі.
Позивач вважала таку приватизацію незаконною, адже відповідач ОСОБА_2 при зверненні до виконкому Стрийської міської ради як органу приватизації, й подаючи цьому органу приватизації відповідний пакет документів, не зазначила про кількість осіб, які проживають та зареєстровані у спірній квартирі. Ні позивач ОСОБА_1 , ні її чоловік ОСОБА_4 , своєї згоди на приватизацію спірної квартири не надавали, а їх право на приватизацію, передбачене нормами Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», виконкомом Стрийської міської ради при прийнятті оспорюваного рішення у наведеній частині не було враховано, що надалі відобразилося у виданому на підставі цього рішення органу приватизації свідоцтві про право власності й рішенні державного реєстратора про реєстрацію права власності та, як наслідок, фактично призвело до позбавлення їх права на частку у спірній квартирі.
ОСОБА_1 просила:
визнати незаконним та скасувати пункт 2 додатку 2 до рішення виконкому Стрийської міської ради від 17 січня 2012 року № 17 «Про оформлення та реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна»;
визнати незаконним та скасувати свідоцтво від 16 лютого 2012 року серії НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_2 , та рішення реєстратора Комунального підприємства Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Стрийське МБТІ») Філіпчук У. Г. про державну реєстрацію права на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер: 36020518 від 24 лютого 2012 року (порядковий номер заяви в журналі обліку заяв про державну реєстрацію прав № 186 від 03 лютого 2012 року);
визнати за нею права власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , а саме: 1/3 частини цієї квартири - в порядку приватизації, та 1/3 частини цієї квартири - в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 листопада 2021 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації».
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 листопада 2022 року, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що приватизація спірної квартири, виходячи з зареєстрованого місця проживання на момент здійснення такої приватизації у ній трьох повнолітніх осіб: наймача ОСОБА_4 й двох членів його сім'ї, зокрема дружини ОСОБА_1 та внучки ОСОБА_6 , повинна була б відбуватись у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх зазначених осіб (в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло), із визначенням уповноваженого власника цієї квартири, але за обов'язкової умови, що кожен з зазначених осіб використовує своє право на приватизацію займаного ним житла у цій квартирі безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою вперше.
Приватизація наймачем ОСОБА_4 та його дружиною ОСОБА_1 загальної площі в кількох квартирах державного житлового фонду, а саме у спірній квартирі та у квартирі АДРЕСА_4 , в межах встановленої санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача і члена його сім'ї й додатково 10 кв. м. на сім'ю та в межах номінальної вартості житлового чека не є повторною виключно за умови підтвердження тієї обставини, що кожним з них не було використано весь житловий чек при приватизації у 1996 році квартири АДРЕСА_4 , зокрема не використано його надлишку для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду, як і за умови підтвердження наявності у наймача ОСОБА_4 та його дружини ОСОБА_1 невикористаних житлових чеків для можливості приватизації спірної квартири.
Водночас будь-яких доказів, котрі б відповідали критеріям їх належності, допустимості, достовірності та достатності, й котрі б підтверджували вказані обставини, матеріали справи не містять, такі докази, незважаючи на відсутність перешкод цьому, позивачем суду не надані, а судом не здобуті.
Твердження позивача про порушення її права та права її покійного чоловіка ОСОБА_4 на частку у спірній квартирі внаслідок її приватизації у цілому відповідачем ОСОБА_2 суд вважав передчасними та такими, що не доведені у визначені процесуальним законом спосіб й порядку.
Тому суд вважав відсутніми підстави для скасування у відповідній частині оспорюваного рішення виконкому Стрийської міської ради як органу приватизації, котрим оформлено право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , з підстави самої лише відсутності згоди на приватизацію цієї квартири позивача ОСОБА_1 та її покійного чоловіка, а діда відповідача - ОСОБА_4 , без одночасно підтвердження позивачем ОСОБА_1 наявних у неї й спадкодавця ОСОБА_4 невикористаних житлових чеків для можливості приватизації спірної квартири та використання своїх прав на приватизацію займаного ними житла у цій квартирі вперше.
До того ж, як було встановлено судом, наймач ОСОБА_4 за життя не оспорював приватизацію спірної квартири та передачу її у власність ОСОБА_2 , за захистом свого права на реалізацію невикористаного житлового чеку для можливості приватизації займаної ним житлової площі у спірній квартирі та оформлення права власності у цілому чи на частку у цій квартирі до суду у встановленому порядку не звертався, що дає підстави для висновку, що відповідне право на спірну квартиру чи частку у ній наймач ОСОБА_4 до дня смерті не вважав порушеним.
Навпаки, за результатами аналізу детально дослідженого судом процесу приватизації спірної квартири, спостерігається певна узгодженість дій наймача ОСОБА_4 з діями відповідача ОСОБА_2 , спрямованими на приватизацію спірної квартири та оформлення виключно за нею права власності на спірну квартиру, так як реєстрацію її місця проживання у цьому житлі було вчинено зі згоди наймача ОСОБА_4 більш ніж через десять років після отримання 06 грудня 1999 року спірної квартири в найм, а саме 17 листопада 2011 року, після чого одразу ж наступного дня, тобто 18 листопада 2011 року, відповідачу ОСОБА_2 ОСББ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за згодою наймача ОСОБА_4 було видано необхідну для приватизації довідку про склад його сім'ї та займані ними приміщення, як і довіреність на виготовлення й отримання відповідних документів у КП «Стрийське МБТІ», а самою ОСОБА_2 18 листопада 2011 року подано відповідну заяву до органу приватизації.
Увесь процес приватизації закінчився 17 січня 2012 року та тривав два місяці, а оплату вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла було здійснено ОСОБА_2 .
Тому суд вважав необґрунтованими доводи ОСОБА_1 про необізнаність їх із покійним чоловіком ОСОБА_4 із діями, пов'язаними з приватизацією ОСОБА_2 спірної квартири та оформленням за нею виконкомом Стрийської міської ради права власності на спірну квартиру.
Крім того, вважав дивними сподівання позивача на отримання спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_4 у частині прав та обов'язків щодо спірної квартири, знаючи, що ані він, ані вона своєї згоди на приватизацію спірної квартири не надавали, відповідно своє право спільної сумісної чи часткової власності на цю квартиру (в разі наявності такого права) разом із відповідачем ОСОБА_2 не реалізували (не оформили), що також свідчить про відсутність у спадкодавця ОСОБА_4 належних йому на момент відкриття спадщини прав та обов'язків щодо спірної квартири, оскільки такі припинилися задовго до його смерті.
Аргументи стосовно проведення ОСОБА_1 оплати за житлово-комунальні послуги, що надаються мешканцям спірної квартири, викладених висновків суду не спростовують.
У зв'язку із наявними достатніми підставами для відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі в цілому по суті, суд першої інстанції не надавав оцінки обставинам щодо пропуску ОСОБА_1 загальної позовної давності та не перевіряв викладених з цього приводу уповноваженим представником ОСОБА_2 доводів у заяві про застосування до пред'явлених позовних вимог наслідків спливу позовної давності.
Апеляційний суд з висновками суду першої інстанції погодився.
Крім того, суд вказав, що ізнаявної в матеріалах справи копії свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 11 грудня 1996 року Стрийською міською Радою народних депутатів та зареєстрованого 16 грудня 1996 року в реєстровій книзі № 8331 вбачається, що ОСОБА_4 , його дружина - позивач ОСОБА_1 та ще шестеро членів його сім'ї приватизували згідно із нормами Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_4 .
На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що приватизація спірної квартири АДРЕСА_1 позивачем ОСОБА_1 і померлим ОСОБА_4 була б можлива виключно за умови підтвердження тієї обставини, що кожним з них не було використано весь житловий чек при приватизації у 1996 році квартири за адресою: АДРЕСА_4 , зокрема не використано його надлишку для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду, як і за умови підтвердження наявності у наймача ОСОБА_4 та його дружини ОСОБА_1 невикористаних житлових чеків для можливості приватизації спірної квартири.
Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов'язок по доказуванню. Водночас будь-яких доказів, які б відповідали критеріям їх належності, допустимості та достатності, і які б підтверджували вказані обставини щодо наявності у позивача та її померлого чоловіка права на приватизацію спірної квартири, нею суду першої інстанції не було надано.
Подана позивачем на стадії апеляційного розгляду довідка від 09 травня 2023 року № 1131 про наявність у неї залишку невикористаних житлових чеків, не може бути прийнята апеляційним судом відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України, адже такий доказ не було подано до суду першої інстанції, а доказів неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від позивача, нею не надано.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Це призвело до неправильного застосування частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового форму».
Для приватизації квартири ОСОБА_7 повинна була отримати згоду всіх членів сім'ї. На момент приватизації, ні вона, ні її чоловік, своєї згоди на приватизацію спірної квартири не надавали, в органи приватизації не зверталися, заяви не підписували. Проте всупереч наведеному, не беручи до уваги те, що на момент передачі квартири у власність у ній проживали та були зареєстровані ще ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , виконком Стрийської міської ради, протиправно передав квартиру АДРЕСА_1 , у приватну власність ОСОБА_7 . Тому приватизація спірної квартири є незаконною, оскільки на час приватизації квартири, у ній проживали ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , а відтак кожен повинен був набути у власність 1/3 частини квартири.
Суди не встановили факт невикористання житлового чека відповідачем під час спірної приватизації. Крім того, матеріали інвентаризаційної справи, які долучені до матеріалів цієї справи, також не містять доказів невикористання житлових чеків відповідачем для приватизації державного житлового фонду. Отже, позивачем та її покійним чоловіком не було повністю використано житлового чеку під час приватизації квартири у 1996 році, а тому вимоги про визнання за нею права власності на 2/3 частини квартири підлягають задоволенню.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
На виконання ухвали Верховного Суду суду недоліки були усунені.
Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 листопада 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 456/5757/21 та витребувано справу з суду першої інстанції.
У травні 2024 року матеріали цивільної справи № 456/5757/21 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 01 травня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційної оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі № 215/1765/21).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що:
Чоловіку позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 як колишньому працівнику Стрийського РЕМ Дрогобицьких електромереж ДАЕК «Львівобленерго», який брав дольову участь у будівництві АТ БК «Стрийбудмонтаж» багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , 06 грудня 1999 року виконкомом міської Ради народних депутатів м. Стрия було видано ордер серії Т № 28389 на право зайняття двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 у вказаному будинку, склад сім'ї - троє осіб.
Позивач ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_4 зареєстрували своє місце проживання у вказаній квартирі 16 грудня 1999 року, а їхня внучка ОСОБА_8 - 17 листопада 2011 року за згодою наймача ОСОБА_4 .
Відповідно до рішення виконкому Стрийської міської ради від 17 січня 2012 року № 17 «Про оформлення та реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна» та додатку 2 до цього рішення ОСОБА_8 як особі, що у заяві про приватизацію визначена уповноваженою власницею, в порядку приватизації передано у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 16 лютого 2012 року серії НОМЕР_1 , виданого Стрийською міською радою, та рішенням про державну реєстрацію прав від 24 лютого 2012 року, прийнятого державним реєстратором КП «Стрийське МБТІ» Філіпчук У. Г., квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_8
ОСОБА_4 , який був для позивача ОСОБА_1 чоловіком, а для відповідача ОСОБА_2 - дідом, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер у віці 84 років у м. Стрий Львівської області. До дня смерті він проживав за місцем своєї реєстрації у спірній квартирі разом із позивачем ОСОБА_1 , відповідачем ОСОБА_2 та її малолітнім сином - ОСОБА_9
01 вересня 2021 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Чернилевською М. М. заведено спадкову справу № 41/2021 після смерті ОСОБА_4 .
ОСОБА_4 за життя не оспорював приватизацію спірної квартири, за захистом свого права на реалізацію невикористаного житлового чеку для можливості приватизації займаної ним житлової площі у спірній квартирі та оформлення права власності у цілому чи на частку у цій квартирі до суду у встановленому порядку не звертався.
У матеріалах справи відсутня інформація щодо обраного за життя спадкодавцем ОСОБА_4 як наймачем та позивачем ОСОБА_1 як членом його сім'ї способу приватизації ними разом із іншими членами сім'ї, з використанням житлових чеків, отриманої в найм у 1996 році квартири
АДРЕСА_4 , а також щодо дотримання / недотримання ними при цьому номінальної вартості цих житлових чеків й використання надлишку для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду, як і відсутня інформація щодо наявності та використання житлових чеків, виданих їм при отриманні в найм у 1999 році спірної квартири, зокрема для приватизації / неприватизації ними як громадянами, які вже мають житло на праві спільної часткової власності, частки майна державних підприємств, земельного фонду.
Допитана як свідок ОСОБА_2 зазначила, що її нині покійний дід ОСОБА_4 та баба ОСОБА_1 , яка є позивачем у справі, були обізнаними із здійсненням нею дій, пов'язаних з приватизацією спірної квартири, адже мали намір залишити цю квартиру їй, для чого у такий спосіб намагалися уникнути у майбутньому будь-яких додаткових заходів та зайвих витрат, пов'язаних з переходом до неї права власності на цю квартиру. Саме із вказаною метою покійний дід ще у 2011 році надав згоду на реєстрацію її місця проживання у спірній квартирі, після чого в її розпорядження одразу ж були надані усі необхідні для приватизації цієї квартири документи, а також за згодою дідуся як наймача проводилася технічна інвентаризація спірної квартири, без чого б процес її приватизації був би неможливим, а сам процес приватизації проводився за безпосередньої участі ОСББ «ГАЛИЧ» та КП «Стрийське МБТІ» як спеціальних органів, уповноважених здійснювати підготовку та оформлення документів про передачу спірної квартири у власність внаслідок приватизації. Проте між нею та бабою ОСОБА_1 на цей час існують неприязні відносини з приводу вимоги останньої здійснити відчуження спірної квартири іншому внукові, на що вона не погоджується. Тому баба (позивач) вирішила домогтися свого у спосіб подання позову до суду.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на повагу до житла.
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частинами третьою, четвертою статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
У статті 345 ЦК України, передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов'язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 року за № 09/17404 (далі - Положення № 396).
Норми Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачають, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі наймачу та членам його сім'ї квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у межах визначеної норми. При цьому, до членів сім'ї наймача включаються громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло (статті 3, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Згідно з частиною п'ятою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Офіційне тлумачення цієї статті викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 10 червня 2010 року № 15-рп/2010, згідно з яким кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, необхідно розуміти так, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо: - громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу однієї квартири (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла; у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду; весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.
Згідно з частинами другою, третьою, п'ятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Положення № 396 визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.
Відповідно до пункту 4 Положення № 396 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника.
Абзацом першим пункту 23 Положення № 396 визначено, що орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.
Отже, передача квартир у власність громадян у процесі їх приватизації здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації і оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (див. постанову Верховного Суду від 10 січня 2024 року в справі № 404/348/20 (провадження № 61-2498св23)).
Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Таким чином, передача у спільну власність квартир, які підлягають приватизації, здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно проживають у цій квартирі. Наслідком порушення вимог частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є визнання приватизації недійсною (див. постанови Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 520/14902/17 (провадження
№ 61-21727св19), від 14 вересня 2021 року у справі № 473/2473/20 (провадження № 61-38св21), від 27 лютого 2023 року у справі № 215/1765/21 (провадження № 61-218св23)).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя, четверта статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина п'ята, сьома статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (див. постанову Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20).
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду з позовом про визнання незаконним й скасування рішення органу приватизації у частині, визнання незаконними й скасування свідоцтва про право власності та рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання права власності на 2/3 частини об'єкта нерухомого майна у порядку приватизації та у порядку спадкування за законом ОСОБА_1 посилалась на те, що під час приватизації спірної квартири не було враховано, що вона та її померлий чоловік ОСОБА_4 проживали та були зареєстровані у цій квартирі й не давали згоду на приватизацію такої відповідачкою ОСОБА_8 ;
відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що приватизація наймачем ОСОБА_4 та його дружиною ОСОБА_1 загальної площі в кількох квартирах державного житлового фонду, а саме у спірній квартирі та у квартирі АДРЕСА_4 , в межах встановленої санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача і члена його сім'ї й додатково 10 кв. м на сім'ю та в межах номінальної вартості житлового чека не є повторною виключно за умови підтвердження тієї обставини, що кожним з них не було використано весь житловий чек при приватизації у 1996 році квартири АДРЕСА_4 , зокрема не використано його надлишку для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду, як і за умови підтвердження наявності у наймача ОСОБА_4 та його дружини ОСОБА_1 невикористаних житлових чеків для можливості приватизації спірної квартири. Проте жодних доказів, які б відповідали критеріям їх належності, допустимості, достовірності та достатності, й котрі б підтверджували ці обставини, матеріали справи не містять. Такі докази, незважаючи на відсутність перешкод цьому, позивачем до суду не надані;
апеляційний суд з указаними висновками суду першої інстанції погодився. Крім того, наголосив, що обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов'язок по доказуванню. Будь-яких доказів, які б відповідали критеріям їх належності, допустимості та достатності, і які б підтверджували обставини щодо наявності у позивача та її померлого чоловіка права на приватизацію спірної квартири, нею суду першої інстанції не було надано. При цьому подана позивачем на стадії апеляційного розгляду довідка від 09 травня 2023 року № 1131 про наявність у позивача залишку невикористаних житлових чеків не може бути прийнята апеляційним судом відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України. Такий доказ не було подано до суду першої інстанції, а обставин щодо неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від позивача, не наведено;
встановивши, що ОСОБА_1 під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не довела належними та допустимими доказами своє право і право її покійного чоловіка на участь у приватизації спірної квартири після участі у приватизації квартири АДРЕСА_4 , суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог;
крім того, суд апеляційної інстанції мотивовано, згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України, не взяв до уваги довідку від 09 травня 2023 року № 1131 про наявність у позивача залишку невикористаних житлових чеків, адже такий доказ подано до суду з порушенням норм процесуального права.
За таких обставин суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним й скасування рішення органу приватизації у частині, визнання незаконними й скасування свідоцтва про право власності та рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання права власності на 2/3 частини об'єкта нерухомого майна у порядку приватизації та у порядку спадкування за законом.
Посилання ОСОБА_1 на те, що суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі № 215/1765/21, не може бути підставою для скасування законних та обґрунтованих рішень судів попередніх інстанцій, адже стосується правовідносин, які не є подібними.
Так, у справі № 215/1765/21, на яку посилається позивач, особа (позивач) стверджувала, що не надавала згоди на приватизацію квартири, в якій проживає. Заява про надання згоди від імені цієї особи підписана іншою особою, що підтверджується висновком експерта, проведеною на підставі слідчого судді.
У справі, яка переглядається, позивач стверджувала те, що під час приватизації квартири, в якій вона проживає, її онука не отримала згоди від неї та її чоловіка (баби та діда), а така згода не надавалась. При цьому суди встановили, що така приватизація проведена з відома та сприяння позивача та її чоловіка (баби та діда), зокрема вони володіли інформацією про процес приватизації, надали необхідні документи, дій щодо реалізації свого права на приватизацію не вчиняли. Крім того, суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 разом з іншими особами вже приватизували інше житло - квартиру АДРЕСА_4 . Водночас під час розгляду цієї справи наявність у позивача та її покійного чоловіка залишку невикористаних житлових чеків належними та допустимими доказами не довели.
Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки судові рішення підлягають залишенню без змін, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. О. Дундар
Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков